Постанова

від 18.01.2023 по справі 420/11033/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11033/22

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Кравця О.О.,

Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року, прийняте у складі суду судді Потоцької Н.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-20616-51-У від 19.02.2021р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-20616-51-У від 19.02.2021р.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що судом першої інстанції при винесенні зазначеного рішення були зроблені висновки з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини справи не з`ясовані повно, об`єктивно та всебічно, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи відповідача щодо правомірності нарахування позивачу боргу з єдиного внеску та винесення податкової вимоги на суму 37788,74 грн. Свої доводи апелянт обґрунтовує відомостями інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з визначенням сум, нарахованого єдиного соціального внеску за 2018 рік, 2019 рік та 2020, 2021 роки. Апелянт вважає, що отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою - підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. Крім того, за доводами апелянта, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом періоду часу з січня 2017 р. по березень 2018 року працював у ТОВ «СЕРВІС ПО НАД УСЕ» (ЄДРПОУ 37945813) та в період часу з березня 2018 року по грудень 2021 року працював у ТОВ «БІССНЕТ» (ЄДРПОУ 38965982).

Вказане підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

19.02.2021 року ГУ ДПС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20616-51-У на суму 37788,74 грн.

Не погоджуючись з вимогою відповідача від 19.02.2021 року Ф-20616-51-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн., позивач оскаржив її у судовому порядку.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем протиправно виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмку) №Ф-20616-51-У від 19.02.2021р., у зв`язку з працевлаштуванням позивача протягом періоду часу з січня 2017 р. по березень 2018 року працював у ТОВ «СЕРВІС ПО НАД УСЕ» (ЄДРПОУ 37945813) та в період часу з березня 2018 року по грудень 2021 року у ТОВ «БІССНЕТ» (ЄДРПОУ 38965982) та сплатою його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі № 160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема, даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), у спірний період позивач був працевлаштований, зокрема з січня 2017 р. по березень 2018 року у ТОВ «СЕРВІС ПО НАД УСЕ» (ЄДРПОУ 37945813) та з березня 2018 року по грудень 2021 року у ТОВ «БІССНЕТ» (ЄДРПОУ 38965982), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався роботодавцями.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасовано вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-20616-51-У від 19.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37788,74 грн.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.О. Кравець

Суддя: Л.Є. Зуєва