Постанова

від 17.01.2023 по справі 640/19643/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19643/21 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектування, Будівництво, Сервіс "Інженерно-будівельна компанія" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектування, Будівництво, Сервіс "Інженерно-будівельна компанія", яким просив стягнути адміністративно-господарських санкцій у розмірі 63 400,00 грн. та пені у розмірі 758,67 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2022 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт зазначив, що судом не враховано, що відповідачем фактично не була працевлаштована жодна особа з інвалідністю у 2020 році, крім того подання уточнюючого звіту не передбачено нормами діючого законодавства, звіт з виправленою помилкою відповідачем станом на час подання апеляційної скарги не подавався.

Додатково наголосив, що згідно з інформацією податкового органу щодо звітності по ЄСВ за 2020 рік, відповідачем не показана особа з інвалідністю.

Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки з 2015 року по теперішній час у нього працює особа з інвалідністю, що підтверджується наданими до суду першої інстанції доказами, водночас у зв`язку з виявленням помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми №10-ПІ товариством 30 липня 2021 року подано позивачу виправлений звіт з доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектування, Будівництво, Сервіс "Інженерно-будівельна компанія" перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

10 лютого 2021 року ТОВ "Проектування, Будівництво, Сервіс "Інженерно-будівельна компанія" подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року №591.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 21 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 1 особа.

Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 63400,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 758,67 грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем, попри помилки у первинному звіті, було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2020 році, що, у свою чергу, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2).

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом першої інстанції згідно з первинного звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектування, Будівництво, Сервіс "Інженерно-будівельна компанія" склала 21 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0 осіб, при нормативі - 1 особа.

Натомість, після виправлення помилок, виявлених у звітності, відповідачем подано оновлену звітність від 29 липня 2021 року, якою зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1.

В підтвердження даної обставини суду надано копії: заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу від 13 липня 2015 року, наказу про прийом на роботу ОСОБА_1 від 13 липня 2015 року № 39-к, довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_1 серії АВ № 0079891 про встановлення ІІ групи інвалідності, штатного розпису від 01 січня 2020 року, відомості на виплату грошей №ПР-0000002, №ПР-0000004, №ПР-0000007, №ПР-0000008, №ПР-0000009, №ПР-0000010, №ПР-0000011, №ПР-0000012, №ПР-0000015, №ПР-0000016, №ПР-0000001 за січень-грудень 2020 року, особового рахунку працівника ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 та 2019 роки форми №10-ПІ.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції контролюючого органу лист від 29 липня 2021 року №12 з додатками отримано позивачем 30 липня 2021 року.

Отже доводи апелянта про те, що звіт з виправленою помилкою відповідачем станом на час подання апеляційної скарги не подавався є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вище викладене, а також положення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем, попри помилки у первинному звіті, було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2020 році, що, у свою чергу, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Доводи апелянта про те, що відповідачем фактично не була працевлаштована жодна особа з інвалідністю у 2020 році та відсутність норм законодавства, яке передбачало б можливість подання уточнюючого звіту, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції оскільки з 2015 року по 2021 рік включно відповідачем виконано вимоги нормативу ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" оскільки на підприємстві працює 1 особа з інвалідністю, що підтверджується наданими відповідачем доказами, а тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарської санкції та пені.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2022 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді І.В. Федотов

Є.В. Чаку