Рішення

від 12.01.2023 по справі 909/803/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/803/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг",

вул. Угорницька, буд. 12, корп. 1, кв. 70,м. Івано-Франківськ,76002;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс",

вул. Івана Миколайчука, буд. 14, офіс 308,м. Івано-Франківськ,76018;

про стягнення 168 694, 98 грн, з яких: 106 200,00 грн - основний борг, 33 742,50 грн - пеня,

3 770,83 грн - 3% річних, 24 981,65 грн - інфляційні збитки.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс" про стягнення 168 694, 98 грн, з яких: 106 200,00 грн - основний борг, 33 742,50 грн - пеня, 3 770,83 грн - 3% річних, 24 981,65 грн - інфляційні збитки за невиконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу за відомостями №16/06/01 від 16.06.2021.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 01.12.2022. Однак, керівник ТОВ "Інвест Енерго Трейдінг" адресував суду клопотання вх№636/23 від 11.01.2023, в якому просить суд відкласти розгляд справи, у зв"язку з перебуванням повноважного представника позивача на лікарняному.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, суд встановив відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на те, що: - представництво інтересів сторони у суді не обмежено певним колом осіб і відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами; - справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а судові засідання неодноразово відкладались в т. ч. за клопотанням позивача; - присутність в судовому засіданні учасника справи в розумінні пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком останнього; - ухвалою суду від 01.12.2022 явка позивача в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою; - позивач у клопотанні просить суд відкласти розгляд справи та не повідомляє про те, що явка представника пов`язана з наявністю доказів, що стосуються розгляду спору по суті; - приписи частини 2 статті 42, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, добросовісно користуватися процесуальними правами та не зловживати ними. Так, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" неодноразово наголошував, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами купівлі-продажу за відомостями №16/06/01 від 16.06.2021 та несплатою відповідачем вартості поставленого товару (дизельного палива) по видаткових накладних №РН-0001197 від 29.06.2021, №РН-0001255 від 05.07.2021, №РН-0001368 від 21.07.2021 на зальну суму 106 200,00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення грошового зобов"язання просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки обумовлені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 33 742,50 грн - пені, 3 770,83 грн - 3% річних, 24 981,65 грн - інфляційних збитків. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 193, 222 Господарського кодексу України, статей 257, 509, 525, 526,530, 549, 610-612, 629, 665, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судові засідання не з"явився. Ухвали суду від 03.10.2022, від 03.11.2022, від 17.11.2022, від 01.12.2022 з відомостями про дату, час та місце розгляду справи, направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві, яка є тотожною юридичній адресі відповідача - ТОВ "Станіславбудсервіс", вул. Івана Миколайчука, буд. 14, офіс 308, м. Івано-Франківськ, 76018, зазначеній у відомостях з ЄДРЮО, ФО-П та ГФ, повернулась на адресу суду підприємством зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, позаяк отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду. Така ж правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Слід сказати, що Європейський суд з прав людини у рішеннях від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України" звертає увагу на те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" вказує, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу за відомостями №16/06/01 від 16.06.2021.

За цим договором продавець передає у власність покупця нафтопродукти, а покупець приймає товар та сплачує за нього певну грошову суму на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1.договору).

Згідно з пунктом 1.2.договору марка нафтопродуктів, їх кількість, одиниця виміру вказуються продавцем у товарних (видаткових) накладних.

Ціна товару визначається покупцем самостійно з урахуванням ринкових цін на певні види товару, індексу інфляції, збільшення розміру податків (зборів) та інше (пункт 2.1.договору).

Пунктами 3.1.-3.3. договору сторони погодили, що продавець не пізніше 5 робочих днів з моменту надання заявки покупцем, документально оформлює продаж товару та передає уповноваженому представнику покупця товарну (видаткову) накладну. Право власності на нафтопродукти переходить з моменту підписання покупцем товарної (видаткової) накладної. Фактична передача покупцю нафтопродуктів за відомістю, здійснюється безпосередньо на АГЗС/АЗС продавця. Відпуск нафтопродуктів відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів. Кількість відпущених нафтопродуктів фіксується у відомості, яка ведеться безпосередньо на АЗС, що підтверджується підписами оператора АГЗС/АЗС та водія покупця.

Відповідно до пункту 2.2. договору покупець зобов"язаний повністю оплатити партію нафтопродуктів за ціною, що зазначена у рахунку, протягом двох банківських днів, враховуючи день отримання рахунку покупцем або його уповноваженою особою.

Так, в підтвердження поставки товару, обумовленого договором №16/06/01 від 16.06.2021, позивач подав суду видаткові накладні №РН-0001197 від 29.06.2021 на суму 52 000,00грн з ПДВ, №РН-0001255 від 05.07.2021 на суму 26 500,00грн, № РН-0001368 від 21.07.2021 на суму 27 770,00грн з ПДВ (а.с.11-13), які не відповідають вимогам, що ставляться до первинного документу, визначеним статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 зі змінами. Видаткові накладні не підписані відповідачем, а підпис не скріплений печаткою ТОВ "Станіславбудсервіс".

Водночас, з податкових накладних №1171 від 29.06.2021 на суму 52 000,00грн з ПДВ 8 666,67грн, №1226 від 05.07.2021 на суму 26 500,00грн з ПДВ 4 416,67грн, №1346 від 21.07.2021 на суму 27 700,00грн з ПДВ 4 616,67грн з квитанціями про їх отримання Державною податковою службою України (а.с.48-53) - вбачається формування позивачем податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні відомості про сплату відповідачем106 200,00 грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 168 694, 98 грн, з яких: 106 200,00 грн - основний борг, 33 742,50 грн - пеня, 3 770,83 грн - 3% річних, 24 981,65 грн - інфляційні збитки за невиконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу за відомостями №16/06/01 від 16.06.2021.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Тобто, договір це юридичний факт, що виражає узгоджену волю сторін, спрямовану на досягнення конкретної мети.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Нормою статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 662 Цивільного кодексу України обумовлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Зі змісту вище викладених правових норм, вбачається що, факт здійснення господарської операції, в цьому випадку, купівлі - продажу товару, має підтверджуватись певними засобами доказування - первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують факт її здійснення, а саме заявками покупця на поставку товару; підписаними продавцем та покупцем товарними (видатковими) накладними; відомостями на відпуск нафтопродуктів, підписаними оператором АГЗС/АЗС та водієм покупця (пункти 3.1., 3.2., 3.3.договору).

Однак, подані суду видаткові накладні №РН-0001197 від 29.06.2021 на суму 52 000,00грн з ПДВ, №РН-0001255 від 05.07.2021 на суму 26 500,00грн, № РН-0001368 від 21.07.2021 на суму 27 770,00грн з ПДВ (а.с.11-13) - не містять ні підпису, ні печатки відповідача, а відомостей на відпуск нафтопродуктів, підписаних оператором АГЗС/АЗС та водієм покупця - суду не подано, як і не подано заявок відповідача на поставку товару.

Разом з тим, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частин 3, 8 статті 19 Господарського кодексу України, обов`язком усіх суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії, як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує, як покупець, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Так, ухвалою від 01.12.2022, за наслідками задоволеного судом клопотання вх№15429/22 від 01.12.2022 позивача про витребування доказів, судом зобов"язано Головне управління ДПС в Івано-Франківській області надати інформацію про відображення у податковій звітності Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс" (ідентифікаційний код 43113643) поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг" (ідентифікаційний код 40956872) згідно видаткових накладних №РН-0001197 від 29.06.2021 на суму 52 000,00грн з ПДВ, №РН-0001255 від 05.07.2021 на суму 26 500,00грн, № РН-0001368 від 21.07.2021 на суму 27 770,00грн з ПДВ в т.ч. інформацію про включення ТОВ "Станіславбудсервіс" в звітному періоді ПДВ по податкових накладних №1171 від 29.06.2021, №1226 від 05.07.2021, №1346 від 21.07.2021 до податкового кредиту.

На виконання вимог ухвали суду від 01.12.2022, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, надало суду інформацію про те, що ТОВ "Станіславбудсервіс" по контрагенту ТОВ "Інвест Енерго Трейдінг" сформовано податковий кредит за червень 2021 року - обсяг придбання 26,0 тис.грн., в т.ч. ПДВ 4,33тис. грн; за липень 2021 року - обсяг придбання 54,2тис.грн., в т.ч. ПДВ 9,03 тис.грн (лист вх№23/23 від 02.01.2023).

За таких обставин, беручи до уваги те, що вартість поставленого товару по видаткових накладних №РН-0001255 від 05.07.2021 на суму 26 500,00грн з ПДВ 2 416,67грн, № РН-0001368 від 21.07.2021 на суму 27 770,00грн з ПДВ 4 616,67грн (а.с.12-13), є тотожною сумам сформованому, як позивачем, так і відповідачем податкового кредиту, на виконання вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, то за переконанням суду, у відповідача виник обов"язок з оплати вартості поставленого у липні 2021 товару на загальну суму 54 200,00грн, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості поставленого товару по видатковій накладної №РН-0001197 від 29.06.2021 на суму 52 000,00грн з ПДВ 8 666,67грн, позаяк сформований відповідачем у червні 2021 року податковий кредит на суму 4 333,33 грн від обсягу постачання 26 000,00 грн (інформація ДПС вх№23/23 від 02.01.2023) не відповідає вартості поставки товару по спірній видатковій накладній, а в матеріалах справи наявні податкові накладні №977 від 03.06.2021 на суму 17 500,00грн з ПДВ 2 916,67грн, №1054 від 14.06.2021 на суму 7 650,00грн з ПДВ 1 275,00грн, №1090 від 16.06.2021 на суму 26 000,00грн з ПДВ 4 333,33грн, №1131 від 23.06.2021 на суму 26 000,00грн з ПДВ 4 333,33грн (а.с.54-61), з яких вбачається формування позивачем податкового кредиту по інших господарських операціях з контрагентом ТОВ "Станіславбудсервіс" у червні 2021 року. За таких обставин в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 52 000,00грн слід відмовити.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань". Стаття 1 цього Закону передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згоди сторін щодо встановлення відповідальності відповідача за невиконання грошового зобов`язання у вигляді неустойки у договору купівлі-продажу за відомостями №16/06/01 від 16.06.2021 - не надано, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 33 742,50 грн - не підлягає задоволенню.

Що стосується нарахованих позивачем відповідачу за порушення виконання грошового зобов`язання 3 770,83 грн - 3% річних, 24 981,65 грн - інфляційних збитків (розрахунок а.с.2), то правомірним визнається судом стягнення з відповідача 3 % річних за період з 23.07.2021 до 27.09.2022 (визначений позивачем) від суми невиконаного грошового зобов"язання 54 200,00грн в розмірі 1 924,47грн (1 846,36грн - відмовити) та інфляційних втрат на період серпень 2021 - серпень 2022 в розмірі 12 749, 58грн (12 232,07 грн - відмовити), адже поставку товару на суму 52 000,00грн позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс" про стягнення 168 694, 98 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбудсервіс", вул. Івана Миколайчука, буд. 14, офіс 308, м. Івано-Франківськ,76018 (ідентифікаційний номер 43113643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Енерго Трейдінг",

вул. Угорницька, буд. 12, корп. 1, кв. 70,м. Івано-Франківськ,76002 (ідентифікаційний код 40956872) 54 200,00 грн - заборгованості, 12 749,58 грн - інфляційних втрат, 1 924,47 грн - 3% річних, 1 033,11 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 52 000,00 грн - заборгованості, 33 742,50 грн - пені, 12 232,07 грн - інфляційних втрат, 1 846,36грн - 3% річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 17.01.2023

Суддя С.Кобецька