Рішення

від 08.12.2022 по справі 922/1355/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2022м. ХарківСправа № 922/1355/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш", м. Харків про зобов`язання вчинити певні дії за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

22.08.2022 Фізична особа ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» (надалі - Відповідач) припинити повноваження директора ТОВ «ТРАНСМАШ» Лютих Ю.В., які виникли у відповідності до рішення учасників/засновників загальних зборів товариств від 09.04.2010 та внести відповідний запис до трудової книжки Позивача про звільнення, у відповідності до вимог ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі №922/1355/22, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін на 20 вересня 2022 року.

03 листопада 2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17 листопада 2022 року о 12:15.

Суд своєю ухвалою від 17.11.2022 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться "08" грудня 2022 р. о(б) 11:30 год.

Представник Позивача надав до суду клопотання (вх. № 15499) про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Ухвали, які направлялись на адресу Відповідача поверталися до суду з довідкою потового відділення, де зазначені причини повернення поштового відправлення - адресат відсутній за вказаною адресою.

Суд неодноразово зазначав, що через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи та рекомендовано в усіх судових справах, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, відкладати до часу нормалізації ситуації. Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Разом з цим, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року). Так, відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку підготовчого провадження, встановленого статтею 177 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Суд також звертає увагу, що Відповідача було повідомлено стовно неподання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин та те що суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Судом установлено, що станом на момент ухвалення рішення, від Відповідачів будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило, а також не було надано відповіді на відзив.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, господарський суд зазначає, що а ні Позивач, а ні Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

09 квітня 2010 року, на підставі рішення учасників/засновників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» Позивача обрано директором вказаного Товариства і 12 квітня 2010 року, відповідно до наказу №29-к2 приступив до виконання службових обов`язків, тобто з цього часу почалися трудові відносини із Товариством та почав діяти безстроковий трудових договір.

З 24 лютого 2022 року Відповідач припинив свою трудову діяльність, а тому і сплату Позивачеві заробітної плати.

Внаслідок того, що місце знаходження роботодавця мені не відоме, я не можу звільнитися з посади директора Товариства, а тому і працевлаштуватися в подальшому на законних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно із п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, фізичні особи, при звільненні працівника, роблять у трудовій книжці запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КзПП України)».

Разом з тим, особливість звільнення директора Товариства полягає в том, що воно віднесено законодавством до компетенції загальних зборів учасників/засновників Товариства.

У пункті 3 статті 65 ГК України зазначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Позивач посилається, що директор Товариства має статус посадової особи. Водночас, пунктом 110.1 статті 110 Податкового кодексу України визначено, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Отже, у випадку з Товариством - відповідальною посадовою особою є керівник його виконавчого органу (директор).

Відповідно до п. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Пунктом 10.6 Статуту ТОВ «ТРАНСМАШ», затвердженого загальними зборами (протокол від 15.05.2019 №1/2019) передбачено, що повноваження Директору Товариства можуть бути припинені або він може тимчасово бути відсторонений від посади лише шляхом обрання нового директора або тимчасових виконувачів їх обов`язків, у разі припинення повноважень Директора договір з цією особою вважається припиненим.

Враховуючи наведене, написання особою, як директором Товариства, заяви на звільнення та по закінченні чотирнадцяти денного терміну від дати подання Товариству зазначеної заяви видання наказу про своє звільнення на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України із внесенням відповідного запису у трудову книжку може бути недостатнім для остаточного припинення трудових відносин з Товариством, беручи до уваги ситуацію коли учасники/засновники Товариства не прийняли рішення про припинення повноважень директора.

Вважаю, що вирішення зазначеного питання можливе шляхом звернення до суду з позовом про припинення повноважень директора вказаного Товариства.

Так, 01.06.2022 ОСОБА_1 , як директор, що звільняється за власним бажанням, написав заяву на звільнення як директора і працівника Товариства на ім`я зборів засновників, підготував наказ №4 від 01.07.2022 про звільнення директора за власним бажанням, підписавши його, однак, таку заяву про звільнення проігноровано, не задоволено, на загальних зборах акціонерів Товариства не розглянуто. Позивач зазначає, що намагався звільнитися ще у 2019 році, однак з цього часу загальні збори засновників Товариства не збиралися і це питання навіть не намагалися розглядати, що заважає Позивачеві звільнитися, провести з Позивачем остаточний розрахунок до дня видачі трудової книжки включно (день звільнення); підписати акт передачі справ від директора його наступнику; внести запис у трудову книжку та видати трудову книжку директору; а також подати до ЄДР форму 3 на внесення змін (наказ Мін`юсту № 3268/5 від 18.11.2016)

Позивач зазначив, що виконував свої зобов`язання до тих пір, доки Відповідач надавав роботу, з того часу, як Відповідач припинив надання роботи, Позивач позбавлений можливості працювати та отримувати за це заробітну плату, а тому і здійснювати загальнообов`язкові соціальні страхові виплати.

Також, в силу відсутності самого Відповідача, не маю можливості звільнитися у встановленому трудовому законодавством України порядку і працевлаштуватися на законних підставах. Таким чином, моє право на працю, на оплату праці, та здійснення обов`язкових соціальних внесків, порушено Відповідачем, який не звільняє Позивача у встановленому законом порядку.

Так, для захисту свого порушеного права Позивач звернувся до суду з вимогою щодо припинення повноважень директора ТОВ «ТРАНСМАШ», які виникли на підставі рішення акціонерів-учасників ТОВ «ТРАНСМАШ», проте останнім певних дій не вчинено.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Рішенням Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.1997 визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За приписами ч. 4 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Як зазначено в ч. 13 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов 'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Відповідно до п. 10.6 Статуту ТОВ «ТРАНСМАШ», затвердженого загальними зборами (протокол від 15.05.2019 №1/2019) передбачено, що повноваження Директору Товариства можуть бути припинені або він може тимчасово бути відсторонений від посади лише шляхом обрання нового директора або тимчасових виконувачів їх обов`язків, у разі припинення повноважень Директора договір з цією особою вважається припиненим.

З огляду на викладене, звільнення директор TOB «ТРАНСМАШ» можливе лише за умови прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників Товариства, тобто, внаслідок прийняття управлінського рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №753/17776/19 зазначено: "При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі."

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах...

У постанові від 10.04.2019 у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 04.02.2020 по справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) зроблено висновок, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У Господарському процесуальному кодексі України передбачені категорії корпоративних спорів, які мають розглядатися за правилами господарського судочинства. На час звернення позивача із цим позовом до суду до таких, зокрема, віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.

Отже, з урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є корпоративними.

У постанові від 19.02.2020 по справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Бобрик" від 28.12.2012, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства і управлінням ним, розгляд такої вимоги передбачає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема, їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства.

У постанові від 19.02.2020 по справі № 145/166/18 (провадження №14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 по справі №127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) зроблено правовий висновок про те, що спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків стали положення Статуту товариства, тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, даний спір виник не в межах трудових, а саме в межах корпоративних правовідносин між Товариством та особою, якій довірено повноваження з управління ним. Отже, даний спір підсудний господарському суду.

Щодо вимоги Позивача про припинення трудових відносин, суд дійшов висновку про її законність та обґрунтованість, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з ч. 12 ст. 40 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначено. що відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою зaхиcтy своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

У своїй постанові від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 Верховний Суд зазначив: 5.14. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 по справі №758/1861/18).

У Листі Міністерства соціальної політики України від 01.08.2013 №147/06/186-13 зазначено, що статтею 38 Кодексу законів про працю України закріплено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган повинні розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно зі статутним положенням призначення та звільнення директора товариства будь-якої організаційно-правової форми здійснюється за рішенням учасників (засновників) даного товариства.

За відсутністю засновників товариства можливо скористатися правом на судовий захист, передбачений статтею 7 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", і звернутися до суду з позовною заявою про звільнення з посади директора.

Отже, директор Товариства користується такими ж правами як і будь-який інший працівник. Разом з тим, особливість звільнення директора із займаної посади полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників Товариства.

Як вже зазначалося, ТОВ «ТРАНСМАШ», повноваження виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасово виконуючого обов`язки. У разі припинення повноважень виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.

Тобто, для прийняття відповідного рішення про звільнення директора Товариства із займаної посади, є необхідним скликання і проведення загальних зборів учасників Товариства. При цьому, дуже важливим елементом - є точне дотримання порядку скликання таких зборів.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.02.2020 по справі №462/5997/17, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

Системний аналіз положень статті 38 КЗпП України, статті 145 ЦК України, статей 58, 60, 62 Закону України "Про господарські товариства" дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення виконавчого органу.

В матеріалах справи відсутні докази, що уповноважений на звільнення директора орган Товариства розглянув по суті заяву Позивача про звільнення та прийняв участь у позачергових загальних зборах. Такі дії свідчать про порушення прав Позивача, зокрема, права бути звільненою із займаної посади за власним бажанням.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначено: "Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що трудові відносини позивача із відповідачем є припиненими.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із неприйняттям загальними зборами учасників TOB "Слаф Реагент" рішення про звільнення позивача за власним бажанням, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. Місцевий суд зазначав, що ефективним способом захисту у цій справі є зобов`язання засновників відповідача скликати загальні збори учасників товариства для прийняття рішення щодо звільнення директора за власним бажанням.

Такий висновок місцевого суду є помилковим, оскільки скликання позачергових загальних зборів учасників товариства не відповідає передбаченим законом способам захисту порушеного права та є прерогативою виключно голови товариства, його виконавчого органу та учасників товариства, в той час як спонукання у судовому порядку до скликання загальних зборів є втручанням у внутрішньогосподарську діяльність суб`єкта господарювання.

Зазначене відповідає приписам статті 61 Закону України "Про господарські товариства", за змістом якої скликання та проведення загальних зборів товариства відноситься до виключної компетенції голови товариства, його виконавчого органу та учасників товариства, як носіїв відповідних корпоративних прав.

Суд першої інстанції не врахував наведеного, не взяв до уваги судову практику розгляду аналогічних категорій справ, яка є сталою та відповідно до якої, ефективним способом захисту у таких справах є визнання трудових відносин припиненими, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Також, Верховний Суд не може погодитися й з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як директор TOB "Слаф Реагент" не вчинив необхідних дій щодо свого звільнення, зокрема, винесення наказу про звільнення, внесення запису до трудової книжки про звільнення із займаної посади на підставі такого наказу.

Встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із внесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.

В свою чергу, негативні наслідки неотримання поштових відправлень адресатами, у випадку належного виконання своїх обов`язків щодо направлення повідомлень про скликання позачергових загальних зборів, несуть самі учасники Товариства."

Так, у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 922/3946/16 зазначено, що учасник товариства, який відповідно до вимог закону обов`язково повідомляється про проведення, про дату, час та місце проведення загальних зборів, змінивши місце своєї реєстрації повинен, за таких обставин, повідомити товариство про місце своєї реєстрації, фактичне місце проживання або адресу для листування, та проявити звичайну обачність, поцікавитись станом своїх корпоративних прав.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Позивач вчинила усі необхідні дії, спрямовані на припинення трудових відносин з ТОВ «ТРАНСМАШ», але бездіяльність Учасника Товариства щодо проведення загальних зборів та вирішення питання про звільнення ФО ОСОБА_1 , як директора Товариства, позбавляє її права вільно обирати можливість заробляти собі на життя як елемента права на працю.

Щодо вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про Позивача як керівника Товариства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

У п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо:

визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;

визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій;

скасування реєстраційної діі/запису в Єдиному державному реєстрі;

виділу юридичної особи;

провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи;

відміни державної реєстрації припинення юридичної особи;

припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи;

відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Вимоги цієї статті не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що у разі визнання трудових відносин припиненими внаслідок розірвання трудового договору на підставі рішення суду, повноваження директора припиняються.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначено, що суд апеляційної інстанції помилково задовольнив вимогу позивача про виключення з ЄДРПОУ запису про директора TOB "Слаф Реагент", оскільки суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов`язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру. Разом з цим задоволення такої вимоги не вплинуло на правильність вирішення апеляційним судом спору по суті, а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому, Верховним Судом взято до уваги те, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ, а тому такі висновки апеляційного суду є такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява №47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява №8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява № 59601 /09, §21).

З огляду на національну судову практику та практику Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що дуже важливим є реальне вирішення спору у суді, що дозволить учасникам у повній мірі поновити свої порушені права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Саме по собі вирішення судом спору про припинення трудових відносин між ФО ОСОБА_1 та TOB «ТРАНСМАШ» не захистить у повній мірі права Позивача, оскільки відомості про останнього як про керівника Товариства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, будуть вважатися достовірними й можуть бути використані третіми особами, за винятком випадків, що передбачені у законодавстві України.

Тому, ефективним засобом захисту порушених прав Позивача та забезпечення принципу верховенства права є визнання припиненими трудових відносин між нею і TOB «ТРАНСМАШ» та виключення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про ОСОБА_1 , як керівника (директора) TOB «ТРАНСМАШ».

При цьому, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц зазначено:

"Крім того, ОСОБА_1 пред`явлено вимогу про зобов`язання виключити з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців запис про нього у графі "ПІБ керівника юридичної особи" та у графі "ПІБ осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" TOB "Укркеш".

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині першій статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати припиненим трудові відносини між Фізичною особою ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області 03.09.1999 , іпн НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» (ЄДРПОУ 30236972, 61105, м. Харків, пр. Героїв Сталінграду, 23), які виникли у відповідності до рішення учасників/засновників загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» від 09.04.2010, повноваження директора ТОВ «ТРАНСМАШ» Лютих Ю.В.

Зобов`язати Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» (ЄДРПОУ 30236972, 61105, м. Харків, пр. Героїв Сталінграду, 23) внести запис до трудової книжки про звільнення Фізичної особои ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області 03.09.1999, іпн НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАШ» (ЄДРПОУ 30236972, 61105, м. Харків, пр. Героїв Сталінграду, 23) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області 03.09.1999, іпн НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 2481,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "16" січня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін