Рішення

від 18.01.2023 по справі 917/1475/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2023 Справа № 917/1475/22

Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, вул. Я. Мудрого, м. Лубни, Полтавська обл., 37500

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАПРОДУКТ", Подільський узвіз, буд. 9, м. Полтава, 36020

про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном,

без виклику представників сторін

Обставини справи: Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАПРОДУКТ" про стягнення 58 346,24 грн збитків за користування безпідставно набутим майном.

У позові зазначає, що підставою для звернення до суду стало те, що в період з 10.06.2019 до 31.10.2022 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, що призвело до неотримання Лубенською міською радою доходу від орендної плати за землю в сумі 58 346,24 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

В позові позивач просить суд стягнути з ТОВ "ПОЛТАВАПРОДУКТ" збитки за користування земельною ділянкою без належного оформлення такого користування в період з 10.06.2019 до 31.10.2022 у розмірі 58 346,24 грн.

Відповідач відзив на позов, у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, не подав.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, запропонував відповідачам протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 про відкриття провадження у справі, надіслана відповідачеві рекомендованим листом на зазначену в позові адресу, повернулася до суду з відміткою поштового відділення: "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з пунктом 2 частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (така ж правова позиція викладена у постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17).

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, зазначена ухвала вважається врученою.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, сторони суду не надали.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно зі статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 26.11.2004 зареєстровано право власності за ТОВ ТОВ "ПОЛТАВАПРОДУКТ" (далі - відповідач) на комплекс будівель та споруд за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 9.

Зазначений об`єкт нерухомості знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2290 га, кадастровий номер - 5310700000:02:021:0047, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 9.

Відповідно до витягів з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 559 676,00 грн, станом на 2020 рік - 559 676,00 грн, станом на 2021 рік - 559 676,00 грн, станом на 2022 рік - 615 643,60 грн.

Не оформлення належним чином відповідачем права користування земельною ділянкою стало підставою для визначення розміру збитків, заподіяних Лубенській міській раді за користування земельною ділянкою по вул. Індустріальній, 9. в м. Лубни Полтавської області в період з 10.06.2019 до 31.10.2022 у розмірі 58 346,24 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до приписів частини 5 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент набуття права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Як установив суд, предметом позову по суті є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України).

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно - правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного убачається, що предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно - правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до правовідносин сторін.

Суд дійшов висновку про те, що до заявлених позовних вимог з урахуванням встановлених фактичних обставин справи підлягають застосуванню положення статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи убачається, що об`єкт нерухомості знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2290 га, кадастровий номер 5310700000:02:021:0047, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 92.

Розмір доходу відповідача розрахований Лубенською міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у вигляді орендної плати за землю в період з 10.06.2019 до 31.10.2022 у розмірі 58 346,24 грн.

Відповідно до витягів з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 559 676,00 грн, станом на 2020 рік - 559 676,00 грн, станом на 2021 рік - 559 676,00 грн, станом на 2022 рік - 615 643,60 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам закону, площа земельної ділянки та кількість днів користування нею зазначені правильно і розрахунок є арифметично правильним.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України в повному обсязі.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 209, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАПРОДУКТ» (вул. Подільській узвіз, буд. 9, м. Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 42966196) на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (вул. Я. Мудрого, буд. 33, м. Лубни, Полтавська обл., 37500, код ЄДРПОУ 21053182) 58 346,24 грн безпідставно збережених коштів за період з 10.06.2019 до 31.10.2022 та 2 481,00 грн витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро СІРОШ