Постанова

від 11.01.2023 по справі 2-1296/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 2-1296/11

провадження № 61-7666св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - нотаріус Хмельницького нотаріального округу Твердохліб Галина Григорівна,

особа, яка звернулася з апеляційною та касаційною скаргами - товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року в складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - нотаріус Хмельницького нотаріального округу Твердохліб Г. Г., про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1971 року перебуває із ОСОБА_2 у шлюбі, який не розірваний на час розгляду справи. Під час шлюбу рішенням загальних зборів членів садового товариства «Мир» (далі - СТ «Мир») від 27 березня 2007 року вказаному подружжю була виділена земельна ділянка площею 0,0562 га.

На ній ОСОБА_1 і ОСОБА_2 побудували будинок площею

193,5 кв. м. Право власності на садовий будинок, що знаходиться у СТ «Мир» на АДРЕСА_1 ,оформлено на

ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2009 року. У подальшому ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 відчужила на користь

ОСОБА_3 садовий будинок за договором купівлі-продажу від 20 серпня 2010 року, який посвідчений нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г.

Позивач вважав, що такими діями ОСОБА_2 порушила його право власності на 1/2 частину будинку, який перебував у спільній сумісній власності подружжя.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, загальною площею 193,5 кв. м, що знаходиться у СТ «Мир» на АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г., зареєстрований у реєстрі прав власності на нерухоме майно 20 серпня

2010 року

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року позов задоволено.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу садового будинку загальною площею 193,5 кв. м, що знаходиться у СТ «Мир» на АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г., зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 20 серпня 2010 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. При укладенні спірного договору ОСОБА_2 надала нотаріусу довіреність від 20 грудня 2007 року, якою ОСОБА_1 уповноважив її бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань: придбання, відчуження; здачі в найм, а також вчинення для нього чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна тощо.

Разом з тим висновком експерта від 30 червня 2011 року встановлено, що рукописний текст та підпис у зазначеній довіреності виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу садового будинку за відсутності у неї необхідних повноважень, тому цей правочин є недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада

2011 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відхилено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не мала права укладати договір купівлі-продаж садового будинку, що знаходиться

у СТ «Мир» на АДРЕСА_1 , оскільки діяла за відсутності згоди іншого співвласника на вчинення вказаного правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя. Суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки почеркознавчої експертизи. Суд надав оцінку висновку експерта з точки зору його достовірності, зазначений висновок як письмовий доказ оцінено

у сукупності з іншими доказами з дотриманням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції також спростував доводи ОСОБА_2 про те, що вона мала право підписувати документи на підставі довіреності, оскільки підпис на ній від імені ОСОБА_4 підроблений, що робить довіреність нікчемною.

У січні 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн») як особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 рокуапеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не надало до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження тієї обставини, що оскаржуваним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року вирішено питання про його права та обов`язки.

На час вирішення справи судом першої інстанції ТОВ «Преміум

Лігал Колекшн» не було учасником договірних кредитних та іпотечних відносин між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки відповідне право кредитора за кредитним договором від 24 січня 2008 року та іпотечним договором від 25 січня 2008 року виникло

у ТОВ «ПреміумЛігал Колекшн» лише в квітні 2020 року на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги. При цьому

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не надало доказів щодо заміни стягувача

у виконавчому листі у справі № 2/2218/71/11 на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року.

Апеляційний суд також зауважив, що у тексті рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2011 року відсутній висновок щодо нікчемності нотаріально посвідченої довіреності

від 20 грудня 2007 року. У той же час у мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 08 листопада 2011 року міститься висновок щодо нікчемності довіреності у зв`язку з підробкою підпису довірителя ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції

у цій справі встановлено факт непідписання довірителем довіреності

від 20 грудня 2007 року, на підставі якої також було укладено і договір іпотеки

від 25 січня 2008 року, право вимоги за яким набуло ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» відповідно до договору про відступлення права вимоги

від 30 квітня 2020 року. Отже, встановлення вказаного факту (непідписання довіреності від 20 грудня 2007 року) може вплинути на права ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» як нового кредитора за кредитним договором від 24 січня 2008 року (сторонами якого є ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 ) та як нового іпотекодержателя за іпотечним договором від 25 січня 2008 року (сторонами якого є ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 грудня 2007 року).

Сама відсутність у резолютивній частині рішення висновку щодо порушення прав товариства не свідчить про дотримання його прав та не позбавляє права на оскарження рішення. Суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин справи, не дослідив належних доказів, що підтверджували доводи позивача, у зв`язку з чим ухвалене незаконне та необґрунтоване судове рішення. Суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, у зв`язку з чим (через неналежну оцінку апеляційної скарги), дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не має процесуальної можливості захистити свої права іншим шляхом, ніж оскарженням рішення суду першої інстанції у цій справі.

Оскільки рішенням суду першої інстанції встановлено факт непідписання довірителем довіреності від 20 грудня 2007 року (тобто факт її нікчемності), на підставі якої був укладений договір іпотеки від 23 січня 2008 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» 30 квітня

2020 року, то вказаний факт впливає на права та інтереси останнього, тому це товариство не може бути обмежено в оскарженні рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані

у справі докази, тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі через відсутність порушення прав

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».

Зазначене товариство вказувало, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 591/1506/14-ц, від 13 квітня 2022 року

у справі № 757/62043/18-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 522/12151/16-ц; Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15,

від 06 вересня 2017 року у справі № 686/15607/15-ц. Крім того, посилалося на необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, згідно з яким рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суду прямо вказано про права та обов`язки таких осіб.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона

є законною та обґрунтованою. Зазначила, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», тому апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

08 серпня 2022 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року.

01 грудня 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 27 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 01 серпня 1971 року уклали шлюб, який не був розірваний на час розгляду справи судом першої інстанції.

Рішенням загальних зборів членів СТ «Мир» від 27 березня 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 0,0562 га для ведення господарської діяльності.

На цій земельній ділянці ОСОБА_1 і ОСОБА_2 побудували садовий будинок площею 193,5 кв. м. Право власності на цей садовий будинок, що знаходиться у СТ «Мир» на

АДРЕСА_1 , зареєстровано на ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2009 року, яке набрало законної сили.

У подальшому ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 зазначений садовий будинок за договором

купівлі-продажу від 20 серпня 2010 року, який посвідчений нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г. Г.

При укладенні вказаного договору ОСОБА_2 надала нотаріусу довіреність від 20 грудня 2007 року, якою ОСОБА_1 уповноважив її бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань: придбання, відчуження, здачі в найм, а також вчинення для нього чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна тощо.

Постановою слідчого слідчого відділу Хмельницького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області

від 17 травня 2011 року за фактом використання підробленої довіреності порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

Відповідно до висновку експерта від 30 червня 2011 року рукописний текст та підпис в довіреності від 20 грудня 2007 року в графі «підпис» вказаної довіреності виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини

і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою

в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли

б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не

є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України»).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1

статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.»,

«Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав,

а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Ейрі проти Ірландії»,

«Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана норма кореспондується з частиною першою статті 352 ЦПК України згідно з якою учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.

Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового

зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі

у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право

у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або

у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником

і сторонами спору не може братися до уваги.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» посилалося на те, що воно є новим кредитором за кредитним договором

від 24 січня 2008 року (сторонами якого є ВАТ КБ «Надра» та

ОСОБА_5 ) та новим іпотекодержателем за іпотечним договором

від 25 січня 2008 року (сторонами якого є ВАТ КБ «Надра» та

ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 грудня 2007 року), а оскаржуваним судовим рішенням місцевого суду встановлено факт нікчемності довіреності, посвідченої

20 грудня 2007 року, тому його право було порушено.

На підтвердження вказаних обставин ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» додало до касаційної скарги копії: кредитного договору від 24 січня 2008 року

з додатковими угодами, іпотечного договору від 25 січня 2008 року

з додатковим договором до нього та договору про відступлення права вимоги від 30 квітня 2012 року.

Відповідно до кредитного договору від 24 січня 2008 року ВАТ КБ «Надра» відкрив ОСОБА_5 кредитну лінію у розмірі 110 000 дол. США зі сплатою 14,4 % річних на строк до 23 січня 2015 року. Додатковою угодою

від 28 лютого 2008 року змінено розмір траншу та відсотків.

Згідно з договором іпотеки від 25 січня 2008 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору від 24 січня 2008 року, передала в іпотеку банку садовий будинок загальною площею 150,7 кв. м, що розташований у садовому товаристві «Промінь» у місті Хмельницькому, та земельну ділянку площею 0,06 га, що розташована за вказаною адресою.

За змістом договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

від 30 квітня 2020 року ПАТ КБ «Надра» відступило ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителі гарантів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, зокрема, за вищевказаними правочинами.

Встановлено, що предметом спору у цій справі є договір купівлі-продажу садового будинку загальною площею 193,5 кв. м, що знаходиться у СТ «Мир» на АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже, суд першої інстанції не вирішував питання щодо кредитних зобов`язань за кредитним договором від 24 січня 2008 року та зобов`язань за договором іпотеки від 25 січня 2008 року, право вимоги за якими ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» набуло 30 квітня 2020 року.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний

суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі

пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 13 вересня 2019 року у справі

№ 916/914/19.

Встановивши, що Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 29 липня 2011 року не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 грудня 2022 року у справі № 2218/13632/2012.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах: Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 591/1506/14-ц, від 13 квітня

2022 року у справі № 757/62043/18-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 522/12151/16-ц; Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, від 06 вересня

2017 року у справі № 686/15607/15-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року залишено без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження у справі

№ 591/1506/14-ц. Касаційний суд вказував, що мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції та додаткового рішення не містять висновків про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка звернулася

з апеляційною скаргою, а спір за позовом вирішено судом в межах заявлених вимог, наведених підстав та наданих доказів.

За результатом касаційного перегляду справи 757/62043/18-ц Верховний Суд постановою від 13 квітня 2022 року скасував оскаржувані судові рішення та задовольнив позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України до фізичних осіб про визнання правочинів недійсними. Суд касаційної інстанції зазначив, що оспорювані правочини щодо значного обсягу цінного майна укладені між близькими родичами, є безоплатними, вчинені

у короткий проміжок часу та під час здійснення досудового розслідування

у кримінальних провадженням стосовно чоловіка дарувальника спірного майна та інших пов`язаних з ним осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, що одним з видів покарання передбачають конфіскацію майна.

Предметом позовних вимог позикодавця до позичальника у справі

№ 522/12151/16-ц є переведення прав і обов`язків співвласника-боржника на нерухоме майно, припинення права власності, визнання права власності

у зв`язку з ухиленням відповідачем від виконання рішення суду в іншій справі про стягнення заборгованості за договором позики. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року вказував, що особа, яка звернулася з апеляційною скаргою також

є кредитором відповідача, що підтверджується судовим рішенням. Переведення прав та обов`язків співвласника не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та інші співвласники, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишити поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-76цс16 викладено правову позицію про те, що у справі, яка переглядається, позбавлення відповідача права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь заявника суми боргу, унаслідок чого останній має підстави вважати своє право на отримання суми боргу порушеним, а тому висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у заявника права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки,

є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами) та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору. У справі, яка переглядалася встановлено, що за позивачем визнано право власності на майно, яке перебувало у спільній сумісній власності позивача та її чоловіка - відповідача як подружжя і на яке на забезпечення позову про стягнення з останнього на користь особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, боргу за договором позики було накладено арешт та заборону відчуження.

Суди у справі № 6-885цс15 встановили, що за позивачем визнано право власності на квартиру, яка перебувала у власності відповідача і на яку на виконання судового рішення про стягнення з останнього на користь особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, боргу накладено арешт та заборону відчуження. Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року вказував, що позбавлення відповідача права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, суми боргу, унаслідок чого останній має підстави вважати про порушення його права на отримання суми боргу.

У справі № 686/15607/15-ц суд першої інстанції здійснив поділ майна подружжя і визнав за позивачем право власності на частину спільно нажитого в період шлюбу з відповідачем нерухомого майна. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги в цій справі, особа, яка звернулася з апеляційною скаргою посилалася на те, що поділу підлягало не лише майно, а й борги подружжя, оскільки вони виникли в інтересах сім`ї. Так, поділ указаного майна позбавить його права на повернення відповідачем коштів за договором позики, стягнутих рішенням суду на його користь. Верховний Суд України постанову від 06 вересня 2017 року мотивував тим, що суду апеляційної інстанції було надано копію ухвали суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, про стягнення боргу за договором позики, яка набрала законної сили та не була скасована на момент розгляду судом першої інстанції цієї справи, про накладення арешту на кафе з банкетною залою, що належить на праві власності відповідачу. Однак суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на частину майна, зокрема, зазначеного приміщення кафе

з банкетною залою.

Разом з тим у цій справі встановлено, що на час вирішення справи судом першої інстанції ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не було учасником договірних кредитних відносин із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки відповідне право кредитора за кредитним договором та іпотечним договором у нього виникло лише в квітні 2020 року. При цьому

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не надало доказів щодо заміни стягувача

у виконавчому листі у справі № 2/2218/71/11 на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Аргументи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, також не заслуговують на увагу.

Так, у справі № 911/2635/17 постанову Верховного Суду від 11 липня

2018 року мотивовано тим, що апеляційним господарським судом щодо особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, вчинено дві взаємовиключні процесуальні дії: спочатку відмовлено в залученні заявника апеляційної скарги до участі у справі в якості третьої особи, а потім переглянуто судове рішення за його апеляційною скаргою з прийняттям рішення по суті вимог скарги. Верховний Суд наголошував на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто

й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи

у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо

в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього

висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Викладені у зазначеній постанові від 11 липня 2018 року у справі

№ 911/2635/17 висновки були неодноразово підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 жовтня 2021 року у справі № 640/6686/19,

від 01 листопада 2022 року у справі № 908/886/21.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» підставу касаційного оскарження ухвали апеляційного

суду, оскільки у випадку посилання на пункт 2 частини другої

статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, заявнику необхідно було зазначити конкретну норму та вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Проте заявник не вмотивував необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відсутні підстави, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо спірного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, тому відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду

від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17.

Доводи касаційної скарги, що встановлені у цій справі обставини щодо її учасників можуть позбавити у майбутньому ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на звернення до суду з іншим позовом з метою захисту його порушених прав за договором кредиту та іпотеки, не заслуговують на увагу та спростовуються частиною п`ятою статті 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки апеляційного суду щодо розгляду апеляційної скарги

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук