Постанова

від 10.01.2023 по справі 11/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2023 року м. Дніпро Справа № 11/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б, Мороза В.Ф.,

при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інаудіт"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області (головуючий суддя - Кабакова В.Г., судді - Бестаченко О.Л., Коваленко Н.М.) від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21)

за позовом Приватного підприємства "Інаудіт", вул. Автолюбителів, буд. 5, м. Кропивницький, 25028

до Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар`єр", вул. Шевченка, буд. 23, с. Соколівське, Кіровоградський район, Кіровоградська область, 27641

про визнання права власності та зобов`язання передати майно, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 26.10.2015 у справі № 11/19 господарський суд визнав ВАТ "Кіровоградський кар`єр" банкрутом. Відкрив ліквідаційну процедуру щодо банкрута ВАТ "Кіровоградський кар`єр". Призначив ліквідатором банкрута ВАТ "Кіровоградський кар`єр" арбітражного керуючого Стіфутіна І.В.

У грудні 2021 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ПП "Інаудіт" з вимогами про: визнання за ПП "Інаудіт" права власності на автомобіль марки КРАЗ 256Б1, Самоскид-С, 1989 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , шасі (рама) № НОМЕР_2 та зобов`язати ВАТ "Кіровоградський кар`єр" та зобов`язання передати автомобіль власнику.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.11.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою виконати зобов`язання по договору купівлі-продажу №1/09А від 12.01.2009 та передати товар, зазначений у п. 1.1. Договору. Відповіді на лист позивач не отримав, що розцінює як відмову від виконання умов договору та не визнання права власності за позивачем на майно, тому згідно ст. 392 ЦК України звернувся до суду.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Інаудіт", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21) та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає висновки суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження права власності відповідача на спірне майна та доказів реєстрації спірного майна за відповідачем помилковими, оскільки, на його думку, позивач не повинен був доводити або надавати зазначені докази. Вважає, що позивач надав суду достатньо документів і доказів, що автомобіль був придбаний на підставі письмового договору та за нього було сплачено відповідачу певну суму, а тому вимагати від нього докази, яких у нього немає та не може бути, незаконно.

Також, апелянт зазначає, що був позбавлений можливості прийняти участь в судовому засіданні та відстоювати свою позицію, що вважає підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022р. у складі: головуючий суддя Чередко А.Є., судді Мороз В.Ф., Коваль Л.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Інаудіт" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.12.2022р., учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 10.01.2023р.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.01.2023р. у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.

Учасники справи наданим їм правом участі у судовому засіданні не скористалися та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників. Ліквідатором банкрута та іншими учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 26.10.2015 господарський суд визнав ВАТ "Кіровоградський кар`єр" банкрутом. Відкрив ліквідаційну процедуру щодо банкрута ВАТ "Кіровоградський кар`єр". Призначив ліквідатором банкрута ВАТ "Кіровоградський кар`єр" арбітражного керуючого Стіфутіна І.В.

27.10.2015 (номер публікації: 24333, дата публікації 27.10.2015 14:14) на вебсайті Вищого господарського суду України офіційно оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ВАТ "Кіровоградський кар`єр".

21.12.2021 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ПП "Інаудіт" від 17.12.2021 (вх №3558/21 від 21.12.2021) з такими вимогами: визнати за ПП "Інаудіт" право власності на автомобіль марки КРАЗ 256Б1, Самоскид-С, 1989 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , шасі (рама) № НОМЕР_2 та зобов`язати ВАТ "Кіровоградський кар`єр" передати автомобіль власнику.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 25.11.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою виконати зобов`язання по договору купівлі-продажу №1/09А від 12.01.2009 та передати товар, зазначений у п. 1.1. Договору. Відповіді на лист позивач не отримав, що розцінює як відмову від виконання умов договору та не визнання права власності за позивачем на майно, тому згідно ст. 392 ЦК України звернувся до суду.

Ухвалою від 17.01.2022 Господарським судом Кіровоградської області прийнято позовну заяву ПП "Інаудіт" до розгляду в межах справи № 11/19 про банкрутство ВАТ "Кіровоградський кар`єр".

Господарським судом Кіровоградської області встановлені наступні обставини справи № 11/19 (912/3558/21).

12.01.2009 між ВАТ "Кіровоградський кар`єр" (продавець) та ПП "Інаудіт" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №1/09А (далі - Договір, а.с. 5-6 справи №11/19(912/3558/21)), за умовами якого продавець продає, а покупець купує колісний транспортний засіб (ТЗ) марка та модель - КРАЗ 256Б1, тип ТЗ - самоскид-С, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 , особливі відмітки - шасі (рама) № НОМЕР_2 (п. 1.1. Договору).

Право власності продавця на товар підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_3 від 15.09.2004 року (п. 1.2. Договору).

Вартість товару складає 9300,00 грн з ПДВ (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 3.1. Договору, покупець здійснює оплату товару протягом 3-х банківських днів після виставлення продавцем рахунку шляхом перерахування на розрахунковий рахунок або внесення в касу продавця зазначеної у п. 2.1. Договору суми.

В п. 4.1. Договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від продавця до покупця після здійснення оплати та підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар по акту прийому-передачі після оплати покупцем його вартості, визначеної п. 2.1. договору (п. 5.2. Договору).

Договір вступає в силу з дня його підписання і дійсний до виконання зобов`язань за даним Договором (п. 7.2. Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №3 від 12.01.2009 ВАТ "Кіровоградський кар`єр" прийнято від ПП "Інаудіт" 9300,00 грн, підстава - за самоскид КРАЗ 256Б1 згідно дог.1/09А від 12.01.2009 (а.с. 7).

25.11.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою №11/1 виконати зобов`язання по договору купівлі-продажу №1/09А від 12.01.2009 та передати автомобіль.

Відповіді на лист позивач не отримав, що розцінює як відмову від виконання умов договору та не визнання права власності за позивачем на майно, тому згідно ст. 392 ЦК України звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено переходу до нього права власності на спірне майно та наявності у відповідача підтвердженого права власності на спірне майно, у зв`язку з чим дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).

Відповідно до норм Цивільного кодексу України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.

Найбільш поширеним похідним способом набуття права власності є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України).

За умовами ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права власності на автомобіль марки КРАЗ 256Б1, Самоскид-С, 1989 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , шасі (рама) № НОМЕР_2 та зобов`язання ВАТ "Кіровоградський кар`єр" передати автомобіль власнику. При цьому, вимога про визнання права власності позивача на спірне майно обґрунтована ст. 392 ЦК України.

Судова колегія зауважує, що стаття 392 ЦК України передбачає, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Отже, Закон зобов`язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов`язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, направивши відповідачу лист №11/1 від 25.11.2021 з вимогою передати автомобіль згідно Договору та не отримавши відповіді на вказаний лист, вважає, що відповідач відмовився виконати умови Договору та не визнає право власності на спірне майно позивача.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов заперечує наявність у власності ВАТ "Кіровоградський кар`єр" автомобіля зазначеного у позові - КРАЗ 256Б1, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 .

Судова колегія констатує, що з таких дій відповідача не вбачається, що останній не визнає або оспорює право власності позивача на майно, визнання права власності на яке є предметом цього спору, що є обов`язковою умовою для звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Судова колегія бере до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі N 914/904/17, від 07.06.2018 у справі N 912/111/14, від 27.03.2019 у справі N 27/193, від 11.06.2019 у справі N 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі N 914/73/18, та наголошує, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, чого не мало місця у цій справі.

Щодо обраного позивачем способу захисту судова колегія зазначає про таке.

Розглядаючи цей спір з урахуванням заявленої позивачем вимоги про визнання права власності, суд повинен оцінити належність та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Статтею 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18 і від 02.02.2021 у справі N 925/642/19).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Відтак, необхідним є встановлення наявності чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності.

Як зазначено вище позивач, обґрунтовує свої позовні вимоги неотриманням від відповідача відповіді на лист №11/1 від 25.11.2021 з вимогою передати автомобіль згідно Договору. При цьому, відповідач взагалі заперечує наявність у власності ВАТ "Кіровоградський кар`єр" автомобіля, зазначеного у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям статті 392 ЦК України, так як позивачем не наведено та не обґрунтовано належними та допустимими доказами, яким саме чином відповідач станом на час звернення з даним позовом не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача майнове право на спірне майно.

Крім того, за умовами Договору право власності продавця на товар підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_3 від 15.09.2004 року (п. 1.2. Договору).

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження права власності ВАТ "Кіровоградський кар`єр" на транспортний засіб КРАЗ 256Б1, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 .

Також, в матеріалах справи відсутні докази реєстрації відповідного транспортного засобу за ВАТ "Кіровоградський кар`єр" чи перереєстрації ТЗ за ПП "Інаудіи" згідно Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388.

За умовами Договору (п. 4.1., п. 5.2.) право власності на товар переходить від продавця до покупця після здійснення оплати та підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар по акту прийому-передачі після оплати покупцем його вартості, визначеної п. 2.1. договору.

Однак, в матеріалах справи акт приймання-передачі транспортного засобу КРАЗ 256Б1, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 також відсутній.

В матеріалах справи №11/19 про банкрутство ВАТ "Кіровоградський кар`єр" міститься Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №27625264 від 29.06.2010 (а.с. 122-135 т.11) з якого вбачається, що згідно договору застави майнових прав від 25.07.2007 з Кіровоградською філією ВАТ "ВіЕйБІ Банк", майно ВАТ "Кіровоградський кар`єр" перебувало у заставі, серед якого є транспортний засіб Краз-251Б, номер об`єкта НОМЕР_1 .

Згідно норм ст. 17 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на дату укладення Договору), заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

В разі, якщо транспортний засіб, що є предметом Договору купівлі-продажу від 12.01.2009 та транспортний засіб, що є об`єктом обтяження за Договором застави майнових прав від 25.07.2007 є одним і тим самим, ВАТ "Кіровоградський кар`єр" не мав права його відчужувати без згоди заставодержателя.

Також, з матеріалів справи №11/19 (а.с. 120-122 т. 49) вбачається, що за відомостями майнових активів ВАТ "Кіровоградський кар`єр" станом на 01.10.2015 обліковується Краз-256-В залишковою вартістю 789,97 грн.

Однак, предметом Договору купівлі-продажу від 12.01.2009 є КРАЗ 256Б1, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 , а не Краз-251Б, номер об`єкта НОМЕР_1 , що був об`єктом обтяження чи Краз-256-В, що обліковувався за відомостями майнових активів.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані обставини свідчать про не доведення позивачем переходу до нього права власності на КРАЗ 256Б1, рік випуску - 1989, державний номер - НОМЕР_1 , а також наявності підтвердженого права власності на спірне майно у відповідача.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що саме відповідач був зобов`язаний надавати суду докази наявності в нього права власності на спірне майно, виходячи з наступного.

За правилами ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням викладених норм процесуального права, виходячи із суті позовних вимог та заперечень відповідача щодо наявності у нього зареєстрованого права власності на спірне майно, судова колегія констатує, що позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності на спірне майно, а отже, саме позивач має подати суду відповідні докази на підтвердження позовних вимог.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Так, порушення своїх процесуальних прав скаржник вбачає в незадоволенні судом першої інстанції клопотання позивача про відкладення розгляду справи у судовому засіданні, призначенному на 05.07.2022р., в якому позивач не мав змоги взяти участь, що за твердженнями апелянта позбавило його можливості відстоювати свою позицію.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України" суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

До того ж, відповідно до приписів ст. 202 ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія має зазначити, що у відповідності до другого абзацу ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, судова колегія констатує, що в зазначених вище діях суду першої інстанції не виявлено порушення норм процесуального законодавства, а відсутність представника позивача у судовому засіданні в суді першої інстанції, що відбулось 05.07.2022р., не призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вже під час апеляційного розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції неодноразово призначалися до розгляду судові засідання, явку в які свого повноважного представника позивач також не забезпечив, що на переконання судової колегії свідчить про відсутність з боку позивача зацікавленості в розгляді цієї справи, а також відсутності будь-яких додаткових пояснень та доказів на підтвердження позовних вимог.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необґрунтованість доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області у даній справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 810,00грн. слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інаудіт" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022р. у справі № 11/19 (912/3558/21) - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Приватне підприємство "Інаудіт".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 23.01.2023 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя В.Ф. Мороз