Постанова від 19.01.2023 по справі 640/2521/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа №640/2521/20

адміністративне провадження № К/9901/16333/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №640/2521/20

за позовом Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни, за участю третіх осіб - ОСОБА_1 , Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - про визнання протиправним і скасування припису, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року, постановлену у складі: головуючого судді Мазур А.С., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

Вища школа адвокатури Національної асоціації адвокатів України звернулася до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисової Людмили Леонтіївни, за участю третіх осіб - ОСОБА_1 , Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, - з вимогою визнати протиправним і скасувати припис від 04 листопада 2019 року №20-20.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії припису від 04.11.2019 №20-20 до набрання законної сили судовим рішенням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020, заяву про забезпечення позову задоволено:

- зупинено дію припису від 04.11.2019 №20-20 про усунення порушень вимог законодавства у сфері захисту персональних даних, виявлених під час перевірки, до набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи указану заяву, суд першої інстанції зазначив, що звернення до суду не зупиняє дію оскаржуваного припису, у зв`язку з чим позивач буде зобов`язаний виконати припис, законність якого є предметом ініційованого позивачем судового провадження.

Викладені обставини суд першої інстанції вважав достатніми, щоб уважати, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у випадку фактичного виконання оскаржуваного припису до розгляду справи по суті оскарження припису буде неможливим, адже припис втратить свою юридичну силу. Водночас у разі не виконання вимог припису у встановлений строк посадову особу Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України може бути притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не зазначили як виконання припису до вирішення справи судом, зокрема в частині обов`язку відібрати у працівників, що мають доступ до персональних даних, письмові зобов`язання про нерозголошення персональних даних; забезпечувати належний рівень захисту персональних даних; розробити та затвердити документи, якими має бути врегульовано порядок обробки і захисту персональних даних, може завдати шкоди інтересам позивача.

Скаржник доводить, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій взяли до уваги лише інтереси позивача, водночас інтереси 14 125 осіб, персональні дані яких оброблялися з порушенням вимог законодавства України, проігноровано.

Позивач проти вимог касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

Касаційна скарга надійшла до Суду 06.07.2020. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії у складі: головуючого судді Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.

Ухвалою Суду від 09 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

IV. Позиція Верховного Суду

Зі змісту викладених норм КАС України випливає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їхнього застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Уживаючи заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Отже, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існують обставини, які ставлять під загрозу ефективне відновлення прав, на захист яких подано позов, або що існує реальна загроза невиконання рішення суду.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що існують обставини, які свідчать, що ефективний захист або поновлення порушених прав позивача без зупинення дії оскаржуваного припису є неможливим. Ці висновки суди попередніх інстанцій обґрунтовували тим, що: 1) позивач зобов`язаний виконати вимоги припису, правомірність якого оспорюється позивачем у суді; 2) у разі виконання припису його оскарження стане неможливим через втрату ним чинності; 3) у випадку невиконання припису виникнуть підстави для притягнення посадових осіб позивача до адміністративної відповідальності.

Наведені судами попередніх інстанцій обставини не свідчать про неможливість ефективного захисту прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зазначає, що за змістом припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога Уповноваженого про усунення порушень вимог законодавства про захист персональних даних.

Забезпечуючи позов, суди попередніх інстанцій процитували зміст вимог припису, проте не зазначили, яким чином виконання його вимог призведе до неможливості ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача.

Так, рішення судів попередніх інстанцій не містять висновків про те, що виконання припису призведене до незворотних наслідків, або що поворот виконання вимог припису є неможливим, чи що такий поворот покладатиме на позивача надмірний організаційний або фінансовий тягар тощо.

Необґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що виконання оскаржуваного припису призведе до втрати ним чинності чи неможливості його оскарження.

Припис не є рішенням, на підставі якого в його адресата виникають певні суб`єктивні права чи охоронювані інтереси, у збереженні яких адресат припису був би зацікавлений. Ці обставини виключають можливість застосування за аналогією висновків Конституційного Суду України, які стосувалися питання чинності ненормативних актів органів місцевого самоврядування і можливості органів місцевого самоврядування скасовувати свої ж рішення, на підставі яких у третіх осіб виникли права чи інтереси, щодо втрати яких ці особи заперечують.

Припис є формою реагування відповідного суб`єкта владних повноважень на порушення у певній сфері суспільних відносин. Усунення особою порушень, зазначених у приписі, свідчить про досягнення мети і призначення припису, виключає настання негативних наслідків, пов`язаних з його невиконанням, проте не скасовує чинність припису та не позбавляє особу у випадку незгоди із зафіксованими у ньому порушеннями звернутися до суду з позовом про визнання його протиправним.

Потенційна ймовірність застосування до посадових осіб позивача санкцій, передбачених законодавством України про адміністративні правопорушення, за невиконання припису у зазначений у ньому строк, також не дає підстави вважати, що відновлення порушеного таким чином інтересу позивача у випадку задоволення позову буде істотно ускладненим чи неможливим.

З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку, що обставини, якими суди попередніх інстанцій обґрунтовували необхідність забезпечення позову, не відповідають наведеним у частині другій статті 150 КАС України критеріям, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з прийняттям нового про відмову в забезпеченні позову.

Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права..

З урахуванням викладеного, рішення судів попередніх інстанцій щодо забезпечення позову підлягають скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні заяви.

VII. Судові витрати

Частинами першою-третьою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зміст викладених положень дає підстави для висновку, що витрати суб`єкта владних повноважень у вигляді сплати судового збору не включаються до судових витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Інших витрат, зокрема, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відповідач під час розгляду справи не поніс.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України про забезпечення позову.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко