Рішення

від 16.01.2023 по справі 910/3013/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/3013/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПІС КОМПАНІ» (вул. Скрябіна, 11, м. Дніпро, 49021)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» (вул. Ежена Потьє 12, оф. 308, м. Київ, 03057)

про стягнення 278 504,11 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Апіс Компані» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Нанотехнології» про стягнення 278 504,11 грн., а саме 225 400,00 грн. основного боргу, 14 765,24 грн. процентів річних та 38 338,87 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як суборендарем умов укладеного між сторонами Договору № 08/11/2019 суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з обслуговуючим персоналом від 08.11.2019 року в частині своєчасної та повної сплати суборендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції. '

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 09.05.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.04.2022 року надійшла заява б/н від 03.05.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3013/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В подальшому дослідивши під час вирішення питання про відкриття провадження у справі матеріали позовної заяви та заяви про усунення недоліків б/н від 03.05.2022 року судом встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 року згідно приписів частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Апіс Компані" без руху після відкриття провадження та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 07.06.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2022 року надійшла заява б/н від 31.05.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху після відкриття провадження у справі, позивачем усунено.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Дослідивши подану позивачем заяву та матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відповідність її вимогам, встановленим статтями 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, та визнав за можливе продовжити розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2022 року продовжено розгляд справи №910/3013/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справі та зобов`язано сторони виконати вимоги ухвали суду від 25.05.2022 року про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 25.05.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/3013/22 та ухвала господарського суду від 10.06.2022 року про продовження розгляду справи були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 12, офіс 308, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, ухвала суду від 25.05.2022 року, яка направлялась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою з причин відсутності адресата за вказаною адресою.

Разом з тим, ухвала суду від 10.06.2022 року про продовження розгляду справи була отримана відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 30.06.2022 року поштового відправлення №0305718871161, відтак відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі № 910/3013/22.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.06.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 08.07.2022 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 08.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Апіс Компані» (орендар за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» (суборендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №08/11/2019 суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з обслуговуючим персоналом (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - обслуговуючий персонал), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-10 Договору сторони узгодили мету оренди, порядок передачі техніки в оренду, строки оренди, орендну плату та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, порядок повернення техніки, відповідальність сторін, строк дії договору та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 року, та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та суборендаря та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Так, відповідно до пункту 1.3 Договору орендар підтверджує, що техніка, зазначена в даному Договорі, передається у стані придатному для використання за цільовим призначенням, належить йому на праві користування на підставі договору оренди і орендар має право передання техніки без будь-яких обмежень.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з пунктом 1.2 Договору техніка, що буде використана орендарем для проведення робіт, вказаних в пункті 2.1 цього договору, визначається сторонами в Акті приймання-передачі такої техніки, що є невід`ємною частиною договору.

При цьому матеріали справи не містять та сторонами не надано суду доказів наявності заперечень щодо наявності у позивача права передачі транспортного засобу в суборенду відповідачеві, обмежень позивача на вчинення відповідних дій та/або спору між сторонами щодо правомірності такої передачі.

Відповідно до частини 1 статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору орендар зобов`язується використовувати техніку виключно за її цільовим призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності, а саме оранка, чизелювання сільськогосподарських угідь.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що приймання та передача техніки здійснюється за місце знаходженням орендаря на умовах «DDP - склад орендаря» або інше місце в межах України, додатково погоджене сторонами, згідно «Інкотермс-2010».

Передача техніки в оренду здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписуються повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки) (пункт 3.2 Договору).

Орендар зобов`язаний у присутності орендодавця перевірити справність, кількість та комплектність техніки. Після підписання представником орендаря Акту приймання - передачі Техніка вважається такою, що передана в належному стані (п. 3.3 Договору).

Згідно п.4.1 Договору техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного Акту приймання - передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець (орендар) передав, а орендар (суборендар) прийняв в строкове платне користування Трактор JONH DEERE 8320R, 2011 року випуску, свідоцтво про реєстрацію техніки НОМЕР_1 , члени екіпажу - ОСОБА_2, ОСОБА_1, обладнання до техніки - плуг OPTIKON 8 корпусів, на підтвердження чого 08.11.2019 року між орендодавцем (орендарем) та орендарем (суборендарем) без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки в строкове платне користування, копія якого наявна в матеріалах справи.

За умовами пункту 4.2 Договору сторони визначили строк оренди - з 08 листопада 2019 року до 29 листопада 2019 року (обидві дати включно).

Факт отримання сільськогосподарської техніки в оренду, її характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

З боку відповідача як суборендаря претензії щодо неналежного стану переданого в суборенду майна та його технічних характеристик відсутні. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом суборенди відповідно до умов Договору та його призначення до матеріалів справи також не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» майна, а саме: Трактору JONH DEERE 8320R, 2011 року випуску, з додатковим обладнанням до нього - плугом OPTIKON 8 корпусів, з визначенням обслуговуючого персоналу - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору суборенди було спрямоване на отримання відповідачем права користування сільськогосподарською технікою, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим рухомим майном.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 5.1 Договору вартість договору визначається як загальна сума суборендної плати, визначена в актах приймання-передачі наданих послуг до цього Договору. Суборендна плата за 1 (один) гектар оранки складає: 28,54 доларів з ПДВ, що становить еквівалент 700,00 грн. з ПДВ за міжбанківським курсом продажу долара США до української гривні на момент закриття валютних торгів на дату, що передує даті підписання цього Договору, згідно даних представлених на сайті: https://minfin.com.ua/currency/mb.

Згідно з пунктом 5.2 Договору виплата орендної плати проводиться наступним чином: cуборендар зобов`язаний здійснити попередню оплату в розмірі 70 000,00 грн. з ПДВ за перші 100 гектар оранки у строк до 13.11.2019 року (пункт 5.2.2 Договору).

Остаточний розрахунок за даним договором здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною даного Договору, та формується протягом 5 календарних днів з моменту закінчення терміну оренди (пункт 5.9 Договору).

У пункті 5.4 Договору сторони також погодили, що суборендар зобов`язаний підписати протягом 5 робочих днів з моменту отримання від орендаря акти приймання-передачі наданих послуг та повернути ці акти орендарю, або надати мотивовану відмову від підписання таких актів у той же строк. При ухиленні суборендаря від підписання акту прийому-передачі наданих послуг протягом зазначеного строку і не надання мотивованих зауважень до нього, такий Акт вважається підписаним і прийнятим сторонами.

Судом за матеріалами справи встановлено та зазначено в позовній заяві, що на виконання умов пункту 5.2 Договору відповідач платіжним дорученням №147 від 13.11.2019 року перерахував на користь позивача 70 000,00 грн. передплати із зазначенням призначення платежу «за виконання сільськогосподарських робіт згідно Договору № 08/11/2019 від 08.11.2019 р.»

Заперечень щодо розміру здійсненої оплати та порядку зарахування вказаних коштів, в тому числі щодо зазначеного призначення платежу від сторін до суду не надходило.

В подальшому, на виконання умов Договору сторонами було складено та підписано Акт надання послуг №88 від 29.11.2019 року, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Апіс Компані» були надані послуги суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажом у кількості 422 га оранки за ціною 700,00 грн. з ПДВ на загальну суму 295 400,00 грн.

Відповідно до підписаного сторонами Акта надання послуг №88 від 29.11.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Вказаний Акт підписаний представниками орендаря та суборендаря та скріплений печатками юридичних осіб без зауважень.

Доказів опротестування вказаного Акту наданих послуг до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в оренду сільськогосподарської техніки на час розгляду справи відсутні.

Факт та обсяг використання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Договору суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання, обумовлені Договором, в обсязі, зазначеному в Акті надання послуг № 88 від 29.11.2019 року, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято послуги суборенди транспортного засобу без будь - яких зауважень.

Сторони, дійшли згоди про розрахунок протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, про потижневий розрахунок, також про передоплату на перед за виконання робіт. У випадку не оплати виконаних робіт орендар має право розірвати договір та забрати техніку (пункт 5.2.3 Договору).

Згідно п. 5.5 Договору розрахунки за цим договором здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно з правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків.

При цьому як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач у визначені Договором строки, а саме до 16.12.2019 року, сплату орендної плати в повному обсязі не здійснив, сплативши за суборенду лише попередню оплату в розмірі 70 000,00 грн. з ПДВ за перші 100 гектар оранки платіжним дорученням №147 від 13.11.2019 року, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду з позовом за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-нанотехнології» обліковується прострочена заборгованість з суборендної плати в сумі 225 400,00 грн.

Згідно частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами п.7.1 Договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 5 (п`яти) діб повернути техніку орендодавцю за Актом приймання - передачі. Повернення техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря на умовах «EXW - склад орендаря або інше місце в межах України, додатково погоджене сторонами згідно Інкотермс -2010».

Зокрема, як вбачається за матеріалами справи, у відповідності до умов Договору суборендар повернув, а орендар прийняв з суборенди техніку: Трактор JONH DEERE 8320R, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію техніки НОМЕР_1 , члени екіпажу - ОСОБА_2, ОСОБА_1, обладнання до техніки - плуг OPTIKON 8 корпусів, на підтвердження чого 29.11.2019 року між орендодавцем (орендарем) та суборендарем було підписано відповідний Акт приймання-передачі (повернення) сільськогосподарської техніки, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з несплатою суборендної плати за Договором в повному обсязі та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №30/12-1 від 30.12.2021 року про стягнення заборгованості у сумі 225 400,00 грн., а також 3% річних у сумі 13 783,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 33 401,46 грн., факт надсилання якої на поштову адресу відповідача підтверджується копією опису вкладення у цінний лист від 05.01.2022 року, поштовою накладною №4900095101955 від 05.01.2022 року, а також копією фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 05.01.2022 року, які наявні в матеріалах справи.

Проте, претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендної плати за суборенду сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом на загальну суму 225 400,00 грн. у встановлений строк всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору суборенди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем (орендодавцем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, які останній просив суд стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №08/11/2019 суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з обслуговуючим персоналом від 08.11.2019 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем за Договором суборенди послуги надання сільськогосподарської техніки в строкове платне користування відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 225 400,00 грн. заборгованості з оплати суборенди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати суборендної плати у строки, визначені умовами Договору оренди, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за період з 17.12.2019 року по 20.02.2022 року проценти річних у розмірі 14 765,24 грн. та 38 338,87 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договорами, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Як встановлено судом за матеріалами справи, з урахуванням змісту пункту 5.2.3 Договору граничним строком оплати суборенди за актом надання послуг від 29.11.2019 року на суму 295 400,00 грн. є 13.12.2019 року, проте позивачем визначено початок періоду прострочення - 17.12.2019 року, отже з урахуванням визначеного позивачем періоду, оскільки формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, проценти річних та інфляційні втрати мають нараховуватись на заборгованість відповідача у сумі 225 400,00 грн. починаючи з визначеної позивачем дати, а саме 17.12.2019 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, датою початку якого є та з урахуванням суми простроченої заборгованості, становить 14 746,72 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 765,24 грн. процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 14 746,72 грн. процентів річних.

Також за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 42 558,70 грн., а отже є більшими, ніж заявлено позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред`явлення позивачем до стягнення збитків від інфляції у сумі 38 338,87 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 38 338,87 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-НАНОТЕХНОЛОГІЇ» (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 12, офіс 308; код ЄДРПОУ 39022095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АПІС КОМПАНІ» (49031, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Скрябіна, 11; код ЄДРПОУ 43023548) 225 400 (двісті двадцять п`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 14 746 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 72 коп. процентів річних, 38 338 (тридцять вісім тисяч триста тридцять вісім) грн. 87 коп. втрат від інфляції та 4 177 (чотири тисячі сто сімдесят сім) грн. 14 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 січня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон