Постанова

від 12.01.2023 по справі 911/2076/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2076/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - АТ «Чорноморнафтогаз», позивач) - Варданян А.А. (адвокат),

відповідача - приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» (далі - ПАТ «Укргазбуд», відповідач, скаржник) - Михайлов Т.М. (адвокат),

третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Промімекс-Техно» (далі - ТОВ «Промімекс-Техно», третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ «Укргазбуд»

на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022

у справі №911/2076/19

за позовом АТ «Чорноморнафтогаз»

до ПАТ «Укргазбуд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «Промімекс-Техно»

про визнання додаткової угоди недійсною.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. АТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до суду з позовною заявою до ПАТ «Укргазбуд» про визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди до договору підряду, укладеної позивачем і відповідачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювана додаткова угода суперечить положенням частини п`ятої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) [далі - Закон], що відповідно до положень статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання вказаної угоди недійсною.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №911/2076/19, у задоволенні позову відмовлено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 27.01.2021 рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2020. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №911/2076/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

2.4. У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 Суд, зокрема, вказав таке:

2.4.1. суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що обставини, встановлені рішенням суду у справі №911/2788/18, мають преюдиційне значення для вирішення справи №911/2076/19 відповідно до вимог частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

2.4.2. у постанові від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, на яку здійснено посилання АТ "Чорноморнафтогаз" у касаційній скарзі, Верховний Суд навів висновок, за яким звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм;

2.4.3. водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи;

2.4.4. з огляду на зміст судових рішень у справі №911/2788/18, АТ "Чорноморнафтогаз" заявлено позовні вимоги про визнання недійсними договорів, у тому числі, договору підряду від 11.07.2012 №749; вимоги про визнання додаткової угоди від 29.12.2012 №1/1480 до цього договору позивачем не порушувалися;

2.4.5. суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, при вирішенні спору у справі №911/2076/19, поклавши в основу судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог АТ "Чорноморнафтогаз" про визнання недійсною додаткової угоди від 29.12.2012 №1/1480 обставини, встановлені рішенням суду у справі №911/2788/18, не надали належної правової оцінки тому факту, що вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 29.12.2012 №1/1480 не були предметом позову у справі №911/2788/18, а тому у цій справі судом не встановлювалося наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину (додаткової угоди від 29.12.2012 №1/1480) недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків;

2.4.6. при вирішенні справи суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на обставини, встановлені рішенням суду у справі №911/2788/18, з огляду на зазначені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не надали оцінки доводам АТ «Чорноморнафтогаз», викладеним у позовній заяві, про зміну оспорюваною угодою істотних умов договору до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, що суперечить законодавству, а також подібним аргументам, викладеним у його апеляційній скарзі, з посиланням скаржника на неправильне застосуванням судом першої інстанції положень частини п`ятої статті 40 Закону, статей 203, 215 ЦК України;

2.4.7. разом із тим суди з огляду на подані сторонами докази належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин, обставини того, чи суперечить зміст оспорюваної додаткової угоди частині п`ятій статті 40 Закону з урахуванням наявності або відсутності випадків, передбачених пунктами 1-5 частини п`ятої статті 40 Закону, чи зумовили зміни умов договору в частині строку договору порушення права позивача, на захист якого подано позов;

2.4.8. водночас, суд апеляційної інстанції, зазначивши у судовому рішенні, що права позивача не порушено, не навів обґрунтування такого висновку, та не надав оцінки тим обставинам, що за договором підряду та додатковою угодою до нього з позивача стягнуто заборгованість у судовому порядку, що також свідчить про передчасність відповідних висновків суду;

2.4.9. при цьому суд апеляційної інстанції, пославшись у постанові на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №911/162/19, не здійснив її практичне застосування при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.

2.5. За результатом нового розгляду справи №911/2076/19 Господарським судом Київської області (головуючий - суддя Третьякова О.О.) 01.07.2021 ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду (головуючий - суддя Куксов В.В., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.) від 14.09.2022 у справі №911/2076/19, та яким позов задоволено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ПАТ «Укргазбуд», посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 та постанову Північного господарського суду від 14.09.2022 у справі №911/2076/19, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Чорноморнафтогаз» відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ПАТ «Укргазбуд» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 25.01.2022 у справі №904/2344/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 08.12.2021 у справі №911/2574/18, від 20.07.2022 у справі №911/2961/19. При цьому скаржник посилається на застосування норм статей 203, 228 ЦК України, статті 75 ГПК України, частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у поданій касаційній скарзі у новій редакції вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає частину другу статті 263 ЦК України, частину п`яту статті 40 Закону.

4.3. Також скаржник із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме розрахунків та аргументів, які надані відповідачем стосовно прострочення позовної давності, кількості днів прострочення фінансування, що зумовило необхідність продовження строку договору.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від АТ «Чорноморнафтогаз» і ТОВ «Промімекс-Техно» відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №302-р «Про затвердження робочого проекту облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря» і з метою проведення будівельно-монтажних робіт по об`єкту «Облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря. Пусковий комплекс» упродовж 2012 року позивачем укладено низку договорів капітального будівництва.

6.2. АТ «Чорноморнафтогаз», як суб`єкт господарювання, який провадить діяльність у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, на час виникнення спірних правовідносин здійснював закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до вимог та процедур, визначених Законом.

6.3. Комітетом конкурсних торгів АТ «Чорноморнафтогаз», як замовником робіт, 07.06.2012 без проведення відкритих торгів, прийнято рішення, оформлене протоколом від 07.06.2012 №895-у, про застосування процедури закупівлі за державні кошти в одного учасника (АТ «Укргазбуд») комплексу робіт з виготовлення та транспортування плітей підводного трубопроводу БК-1 Одеського ГМ-МСП-4 Голіцинського ГКР по об`єкту «Облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря. Пусковий комплекс».

6.4. Головним заходом щодо виконання зазначеного проекту було забезпечення будівництва підводного трубопроводу, що з`єднує Одеське газове родовище з МСП-4 Голіцинського газоконденсатного родовища, загальною довжиною близько 76,0 км, і відповідно до програми робіт з освоєння нових родовищ вуглеводнів на 2012-2015 роки ці роботи мали завершитися до 01.10.2012.

6.5. Згідно з наказом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 31.05.2012 №38 «Про введення в експлуатацію Одеського газового родовища» АТ «Чорноморнафтогаз» доручено ввести в експлуатацію Одеське газове родовище до 30.09.2012 з урахуванням проведення робіт зі спорудження газопроводу від блок-кондуктора БК-1 Одеського родовища до морської стаціонарної платформи МСП-4 Голіцинського родовища.

6.6. За змістом повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника у ПАТ «Укргазбуд», опублікованого в інформаційному бюлетені «Вісник державних закупівель» від 13.06.2012 №71/3 (673/3) (оголошення №29439), предметом закупівлі є комплекс робіт з виготовлення та транспортування плітей підводного трубопроводу БК-1 Одеського ГМ-МСП-4 Голіцинського ГКР по об`єкту «Облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря. Пусковий комплекс»; місце поставки: на суші - вивідний канал на березі озера Панське, база буріння і облаштування УРіЕБ - виготовлення плітей підводного трубопроводу; у Чорному морі: Північно-західна частина Чорного моря - транспортування плітей підводного трубопроводу; термін поставки: термін виготовлення і транспортування плітей підводного трубопроводу до 28.08.2012; ціна акцептованої пропозиції 94596348,00 грн (з ПДВ); дата акцепту 12.06.2012.

6.7. АТ «Чорноморнафтогаз» (замовник) і ПАТ «Укргазбуд» (підрядник) 11.07.2012 укладено договір підряду №749 (далі - Договір), за умовами якого:

- підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з виготовлення та транспортування плітей підводного трубопроводу БК-1 Одеського ГМ-МСП-4 Голіцинського ГКР по об`єкту «Облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря. Пусковий комплекс» у встановлені Договором строки, а замовник зобов`язався прийняти виконані роботи та оплатити їх відповідно до умов Договору (пункт 1.1 Договору);

- ціна предмета договору є приблизною (динамічною), визначена договірною ціною (додаток №3) і становить 78 830 290 грн, крім цього ПДВ - 15 766 058 грн, всього 94 596 348 грн без урахування вартості матеріалів позивача (пункт 3.1 Договору);

- протягом 10 днів після підписання Договору замовник перераховує підряднику аванс у розмірі 30% від вартості робіт згідно з Договором (пункт 3.1). Розрахунки за виконані роботи проводяться щомісячно відповідно до актів приймання виконаних підрядних робіт (ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт/і витрати/ (ф №КБ-3), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №554. Замовник щомісяця протягом двадцяти календарних днів від дати підписання актів приймання виконаних робіт (ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт/і витрати/(ф №КБ-3) сплачує підряднику 70% від вартості виконаних робіт без урахування вартості матеріалів замовника, а 30% вартості виконаних за звітний період робіт оплачується в рахунок авансу (пункт 4.1 Договору);

- датою початку виконання робіт є дата підписання Договору. Підрядник зобов`язався приступити до виконання робіт з моменту підписання Договору за умови передачі проектної та дозвільної документації і повністю виконати роботи згідно з технічним завданням (додаток №1) та календарним графіком [додаток №2] (пункт 6.1 Договору);

- зміст, обсяг і терміни виконання робіт визначаються календарним графіком, що є невід`ємною частиною Договору [додаток №2] (пункт 6.3 Договору);

- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту (дати) його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 14.06.2012 (пункт 12.1 Договору);

- строк закінчення дії Договору визначено датою - 31.12.2012, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання (пункт 12.2 Договору).

6.8. У календарному графіку виконання комплексу робіт із виготовлення та транспортування плітей трубопроводу передбачено граничні строки виконання робіт до 28.08.2012.

6.9. АТ «ДАТ Чорноморнафтогаз» (замовник) і ПАТ «Укргазбуд» (підрядник) 29.12.2012 укладено додаткову угоду №1/1480 до Договору (далі - Додаткова угода), якою пункт 12.2 Договору викладено у редакції, відповідно до якої строк закінчення дії Договору визначається датою - 31.03.2013, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. Решту умов Договору залишено без змін. Також сторонами визначено, що Додаткова угода набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін, є невід`ємною частиною Договору.

6.10. Позивач зазначає, що внаслідок окупації території Автономної Республіки Крим (далі- АРК) у 2014 році, постановою незаконно створеної організації з назвою «Государственный Совет Республики Крым» від 17.03.2014 №1758-6/14 «О вопросах энергетической безопасности Республики Крым» та розпорядженням незаконно створеної організації з назвою «Совет Министров Республики Крым» від 17.03.2014 №165-р «О создании Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз» рухоме та нерухоме майно АТ «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, яке увійшло і не увійшло до статутного капіталу АТ «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку, бухгалтерська, статистична та інша документація підприємства стало власністю Республіки Крим та передано на баланс юридичної особи з назвою «Крымское республиканское предприятие «Черноморнефтегаз», яка створена за законодавством російської федерації на тимчасово окупованій території України.

6.11. Вказані факти підтверджені в Сертифікаті від 03.12.2014 №2018 про форс-мажорні обставини, що виданий Торгово-промисловою палатою України.

6.12. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що документи у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції за весь час існування АТ «Чорноморнафтогаз», включаючи розпорядження та дозволи адміністрації позивача та загальних зборів акціонерів позивача на їх проведення, у незаконний спосіб перейшли у документальний фонд вищезазначеної незаконно створеної юридичної особи з назвою «Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз».

6.13. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що:

- аванс у розмірі 30% від вартості робіт, що складає 28 378 904,40 грн мав бути перерахований протягом 10 днів з моменту підписання 11.07.2012 Договору, тобто до 21.07.2012 (включно);

- з огляду на умови Договору, роботи мали бути виконані в строк до 28.08.2012, тобто протягом 48 днів з моменту підписання Договору;

- як зазначає позивач, та підтверджується матеріалами справи, 15.08.2012 на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий ПАТ «Укргазбуд» у ПАТ «КБ «Півдвенкомбанк» (МФО 320876) перераховано грошові кошти у сумі 20 000 000 грн з призначенням платежу «аванс в розмірі 30% згідно договору №749 від 11.07.2012 року за виготовлення і транспортування плітей підводного газопроводу БК-1 Одеського ГР-МСП-4»;

- таким чином, сплата авансу в сумі 20 000 000 грн відбулась з простроченням на 24 дні, відповідно обґрунтованим могло бути відтермінування виконання робіт на 24 дні, тобто до 21.09.2012 в пропорційній частині вартості робіт. Несплаченою залишилась сума авансу в розмірі 8 378 904,40 грн;

- наступний платіж здійснено позивачем 19.09.2012 на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий ПАТ «Укргазбуд» у ПАТ «КБ «Підвенкомбанк» (МФО 320876), перераховано грошові кошти у сумі 11 576 397,94 грн з призначенням платежу «оплата за виконані роботи згідно договору №749 від 11.07.2012 року за виготовлення і транспортування плітей підводного газопроводу БК-1 Одеського ГР - МСП-4»;

- при цьому, відповідач сам визнає той факт, що решта авансу була сплачена в складі платежу 19.09.2012 на суму 11 576 397,94 грн, відповідно прострочення авансового платежу у 59 календарних днів мало місце лише щодо 8 378 904,40 грн авансу і, з огляду на темпи та обсяги виконаних робіт, не могло бути підставою для продовження Договору на момент укладення спірної Додаткової угоди;

- на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий ПАТ «Укргазбуд» у ПАТ «КБ «Південкомбанк» (МФО 320876), 03.10.2012 перераховано грошові кошти у сумі 10 000 000 грн з призначенням платежу «оплата за виконані роботи згідно договору №749 від 11.07.2012 за виготовлення і транспортування плітей підводного газопроводу БК-1 Одеського ГР - МСП-4»;

- на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий ПАТ «Укргазбуд» у ПАТ «КБ «Південкомбанк» (МФО 320876), 16.10.2012 перераховано грошові кошти у сумі 14 495 406,80 грн з призначенням платежу «оплата за виконані роботи згідно договору №749 від 11.07.2012 за виготовлення і транспортування плітей підводного газопроводу БК-1 Одеського ГР-МСП-4»;

- як пояснив позивач, що не спростовано відповідачем, всі платежі відбувались на підставі виставлених відповідачем рахунків, і враховуючи фактичне здійснення фінансування, відповідач не наполягав на сплаті саме авансу;

- всього позивачем станом на 16.10.2012 сплачено на користь відповідача 56 071 804,74 грн, тому відсутні достатні підстави стверджувати про затримки фінансування, які об`єктивно та обґрунтовано могли перешкодити виконанню робіт за Договором, принаймні до закінчення його дії 31.12.2012;

- виходячи з наявних в матеріалах справи пояснень та документів про виконані роботи, вбачається, що станом на 31.08.2012 ПАТ «Укргазбуд» складено Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форма №КБ-3 за серпень 2012 року у сумі 16 537 711,34 грн; вартість виконаних робіт наведена без урахування вартості будівельних матеріалів; тобто пропорційно вартості виконаних робіт освоєно частину авансу в сумі 4 961 313,40 грн. відповідно до даних складеної 01.10.2012 ПАТ «Укргазбуд» Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форма №КБ-3 за жовтень 2012 року у сумі 34 993 438,28 грн, пропорційна частина освоєного авансу складала 10 498 031,48 грн;

- наведене додатково свідчить про відсутність підстав для посилання відповідача на затримки у фінансуванні (сплаті авансу), які призвели до необхідності продовження строку Договору станом на закінчення терміну виконання робіт навіть з врахуванням прострочення авансу.

6.14. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначено, що з врахуванням прострочення сплати авансу в сумі 20 000 000 грн на 24 дні, строк виконання робіт міг бути продовжений до 21.09.2012 (на роботи вартістю, пропорційно сплаченій частині авансу 30% / 70%), в частині, що відповідає 8 378 904,40 грн авансу, прострочення мало місце на 59 днів, відповідно строк виконання робіт міг бути продовжений до 25.10.2012.

6.15. Судами попередніх інстанцій вказано, що за наслідками нового розгляду справи спростовано правомірність тверджень відповідача, що продовження строку Договору укладенням 29.12.2012 Додаткової угоди було спричинене простроченням сплати авансу.

6.16. Щодо посилання відповідача на існування складних погодних умов та інших об`єктивних обставин, то суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що відповідні твердження не доведено та не обґрунтовано жодними доказами, чи хоча б детальними поясненнями.

6.17. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що станом на момент укладення Додаткової угоди були відсутні достатні підстави, наведені у пункті 4 частини п`ятої статті 40 Закону для зміни істотної умови - продовження строку дії Договору.

6.18. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- преамбула оспорюваного правочину не містить посилання на будь-які підстави або причини для вчинення вказаного правочину, у тому числі не містить жодного посилання на відсутність фінансування та/або несприятливі погодні умови;

- листування між АТ «Чорноморнафтогаз» та ПАТ «Укргазбуд» з питань укладання Додаткової угоди, яке передувало вчиненню відповідного оспорюваного правочину, відсутнє.

6.19. Позивач зазначає, що про обставини, які свідчать про порушення його прав та інтересів, дізнався з копій документальних матеріалів, наданих ПАТ «Укргазбуд» до матеріалів справи №910/16706/17, а також документальних матеріалів, відновлених АТ «Чорноморнафтогаз» самостійно та за допомогою правоохоронних органів.

6.20. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про:

- існування з 2014 року обставин, які є підставою зупинення перебігу строку давності;

- поважність причин пропущення позовної давності.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №911/2076/19 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.12.2022 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №911/2076/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 25.01.2022 у справі №904/2344/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 08.12.2021 у справі №911/2574/18, від 20.07.2022 у справі №911/2961/19.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсною Додаткової угоди в силу приписів частини п`ятої статті 40 Закону, статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

8.15. Предметом розгляду справи №911/2788/18 було визнання недійсними договорів підряду, у тому числі й Договору. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що при укладенні спірних договорів порушено приписи частини третьої статті 39 та пункту 4 частини п`ятої 5 статті 40 Закону та публічний порядок, а, отже, вони є нікчемними згідно зі статтею 228 ЦК України.

8.16. Предметом розгляду справи №904/2344/19 було визнання недійсними з моменту укладання договору поставки, додаткової угоди та до договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до оспорювані правочини порушують публічний порядок, оскільки вони спрямовані на незаконне, всупереч встановлених процедур, заволодіння майном (коштами) позивача внаслідок порушення економічної конкуренції та постачання товарно-матеріальних цінностей невідомої якості.

8.17. Предметом розгляду справи №904/1427/21 було визнання недійсним, з моменту укладання, договору купівлі-продажу та доповнень до договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини укладено з метою незаконного заволодіння грошовими коштами позивача та є підстави для визнання їх недійсними на підставі статті 228 ЦК України.

8.18. Предметом розгляду справи №911/2574/18 було визнання недійсним договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статей 203, 228 ЦК України.

8.19. Предметом розгляду справи №911/2961/19 було визнання недійсними з моменту укладення договору підряду та додаткової угоди до нього. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір підряду суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, порушує принципи добросовісності, розумності та справедливості, отже, відповідно до положень частин першої та п`ятої статті 203, частини першої статті 207, частин першої та другої статті 215, частини першої статті 216, статті 228 ЦК України наявні правові підстави для визнання зазначеного договору недійсним.

8.20. Таким чином, справи означені скаржником у пункті 4.1 цієї постанови та справа №911/2076/19 є частково подібними за предметом спору (визнання недійсними договорів, у тому числі підряду [справи №911/2961/19 і №911/2788/18]), водночас не є подібними за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (підставою для визнання недійсними правочинів було визначено саме статтю 228 «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства» ЦК України ), що виникли на підставі, у тому числі, різних правочинів (у справах №904/2344/19, №904/1427/21 і №911/2574/18), ні за юридичним змістом прав та обов`язків сторін, різняться вони і за предметом доказування, що виключає подібність вказаних справ.

8.21. Щодо застосування статті 75 ГПК України, то Суд окремо звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у даній справі вказано на порушення статті 75 ГПК України та зазначено вказівки, які обов`язковими для виконання в силу приписів статті 316 ГПК України (пункти 2.4.1 - 2.4.6 цієї постанови).

8.22. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судами попередніх інстанцій під час нового розгляду виконано вказівки Верховного Суду, здійснено як дослідження так і оцінка у повній відповідності до правових позицій , викладених у цій справі.

8.23. Суд окремо звертає увагу на те, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи;

8.24. З огляду на викладене, доводи скаржника на порушення судами попередніх інстанцій статті 75 ГПК України не знайшли свого підтвердження

8.25. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту постанов, вказаних у пункті 4.1 цієї постанови вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм матеріального та процесуального права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за предметом доказування, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовним критерієм.

8.26. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 25.01.2022 у справі №904/2344/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 08.12.2021 у справі №911/2574/18, від 20.07.2022 у справі №911/2961/19, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.27. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.28. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної скаржником на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.29. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає частину другу статті 263 ЦК України, частину п`яту статті 40 Закону.

8.30. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.31. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.32. Так, за змістом частини п`ятої статті 40 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, зокрема: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі; 5) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

8.33. Так, у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №911/162/19, Суд, зокрема, вказав таке:

- при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 (№ 3-449гс16);

- вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17;

- відповідно до частини п`ятої статті 40 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі; 5) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;

- здійснивши аналіз вищезазначених норм законодавства, Суд дійшов висновку, що для визнання договору та додаткових угод недійсними, у зв`язку з тим, що їх зміст суперечить частині п`ятій статті 40 Закону необхідно встановити, чи відрізняються умови договору від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або, чи змінювались істотні умови договору після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, а також відсутність випадків, які передбачені пунктами 1-5 частини першої цієї статті. Одночасно має бути визначено, чи було порушене цивільне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, якщо воно мало місце.

8.34. Водночас, скасовуючи судові рішення та направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі №911/2076/19 вказав, що для визнання додаткової угоди до договору недійсною у зв`язку з тим, що її зміст суперечить частині п`ятій статті 40 Закону необхідно встановити, чи відрізняються умови договору від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або, чи змінювались істотні умови договору після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, а також відсутність випадків, які передбачено відповідною нормою, зокрема пунктами 1-5. Одночасно має бути визначено, чи було порушене цивільне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, якщо воно мало місце.

8.35. Отже, системний аналіз статті 203 ЦК України у контексті статті 40 Закону, статей 3, 5 і 16 ЦК України дає підстави виснувати, що для визнання недійсними правочинів, у зв`язку з тим, що їх зміст суперечить частині п`ятій статті 40 Закону необхідно встановити, чи відрізняються умови договору від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або, чи змінювались істотні умови договору після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, а також відсутність випадків, які передбачені пунктами 1-5 частини першої цієї статті. Одночасно має бути визначено, чи було порушене цивільне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, якщо воно мало місце.

8.36. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій виконали вказівки Верховного Суду, зазначені у постанові від 27.01.2021 у справі №911/2076/19, що мають обов`язковий характер в силу приписів статті 316 ГПК України, у тому числі, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, необхідних для визнання Додаткової угоди недійсною відповідно до частини п`ятої статті 40 Закону.

8.37. Відтак доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 40 Закону не знайшли свого підтвердження, враховуючи вище викладені міркування.

8.38. Що ж до наявності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування статті 263 ЦК України у подібних правовідносинах, то такий висновок відсунутій.

8.39. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.40. Слід зазначити, що дана справа неодноразово розглядалася судами.

8.41. На думку скаржника, позивач пропустив строк позовної давності та судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 263 ЦК України.

8.42. Відповідно до статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

8.43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок окупації території Автономної Республіки Крим (далі- АРК) у 2014 році, постановою незаконно створеної організації з назвою «Государственный Совет Республики Крым» від 17.03.2014 №1758-6/14 «О вопросах энергетической безопасности Республики Крым» та розпорядженням незаконно створеної організації з назвою «Совет Министров Республики Крым» від 17.03.2014 №165-р «О создании Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз» рухоме та нерухоме майно АТ «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, яке увійшло і не увійшло до статутного капіталу АТ «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку, бухгалтерська, статистична та інша документація підприємства стало власністю Республіки Крим та передано на баланс юридичної особи з назвою «Крымское республиканское предприятие «Черноморнефтегаз», яка створена за законодавством російської федерації на тимчасово окупованій території України (вказані факти підтверджені в Сертифікаті від 03.12.2014 №2018 про форс-мажорні обставини, що виданий Торгово-промисловою палатою України).

8.44. Слід зазначити, що на даний час, окупації території України триває, з 24.02.2022 почалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, а тому відсутні підстави вважати, що у даному випадку обставини, що зумовили зупинення позовної давності відпали та судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 263 ЦК України.

8.45. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та відсутності підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

8.46. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.47. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.48. Отже, позивачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.49. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.

8.50. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.51. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.52. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.53. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.54. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укргазбуд» в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укргазбуд» в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі №911/2076/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі №911/2076/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі №911/2076/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова