Постанова

від 20.12.2022 по справі 927/1135/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2022 р. Справа№ 927/1135/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.12.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної казначейської служби України

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 17.01.2022

у справі № 927/1135/21 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Медведчука Петра Яковича

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України

про стягнення 603 253, 64 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Фізична особа-підприємець Медведчук Петро Якович звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України про стягнення 603 253,64 грн заборгованості, з яких: 420 193,28 грн інфляційних втрат та 183 060,36 грн - 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням зобов`язань за укладеним з Фізичною особою-підприємцем Лапчук О.В. договором купівлі-продажу №4 від 25.03.2016, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка була стягнута з Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України рішеннями Господарського суду Чернігівської області від 27.10.2016 у справі №927/883/16 та від 29.03.2017 у справі №927/258/17. Правонаступництво по стягненню вказаного боргу позивач набув згідно Договору про відступлення права вимоги №1/05 від 07.05.2019.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 по справі №927/1135/21 позов задоволено частково.

За рішенням суду присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача основну заборгованість у розмірі 393579,58 грн інфляційних втрат, 175035,71 грн 3% річних та 8529,22 грн судового збору.

У частині стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України, 26613,7 грн інфляційних втрат та 8024,65 грн 3% річних відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів сплати заборгованості в розмірі 2034003,97 грн, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з 03.11.2018.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність стягнення заборгованості відповідача з Державного бюджету України, при цьому судом враховано висновки, викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №927/344/21, а саме, що відповідно до ст.ст.1,2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким, зокрема, є державне підприємство, установа, організація. Таким чином, у даній справі боржник не може виконати свої грошові зобов`язання, оскільки в силу вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" сплата його заборгованості здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виходячи з приписів ст. 1 КзПБ тільки юридична особа, яка не може виконати свої грошові зобов`язання є суб`єктом банкрутства. В даному випадку мова не може йти про неможливість юридичної особи Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України сплатити свої борги, оскільки грошові зобов`язання за нього виконує держава. Таким чином, у даній справі наявний спір про право, який кредитор має вирішувати з державою. Порядок врегулювання такого спору передбачений Законами України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та "Про виконавче провадження". Отже, враховуючи наявні обставини справи, а також вищенаведені норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", заявлені ініціюючим кредитором боргові зобов`язання боржника є забезпеченими гарантією держави.»

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області скасувати, відмовити у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з Державного бюджету України.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України вказує, що відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 845 виключно Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, а також забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, ухвалене рішення створює для Казначейства окремий обов`язок - здійснення безспірного списання коштів з рахунків державного бюджету. За вказаних обставин, апелянт вказує, що оскаржуване рішення від 17.01.2022 впливає на права та обов`язки (повноваження) Державної казначейської служби, оскільки без інформування та участі у засіданні Казначейства (органу виконання судових рішень) судом вирішено стягнути значну суму коштів з Державного бюджету України.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано наступним:

- суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, оскільки між позивачем та Казначейством до ухвалення зазначених вище рішень не існувало будь-яких зобов`язань;

- постанова апеляційного суду від 12.10.2021 не має преюдиційного характеру у відповідних правовідносинах, адже учасниками відповідного спору були інші юридичні особи, зокрема, ТОВ «Олімп-С», тоді як ані Позивач (ФОП Медведчук П.Я.), ані Казначейство участі у вказаній справі не брали;

- судом першої інстанції не враховано визначеного Законом про гарантії механізму виконання рішень суду про стягнення будь-яких коштів з державного підприємства: насамперед таке рішення подається державному виконавцеві, та лише у разі неможливості його виконання протягом шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження, документи передаються в Казначейство.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представники сторін в судове засідання 20.12.2022 не з`явились.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в електронний кабінет Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України.

Від позивача 20.12.2022 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, з огляду на неможливість прибуття у м. Київ.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі 927/883/16 від 27.10.2016 позов задоволено повністю. Згідно рішення суду присуджено до стягнення з Державного підприємства Дослідного господарства "Івківці" Національної академії аграрних наук (вул. Незалежності, 3, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580; п/р НОМЕР_1 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код ЄДПРОУ 00729847) на користь Фізичної особи-підприємця Лапчук Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 ; п/р НОМЕР_2 в КБ "Приватбанк" м. Кіровоград, МФО 323583, код 2913905377) 1541496,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №4 від 25.03.2016 та 23122,44 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На виконання рішення видано наказ 08.11.2016.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області по справі 927/258/17 від 29.03.0217 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Дослідне господарство „Івківці" Національної академії аграрних наук України, (вул. Незалежності, 3-А, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580, код ЄДПРОУ 00729847), на користь Фізичної особи-підприємця Лапчук Олега Володимировича, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 462 448,80 грн штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу №4 від 25.03.2016, 6936,73 грн судового збору.

24.04.2017 Господарським судом Чернігівської області видано наказ на виконання рішення від 29.03.2017 та з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 по справі № 927/258/17.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2017 №54829480 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/258/17.

Загальна сума заборгованості за вказаними вище рішеннями становила - 2034003,97 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2019 між ФОП Лапчук О.В. та ФОП Медведчук П.Я. укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого новим кредитором за договором купівлі-продажу №4 від 25.03.2016, укладеним між ФОП Лапчук О.В. та ДП ДГ "Івківці" НААН стає ФОП Медведчук П.Я.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.06.19 у справі №927/258/17 постановлено здійснити процесуальне правонаступництво, замінивши сторону виконавчого провадження № 54829480 (постанова від 05.10.2017) з фізичною особи - підприємця Лапчук Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 ; п/р НОМЕР_4 в КБ "Приватбанк" м. Кропивницький, МФО 323583, код 2913905377) на його правонаступника фізичну особу - підприємця Медведчук Петро Якович ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 , МФО НОМЕР_6 , п/р НОМЕР_7 в КБ Приватбанк, м. Кропивницький).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.06.19 у справі №927/883/16 постановлено здійснити процесуальне правонаступництво, замінити сторону виконавчого провадження №54829256 (стягувача) з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 08 листопада 2016 року у справі №927/883/16 - Фізичну особу-підприємця Лапчук Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на Фізичну особу-підприємця Медведчук Петра Яковича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ).

Позивач зазначає, що на момент звернення з даним позовом до суду, судові рішення від 27.10.2016 у справі №927/883/16 та від 29.03.2017 у справі №927/258/17, стягувачем за якими є Фізична особа-підприємець Медведчук Петро Якович, не виконані. З огляду на прострочення боржника позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих внаслідок невиконання відповідачем рішень Господарського суду Чернігівської області від 27.10.2016 у справі №927/883/16 та від 29.03.2017 у справі №927/258/17.

За змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з актів цивільного законодавства, з рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України, що кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачено положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Водночас, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості, присудженої до стягнення за рішеннями Господарського суду Чернігівської області від 27.10.2016 у справі №927/883/16 та від 29.03.2017 у справі №927/258/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18).

Зазначене спростовує заперечення відповідача та посилання на те, що вимога позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є вимогами виконання натурального зобов`язання, у якому кредитор не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, та не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Слід також зазначити, що правові наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, спрямовані на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов`язанні), реальне забезпечення виконання зобов`язань та рішень суду. Адже у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов`язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.

Таким чином, застосування статті 625 Цивільного кодексу України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивач має право проводити на заборгованість відповідача аж до моменту повного погашення основного боргу.

Оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати заборгованості в розмірі 2034003,97 грн, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з 03.11.2018 враховуючи викладені вище судом обґрунтування.

Таким чином, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, однак підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем неправильно визначено період нарахування з 17.10.2018 по 15.09.2021, тоді як нарахування слід здійснювати в межах строку з 03.11.2018 по 15.09.2021.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, на користь позивача підлягають стягненню 393579,58 грн - інфляційних втрат та 175035,71 грн - 3% річних, за розрахунком суду першої інстанції, перевіреного судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що незважаючи на обґрунтованість позовних вимог, 393579,58 грн інфляційних втрат та 175035,71 грн - 3% річних підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому в задоволенні позову в частині стягнення вказаних сум з Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук на користь Фізичної особи-підприємця Медведчука Петра Яковича слід відмовити.

Місцевий господарський суд виходив з врахуванням висновків, викладених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №927/344/21, якою у відкритті провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімп-С" відмовлено, а саме: «Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким, зокрема, є державне підприємство, установа, організація. Таким чином, у даній справі боржник не може виконати свої грошові зобов`язання, оскільки в силу вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" сплата його заборгованості здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виходячи з приписів ст. 1 КзПБ тільки юридична особа, яка не може виконати свої грошові зобов`язання є суб`єктом банкрутства. В даному випадку мова не може йти про неможливість юридичної особи Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України сплатити свої борги, оскільки грошові зобов`язання за нього виконує держава. Таким чином, у даній справі наявний спір про право, який кредитор має вирішувати з державою. Порядок врегулювання такого спору передбачений Законами України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та "Про виконавче провадження". Отже, враховуючи наявні обставини справи, а також вищенаведені норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", заявлені ініціюючим кредитором боргові зобов`язання боржника є забезпеченими гарантією держави».

Суд виходив з преюдиціальності фактів встановлених судом апеляційної інстанції у справі №927/344/21 відносно даної справи.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України, підпункту 2 пункту 35, пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 №845 (надалі - Порядок), суд першої інстанції зазначив, що територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

Колегія суддів не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 927/344/21 апеляційну скаргу Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 23.04.2021 у справі № 927/344/21 задоволено частково; ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 23.04.2021 у справі № 927/344/21 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімп-с" у відкритті провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даній справі боржник не може виконати свої грошові зобов`язання, оскільки в силу вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" сплата його заборгованості здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено про те, що виконавчі провадження були зупинені на підставі статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує виконавчу політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу ДВС або стягувачу.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судові рішення, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалюючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 927/344/21, судом апеляційної інстанції надано саме правову оцінку обставинам справи. Крім того, учасниками відповідного спору були інші юридичні особи, зокрема, ТОВ «Олімп-С», тоді як ані позивач у даній справі - ФОП Медведчук П.Я., ані Казначейство участі у справі №927/344/12 не брали.

Відтак, вказане судове рішення не має преюдиціального значення під час розгляду справи №927/1135/21.

Крім того, слід звернути увагу на механізм гарантування державою виконання окремих категорій рішень, визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Так, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії), який набрав чинності з 01.01.2013, прийнято Верховною Радою України на виконання «пілотного» рішення ЄСПЛ у справі «Ю.М. Іванов проти України» з метою вирішення системної проблеми невиконання рішень національних судів.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 4 Закону про гарантії (в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення) виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Отже, Закон про гарантії дійсно передбачає, що виконання рішення у справах про стягнення коштів, зокрема з державного підприємства, може здійснюватися за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду.

Водночас, норми Закону про гарантії передбачають і чіткий механізм такого відшкодування, і Державна казначейська служба України приймає на виконання лише виконавчі документи, винесені в результаті прийняття судових рішень.

Разом з тим, даний спір є окремим судовим спором по відношенню до справ №927/883/16 та №927/258/17, за невиконання судових рішень у яких позивачем звернувся із вимогою про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому жодних рішень щодо заявлених у господарській справі №927/1135/21 позовних вимог не приймалось, виконавчих документів не видавалось і відповідно виконавчих проваджень відкрито не було. У зв`язку з чим і подано позов, спрямований на підтвердження позовних вимог ФОП Медведчука П.Я. та їх подальшого стягнення у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було враховано визначеного Законом про гарантії механізму виконання рішень суду про стягнення будь-яких коштів з державного підприємства: насамперед таке рішення подається державному виконавцеві, та лише у разі неможливості його виконання протягом шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження, документи передаються в Казначейство.

Слід також звернути увагу на ті обставини, що відповідно до статті 5 Закону про гарантії у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейство), протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 2 вказаної статті Закону про гарантії передбачено, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів.

Таким чином, Закон про гарантії як спеціальний акт законодавства у сфері виконання окремої категорії судових рішень (щодо яких і виник цей спір) передбачаює нарахування й виплату компенсації виключно у таких випадках:

- кошти перераховано (рішення виконано) з порушенням тримісячного строку;

- державний виконавець здійснив відповідне нарахування.

Закон про гарантії своїми нормами передбачає право стягувача на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми винятково після виконання рішення суду та на підставі нарахування, здійсненого державним виконавцем.

За вказаних обставин, відсутні підстави для стягнення нарахованих позивачем сум з Державного бюджету України оспорюваним судовим рішенням.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку стосовно того, що відповідно до положень частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України, підпункту 2 пункту 35, пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 №845 (надалі - Порядок), територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що рішення від 17.01.2022 впливає на права та обов`язки (повноваження) Державної казначейської служби України, оскільки відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 845, виключно Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, а також забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, ухвалене рішення створює для Казначейства окремий обов`язок - здійснення безспірного списання коштів з рахунків державного бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Водночас, судом першої інстанції не було залучено до участі у справі Державну казначейську службу України, чим порушено права особи на викладення своєї правової позиції щодо спірних правовідносин, та норми процесуального законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення

Пунктами 2, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 по справі №927/1135/21 прийнято за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення. Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2022 у справі №927/1135/21 задовольнити.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2022 у справі №927/1135/21 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (вул. Незалежності, 3А, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580, ідентифікаційний код 00729847) на користь Фізичної особи-підприємця Медведчука Петра Яковича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )основну заборгованість у розмірі 393579,58 грн інфляційних втрат, 175035,71 грн 3% річних та 8529,22 грн судового збору. Видати накази.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи № 927/1135/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 19.01.2023 після виходу головуючого судді Тищенко А.І. з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська