Ухвала

від 17.01.2023 по справі 910/31072/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.01.2023Справа № 910/31072/15

За скаргою Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації; на бездіяльність старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. щодо виконання судового рішення у справі № 910/31072/15.

За позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації;

до Благодійного фонду "Київ-краще місто Землі";

про виселення та стягнення 118 017,62 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від скаржника: Шуман С.І., представник, довіреність № 103/45-2362 від 19.12.2022;

Від боржника: не з`явилися;

Від ВДВС: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/31072/15 позов Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено повністю: виселено Благодійний фонд "Київ-краще місто Землі" з нежитлового приміщення загальною площею 100,0 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Возз`єднання, буд. 3-А; стягнуто з Благодійного фонду "Київ-краще місто Землі" на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 118 017 грн 62 коп. неустойки та 2 988 грн 26 коп. судового збору.

16.02.2016 на виконання вказаного рішення видано накази.

До господарського суду від Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла скарга, в якій скаржник просить суд визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною, скасувати постанову від 15.09.2022 ВП № 54766167 про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язати виконати наказ Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 про стягнення з Благодійного фонду "Київ - краще місто Землі" на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 118 017,62 грн неустойки та 2 988,26 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 розгляд скарги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації призначено на 22.11.2022.

У судових засіданнях 22.11.2022 та 20.12.2022 судом оголошувалися перерви.

До господарського суду 19.12.2022 від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 54766167. Пояснень по суті поданої Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації скарги Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) до суду не подано.

У судове засідання 17.01.2023 з`явився представник скаржника, просив задовольнити скаргу повністю, представники боржника та Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) не з`явилися, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, оскільки ухвала була надіслана боржнику та органу виконавчої служби рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що була зазначена у поданій стягувачем скарзі, яка відповідала відомостям, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розглянувши скаргу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Законом України "Про виконавче провадження" регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" виконавця.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року № 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Пунктом 9 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

За змістом частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2019 державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (у подальшому назву змінено на Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54766167 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15.

Однак, постановою старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. від 15.09.2022 ВП № 54766167 виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15) повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV.

Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00), від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Згідно зі статтею 1 першого протоколу до Конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

З вищевикладеного вбачається, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних ("Артіко проти Італії", рішення від 13.05.1980). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя та права на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття "майно" охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (постанова Європейського суду у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції").

За умовами статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

25.09.2017 державним виконавцем було винесено постанову про арешт всього майна боржника.

10.05.2019 державним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт майна боржника.

Як зазначає скаржник, вказані постанови державного виконавця йому не надходили, а про їх існування він дізнався з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Частинами 4, 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Згідно з частинами 1, 4 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Інформація повинна містити відомості про час її розміщення. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.

Відповідно до пунктів 2 - 4 Розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за №1126/29256 (далі - Положення), виконавцем до автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - Система) обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офіса приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення. Постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи відповідно до шаблонів документів, переданих адміністратору Системи структурним підрозділом Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту надходження наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 на виконання до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) державними виконавцями в межах виконавчого провадження № 54766167 вчинено такі дії:

- 22.09.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження;

- 25.09.2017 винесено постанову про арешт майна боржника;

-10.05.2019 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника;

- 10.05.2019 винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні;

- 02.07.2019 сформовано заявку на реалізацію арештованого майна ВП № 54766167;

- 07.08.2019, 29.08.2019, 23.09.2019 проведено електронні торги, які не відбулися;

- 05.04.2021 сформовано заявку на реалізацію арештованого майна ВП № 54766167;

- 14.02.2022 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника;

- 14.02.2022 сформовано заявку на реалізацію арештованого майна ВП № 54766167;

- 19.08.2022 здійснено запит № 143564475 до Міністерства внутрішніх справ;

- 19.08.2022 здійснено запит № 143564432 до Державної фіскальної служби України;

- 15.09.2022 сформовано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;

- 29.06.2022 проведено електронний аукціон, за наслідком якого на депозитний рахунок Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) перераховано 2 992,50 грн, про що зазначено в акту про проведені електронні торги від 18.08.2022.

- 15.09.2022 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Тобто, з наведеного вбачається, що до моменту винесення постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Очеретяної І.О. про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15, державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії в межах виконавчого провадження № 54766167, належним чином не проведено виконавчих дій щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунках в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України, не проведено належну перевірку майнового стану боржника (у тому числі шляхом її проведення кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, та кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника), не вчинено дій, направлених на виявлення майна боржника, що перебуває в інших осіб, а також майна та коштів, що належать боржнику від інших осіб для подальшого звернення стягнення на таке майно тощо.

Отже, беручи до уваги усе вищевикладене, здійснені державним виконавцем дії для виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 не є вичерпними, оскільки останнім не застосовано усі можливі передбачені законом заходи для досягнення необхідного позитивного результату - фактичного виконання судового рішення.

У той же час суд звертає увагу на те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" та вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття "доцільності" вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 року в справі № 905/2999/17.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 1291 Конституції України.

З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, беручи до уваги ненадання органом ДВС доказів вчинення всіх дій, необхідних для виконання рішення суду у справі № 910/31072/15, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в частині визнання неправомірною бездіяльності старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 та в частині скасування постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.09.2022 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки такі дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. у виконавчому провадженні № 54766167 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 були неправомірними.

Суд зазначає, що вимога скаржника про зобов`язання старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. виконати наказ Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 не може бути задоволено, оскільки відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" на органи державної виконавчої служби уже покладений такий обов`язок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувану у разі, якщо, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зважаючи на встановлений судом факт неправомірної бездіяльності старшого державного виконавця у виконавчому провадженні № 54766167 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15, а також враховуючи нездійснення останнім усіх дій, направлених на розшук майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, які б давали підстави для висновку про безрезультатність відповідних заходів щодо розшуку такого майна, чим безумовно порушено права скаржника як стягувача, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця від 15.09.2022 у ВП № 54766167 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).

Відтак, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід`ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу та державних виконавців.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що старшим державним виконавцем не здійснено належних заходів, направлених на примусове виконання рішення в повному обсязі, як це передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази, які спростовують вищенаведені висновки суду, зокрема, щодо правомірності дій старшого державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 54766167 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 та наявності правових підстав для винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.09.2022.

Відповідно до частин 1, 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку про те, що скарга Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації підлягає частковому задоволенню.

Суд звертає увагу на положення статті 345 Господарського процесуального кодексу України, за якими про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Враховуючи пояснення представника скаржника та керуючись ст. 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

У Х В А Л И В:

1. Скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на бездіяльність старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15.

3. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. у виконавчому провадженні № 54766167 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15, які полягали у винесенні постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.09.2022 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

4. Скасувати постанову старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Очеретяної І.О. від 15.09.2022 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/31072/15 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 18.01.2023.

Суддя О.В. Мандриченко