Постанова

від 29.11.2022 по справі 757/40483/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/40483/2021 Головуючий у І інстанції - Остапчук Т.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/9231/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, третя особа: директор Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами Дячук Дмитро Дмитрович про поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

установив:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами про поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2011 року він працював у відповідача.

02 січня 2020 року був переведений на посаду лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од., посаду лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од.

Наказом №454-к від 30 червня 2021 року був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає що звільнення відбулось з численними порушеннями, оскільки має переважне право на залишення на роботі серед інших, працює в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС з 01 липня 2014 року на посаді лікаря-хірурга дитячого, має кваліфікацію лікаря вищої категорії та є співавтором винаходів на корисні моделі.

Не було повідомлено про проведення засідання профспілкового комітету, було видано 2 попередження, які мають різний текст,остаточну редакцію отримав лише 24 травня 2021 року.

Просив суд, поновити його на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од., посаді лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од.

Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2021 року до дня поновлення на роботі, моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації та які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Суд не надав оцінки тому факту, що Наказ №61 від 18 березня 2021 року «Про оптимізацію структури та штатів ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС був прийнятий директором Центру з перевищенням повноважень.

Засновником ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Державне управління справами.

Державним управлінням справами, як засновником, жодного рішення про ліквідацію, реорганізацію, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС не приймалося.

Жодної згадки чи посилання на будь-які накази, розпорядження Державного управління справами в Наказі немає.

Відповідно до Статуту ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, зазначено зокрема, що до виключної компетенції вченої ради Центру належить питання - оптимізація та зміна організаційної структури центру.

Звертає увагу на те, що системний аналіз положень Статуту свідчить про те, що директор не має права приймати одноособових рішень про оптимізацію структури та внесення змін до штатного розкладу ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, оскільки питання затвердження організаційної структури, штатного розпису належить до компетенції Державного управління справами, а оптимізація та зміна організаційної структури - до виключної компетенції Вченої ради.

Також, суд залишив поза увагою те, що при скороченні позивача, який є лікарем-хірургом дитячим вищої категорії на посаді залишились лікар-хірург першої категорії, що є порушенням норм ч.1 та ч.2 ст 42 КЗпП України.

Крім цього, суд безпідставно відкинув докази позивача, що відповідачем було видано дві редакції повідомлення про подальше вивільнення, а саме: перша редакція - що містила пропозицію про переведення на посаду лікаря педіатра на яку позивач відповів згодою на переведення від 13 травня 2021 року, друга редакція - що містила пропозицію на переведення на всі посади братів медичних, крім тих, які потребують спеціалізації, реєстратора медичного (0,25 ставки), сторожа, підсобного робітника, вантажника, двірника, працівника з господарської діяльності закладу охорони здоров`я, молодших медичних братів, прибиральника службових приміщень та була позивачем отримана 24 травня 2021 року на яку згідно закону він мав право надати відповідь до 23 липня 2021 року (але був звільнений з 30 червня 2021 року).

Таким чином, судом були зроблені передчасні і хибні висновки, що відповідачем не порушені строки попередження і подальшого звільнення позивача.

Також, судом не було взято до уваги, що 31 березня 2021 року позивач був в простої згідно наказу Директора Центру і із простою не викликався ні в цей день, ні в найближчі дати.

Просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу, ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС подало відзив, обґрунтовуючи його тим, що відповідач є юридичною особою, суб`єктом господарювання державного сектору економіки, створеною відповідно до ЦК України, на нього поширюються норми щодо самостійного визначення своєї організаційної структури, встановлення чисельності працівників і штатного розпису.

Апелянтом не враховано, що право видання розпорядчих документів, в тому числі про прийняття на роботу та звільнення працівників, віднесено до компетенції директора відповідача відповідно до Статуту ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС.

Наказом №61 від 18 березня 2021 року передбачалось виключення зі штатного розпису структурних підрозділів відповідача, виключення певних посад так і включення до штатного розпису нових посад працівників відповідача.

Вказаним наказом зі штатного розпису ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС», виключені серед інших, посади: 4.6) посада лікар-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт. од. (обіймав ОСОБА_2 ); 4.7) посада лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт. од. (обіймав ОСОБА_1 ); 4.9) посада лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт. од. (обіймав ОСОБА_1 ).

Після підписання вказаного наказу на адресу профспілкового комітету ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС листом №01/244а від 18 березня 2021 року було надіслано повідомлення про розгляд змін до штатного розпису та надання згоди на проведення запланованих змін в організації виробництва і праці з 01 квітня 2021 року, а також на можливе проведення у майбутньому звільнення працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС через неможливість їх працевлаштування за відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю або у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу, що буде йому запропонована.

22 березня 2021 року профспілковий комітет ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС надав згоду адміністрації відповідача на заплановану зміну внутрішньої організаційної структури (організації виробництва і праці) з 01 квітня 2021 року та проведення у майбутньому звільнення працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС через неможливість їх працевлаштування за відповідною професією чи спеціальністю за відсутністю таких посад у штатному розписі, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу.

Це свідчить, що зміни внутрішньої організаційної структури дійсно відбувалися у відповідача, проводились у відповідності до вимог діючого законодавства України та оформлювалися належним чином.

Зміни до штатного розпису, згідно яких посада скаржника вилучена зі штатного розпису відповідача, були затверджені державним управлінням справами, як органом управління майном 29 березня 2021 року.

У зв`язку з цим відповідачем було видано наказ №65 від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до структури та штатного розпису ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС з 01 квітня 2021 року», яким посада, яку обіймав апелянт, виключена зі штатного розпису.

Тільки після цього відповідачем була розпочата процедура звільнення апелянта за скороченням штату.

Таким чином, твердження апелянта про перевищення директором відповідача своїх повноважень - не відповідають дійсності.

Щодо тверджень апелянта, про його переважне право на залишення на роботі, зазначив, що серед лікарів, які працювали в дитячому стаціонарі разом із апелянтом були: лікар ОСОБА_2 - працює в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС з 2009 року на посаді завідувача дитячого стаціонару, тобто має більш тривалий безперервний стаж роботи в установі; лікар ОСОБА_3 - працює в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС з 2014 року на посаді лікаря-хірурга дитячого та має на своєму утриманні двох малолітніх дітей 2016 року народження.

Отже, відповідачем при звільненні позивача були враховані всі обставини, які дозволили дійти висновку про наявність переважного права інших лікарів залишитися на роботі.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 2011 року працював у відповідача.

02 січня 2020 року був переведений на посаду лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од., посаду лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од.

Наказом №454-к від 30 червня 2021 року був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом №61 від 18 березня 2021 року «Про оптимізацію структури та штатів Державної науково установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами» зі штатного розпису ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, виключені серед інших, посади: «4.6) посада лікар-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт. од. (обіймав ОСОБА_2 ); 4.7) посада лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од. (обіймав ОСОБА_1 ); 4.9) посада лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру - 0,5 шт.од». (обіймав ОСОБА_1 ).

ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС листом №01/244а від 18 березня 2021 року на адресу профспілкового комітету було надіслано повідомлення про розгляд змін до штатного розпису та надання згоди проведення запланованих змін в організації виробництва і праці з 01 квітня 2021 року, також на можливе проведення у майбутньому звільнення працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС через неможливість їх працевлаштування за відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю або у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу, що буде йому запропонована.

22 березня 2021 року профспілковий комітет ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС надав згоду адміністрації на заплановану зміну внутрішньої організаційної структури (організації виробництва і праці) з 01 квітня 2021 року та проведення у майбутньому звільнення працівників ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС через неможливість їх працевлаштування за відповідною професією чи спеціальністю за відсутністю таких посад у штатному розписі, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що у відповідача відбулося скорочення штатної чисельності працівників унаслідок чого з роботи був звільнений позивач , який працював на посаді лікаря хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру 0,5шт.од та на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру0,5шт.од ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, тобто сталася не ліквідація чи реорганізація юридичної особи, а лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи, і такі зміни призвели до скорочення чисельності та штату працівників, що стало підставою для звільнення з роботи позивача відповідно до п. 1) ч.1 ст.40 КЗпП України.

Разом з тим, при звільненні позивача - відповідачем були враховані всі обставини, які дозволили дійти висновку про наявність переважного права інших лікарів залишитися на роботі.

Також, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався і тим, що з метою дотримання приписів законодавства щодо попередження працівників про наступне вивільнення 31 березня 2021 року працівниками відділу кадрів ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС Позивачу було запропоновано особисто ознайомитись під підпис з письмовим повідомленням про заплановане вивільнення із займаних посад на 0,5 посадового окладу лікаря-хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру та 0,5 посадового окладу лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Ознайомившись з текстом повідомлення про заплановане звільнення, Позивач відмовився підписати повідомлення, про що було складено відповідачем відповідний Акт.

Крім цього, з метою дотримання вимог законодавства щодо попередження про наступне звільнення із займаної посади, та враховуючи ті обставини, що позивач відмовився засвідчити своїм підписом факт ознайомлення з повідомлення про наступне вивільнення, Відповідач листом №01/17-Г від 20 квітня 2021 року надіслав на адресу Позивача попередження про наступне звільнення із зазначенням переліку вакантних посад, які були вакантними на день такого попередження.

На заяву Позивача від 23 квітня 2021 року про надання для ознайомлення зі списком вакансій листом №03/464 від 21 травня 2021 року була надана вичерпна інформація про надсилання на поштову адресу Позивача відповідних відомостей.

Матеріали особової справи Позивача, наявні у відділі кадрів Відповідача містять одне повідомлення про наступне вивільнення Позивача, датоване 31 березня 2021 року, в якому зазначений перелік вакантних посад, що пропонувались Позивачу для подальшого працевлаштування та містить відмітку про відмову Позивача від підписання цього повідомлення.

Позивач був запрошений на засідання профспілкового комітету ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, яке відбулося 27 травня 2021 року, та приймав у засіданні безпосередню участь.

На вказаному вище засіданні розглядалося подання Адміністрації ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС про надання попередньої згоди на увільнення ОСОБА_4 , Позивача у справі, який працює на посаді 0,5 лікаря хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру та на посаді 0,5 лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС із займаних посад.

Рішенням профспілкового комітету від 27 травня 2021 року адміністрації ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС було надано попередню згоду на звільнення Позивача із займаних посад на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Оскільки Позивач відмовився від переведення на іншу вакантну посаду Відповідачем видано наказ №454-к від 30 червня 2021 року. про звільнення Позивача з роботи.

Позивач перед звільненням перебував у щорічній відпустці в період з 01 червня 2021 року по 25 червня 2021 року включно.

Звільнення Позивача відбулося після його виходу на роботу із щорічної відпустки.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивача звільнено із займаної посади відповідно до порядку та з підстав, передбачених КЗпП України.

Інших підстав для визнання незаконним звільнення з роботи позивачем не наведено.

Оскільки в задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі судом відмовлено, то не підлягають і задоволенню інші позовні вимоги, а саме про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому, саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року (справа №755/3495/16-ц), від 22 січня 2020 року (справа №451/706/18).

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року (справа №753/9240/18).

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч.1 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У ч.3 ст.49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа №6-491цс15) зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа №800/538/17) зазначені подібні висновки, зокрема, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Як передбачено ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.2. ч.1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст.44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.

Відповідно до п.2 та 4 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч.1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені.

Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі.

Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню.

Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Натомість, відповідачем доведено, що у нього відбулося скорочення штатної чисельності працівників унаслідок чого з роботи був звільнений позивач, який працював на посаді лікаря хірурга дитячого стаціонару дитячого консультативно-лікувального центру 0,5 шт.од та на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного кабінету дитячого консультативно-лікувального центру 0,5 шт.од ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, тобто сталася не ліквідація чи реорганізація юридичної особи, а лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи, і такі зміни призвели до скорочення чисельності та штату працівників, що стало підставою для звільнення з роботи позивача відповідно до п. 1) ч.1 ст.40 КЗпП України.

Крім цього, при звільненні позивача, відповідачем були враховані всі обставини, які дозволили дійти висновку про наявність переважного права інших лікарів залишитися на роботі.

Отже, відповідач не допустив порушення вимог ст.42 КЗпП України.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивача звільнено із займаної посади відповідно до порядку та з підстав, передбачених КЗпП України.

Викладені в апеляційній скарзі доводи, є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції.

У зв`язку з вищенаведеними обставинами справи, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року є таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 17 січня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба