Рішення

від 18.01.2023 по справі 911/1702/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/1702/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (08202, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 152, код ЄДРПОУ 39812547)

до Житлово-будівельного кооперативу "Білогородка-Буд" (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка(з), вул.Тернівська, будинок 2А, 74, код ЄДРПОУ 44138281)

про стягнення заборгованості за договором № Б/24/09/21 від 24.09.2021,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 14.09.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" до Житлово-будівельного кооперативу "Білогородка-Буд" про стягнення заборгованості за договором поставки № Б/24/09/21 від 24.09.2021.

Ухвалою від 29.09.2022 суд відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження керуючись положеннями статті 247 ГПК України, встановив строки для подання відзиву на позов (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали), відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Через складну фінансову ситуацію судової системи України в умовах війни здійснити направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі виявилось за можливе лише 10.11.2022. З рекомендованого повідомлення № 0103281768119 вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі № 911/1702/22 отримана відповідачем 29.11.2022. Житлово-будівельний кооператив "Білогородка-буд" відзив на позов не подав, жодних інших заяв чи клопотань від сторони не надходило, тож суд констатує закінчення строку на подання відзиву 14.12.2022

В тексті позовної заяви йдеться про те, що відповідачем була проведена оплата за надані послуги в спірний період на суму 150000,00 грн. Водночас, суд позбавлений можливості перевірити зазначене з огляду на відсутність у матеріалах справи жодних квитанцій, платіжних доручень чи інших документів, що б свідчили про проведення транзакцій на вказану суму чи іншу суму, що може бути більшою чи меншою за ту, що визначена позивачем. В розрахунках доданих до позовної заяви позивач посилається на платіжні доручення від 09.12.2021 та від 17.01.2022. Проте, копій вказаних платіжних доручень до суду не подано.

Суд не мав можливості перевірити дійсність тверджень позивача з огляду також і на те, що відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, не подав жодних пояснень чи заперечень щодо обставин наведених в позові, не виявив бажання скористатись своїм правом доступу до правосуддя.

Таким чином, після завершення строку на подання відзиву суд був змушений у порядку частини 4 статті 74 ГПК України винести ухвалу про витребування у позивача доказів ненадходження коштів від відповідача починаючи з моменту виникнення заборгованості (27.09.2021) і до моменту винесення цієї ухвали (20.12.2022): довідки з банку, банківські виписки чи інші документи з банківських установ, що можуть слугувати доказами ненадходження коштів від відповідача на розрахунковий рахунок позивача за договором поставки № Б/24/09/21 від 24.09.2021.

На виконання ухвали про витребування доказів 28.12.2022 позивачем було подано клопотання до якого долучена довідка АТ "ОТП Банк".

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Звертаючись до суду позивач наполягає на наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором поставки № Б/24/09/21 від 24.09.2021 (далі по тексту договір поставки), що складається з основного боргу в розмірі 104838,60 грн, відсотків річних, інфляційних втрат та пені за період з 29.09.2021 по 14.09.2022.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Астор і Ко" та ЖБК "Білогородка-Буд" було укладено договір поставки відповідно до якого позивач (іменований в договорі "постачальником") зобов`язується передати у власність відповідачу (іменованому у договорі "покупцем") товар та надати послуги, найменування кількість яких вказана у специфікації, що є невід`ємною частиною договору, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Позивач вказує, що на виконання умов договору поставки та специфікації до договору ТОВ "Астор і Ко" було поставлено ЖБК "Білогородка-Буд" бетон товарний за період з 27.09.2021 по 17.01.2022 на загальну суму 254838,60 грн в т.ч. ПДВ, водночас відповідач сплатив за надані послуги лише 150000,00 грн. Внаслідок цього, відповідачем не виконано в повному обсязі взяті зобов`язання за договором та станом на 17.01.2022, виникла заборгованість у сумі 104838,60 грн.

ТОВ "Астор і Ко" стверджує, що продукція була прийнята відповідачем, про що зазначено у видаткових накладних та актах надання послуг, копії яких долучено до матеріалів справи. За переконанням позивача факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких додано до позовної заяви.

В позовній заяві йдеться про те, що зауважень чи заперечень стосовно якості, кількості товару з боку відповідача не висувалось, що підтверджується підписами представників відповідача на видаткових та товарно-транспортних накладних.

Обгрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову позивач акцентує увагу суду на наступних умовах договору поставки № Б/24/09/21 від 24.09.2021:

пункт 3.6 перехід права власності на товар від постачальника до покупця наступає з дати видаткової накладної;

пункт 4.7 загальна сума договору становить сукупність вартості партій товару, переданого за видатковими накладними до даного договору. Транспортні витрати за поставкою товару відносяться на покупця;

пункт 4.8 датою здійснення платежу буде дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (підпункт 4.8.2 договору). Розрахунки проводяться в національній валюті України гривні в безготівковій формі платіжним дорученням або готівкою через касу постачальника (підпункт 4.8.3. договору);

пункт 5.1 товар вважається прийнятим по кількості та асортименту відповідно до кількості та найменування товару, зазначених у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Видаткові накладні підписані сторонами, мають юридичну силу Специфікацій, в розумінні ст.266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами цього договору.

В матеріалах справи наявна копія специфікації № 1 від 24.09.2021 (додаток № 1 до договору поставки № Б/24/09/21 від 24.09.2021). У пункті 2 цієї специфікації наведені умови оплати. Підпункт 2.1 встановлює наступне: відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту одержання товару покупцем, за умови, що поточна заборгованість покупця не перевищує 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок). У підпункті 2.2 вказано якщо поточна заборгованість перевищує зазначену суму, покупець зобов`язаний погасити її в день виникнення такої заборгованості до моменту поставки наступної партії товару згідно умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ця норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи актів надання послуг від 27.09.2021, 30.09.2021, 02.10.2021 позивачем здійснено поставку бетону автобетонозмішувачем за умовами договору поставки на загальну суму 254838,60 грн.

З долучених позивачем доказів вбачається, що позивач розрахувався за надані послуги лише частково, здійснивши оплати на суму 50000,00 грн 09.12.2021 та на суму 100000,00 грн 17.01.2022. Відповідно до наданої позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.12.2022 довідки з банку інших оплат від контрагента-відповідача не здійснювалось на рахунок ТОВ "Астор і Ко", який зазначений у договорі поставки та специфікації.

Таким чином, неоплаченою залишилась сума у розмірі 104838,60 грн. Тому суд, беручи до уваги підпункт 2.2 специфікації № 1, зважаючи що вся неоплачена сума за договором перевищує сто тисяч гривень, констатує настання у відповідача обов`язку по сплаті основного боргу. Тож суд задовольняє вимогу про стягнення боргу в частині суми основного боргу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За неналежне виконання умов договору позивачем в порядку ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 4155,31 грн трьох відсотків річних та 9296,51 грн інфляційних. Відповідні розрахунки наведені в таблиці, що додається до позовної заяви.

Перевіривши періоди нарахування сум заявлених до стягнення, суд виявив невідповідність початку перебігу нарахування відсотків до визначеної в пункті 2.1 специфікації моменту настання прострочення, який відстрочено на 14 днів. Також судом взято до уваги пунктах 2.1 та 2.2 специфікації до договору та визначено, що після перевищення суми боргу за договором 100 000,00 грн момент виникнення обов`язку щодо сплати поставленого товару виникав негайно після проведення поставки.

Здійснивши власний розрахунок заборгованості за періоди визначені позивачем у межах тих періодів, що підлягають стягненню, суд визначив, що сума трьох відсотків річних, яка підлягає до стягнення становить 4067,95 грн. Тож суд задовольняє цю вимогу у наведеному розмірі. Водночас, здійснивши перевірку нарахувань інфляційних втрат суд визначив, що можлива сума стягнення перевищує ту, що заявлена позивачем. Тому, враховуючи, що при прийнятті рішення суд не може з власної ініціативи виходити за межі заявлених у позові вимог позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в обсязі визначеному позивачем, в сумі 9296,51 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, пунктом 6.2 договору сторони узгодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених договором за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України вказано в договорі.

Перевіривши розміри пені за періоди заявлені позивачем до стягнення щодо кожного з наявних актів надання послуг, враховуючи проведення часткових оплат за договором суд повідомляє, що сума пені, що підлягає до стягнення дорівнює 34354,90 грн. Тому, вимога позивача про стягнення пені задовольняється судом лише в частині, що вирахувана судом як така, що є арифметично правильною.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову на 87,23%, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційну частині задоволених вимог у сумі 2288,37 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Білогородка-Буд" (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка(з), вул.Тернівська, будинок 2А, 74, код ЄДРПОУ 44138281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (08202, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 152, код ЄДРПОУ 39812547) 104838,60 основного боргу за договором № Б/24/09/21 від 24.09.2021, 4067,95 грн трьох відсотків річних, 9296,51 грн інфляційних нарахувань, 34354,90 грн пені та 2288,37 грн судового збору за подання позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 18.01.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз