Рішення

від 16.01.2023 по справі 909/935/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/935/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу

за позовом: Калуської міської ради,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою в сумі 100 256,83 грн.

установив: Калуська міська рада (далі позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі відповідач) про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою в сумі 100 256,83 грн

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем по справі зобов`язання по Договору оренди землі від 04 серпня 2006 року (із змінами та доповненнями) в частині здійснення орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 100 256 грн 83 к.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 15.11.2022 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

05.12.2022 на адресу Господарського суду Івано-Франківської області надійшло від відповідача відзив на позов ( вх.№16591/22 від 05.12.2022) відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на обрання позивачем по справі невірного способу захисту порушеного права, зокрема зазначає, що 25.02.2022 щодо відповідача по справі відкрито ліквідаційну процедуру, а тому позивач у відповідності до вимог чинного законодавства повинен звернутись із кредиторськими вимогами до ліквідаційної комісії, а у разі відмови включення їх (вимог позивача) до ліквідаційного балансу, позивач повинен звернутись із позовом про стягнення таких сум до ліквідаційної комісії. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивачем по справі невірно застосовано нормативно-грошову оцінку спірної земельної ділянки в розмірі 3 003 949 грн 83 к., затверджена Рішенням Калуської міської ради № 2577 від 14.07.2014, яка втратила чинність на підставі Рішення міської ради №623 від 24.06.2021, яким затверджено нову нормативну грошову оцінку в розмірі 1 699 900 грн 05к.

Однак, як заначає відповідач, вказана нормативна грошова оцінка не може застосовуватись до спірних правовідносин, що регулюються Договором оренди землі №040629600252 від 15.09.2006 , у зв`язку із відсутністю відповідних змін до вказаного договору.

26.12.2022 позивачем по справі направлено на адресу суду відповідь на відзив (вх.№17780/22 від 26.12.2022) відповідно до якого останній проти відзиву на позов заперечує. Свої заперечення, з посиланням на ч.4 ст. 49 Закону України Про систему гарантування вкладі фізичних осіб, зазначає, що будь які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку.

Щодо твердження відповідача про помилковість застосування відповідачем по справі нормативної грошової оцінки за період 01.01.2022-31.10.2022 в розмірі 3 003 949 грн 83 к., то зазначає, що вказане твердження є безпідставним, оскільки спірна нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2022 рік, встановлена Рішенням Калуської міської ради від 24.04.2021 №623, не може бути застосована до правовідносин між сторонами по справі, що регулюються Договором оренди землі №040629600252 від 15.09.2006, у зв`язку з не внесенням відповідних змін до спірного договору оренди, мотивуючи тим, що позивачем по справі Листом від 17.02.2022 направлено відповідачу Додаткову угоду від 04.02.2022 до Договору оренди землі від 04.08.2006 про зміну нормативної грошової оцінки землі, однак останнім Додаткова угода не підписана.

10.01.2023 відповідачем по справі направлено на адресу Господарського суду Івано-Франківської області заперечення на відповідь на відзив (вх. №529/23 від 10.01.2023) мотивоване тим, що рішення Калуської міської ради від 24.04.2021 №623 (Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Калуша) відповідно до норм чинного законодавства є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади , об`єднаннями громадян , підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Разом з тим, зазначає про втрату01.01.2022 чинності рішення Калуської міської ради від 14.07.2014 №2577 "Про нормативну грошову оцінку земель міста Калуш", яким було встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки в розмірі 3 003 949 грн 83 к.

В ході провадження, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою суду від 15.11.22 позивач повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 76501 0257000 6, яке долучене до матеріалів справи.

Відповідач про відкриття провадження у справі теж повідомлявся належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 76501 0256999 7, яке долучене до матеріалів справи.

Як вбачається із ч.4ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчинення нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

04 серпня 2006 року між Калуською міською радою (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ( по договору - орендар/по справі - відповідач) укладено договір оренди землі з відповідними змінами та доповненнями.

Відповідно до умов Договору оренди (п.1 та п.2) позивач по справі надав відповідачу земельну ділянку площею 0,2128, що знаходиться за адресою: м. Калуш, майдан Шептицького, 9-а, 9-б для обслуговування приміщення Промінвестбанку (далі - Договір оренди) .

15.09.2006 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:14:003:0003 з цільовим призначенням 03.09 - для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ, що підтверджується Витягом з ДЗК №156622709 від 18.02.2019, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 8 Договору оренди термін дії договору до 22.12.2008.

Додатком № 3 від 12.01.2009 до вказаного договору строк дії договору продовжено до 24.12.2013.

Додатковою угодою від 24.04.2014 термін дії договору оренди продовжено до 25.12.2018.

Додатковою угодою від 27.12.2018 термін дії договору оренди продовжено до 26.12.2023.

Державна реєстрація права оренди даної земельної ділянки за відповідачем по справі здійснено 31.07.2014, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію іншого речового права від 18.02.2019, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 5 Договору оренди сторони погодили нормативну грошову оцінку земельної ділянки в розмірі 3 003 949,83 грн.

Відповідно до умов Договору оренди (із змінами та доповненнями) сторонами погоджено, що орендна плата вноситься в грошовій формі в розмірі 135 177 грн 74 к., що становить 4,5 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки в рік.

24.06.2021 Калуською міською радою прийнято рішення №623 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Калуша, виконану ТОВ "Західземлепроект плюс", встановивши середню базову вартість одного квадратного метра землі відповідно до вказаної документації. Введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста Калуша з 01.01.2022р. У вказаному рішенні зазначено про втрату чинності з 01.01.2022р. рішення Калуської міської ради від 14.07.2014р. № 2577 "Про нормативну грошову оцінку земель міста Калуша", у зв`язку з прийняттям даного рішення.

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 3816 від 04.02.2022р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2610400000:14:003:0003 становить 1 699 900,05 грн.

Калуською міською радою на адресу Баку направлено лист № 421/02-15/38 від 17.02.2022р. з додатковою угодою від 04.02.2022р. до договору оренди землі № 40629600252 від 15.09.2006р. в якій нормативна грошова оцінка земельної ділянки зазначена в розмірі 1 699 900,05 грн.

Однак, банк не підписав вказану додаткову угоду, мотивуючи повномасштабним вторгненням 24.02.2022р. російської федерації на територію України.

Відповідно до інформації , наданої фінансовим управлінням Калуської міської ради за період з 01.01.2022 по 31.10.2022 до місцевого бюджету від ПАТ "Акціонерний промислово-інвестиційний банк " від сплати орендної плати надійшли кошти в сумі 12 391 грн 29 к.

З урахуванням умов договору, як зазначає позивач, відповідач зобов`язаний був сплатити за вказаний вище період орендну плату в розмірі 100 256 грн 83к. Однак, в порушення умов договору орендну плату в повному розмірі не здійснив.

Як встановлено судом, сума розрахунку проведена позивачем із врахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставки орендної плати згідно рішення Калуської міської ради № 1634 від 21.06.2018.

Несплата відповідачем спірної заборгованості, як зазначає позивач, порушує його законні права та інтереси.

Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Судом також встановлено, що рішенням Правління Національного банку України №90-рш/БТ від 25.02.2022 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №130 від 25.02.2022 "Про початок процедури ліквідації ліквідації ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку (зі змінами згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.05.2022 № 329), згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Промінвестбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ "Промінвестбанк" Караченцева Артема Юрійовича, якому делеговано повноваження щодо вчинення будь-яких дій та приймання рішень, які належать до повноважень органів управління і органів контролю банку.

З урахуванням наведених вище обставин, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Тобто, спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Dогап V. Ігеlапd)).

Таким чином, як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який на час розгляду справи перебуває в стані ліквідації (припинення).

Підстави та порядок проведення ліквідації юридичної особи врегульовано Цивільним кодексом України (далі ЦК України) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (ч.5 ст.105 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно з ч.1 ст.111 ЦК України, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред`явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи, згідно з ч. 3 ст.111 ЦК України.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду (ч.8 ст.111 ЦК України.

За змістом положень частин третьої, четвертої статті 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Відповідно до ч.4 ст. 49 Закону України Про систему гарантування вкладі фізичних осіб, зазначає, що будь які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Однак, як встановлено судом, відповідач доказів звернення із вимогами щодо спірної суми заборгованості до ліквідаційної комісії відповідача по справі та відмови останньої щодо включення суми заборгованості (кредиторської вимоги) до ліквідаційного балансу суду не надано.

За наведеного слідує, що законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.

Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду 03.05.2018 по справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21.

Отже, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення грошових коштів з боржника, який перебуває в стані припинення, не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності звернутись до ліквідаційної комісії щодо визнання та акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.

Процедура виведення з ринку і ліквідації банку регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у даних правовідносинах.

В силу ст. 3 вказаного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Таким чином, вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не є предметом та підставами цього позову.

Отже, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

За наведених обставин випливає, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

Предметом позову є стягнення заборгованості за договором оренди, а не спір щодо дій в ліквідаційній процедурі.

Таким чином, задоволення вимог кредитора здійснюється у ліквідаційній процедурі, в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Наведене вище, свідчить про обрання позивачем по справі невірного способу захисту, що є підставою для відмови в цьому позові про стягнення заборгованості за договором оренди землі.

Відповідно до ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст.76-79 ГПК України.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За наведеного, суд приходить до висновку відмовити в позові Калуської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою в сумі 100 256,83 грн.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України та результату вирішення спору, судовий збір по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

в позові Калуської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою в сумі 100 256,83 грн. - відмовити.

Судовий збір по справі залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О. М. Фанда