Рішення

від 17.01.2023 по справі 908/2180/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/137/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2023 Справа № 908/2180/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, буд. 7, оф. 1221)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ», (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44)

про стягнення 954719,60 грн.

01.11.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява б/н від 26.10.2022 (вх. № 2392/08-07/22 від 01.11.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ», м. Запоріжжя про стягнення 954719,60 грн. заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 21/19 від 25.02.2019, в тому числі 535255,71 грн. основного боргу за поставлений товар, 55267,37 грн. штрафу, 145177,74 грн. пені, 113531,67 грн. 28 % річних та 105487,11 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022 справу № 908/2180/22 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2180/22 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/137/22, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 526, 530, 625, 629, 691, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 232 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 21/19 від 25.02.2019 та положень чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар (дизельне паливо) у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 535255,71 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України та умов договору нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 105487,11 грн., 28 % річних в розмірі 113531,67 грн., пеня в сумі 145177,74 грн. та штраф в розмірі 55267,37 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь 954719,60 грн. заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 21/19 від 25.02.2019, в тому числі 535255,71 грн. основного боргу за поставлений товар, 55267,37 грн. штрафу, 145177,74 грн. пені, 113531,67 грн. 28 % річних та 105487,11 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 14320,80 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.11.2022 про відкриття провадження у справі № 908/2180/22 відповідачу запропоновано у строк до 22.11.2022, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, у разі незгоди з нарахованою сумою заборгованості навести свій контррозрахунок.

12.12.2022 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву б/н і б/д (вх. № 15914/08-08/22 від 12.12.2022).

Розглянувши відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ» на позовну заяву у справі № 908/2180/22, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. (Рішення ЄСПЛ у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008)

За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6900120811242) вбачається, що ухвала суду від 07.11.2022 про відкриття провадження у справі № 908/2180/22 отримана відповідачем 18.11.2022.

Таким чином, останнім днем строку для подання відзиву на позовну заяву відповідно до вимог ч. 8 ст. 165 ГПК України є 05.12.2022 (з урахуванням того, що 03 і 04 грудня 2022 року є вихідними днями).

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. (ч. 6 ст. 119 ГПК України)

Клопотань про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву від відповідача суду не надходило.

Також суд не вбачає підстав для продовження з власної ініціативи відповідачу процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, оскільки відповідачем не наведено жодного доказу у підтвердження поважності та об`єктивності причин з яких відзив на позовну заяву не поданий у строк встановлений судом.

На підставі викладеного, Відзив на позовну заяву б/н і б/д (вх. № 15914/08-08/22 від 12.12.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ» судом до розгляду не приймається.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 07.12.2022 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги, що суддя Зінченко Н.Г. з 02.01.2023 по 16.01.2023 включно перебувала у відпустці, рішення прийнято без його проголошення 17.01.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

25.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 21/19 (далі за текстом Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця нафтопродукти: дизельне паливо, пічне паливо, паливо судове, паливо для реактивних двигунів, бензин марки А-92, А-95 (товар), а Покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього відповідно до умов Договору.(п. 1.1)

Відповідно до п. 9.7 Договір в редакції Додаткової угоди № 2 від 30.12.2021 Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків до їх повного завершення. Закінчення строку дії Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Згідно з п. 1.2 Договору товар з цим Договором буде постачатися окремими партіями протягом строку дії Договору. Кількість, якість, асортимент та ціна товару узгоджується сторонами у видаткових накладних на товар. Наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових накладних свідчить про те, що всі відомості, зазначені в них, є вірними, погодженими та прийнятими сторонами.

За умовами п. 5.1 Договору сторони домовилися, що оскілки на момент укладення Договору сторони не можуть визначити ціну товару, що буде постачатися протягом строку дії цього Договору, ціна на товар, що буде постачатися в рамках окремих партій товару, буде визначитися сторонами у видаткових накладних для кожної партії товару додатково. Загальна ціна цього Договору складається з суми вартостей всього товару, поставленого за цим Договором.

Відповідно до п., п. 5.2, 5.3 Договору Покупець здійснює 100 % передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою до Договору. Постачальник має право відвантажити Покупцю товар без передплати та складання відповідної додаткової угоди з погодженням нових строків оплати. У такому випадку сторони домовилися, що Покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару.

Пунктами 3.2, 3.10 Договору визначено, що товар постачається Покупцю в кількості та за ціною, визначених у видатковій накладній на умовах EXW. Конкретна умова постачання визначається в замовленні. При тлумаченні умов постачання за цим Договором мають силу Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгівельної палати «Інкотермс», в редакції 2010 року. В разі розбіжностей між положеннями цього Договору та «Інкотермс-2010», превалюють положення Договору. Сторони домовилися, що належним чином оформлена та підписана уповноваженими представниками сторін видаткова накладна на товар є належним підтвердженням отримання товару Покупцем.

Як зазначено в п. 2.1.1 Договору Постачальник зобов`язується на підставі поданої Покупцем заявки передати у власність останнього товар у відповідності із розділом 1 цього Договору з оформленням видаткової накладної на товар та інших документів, погоджених сторонами.

В свою чергу, Покупець зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати за поставлений Постачальником товар, а також витрати, пов`язані з транспортуванням товару. (п. 2.2.3 Договору)

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, обумовлений Договором, про що свідчать наступні видаткові накладні:

-№ ПЛ1222-0006 від 22.12.2021 на суму 73166,50 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ1229-0002 від 29.12.2021 на суму 74624,00 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0106-0008 від 06.01.2022 на суму 51381,00 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0113-0003 від 14.01.2022 на суму 80162,50 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0121-0007 від 21.01.2022 на суму 85399,50 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0131-0044 від 31.01.2022 на суму 60018,50 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0210-0006 від 10.02.2022 на суму 61281,00 грн. з ПДВ;

-№ ПЛ0223-0013 від 23.02.2022 на суму 64221,76 грн. з ПДВ.

Вказані вище видаткові накладні на загальну суму 550254,76 грн. підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця та вказані підписи скріплені печатками юридичних осіб.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 550254,76 грн. згідно умов Договору поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 доведений вище переліченими видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на цих видаткових накладних.

Також з матеріалів справи вбачається, що факт поставки товару за умовами Договору поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 на загальну суму 550254,76 грн. підтверджується товарно-транспортними накладними № 00000000786 від 29.12.2021, № 00000000055 від 13.01.2022, № 00000000366 від 23.02.2022.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідачем факт отримання від позивача товару (нафтопродуктів) на загальну суму 550254,76 грн. за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 не оспорюється, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 5.3 Договору вбачається, що сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару у випадку відсутності передоплати за товар, а саме Покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару.

Враховуючи умови п. 5.3 Договору граничний термін оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № ПЛ1222-0006 від 22.12.2021 27.12.2021 включно; за видатковою накладною № ПЛ1229-0002 від 29.12.2021 05.01.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0106-0008 від 06.01.2022 12.01.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0113-0003 від 14.01.2022 19.01.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0121-0007 від 21.01.2022 26.01.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0131-0044 від 31.01.2022 03.02.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0210-0006 від 10.02.2022 15.02.2022 включно; за видатковою накладною № ПЛ0223-0013 від 23.02.2022 28.02.2022 включно.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена. Відповідачем 23.02.2022 частково сплачені за видатковою накладною № ПЛ1222-0006 від 22.12.2021 грошові кошти в розмірі 14999,05 грн.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий товар за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 становила 535255,71 грн.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на час прийняття рішення в повному обсязі не погашена, суд вважає доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний боргу в розмірі 535255,71 грн.

Стосовно положень розділу 8 «Форс-мажор» Договору, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 19.02.2023.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Керуючись вищевказаною нормою, Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).

Відповідно до п., п. 8.3, 8.4 Договору сторона, для якої виникла неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, зобов`язана сповістити про це іншу сторону. Якщо про вищезгадані події сторона не буде повідомлена на протязі 10 календарних днів, сторона, яка постраждала від події непереборної сили, не може на неї посилатися крім випадку, коли ця подія перешкоджає відправці такого повідомлення. Свідоцтво видане відповідною торгівельною палатою або іншим компетентним органом є достатнім підтвердженням наявності та строку дії обставин непереборної сили.

У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару з моменту початку збройної агресії Російської Федерації.

Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.

Більш того, згідно з п. 8.5 Договору положення цього розділу не застосовуються, якщо обставини непереборної сили наступили на протязі строку прострочки виконання зобов`язань стороною, яка на них посилається.

Матеріали справи свідчать, що станом на 24.02.2022 (початок військовою агресією Російської Федерації проти України) мало місце прострочення виконання відповідачем зобов`язань за всіма видатковими накладними, що є предметом спору у даній справі, окрім видаткової накладної № ПЛ0223-0013 від 23.02.2022.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Вимоги щодо стягнення пені та штрафу позивач обґрунтовує пунктом 6.4 Договору, яким сторони визначили, що в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару, Покупець оплачує Постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару. Та штраф один відсоток вартості неоплаченого/не своєчасно оплаченого товару, а у разі якщо термін прострочки перевищує 15 календарних днів, додатковий штраф у розмірі десять відсотків від вартості неоплаченого/не своєчасно оплаченого товару. Оплат пені не звільняє Покупця від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Пунктом 9.17 Договору сторони обумовили, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафних санкцій за цим Договором складає три роки. Також при нарахуванні пені за цим Договором не застосовуються положення п. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару у передбачені Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 строки та розмірі, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу є законними та обґрунтованими.

Відповідно до розрахунку позивача сума штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 становить 55267,37 грн.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

Оскільки прострочення з постачання оплати кожної окремої партії товару за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 мало місце понад 15 календарних днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 55267,37 грн. штрафу.

Також позивачем нарахована пеня за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 в загальному розмірі 145177,74 грн., яка розрахована за кожною окремою партією поставки товару.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що розрахунок позивачем виконано неправильно, оскільки позивачем допущені помилки при визначенні кількості днів прострочення за окремими видатковими накладними та розмір облікової ставки НБУ.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 144179,67 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 144179,67 грн. пені. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Умовами п. 6.5 Договору сторони передбачали, що у разі порушення строків оплати за Договором Покупець сплачує Постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 28 % річних за кожен день прострочки.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019, та умови п. 6.5 Договору, вимоги про стягнення з відповідача 28 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 28 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № 21/09 від 25.02.2019 в загальному розмірі 113531,67 грн., які розраховані за кожною окремою партією поставки товару.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 28 % річних, та встановлено, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивачем допущені помилки при визначенні кількості днів прострочення за окремими видатковими накладними.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором стягненню з відповідача підлягають 28 % річних в розмірі 112896,64 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 112896,64 грн. 28 % річних. В іншій частині вимог про стягнення річних відсотків в задоволені позову відмовляється.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 105487,11 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період січня по вересень 2022 року.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 105487,11 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості (в тому числі, основного боргу, пені, штрафу, річних відсотків та інфляційних нарахувань) заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи прокурора не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 535255,71 грн. основного боргу, 55267,37 грн. штрафу, 144179,67 грн. пені, 112896,64 грн. 28 % річних і 105487,11 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст., ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ», м. Запоріжжя про стягнення 954719,60 грн. заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 21/19 від 25.02.2019 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖАВТОПРОМ», (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, ідентифікаційний код юридичної особи 38928372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», (49000, м. Дніпро, вул. Глинки, буд. 7, оф. 1221, ідентифікаційний код юридичної особи 37452046) 535255 (п`ятсот тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. 71 коп. основного боргу, 55267 (п`ятдесят п`ять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 37 коп. штрафу, 144179 (сто сорок чотири тисячі сто сімдесят дев`ять) грн. 67 коп. пені, 112896 (сто дванадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн. 64 коп. 28 % річних, 105487 (сто п`ять тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 11 коп. інфляційних втрат та 14296 (чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто шість) грн. 30 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 17» січня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.