Рішення

від 15.12.2022 по справі 757/61940/21-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/61940/21-ц

Провадження № 2/761/8776/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.,

з участю секретаря: Бражніченко І.О.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Пустовіт А.І.

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Плаза» про стягнення грошових коштів, суд, -

в с т а н о в и в :

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Плаза» про стягнення грошових коштів, згідно з якою позивач просить суд: стягнути на користь позивача з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Плаза» грошові кошти в розмірі 93 630,68 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Плаза», був підписаний Договір суборенди та обслуговування б/№ від 15.10.2019 року на офісне приміщення № НОМЕР_2, розміром 10 кв.м. терміном до 31.10.2020 року включно. Орендна плата по офісу № НОМЕР_2 складала 787 у.о. (по курсу на день підписання Договору).

Позивачем зазначено, що за умовами Договору - орендар у перший же місяць оренди вніс передоплату (аванс платіж) за два місяці, що становив 46 815.34 грн. У Договорі на кольоровому бланку відповідача зазначено, що було сплачено: - місячна орендна плата в сумі 19 312,98 грн.; - авансовий платіж в подвійному розмірі 38 625,96 грн.; - ПДВ 20% в сумі 11 587,79 грн., що становив загальний розмір оплати 69 526,73 грн. Також пунктом 5 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2020 року до Договору суборенди та обслуговування від 15.10.2019 року ще раз підтверджено, що авансовий платіж у розмірі 46 815,34 грн., згідно із Договором суборенди та обслуговування від 15.10.2019 року оплачений, згідно із рахунком 4833-2019-228 від 16.10.2019 року.

У позовній заяві зазначено, що позивач користувався офісом, сплачував всі платежі, які приходили щомісячно на офіс № НОМЕР_2, що підтверджується рахунками-фактурами за: - жовтень - з 15 жовтня по 31 жовтня 2019 року № р/ф 4833- 2019-227, номер рахунку - 10162466, дата р/ф - 16 жовтня 2019 року; - листопад - з 01 листопада по 30 листопада 2019 року № р/ф 4833-2019-229, номер рахунку - 10162466, дата р/ф - 16 жовтня 2019 року; - грудень - з 01 грудня по 31 грудня 2019 року № р/ф 4833-2019- 279, номер рахунку - 10162466, дата р/ф - 18 грудня 2019 року; - січень - з 01 січня 31 січня 2020 року № р/ф 4833-2019-451 номер рахунку - НОМЕР_1 , дата р/ф - 27 листопада 2019 року; - лютий - з 01 лютого по 28 лютого 2020 року № р/ф 4833-2019- 617, номер рахунку - 10162466, дата р/ф - 27 грудня 2019 року; - березень - була оплата.

Позивачем зазначено, що натомість, у березні 2020 року по світу пройшовся форс-мажор - коронавірус. Його наслідки прямо або побічно відбилися на всіх галузях економіки, в тому числі, й на орендних відносинах. В обставинах, що склалися (форс-мажорні обставини), уряд України ввів комплекс правових норм, спрямованих на захист прав бізнесу та громадян під час карантину. Тобто, розстрочити/відстрочити виконання зобов`язань, передбачених законодавством, виконання яких неможливо в силу вищезазначеної ситуації. Позивач зазначає, що доказом не користування приміщенням № НОМЕР_2 з 31 березня 2020 року про що є також відеоспостереження, свідки. В тому числі заявлено, що було направлено електронного листа, яким є інформував відповідача про те, що у зв`язку з обставинами, світовими - в позивача теж знизився потік попиту до нуля і йому не було потреби мати в арсеналі орендне приміщення - тому просив розірвати договір і повернути аванс, однак відповідач проігнорував це і надіслав свої пропозиції, що йшли в розріз з його ситуацією. Таким чином, ОСОБА_1 ще в жовтні 2019 року сплатив за договором авансовий платіж у розмірі 46 815,34 грн. (787 у.о. х 2 по курсу) так звану заставну суму. І, опісля березня-квітня 2020 року просив повернути авансові кошти на карту приват-банку, вказавши № рахунку і № карти - в телефонному, електронному та поштовому режимах. В подальшому, направляв двічі - у 2020 і в 2021 досудові вимоги, однак відповідач листи ігнорував, аж поки не направив відповідь/вимогу на вимогу позивача від 22.06.2021 року за вихідним № 96 на вимогу б/н від 27.04.2021 року, яка не підписана, без печатки і штампу і без опису з вкладенням відповідно і, яку він не може вважати чинною, тому навіть не буду на неї відповідати та будувати контраргументи. Отже, зважаючи на вищевикладене, позивач вважає, що у нього є право вимоги повернення передплати за офіс № НОМЕР_2 в сумі 46 815,34 грн.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що з 12 березня до 05 серпня 2020 року на всій території України оголошено карантин у зв`язку з пандемією коронавірусу (COVID-19), в подальшому так само було продовжено в жовтні, листопаді, грудні. А 17 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», яким офіційно визнала карантин форс-мажором. Отже, у ситуації, коли підприємець не може використовувати приміщення у зв`язку з обов`язковим зупиненням діяльності через введення карантину,він звільняється від сплати орендної плати за весь час невикористання приміщення.

У позовній заяві позивачем вказано, що постанова Верховного Суду у справі №905/1601/17 також прикметне постановкою проблеми основного і побічного використання приміщення. Ухвалюючи рішення, суд дав вказівку більш детально з`ясувати чи не свідчать факти, по-перше, переведення працівників на роботу в іншу місцевість з огляду на існування реальної загрози їх життю та здоров`ю, а, по-друге, подальшого демонтажу і вивезення орендарем свого майна з орендованого офісного приміщення свідченнями неможливості фактичного використання об`єкта оренди, позивач вважає, що саме так і відбулося - він вивіз своє майно.

Позивачем вказано, що численне вивчення і застосування норм закону і судової практики про несплату за оренду в час пік карантину дає безумовне право суду задовольнити позовні вимоги. У зв`язку з цим він змушений звернутися до суду за захистом права власності шляхом стягнення грошей з відповідача. Більше того, наслідком форс-мажорних обставин скористався і орендодавець направивши ОСОБА_1 . Додаткову угоду № 1 від 01.04.2020 року до Договору Суборенди та обслуговування від 15.10.2019 року з підписом і мокрою печаткою, яку ним отримано і котру ним не погоджено і не підписано через власне локдаун. Відтак, позич вважає, що він як клієнт так і не зміг користуватись орендованим приміщенням саме з 01.04.2020 року - не було потреби, потужностей, ресурсів і був карантин від березня по серпень 2020 року включно - так звана перша хвиля локдауну. Позивач не мав можливостей заохотити, мотивувати і займатись перевозкою з дому і додому своїх підлеглих - саме через локдаун. Декотрі підлеглі хворіли, декотрі не бажали наражатись на небезпеку і платити штрафи, а декотрі погодились працювати віддалено.

У позовній заяві позивачем зазначено, що команда Спейсес 28.04.2020 року (в першій половині дня) на електронну адресу ОСОБА_1 направила свій лист, де в односторонньому порядку сама визначила який договір чинний який ні. 28.04.2020 року (в другій половині дня) на електронну адресу ТОВ «ЮК «ЗВІЛЬНИМО» надійшли: рахунок - фактура за червень на суму 39 027,60 грн., способи оплати та пояснення до рахунку-фактури. Позивачем не отримано більш детальної відповіді і не зрозумілі мотиви Відповідача.

Позивач, зважаючи на вищевикладене, з посилання на вимоги ст.ст. 570, 571, 617, 762 ЦК України та практику Верховного суду, вважає, що нього є право вимоги повернення передплати за офіс № НОМЕР_2 в подвійній сумі - 93 630,68 грн., а тому вважає, що позов підлягає задоволенню.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2021 року вказану позовну заяву передано на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20.10.2021 року до суду надійшов відзив відповідача у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідачем вказано, що 15.10.2019 між позивачем та відповідачем був укладений договір суборенди та обслуговування (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Додатку 1 до Договору відповідач зобов`язаний надати Позивачу в тимчасове платне користування мебльоване офісне приміщення № НОМЕР_2 площею 10 кв. м у Бізнес-центрі «Maidan Plaza», що знаходиться за адресою: пл. Майдан Незалежності, 2 (надалі - Приміщення), а також надати послуги відповідно до ст. 3 Додатку 1 до Договору.

15.10.2019 відповідач передав, а позивач прийняв у суборенду Приміщення та ключі від нього відповідно до укладеного Сторонами акту прийому - передачі Приміщення. Строк оренди відповідно до титульної сторінки Договору становить з 15.10.2019 до 31.10.2020. В подальшому строк оренди було продовжено до 31.10.2021 шляхом укладення 01.04.2020 додаткової угоди №1 до Договору.

Відповідачем в обґрунтування заперечень щодо позову зазначено, що:

-що сам факт введення Кабінетом Міністрів України карантину не може вважатися безумовною причиною для одностороннього припинення Договору у зв`язку з форс-мажором та невиконання зобов`язань позивачем;

-Договір не було припинено у односторонньому порядку у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору;

-передбачаючи в Договорі підстави його припинення, які обмежуються закінченням строку, на який його було укладено і не визначаючи можливості та підстав для безумовного дострокового розірвання Договору на вимогу позивача, сторони шляхом вільного волевиявлення прийняли на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ними взятих на себе зобов`язань, тому наслідки реалізації такого ризику мають бути покладені на сторін рівною мірою;

-відсутність акту прийому-передачі Приміщень (повернення з суборенди) підтверджує, що орендні правовідносини не були припинені, а Договір - не був розірваним;

-відповідач правомірно зарахував авансовий платіж за Договором у рахунок сплати заборгованостей позивача з орендної плати, а, відповідно, жодне повернення авансового платежу, тим паче, у подвійному розмірі, здійснювати не зобов`язаний.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та просива відмовити в його задоволенні з підстав викладених у відзиві.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечувалось, що між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Київ Плаза» був укладений договір суборенди та обслуговування (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Додатку 1 до Договору відповідач зобов`язаний надати позивачу в тимчасове платне користування мебльоване офісне приміщення № НОМЕР_2 площею 10 кв. м у Бізнес-центрі «Maidan Plaza», що знаходиться за адресою: пл. Майдан Незалежності, 2 (надалі - Приміщення), а також надати послуги відповідно до ст. 3 Додатку 1 до Договору (а.с. 57, 43-52).

Строк оренди відповідно до титульної сторінки Договору становить з 15.10.2019 до 31.10.2020 (а.с. 57).

Додаткова угоди №1 до Договору Суборенди та обслуговування від 15.10.2019 року строк оренди було продовжено до 31.10.2021 (а.с. 55).

Позивач у позовній заяві не зазначає дату, якою, на його думку, договір припинив дію, проте із тексту позову вбачається, що з березня - квітня 2020 року, що суперечить наявним укладеним сторонами документам. Крім того, сам факт укладення 01.04.2020 позивачем додаткової угоди №1 до договору (на яку посилається Позивач у позовній заяві) підтверджує, що у березня місяці 2020 року позивач не мав наміру припинити дію Договору, а навпаки, продовжив його строк ще на рік.

Крім того, позивачем позов обґрунтовано тим, що введений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 (надалі - Постанова) карантин є загальновідомим фактом форс-мажору, який не підлягає доведенню та є підставою для одностороннього припинення зобов`язань по Договору, так як у зв`язку з введенням карантину у позивача не було потреби, потужностей, ресурсів, як клієнт користування орендованим приміщенням саме з 01.04.2020.

Проте, відповідно до п. 9.8 Додатку 1 до Договору сторони лише не несуть відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань (за винятком затримки в оплаті) і не мають право припинити Договір в наслідок умов, над якими вони не мають контролю (форс - мажор). Дія форс - мажору повинна підтверджуватися документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим органом.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 21.07.2021 №912/3323/20, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. Приміщення знаходилося в користуванні скаржника, в нього була можливість сплачувати орендні платежі за Договором. При цьому відсутність у скаржника коштів на оплату оренди не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 25.01.2022 по справі №904/3886/21, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 N 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)» №530-ІХ від 17 березня 2020 року, Верховною Радою України було прийнято зміни до частини другої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» відповідно до яких карантин визнається форс-мажором.

На підтвердження форс-мажорних обставин позивачу потрібно було отримати висновок Торгово-промислової палати України про зміну обставин. Таким чином, наявність обставин непереборної сили та початок її перебігу з 12 березня 2020 року не підтверджено повноважним центральним органом виконавчої влади. Відповідач дану обставину не засвідчила отриманням висновку ТПП України.

Таким чином, враховуючи все вищевказане, можна стверджувати що: форс-мажор звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, а не є безумовною припинення дії Договору; - наявність форс-мажорних обставин підтверджується сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України чи іншим уповноваженим органом, який позивачем не надано; - позивач повинен довести причинно-наслідковий зв`язок між початком карантину та неможливістю виконання зобов`язань за Договорами, при цьому відсутність грошових коштів не вважається форс-мажором.

У зв`язку із викладеним, позивачем не було надано доказів, будь-який зв`язок між введеним карантином та необхідністю одностороннього припинення дії Договору. Враховуючи вищевказане, сам факт введення Кабінетом Міністрів України карантину не може вважатися безумовною причиною для одностороннього припинення Договору у зв`язку з форс-мажором та невиконання зобов`язань позивачем у правовідносинах, що виникли між сторонами.

Позивачем також обґрунтовано тим, що у зв`язку з введенням карантину, у позивач знизився потік попиту до нуля і не було потреби мати в арсеналі орендне приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, приміщення було суборендоване фізичною особою, а не підприємцем. Мету суборенди Позивач у наданих до суду документах не зазначає, тому встановити істотну зміну обставин, якими останній керувався при укладенні Договору, на думку Відповідача, є неможливим.

Також варто врахувати, що ч. 8 п. 2 Постанови заборонено роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, за виключенням наведених у цьому пункті видів діяльності. Жодних заборон щодо використання приміщень бізнес-центрів (офісних приміщень) Кабінет Міністрів України не вводив.

Відповідно до п. 5.1 Додатку 1 до Договору клієнт (позивач) повинен використовувати Приміщення лише в якості офісу. Використання офісу у «торгівельних» або «медичних» цілях, у тому числі із частими відвідуваннями громадян, не дозволяється.

Як зазначено у Постанові Київського апеляційного суду від 24.03.2021 по справі №757/23715/20-ц, що застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 910/15484/17 (провадження №12-282гс18).

Отже, часткове обмеження деяких видів діяльності, які жодним чином не впливають на мету суборенди Приміщення, не можуть вважатися причиною для одностороннього припинення Договору.

Відповідно до ст. 607 ЦКУкраїни зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.Згідно зі ст. 652 ЦКУкраїни у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

При цьому, позивачем до суду не надано і матеріали справи не містять рішення суду, яке вступило в законну силу, про розірвання Договору.

Крім того, відповідно до висновків Верховного суду, викладених в постановах від11.06.2019у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц закон пов`язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦКУкраїни.

Відповідно до п. 6.1 Додатку 1 до Договору сторони можуть припинити договір у день закінчення строку його дії або в день закінчення будь-якого періоду, на який його було подовжено або поновлено, надіславши запит на припинення Договору через онлайн-обліковий запис або застосунок Spaces щонайменш як за три календарні місяці до цього. Якщо Клієнт вирішує припинити Договір згідно з п. 6.1 Додатку 1 до Договору, він зобов`язаний сплатити всі суми, що підлягають сплаті за Договором, у тому числі орендну плату, оплату за послуги за період до дати завершення строку дії Договору, а також збір за звільнення Приміщення згідно з пунктом 4.4 цього Договору (а.с. 48).

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що для припинення Договору відповідно до п. 6.1 Договору позивач повинен був дотриматися у сукупності наступних умов: - договір може бути припинення на підставі цього пункту лише у день закінчення строку його дії, а саме: 31.10.2021; - з метою припинення Договору направити повідомлення не менш, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії Договору; - сплатити всі суми заборгованостей, які виникли відповідно до Договору, а також збір за звільнення Приміщення .

При цьому, як зазначено позивачем у позовній заяві, що останній платіж ним було зроблено у якості орендної плати за березень 2020 року, при цьому саме у березні 2020 року позивач направив повідомлення про припинення Договору, тобто позивачем не були виконані умови визначені п. 6.1 Договору. Таким чином, Договір не може бути припинено позивачем в односторонньому порядку на підставі п. 6.1 Додатку 1 до Договору.

Також Договором передбачено право припинення договору на підставі п. 6.3 Додатку 1 до Договору, а саме якщо після набрання чинності Договору «Спейсес» (відповідач) постійно не може надати приміщення у бізнес-центрі, зазначені у Договорі, такий Договір автоматично припиняється.

Однак, позивачем не заперечується, що Приміщення йому було надане в суборенду.

Щодо твердження Позивача про неможливість використання Приміщення, що, на думку позивача, на підставі ч. 6 ст. 762 ЦКУкраїни, що є підставою для звільнення від орендної плати, то слід зазначити наступне.

У Постанові Верховного суду від 08.12.2021 по справі №357/452/21 викладено висновок, що норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

До позовної заяви не долучено та матеріалами не підтверджено, що в подальшому з вини відповідача, позивач не міг використовувати Приміщення.

Як зазначено у Постанові Верховного суду від 05.07.2019 по справі №916/1684/18, що відповідно до положень статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.Згідно з частинами першою і другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, за загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Передбачаючи в Договорі підстави його припинення, які обмежуються закінченням строку, на який його було укладено і не визначаючи можливості та підстав для безумовного дострокового розірвання Договору на вимогу Позивача, сторони шляхом вільного волевиявлення прийняли на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ними взятих на себе зобов`язань,наслідки реалізації такого ризику мають бути покладені на сторін рівною мірою.

У позовній заяві позивач посилається на те, що фактично з`їхав з Приміщення в кінці березня 2020 року та не користувався ним, проте користування приміщеннями, отриманими в суборенду, - це право позивача, а не його обов`язок і, якщо позивач не хоче з власної ініціативи використовувати суборендоване майно, відповідач не несе за це відповідальності і жодним чином не може впливати на волю позивача.

Відповідно до п. 6.4 Додатку 1 до Договору, після закінчення строку дії/припинення Договору Клієнт повинен негайно повернути Приміщення, залишаючи Приміщення у такому самому стані, як той, в якому Клієнт його (їх) прийняв, з урахуванням звичайного зносу. Клієнт повинен повернути приміщення, меблі та обладнання компанії «Спейсус», що повинно було оформлене Актом приймання-передачі та Інвентарним Листом, які повинні бути підписані компанією «Спейсес» та Клієнтом протягом 3 (трьох) робочих днів після звільнення приміщення. При виїзді стягуватиметься вартість генерального прибирання приміщення згідно з п. 4.4 цього Договору.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Судувід 16.05.20218 по справі №127/14633/16- ц.

Таким чином, відсутність акту прийому-передачі Приміщень (повернення з суборенди) свідчить, що орендні правовідносини не були припинені, а Договір - не був розірваним.

Як передбачено п. 4.2 Додатку 1 до Договору, клієнт повинен сплатити авансовий платіж («Авансовий Платіж») у сумі, еквівалентній двомісячному розміру Загальної місячної плати (плюс ПДВ або будь-який інший податок, щодо застосовується), якщо у договорі не зазначено більшу суму. Авансовий платіж буде утримуватись компанією «Спейсес», як гарантія виконання усіх зобов`язань Клієнт за Договором. «Спейсес» має право компенсувати будь-яку заборгованість Клієнта (у тому числі, але не лише Загальні Місячні Плати( за рахунок Авансового Платежу. Якщо суму Авансового Платежу, обумовлену у Договорі, Клієнт повинен сплатити недостачу задля відновлення такої початкової суми Авансового Платежу. Авансовий платіж в повному обсязі буде повернуто компанією «Спейсес» Клієнту після погашення заборгованості та оплати всіх платежів, які Клієнт повинен сплатити компанії «Спейсес», протягом 30 календарних днів після закінчення строку дії цього Договору на підставі запиту від Клієнта здійсненного через онлайн-обліковий запис або застосунок Spaces.

Згідно з п. 4.1 Додатку 1 до Договору та титульної сторінки Договору позивач повинен сплачувати щомісячно орендну плату в еквіваленті 787,00 доларів США (без врахування ПДВ), а на період з 01.04.2020 по31.07.2020відповідно до п. 1 Додаткової угоди №1 від 01.04.2020 до Договору 393,50 доларів США (без врахування ПДВ). Первісний платіж:

- Місячна орендна плата - 19 312,98 грн.;

- Авансовий платіж 2 - 38 625,96 грн.;

Загальний первісний платіж (без ПДВ та послуг) становить: 69 526,73 грн.

Відповідно до п. 4.4 Додатку 1 до Договору, позивач додатково повинен був сплатити при звільненні Приміщення та виїзді за генеральне прибирання в еквіваленті 20 доларів США, без урахування ПДВ, за кожен квадратний метр суборендованого Приміщення.

Пунктом 4.7 Додатку 1 до Договору передбачено, що всі ціни в Договорі зафіксовані в доларах США, а рахунки-фактури виставляються у гривнях шляхом перерахунку за офіційним курсом НБУ на дату виставлення такого рахунку-фактури. Не отримання Позивачем рахунку- фактури не звільняє його від обов`язку здійснювати платежі.

Відповідно до п. 4.8 Додатку 1 до Договору зобов`язання з оплати вважається виконаним належним чином з моменту зарахування грошових коштів на рахунок Відповідача.

Як позивач самостійно стверджує у позовній заяві, останнім платежем за Договором є оплата орендної плати за березень місяць 2020 року. Отже, враховуючи положення Договору, повернення авансового платежу здійснюється за умови одночасного настання двох умов:

- закінчення строку (припинення) Договору

та

- оплата всіх платежів і заборгованостей за Договором.

Як вже було вище зазначено, Договір не було припинено у зв`язку з односторонньою відмовою Позивача. На підставі п. 2.1, п. 2.3 Додатку 1 до Договору, якщо Договір не було припинено сторонами, він автоматично пролонгується на той самий строк, проте загальний строк Договору не може перевищувати 2 роки 11 місяців з моменту укладення. Враховуючи зазначено, Договір був автоматично пролонгований на строк до15.09.2022,що становить 2 роки 11 місяців з моменту укладення Договору.

Проте навіть на сьогоднішній день Приміщення все ще не було передане позивачем відповідачу за актом приймання - передачі Приміщення з суборенди.

Крім того, позивачем не заперечувалось, що ним не здійснено оплату орендних платежів за період з 01.04.2020 по15.09.2022, а також плату за генеральне прибирання при звільнені офісу, як це встановлено Договором.

Відповідно до положень ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно ч.ч.1-2 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України, визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено належність доказів належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсність обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають знач для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому відповідно до частини 1 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, за таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову в зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 525, 570, 571, 598, 607, 617, 629, 652, 795 ЦК України, ст. ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Плаза» про стягнення грошових коштів - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.12.2022 року.

Суддя: