Ухвала

від 21.11.2022 по справі 756/10859/22

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

21.11.2022 Справа № 756/10859/22

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/10859/22

1-кс/756/1826/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2022 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

слідчий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12022100050002756 від 19.11.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України - слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бесідки Ставищенського району Київська області, такого, що не має постійного місця реєстрації та проживання, маючого середню освіту, неодруженого, офіційно непрацевлаштованого, в силу ст. 89 КК України несудимого,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

підозрюваний ОСОБА_4 ,

захисник ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

21.11.2022 слідчий у кримінальному провадженні - старший слідчий СВ Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді в рамках кримінального провадження №12022100050002756 від 19.11.2022 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З клопотання слідує, що Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12022100050002756 від 19.11.2022 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.

Як зазначає слідчий, досудовим розслідуванням встановлено, що 19.11.2022 приблизно о 19:00 ОСОБА_4 перебував за адресою: АДРЕСА_1 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до приміщення, а саме інтернет кабелю, що належить ТОВ «Індустрія Медіа Нетворк» та знаходиться в підвальному приміщенні вказаного будинку.

Реалізуючи свій вказаний умисел, ОСОБА_4 того ж дня в той же час, перебуваючи за вказаною адресою, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає і він діє таємно, проник до підвального приміщення вищевказаного будинку, де знаходяться телефонні та інтернет комунікації та за допомогою заздалегідь підготовленого ножа та ножиць, відрізав з телекомунікаційної коробки інтернет кабель марки «КПВ-ВП(350)4*2*0,50(U/UTP-cat.5E)», 12 лінків загальною довжиною 110 метрів, вартістю 1007,07 грн (без урахування ПДВ), що належить ТОВ «Індустрія Медіа Нетворк» (код ЄДРПОУ 39389914), після чого очистив вказаний кабель від поліетиленової оболонки та, тримаючи при собі викрадений кабель, направився до виходу з підвального приміщення будинку, однак свій злочинний умисел до кінця довести не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками управління поліції охорони у м. Києві.

Внаслідок вчинення кримінального правопорушення та у разі доведення злочину до кінця, ОСОБА_4 міг спричинити ТОВ «Індустрія Медіа Нетворк» (код ЄДРПОУ 39389914) майнову шкоду в розмірі 1 007,01 грн (без урахування ПДВ).

Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, які виразились у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням до приміщення, в умовах воєнного стану, підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.

Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вважає достатніми підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме:

- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності;

- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на представника потерпілого та свідків. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваному відомо місце їх проживання та місце роботи, оскільки останній ознайомлений зі змістом протоколів допитів свідків, а тому, на думку сторони обвинувачення, підозрюваний шляхом погрози, підкупу може схиляти представника потерпілого та свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування;

- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення, на обґрунтування якого сторона обвинувачення посилається на те, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення майнових корисливих злочинів, які відносяться до тяжких злочинів, немає місця реєстрації, постійного місця проживання та не має законного джерела доходів для існування.

Обставини, встановлені під час досудового розслідування, на думку слідчого, виправдовують тримання підозрюваного під вартою, так як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, у сукупності з даними про особу підозрюваного та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, виправдовують застосування до підозрюваного саме такого запобіжного заходу, оскільки з урахуванням обґрунтованості підозри та фактичних обставин вчинення злочину, його тяжкості, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст. 177 КПК України, відносно підозрюваного має бути застосований саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, просила задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м`які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Захисник проти задоволення клопотання заперечив та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник послався на те, що ризики, заявлені стороною обвинувачення, жодним чином не обґрунтовані та не містять доказів їх існування, які б переконували у неможливості застосувати щодо підозрюваного більш м`який запобіжний захід.

Підозрюваний підтримав позицію захисника.

Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

19.11.2022 о 19:20 ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

20.11.2022 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Пункт перший ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При дослідженні клопотання слідчим суддею встановлено, що, обґрунтовуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона обвинувачення посилається на те, що «вина підозрюваного ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України повністю підтверджується зібраними матеріалами досудового слідства».

Разом із цим, відповідно до положень ст. 62 Конституції України, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Твердження сторони обвинувачення про підтвердження наявності вини ОСОБА_4 суперечить як вимогам національного законодавства, так і міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України ураховується при застосуванні норм кримінального процесуального законодавства України, так як п. 2 ст. 6 Конвенції забороняє передчасне вираження судом думки про те, що той «кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення», є винним або винною, до того, як це буде доведено відповідно до закону (рішення ЄСПЛ у справах «Мінеллі проти Швейцарії» від 25.03.1983, «Пеша проти Хорватії» від 08.04.2010). Право на презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява державного посадовця щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про її вину до того, як її буде доведено відповідно до закону. Навіть за відсутності будь-якого формального висновку достатньо того, що існують певні міркування, які дозволяють припустити, що суд або посадова особа вважають особу, яка обвинувачується, винною. Необхідно встановити принципову відмінність між твердженням про те, що хтось тільки підозрюється у вчиненні злочину, та чіткою заявою, що особа вчинила злочин, за відсутності остаточного вироку.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на важливості вибору державними посадовцями слів у своїх заявах до судового розгляду та визнання особи винною у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень (рішення у справах «Бьомер проти Німеччини» від 03.10.2002, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007, «Лада проти України» від 06.02.2018).

Щодо наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_4 інкримінованого злочину слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.

Слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з позиції ЄСПЛ, яка відображена, серед іншого, у рішеннях по справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

При цьому, відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справах «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» від 29.11.1988 та «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, факти, що підтверджують «обґрунтовану підозру», не повинні бути такого самого рівня, як факти, на яких має ґрунтуватись обвинувальний вирок чи навіть пред`явлення обвинувачення.

Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя вважає, що докази, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, долучено до матеріалів клопотання, зокрема:

- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 19.11.2022;

- протоколом огляду місця події від 19.11.2022;

- протоколи допиту свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;

- протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участі свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ;

- інші матеріали в їх сукупності.

З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та містяться в доданих до нього матеріалах, при цьому й зважує на те, що на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.

Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, інкримінованого йому стороною обвинувачення.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити, серед іншого, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Слід зазначити, що, відповідно до рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив, що: «… існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справах «Бойченко проти Молдови» від 11.07.2006, «Худоєров проти Російської Федерації» від 08.11.2005, «Биков проти Російської Федерації»10.03.2009).

Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (позиція ЄСПЛ у рішеннях по справах «Белевитський проти Росії» від 01.03.2007, «Харченко проти України» від 10.01.2011).

Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

У той же час, слідчий суддя у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив слідчий у своєму клопотанні, що було підтримано прокурором у судовому засіданні з огляду на наступне.

На переконання сторони обвинувачення, підозрюваний, усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою уникнення кримінальної відповідальності може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду, що, відповідно до змісту клопотання, повністю підтверджує існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.

Так, у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03.10.2006 ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

При оцінці позбавлення свободи будь-кого Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (рішення у справах «Боцано проти Франції» від 18.12.1986, «Ходорковський проти Росії» від 31.05.2011).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.03.2015 «Котій проти України» зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства, він також має бути необхідним за конкретних обставин (аналогічна позиція висвітлена в рішеннях у справах «Хайредінов проти України» від 14.10.2010, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Таран проти України» від 17.10.2013, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007). Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним» в разі, коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, має місце недобросовісність або введення в оману органами влади або коли органи влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015).

При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).

Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов`язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ дійшов у рішеннях по справах «Буров проти України» від 17.03.2011, «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, «Смірнова проти Російської Федерації» від 24.07.2003, «Вренчев проти Сербії» від 23.09.2008. Ці та інші обставини повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин особи, які виправдовують його тримання під вартою (рішення у справі «Алексанян проти Російської Федерації» від 22.12.2008), мати конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справах «Клішин проти України» від 20.06.2012, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім`ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).

Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність ризику ймовірного впливу на представника потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.

З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.

Слідчий суддя відмічає, що з огляду на початкову стадію досудового розслідування такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку підозрюваного можливо уникнути шляхом покладення на нього обов`язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов`язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017).

Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішенні ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув`язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов`язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).

Крім того, сторона обвинувачення посилається на наявність ризику ймовірного вчинення повторно іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення майнових корисливих злочинів, віднесених до тяжких злочинів.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 цього Кодексу до заходів забезпечення кримінального провадження відносяться запобіжні заходи, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 132, ст. 176 КПК України).

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).

Статтею 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Положення статей 85-86 КПК України передбачають, що докази мають бути належними та допустимими.

Процесуальними джерелами доказів, відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Документом, у розумінні ст. 99 КПК України, є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

У відповідності із Законом України від 02.10.1992 №2657-XII «Про інформацію» документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 1 цього Закону).

В той же час, при дослідженні долучених на обґрунтування доводів клопотання матеріалів слідчим суддею не встановлено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності.

Оцінюючи заявлені стороною обвинувачення ризики переховування від органу досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на представника потерпілого та свідків у кримінальному провадженні та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, слідчий суддя, з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ, враховуючи повідомлені стороною захисту дані про особу підозрюваного, в світлі запровадженого в Україні воєнного стану відмічає, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів на підтвердження існування таких ризиків, як і не надано доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_4 судимостей, вказані твердження є формальними та сумнівними, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтуються на припущеннях та не можуть свідчити про настільки високу ймовірність їх настання, що для їх запобігання неможливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.

Разом з цим, враховуючи викладене, а також тяжкість покарання за вчинення злочину, у якому підозрюється ОСОБА_4 , його вік, зважаючи на необхідність дотримання цілей та принципів кримінального провадження з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, у зв`язку з тим, що в ході розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри та частково доведено актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, з покладенням на нього процесуальних обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що саме такий вид запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Доведеність винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалося, оскільки це є предметом встановлення в ході досудового розслідування і судового провадження кримінального провадження по суті обвинувачення.

Керуючись статтями 132, 176-179, 183, 193, 194, 196, 309, 395, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання слідчого у кримінальному провадженні - слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, зобов`язавши останнього прибувати за кожною вимогою слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти в залі суду.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальні обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

1) не відлучатися за межі м. Києва та Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;

2) повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, про зміну свого місця проживання та роботи;

3) утримуватись від спілкування зі свідками та представником потерпілого у даному кримінальному провадженні в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях.

Строк дії покладених слідчим суддею обов`язків визначити у межах строку досудового розслідування кримінального провадження №12022100050002756 від 19.11.2022, а саме до 20.01.2023.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 про те, що, в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обов`язок контролю за виконанням ухвали слідчого судді покладається на уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1