Постанова

від 19.01.2023 по справі 826/7263/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 826/7263/17

касаційне провадження № К/9901/12622/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.)

у справі № 826/7263/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль» (далі - ТОВ «УПІ-Магістраль»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2017 року № 1382615147.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 29 листопада 2019 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.

07 серпня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УПІ-Магістраль» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 29 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 04 травня 2017 року № 70/26-15-14-07-01-10/36240675.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні транспортно-експедиційних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кожк-Логістика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ариал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Консар» з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у м. Києві посилалося на наявність кримінального провадження щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна» та пояснення директора цього суб`єкта господарювання ОСОБА_1 щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «НБ-Україна». Крім того, контролюючий орган зазначав, що ТОВ «УПІ-Магістраль» не включало операції із Товариством з обмеженою відповідальністю «Кожк-Логістика» до валових витрат балансу суб`єкта малого підприємництва та декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік, у зв`язку з чим відсутнє фактичне виконання договірних зобов`язань в цілому, зокрема, експедитора в частині фактичного надання послуг у кількості, яка зазначена в документах, та клієнта в частині оприбуткування, а відтак і подальшого використання в господарській діяльності. Також відповідач звертав увагу на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ариал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Консар» необхідних ресурсів для виконання оспорюваних господарських операцій.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2017 року № 1382615147, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 747735,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у м. Києві названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а також господарський характер понесених за ними витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ «УПІ-Магістраль» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.

Твердження ГУ ДПС у м. Києві про те, що контрагенти позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Більш того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання відповідача на наявність кримінального провадження також об`єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте ГУ ДПС у м. Києві, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про необ`єктивність твердження контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова