Постанова

від 08.10.2007 по справі 46/2-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

46/2-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2007 р.Справа № 46/2-А   

За позовомВідкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі філії “Дирекція первинної мережі ВАТ “Укртелеком”  

До Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків  

Про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення

                                                                                                                      Суддя Шабунін С.В.

Секретар судового засідання Бушеленко О.В.                                                     

Представники:

Від позивачаБондаренко О.І.  —представник за довіреністю від 28.07.2006 р. № 4543

Від відповідача Півак І.В. —представник за довіреністю від 11.04.2007 р. № 551/9/10-110

08.10.2007 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” в особі філії “Дирекція первинної мережі ВАТ “Укртелеком” звернулося до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом, яким просить визнати частково нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків  № 0000731501/3 від 09.03.2006 р., яким позивачу донараховано до сплати 24 829,85 грн. податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (13 257,11 грн. — основний платіж та 11 572,74 грн. штрафні (фінансові) санкції) за порушення п.п. е п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п 9.12.2, п.п 9.12.1 п.п 9.12 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що виразилося у включенні до додаткових благ вартості послуг роумінгу.      

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2007 р. порушено провадження у справі № 46/2-А відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи призначено на 05.02.2007 р.  

05.02.2007 р. та 05.03.2007 р. у судовому засідання оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2007 р. провадження у справі № 46/2-А на підставі п. 2 ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України було зупинено з огляду на призначення судової експертизи.

08.08.2007 р. на адресу суду надійшли матеріали справи № 46/2-А з висновком експерта, у зв'язку з чим, ухвалою від 10.08.2007 р. провадження у справі було поновлено, судове засідання призначено на 17.09.2007 р.

17.09.2007 р. розгляд справи було відкладено зважаючи на клопотання представника відповідача та неприбуття в засідання представника позивача.

Під час судового розгляду справи представники позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, шляхом визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків  від 09.03.2006 р. № 0000731501/3 в частині дорахування податку з доходів фізичних осіб на суму 5 023,99 грн. та 10 047,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до позовної заяви, письмових та усних пояснень представника позивача, останній не погоджується з висновками акту перевірки від 17.11.2006 р. № 767/1510/16479714 та податковим повідомленням-рішення від 29.11.2006 р. № 0000371510/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 24 829,85 грн., в т.ч. 11 572,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що понесені ним витрати по оплаті послуг мобільного зв'язку відповідач безпідставно вважає додатковим благом працівника, оскільки такі витрати були пов'язані з господарською діяльністю підприємства, що підтверджується договорами на послуги мобільного зв'язку та розрахунковими документами, наказом по підприємству про користування послугами службового мобільного зв'язку та положенням про використання засобів мобільного зв'язку. На думку позивача, при прийнятті спірного рішення, відповідачем не враховано, що керівник філії направляється у закордонні відрядження головним підприємством для вирішення питань, пов'язаних з виробничою діяльністю товариства, а тому вимагати додаткові первинні документи на підтвердження правомірності оплати послуг роумінгу, ніж ті, що були надані до перевірки, відповідач не мав права.

Отже, ведучи мову про те, що витрати з оплати послуг роумінгу є виробничими витратами підприємства, позивач вказує, що помилково не відніс їх до валових.

Відповідач у письмових запереченнях та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на правильність висновків акту перевірки, яким встановлено, що позивач за рахунок власного прибутку сплачував послуги роумінгу по рахунках операторів мобільного зв'язку керівнику підприємства, тобто здійснював фінансування особистих потреб працівника, оскільки витрати по оплаті таких послуг не було віднесено до валових, а крім того, підприємством не підтверджено, що міжнародні телефонні переговори були пов'язані з господарською діяльністю.                    

Дослідивши матеріали справи та висновок судово-бухгалтерської експертизи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

Філія “Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” (далі —філія, позивач) є відокремленим підрозділом Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” без статусу юридичної особи, що створений з метою одержання прибутку та діє відповідно до Положення, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено виїзну планову перевірку Філії “Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2006 р.   

За наслідками перевірки було складено відповідний акт № 767/1510/16479714 від 17.11.2006 р., в якому відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. “е” п.п 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п 9.12.2, 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889-ІV зі змінами та доповненнями, результаті чого встановлено факт ненарахування та несплати до державного бюджету оподатковуваного доходу в сумі 5 023,99 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 29.11.2006 р. № 0000371510/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13 257,11 грн. 11 572,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 24 829,85 грн. Як вбачається з матеріалів справи по епізоду з оплати послуг роумінгу позивачу визначено до сплати 5 023,99 грн. основної заборгованості та 10 047,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи документи, а також те, що вся мотивація і посилання позивача в межах даного спору стосуються правильності оподаткування операцій з оплати послуг роумінгу, суд вважає, що у прохальній частині позовної заяви, пояснень та письмових уточнень позивачем допущено помилку в даті та номері оскаржуваного рішення (вказано № 0000731501/3 від 09.03.2006 р. замість № 0000371510/0 від 29.11.2006 р.), у зв'язку з чим, розгляд справи відбувається щодо правомірності податкового повідомлення рішення № 0000371510/0 від 29.11.2006 р.

В ході розгляду спору судом встановлено, що в період, який перевірявся, позивачем за рахунок прибутку підприємства, сплачувалася вартість послуг роумінгу по рахунках Закритого акціонерного товариства “Український мобільний зв'язок” та Закритого акціонерного товариства “Київстар Дж. Ес. Ем.”, якими користувався керівник філії Костік Б.Я.

Відповідно до Положення про використання засобів мобільного зв'язку в філії “Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”, затвердженого 21.07.2004 р. в разі виробничої необхідності визначені даним Положенням особи використовують засоби мобільного зв'язку для цілодобового забезпечення адміністративного оперативного управління та експлуатації первинної мережі зв'язку  України.

Згідно з наказом філії “Про користування послугами службового мобільного зв'язку” № 277 від 18.05.2005 р. послугами “дзвінки за кордон” та “міжнародний роумінг” дозволяється користуватися лише керівнику.  

Позивач зазначає, що за перевірений відповідачем період, керівником філії послуги міжнародного роумінгу використовувалися у зв'язку з виробничої необхідністю в межах господарської діяльності підприємства, що підтверджується вищевказаним Положенням від 21.07.2004 р., наказом № 277 від 18.05.2005 р., а також угодами з операторами мобільного зв'язку про надання таких послуг. На підтвердження своїх посилань позивачем приєднано до позовної заяви копію корпоративної угоди з Закритим акціонерним товариством “Український мобільний зв'язок” № 3.146 від 30.03.2005 р. про надання послуг мобільного зв'язку та додаткової угоди до неї № 1 від 29.03.2006 р. Примірника угоди з Закритим акціонерним товариством “Київстар Дж. Ес. Ем.” позивачем не надано, у зв'язку з чим суд керується даними акту перевірки та наявними в матеріалах справи розрахунковими документами.    

Як вбачається з матеріалів справи за надані послуги мобільного зв'язку оператори щомісячно направляли позивачу рахунки-фактури, в яких вказано номер особового рахунку, ідентичний номер корпоративної угоди, період, за який здійснено нарахування, вартість вхідних, вихідних дзвінків у межах України та за кордоном, спеціальні послуги, послуги міжнародного роумінгу, інші послуги, а також сума нарахованого податку на додану вартість.

Виставлені рахунки позивач оплачував в безготівковій формі. Оплата послуг мобільного зв'язку за період, що перевірявся відповідачем підтверджується виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями (копії в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 1 Угоди щодо співробітництва у розвитку і використанні систем стільникового рухомого зв'язку, яка була ратифікована Україною 03.03.1998 р., роумінг —це послуга системи стільникового рухомого зв'язку, яка забезпечує можливість абонентам здійснювати двосторонній зв'язок без будь-якої попередньої заяви під час переміщення із зони дії одного оператора до іншого як всередині країни, так і за її межами.

Зі змісту наявної в матеріалах справи корпоративної угоди та рахунків-фактур випливає, що оператори мобільного зв'язку під роумінгом розуміють саме міжнародний роумінг, тобто надання послуг зв'язку в іншій країні, виклик до абонента в іншій країні, міжнародний зв'язок, що надається іноземним оператором в межах послуг роумінгу.

У  відповідності з п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2007 р. та 17.09.2007 р. сторонам було запропоновано надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час проведення перевірки, а також в ході судового розгляду спору позивачем не надано доказів на підтвердження наявності господарських відносин з іноземними контрагентами, ведення підприємством зовнішньоекономічної діяльності, перебування керівника у відрядженні за межами України або ж будь-яких інших фактичних даних, якими стверджується факт використання послуг роумінгу та території України або ж за її межами саме в цілях господарської діяльності підприємства. При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача про відсутність підстав для подання таких документів, оскільки  самі лише локальні акти на підприємстві, на які посилається позивач, встановлюють та регламентують порядок використання засобів мобільного зв'язку його працівниками, а не підтверджують дотримання такого порядку.

Таким чином, позивачем не доведено, що послуги роумінгу, оплачені за рахунок прибутку, фактично використовувалися для забезпечення господарських функцій підприємства, а не потреб працівника. Крім того, філією взагалі не віднесено витрати по оплаті таких послуг до складу валових витрат підприємства, що нею не заперечується. Посилання позивача на помилкове невключення вказаних витрат до валових не може підтверджувати дотримання підприємством вимог податкового законодавства у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (ст. 4) основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є обачність, тобто, застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства, повне висвітлення, за яким  фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, нарахування та відповідність доходів і витрат (для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.). У ст. 3 зазначеного Закону закріплено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” містить положення про відповідальність власника або уповноваженого органу (посадової особи), які здійснюють керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну (ст. 8). Позивачем не вказано на факти притягнення до відповідальності осіб, відповідальних за правильність ведення бухгалтерського обліку за допущені помилки, внаслідок яких підприємством не було включено до складу валових витрат витрати по оплаті послу роумінгу, у зв'язку з чим посилання на допущені помилки судом відхиляються.      

Відповідно до п. 1.1 ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889 зі змінами та доповненнями додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником.

Пунктом 1.2 ст. 1 зазначеного Закону визначено, що доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.

Згідно з п. “е” п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” до складу загального місячного оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених п. 4.3 цієї статті.

У відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням  обмежень, установлених п. 5.3 -5.7цієї статті.

Отже, враховуючи відсутність доказів на підтвердження того, що послуги роумінгу в перевірений період були пов'язані з господарською діяльністю філії, їх отримання слід розцінювати як особисті потреби працівника, а оплату таких послуг —як додаткове благо, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем.

Згідно з п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2, п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Зважаючи на викладене, послуги мобільного зв'язку (роумінг), що були надані підприємством його керівнику слід вважати додатковим благом, отриманим у вигляді вартості безоплатно отриманих послуг в розумінні вказаного Закону. В такому разі філія виступає податковим агентом при нарахуванні та подальшому перерахуванні до бюджету суми податку з доходів фізичної особи, а витрати за здійснені працівником невиробничі телефонні розмови, сплачені за рахунок цього підприємства, повинні бути включені до складу загального оподаткованого доходу працівника та сплачені (перерахувані до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем коли підприємство здійснило їх оплату оператору мобільного зв'язку, і з їх суми підприємство зобов'язане було утримати податок з доходів фізичних осіб за ставкою 13 % згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” з урахуванням п. 22.3 цього Закону.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

На цій підставі, суд вважає, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у двократному розмірі неоприбуткованої суми (5 023,99 грн. х 2 = 10 478,98 грн.).

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, посилання та мотивація позивача не є підставою для визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000371510/0 від 29.11.2006 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом встановлено, що при винесені спірного рішення відповідачем дотримано зазначених положень законодавства.  

Відповідно до ч. 2 ст. 71  Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах  про протиправність  рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта владних повноважень  обов'язок щодо доказування  правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем заперечено вимоги позивача та спростовано його посилання, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.

Виходячи з ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача.  

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити повністю.  

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяС.В. Шабунін

Дата виготовлення в повному обсязі: 31.10.2007 р.   

08.10.2007р.м.Київ№ 46/2-А