Постанова

від 18.01.2023 по справі 761/42113/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/628/2023

Справа № 761/42113/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 січня 2023 року

Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Мальцева Д.О. в м. Київ 05 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Компанії «Тека Груп Фаундеішн» (Teka - Group Foundation), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з управління ризиками безпеки «Фалькон», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В грудні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, остаточно уточнивши позовні вимоги в травні 2021 року, просив визнати такою, що не відповідає дійсності , принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор» (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_4), інформацію: «ІНФОРМАЦІЯ_5.»; визнати такою, що не відповідає дійсності , принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_6 », опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_7 року на веб-сайті «Deтектив INFO» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8), а саме інформацію, викладену вище; зобов`язати відповідача-1 з наступного для після набуття рішення суду законної сили видалити всю інформацію з текстовими та графічними матеріалами, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_6 », опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_9 на веб-сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор» (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_4); зобов`язати відповідача-2 та/або відповідача-3 з наступного для після набуття рішення суду законної сили видалити визначену інформацію, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача з текстовими та графічними матеріалами, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_10 », опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_7 року на веб-сайті «Deтектив INFO» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8).

Позов мотивовано тим, що в грудні 2020 року ОСОБА_16 стало відомо, що про нього розповсюджено недостовірну інформацію, яка порочить його честь, гідність та ділову репутацію, яка була доведена відповідачами до відома невизначеному колу осіб, оскільки стала доступною для ознайомлення та поширення будь-якому користувачу через мережу Інтернет. Опублікована відповідачами інформація містить викривлення відомостей, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у справі № 640/12980/20, яким задоволено позов ОСОБА_17 до Офісу генеральної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Виклад цього рішення в опублікованій відповідачами інформації є перекрученим з метою створити відносно позивача уявлення про те, що він займається злочинною діяльністю в Україні, створює негативне та хибне уявлення про громадян про протиправну поведінку позивача. Позивача фактично у кожному абзаці публікацій ототожнюють зі «злодієм у законі», «королем злочинного світу, якого вважають одним із фронтменів потужного «ІНФОРМАЦІЯ_11», «ІНФОРМАЦІЯ_12», тобто наявністю у нього такого статусу. Фактично така інформація відповідачів стосовно позивача створює уявлення про те, що останній є організатором злочинної організації та вчиняє протиправні дії. Вказаний статус «вора в законі» був криміналізований у КК України згідно з Законом, який набув чинності з 27 червня 2020 року. ОСОБА_17 є громадянином декількох країн, постійно проживає за межами України, має вищу освіту, працевлаштований, працює на керівній посаді, зарекомендував себе як професійний керівник та компетентний спеціаліст, не притягувався до кримінальної відповідальності ні на території Російської Федерації, ні на території України. Крім того, позивач не є політичним діячем та посадовою особою, яка обіймає публічні посади або здійснює публічну владу, в зв`язку з чим не підлягає публічному політичному обговорюванню та ретельному громадському контролю.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року позов задоволено частково, визнано недостовірною інформацію, викладену у статті «До України волає повернутися лідер «ІНФОРМАЦІЯ_13 » опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_7 року на веб-сайті Національного атикорупційного порталу «Антикор» (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_14), а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_14»; зобов`язано ТОВ «Агенція з управління ризиками безпеки «ФАЛЬКОН» та ОСОБА_3 спростувати, шляхом видалення, інформацію, викладену у вказаних статтях. В решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в рішенні відсутнє мотивування його прийняття, а весь зміст рішення зводиться до тверджень позивача про те, що поширена відносно нього інформація порушує його честь, гідність та ділову репутацію, однак жодних обґрунтувань, які б давали суду першої інстанції підстави вважати такі твердження позивача правдивими, судове рішення не містить.

Наголошував про відсутність мотивації висновку суду про те, що не можуть вважатись оціночними судженнями та є фактичними твердженнями інформація, яка була визнана судом недостовірною.

Також в оскаржуваному рішенні відсутні доводи щодо перевірки твердження позивача в позовній заяві, що внаслідок поширення відносно нього недостовірної інформації йому було завдано збитків, а суд зобов`язаний перевірити істинність таких тверджень.

В свою чергу висновок суду, що висловлювання в бік позивача є недостовірними, не відповідають дійсності, та, відповідно, принижують його честь, гідність та ділову репутацію, у розрізі спірних публікацій, не відповідають фактичним обставинам, оскільки предметом судового дослідження мали бути спірні публікації та їх зміст, а не лише перекручені переживання позивача.

Вказував, що оскаржуване рішення не містить у собі оцінки доказів (їх врахування або відхилення) відповідачів, що в свою чергу ставить під сумнів доведеність обставин та зміст спірних правовідносин, оцінки аргументів, наведених відповідачами.

Вказував, що ним не заперечується наявність у спорі таких складових, як поширення спірної інформації, яка стосується позивача. Наведені обставини були правильно встановлені судом першої інстанції, проте судом не було враховано, що спірна інформація взята з офіційного джерела - рішення суду, що набрало законної сили, а тому не може розцінюватися як дійсна чи ні.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 757/4403/16-ц, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що в порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Наголошував, що аналіз змісту поширеної інформації, яку суд не визнавав недостовірною, свідчить про те, що в ній йдеться про посилання на судові рішення, рішення органів державної влади та їх посадових осіб, та вже на підставі цих офіційних документів, автором спірної інформації ОСОБА_1 було висловлене його оціночне судження. З аналізу цитат судового рішення чітко вбачається, що ОСОБА_1 фактично відтворив його зміст, зокрема у застосуванні вислову «злодій в законі» та доповнив статтю своїми деякими оціночними судженнями. Таким чином, викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду про те, що спірною статтею позивачу фактично присвоєно статус «злодія у законі», не відповідають дійсності. Під час розгляду справи відповідачем наголошувалось, що саме матеріали офіційних державних структур були основою спірної статті та висловлюванням власних оціночних суджень, за якими ОСОБА_1 надав оцінку фактів, висловлених в матеріалах офіційних державних структур.

Оскільки ОСОБА_17 викликає резонансний інтерес у суспільства до своєї особи, ОСОБА_1 як журналіст мав суспільний обов`язок висвітлити рішення, прийняте Окружним адміністративним судом м. Києва та право надати йому журналістську критику із власними оціночними судженнями.

Вважав, що згадування в тексті спірної статті про те, що ОСОБА_17 наділений в суспільстві статусом «вор в законі», не може бути визнано таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки не містить повідомлення/звинувачення про вчинення ним злочину, адже автор посилається на інші джерела, в тому числі офіційні. Інші положення тексту спірної статті є лише висвітленням суб`єктивної думки відповідача, фактично його коментарем до судового рішення, прийнятим у спорі за участю позивача. Текст публікації у частині, що не процитована із офіційних рішень та матеріалів, ґрунтується на власному розумінні і трактуванні тез і висловлювань та з урахуванням характеру використаних автором мовних засобів не спростовують їх змісту як оціночних суджень.

Вказував на відсутність повного складу правопорушення для захисту честі, гідності та ділової репутації позивача, оскільки позивачем та судом не наведено жодних аргументів, яким чином поширення спірної інформації порушило особисті немайнові права позивача, чим саме така публікація перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Від позивача ОСОБА_19 в особі представника ОСОБА_20 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є вмотивованим, прийнятим на підставі повного і всебічного дослідження доказів у справі, з додержанням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга - необґрунтованою, та наводив власні спростування аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання позивач не з`явився, від його представника ОСОБА_20 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване зайнятістю представника в розгляді іншої справи, яка була призначена раніше, ніж йому стало відомо про час та дату розгляду даної цивільної справи.

Доказів участі ОСОБА_20 у іншій справі до клопотання надано не було, а також не зазначено відомостей про єдиний унікальний номер цієї справи.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що дана справа перебуває в провадженні апеляційного суду з 20 вересня 2022 року і неодноразово відкладалось, в тому числі за клопотанням представника позивача, при цьому у відзиві на апеляційну скаргу стороною позивача вже викладені її доводи, відтак відсутність представника позивача під час розгляду апеляційної скарги судом жодним чином не порушує процесуальні права позивача.

Враховуючи наведене, оскільки позивач належним чином обізнаний про рух справи та повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони позивача, відхиливши клопотання про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23 годині 12 хвилин на веб-сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор», власником якого є компанія «Тека-Груп Фаундеішн» (Teka-Group Foundation) була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_16, яку з текстовими та графічними матеріалами було відтворено з сайту проекту журналістських розслідувань «Dетектив INFO».

Також, ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті проекту журналістських розслідувань «Dетектив INFO» було опубліковано статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_17» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_18).

Вказані статті містять в собі наступну інформацію:

- «ІНФОРМАЦІЯ_19.»

Скріншоти зазначених публікацій наявні в матеріалах справи, зокрема на а. с. 44 - 46 т. 1, 131 - 135 т. 2.

На а. с. 153 - 154 т. 2 наявні копії відповідей Офісу генерального прокурора від 20 травня 2020 року та від 27 листопада 2020 року на адвокатські запити, згідно яких за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, в яких наявні відомості про притягнення ОСОБА_17 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого, не встановлено.

На а. с. 63 - 80 т. 3 наявна копія рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в справі № 757/26434/20-ц, яким частково задоволено позов ОСОБА_17 до ТОВ «РБК-Медіа», ОСОБА_21 , ГО «Громадське телебачення», ОСОБА_22 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

На а. с. 81 - 87 т. 3 наявна копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 761/18865/20, яким частково задоволено позов ОСОБА_17 до ПрАТ «Картель», ПП «Інформаційне агентство «Інформбюро» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати.

На а. с. 92 - 103, 104 - 111 т. 3 наявна копія рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року в справі № 640/14048/20, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення. Даним рішенням визнано протиправними дії СБУ щодо прийняття постанови від 30 червня 2020 року № 5/2/4-6588 про заборону в`їзду на територію України громадянину Ізраїлю ОСОБА_17 , визнано протиправними та скасовано вказану постанову, а також доручення СБУ до Державної прикордонної служби України від 30 червня 2020 року № 5/2/4-6589 про заборону в`їзду на територію України громадянину Ізраїлю ОСОБА_17 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_19 про захист честі, гідності та ділової репутації, суд першої інстанції виходив із доведеності обставин, на які посилався позивач, щодо поширення серед невизначеної кількості осіб в мережі Інтернет недостовірної інформації про позивача відповідачами за авторством ОСОБА_1 й законності підстав вважати її такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Судом встановлено і відповідачем ОСОБА_1 не заперечувалося, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року о 23 годині 12 хвилин на веб-сайті Національного антикорупційного порталу «Антикор», власником якого є компанія «Тека-Груп Фаундеішн» (Teka-Group Foundation) була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_16, яку з текстовими та графічними матеріалами було відтворено з сайту проекту журналістських розслідувань «Dетектив INFO».

Також, ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті проекту журналістських розслідувань «Dетектив INFO» було опубліковано статтю під назвою: «До України волає повернутися лідер «ІНФОРМАЦІЯ_11» - злодій в законі ОСОБА_14 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_18).

Згідно довідки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 30 листопада 2020 року № 329/2020-Д, власником веб-сайту https://antikor.com.ua є реєстрант доменного імені antikor.com.ua - «Тека-Груп Фаундеішн».

Крім того, згідно з відомостями, отриманими з ТОВ «Хостінг Україна» від 14 квітня 2021 року за вих. № 3015 Товариство надає послуги реєстрації доменного імені «detective-info.com.ua» абоненту ТОВ «Агенція з управління ризиками безпеки «Фалькон», а послуга хостингу для сайту надається абоненту ОСОБА_3 , з огляду на що судом першої інстанції встановлено, що власником веб-сайту проекту журналістських розслідувань «Dетектив INFO» є ТОВ «Агенція з управління ризиками безпеки «Фалькон» та ОСОБА_3 .

Отже, відповідачами відбулось поширення спірної інформації, автором якої є ОСОБА_1 , шляхом розповсюдження в мережі Інтернет значному колу осіб.

Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які обурюють, шокують чи викликають стурбованість. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства».

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Гіпербола - вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки.

Алегорія - спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв`язок між значенням і образом встановлюється за подібністю.

Сатира - гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов`язковими принципами чи встановленими ідеалами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Разом з тим, використання ряду мовних зворотів може перетворити твердження про факт в оціночне судження. Наприклад, поширеним прийомом з перетворення твердження про факт в оціночне судження є форма припущення і особистої думки (оцінки). Спірні (оціночні) висловлювання не містять фактичних даних, оскільки часто виражені з застосуванням мовних засобів не у стверджувальній формі, а як припущення, з використанням словосполучень «можливо», «у мене склалося враження», «на мою думку», «схоже на те», «мені видається».

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя. Суд наголошує, що вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, отже, ця вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 29 травня 2005 року в справі «Українська прес-група проти України», заява № 72713/01, п. 41).

У рішенні ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04, § 46 зауважено, що «Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко оговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

ЄСПЛ у справі «Редакція газети «Правое дело» та Штекель проти України» (рішення ЄСПЛ від 05 травня 20011 року, заява № 33014/05) зауважив, що «публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське суспільство, зокрема Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», надає журналістам імунітет від кримінальної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлення, зроблені іншими».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року у підпункті «g» пункту 46 суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, пункт 59, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії», пункт 77, ECHR 2004-XI; рішення у справі Торгейр Торгейрсон проти Ісландії (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland) від 25 червня 1992 року, пункт 65, Series A, no. 239; рішення у справі «Джерсільд проти Данії», пункт 35, Series A, no. 298).

Разом із тим, наведені рішення ЄСПЛ не були належно застосовані судом першої інстанції.

При вирішенні справи суд першої інстанції встановив, що позивач не притягувався до кримінальної відповідальності на території України, відносно нього відсутні відомості щодо притягнення його до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого в Україні, зокрема за ст. 255, 255-1, 255-3 КК України, і прийшов до висновку, що оприлюднена інформація, автором якої є відповідач ОСОБА_1 , а саме « ІНФОРМАЦІЯ_20».

Разом із тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що спірна інформація взята відповідачем - журналістом ОСОБА_23 з офіційного джерела - рішення суду в справі № 640/12880/20 від 28 жовтня 2020 року, в якому словосполучення «злодій в законі» вживане у викладенні позиції відповідачів і третіх осіб, і автор спірної статті ОСОБА_1 фактично відтворив зміст судового рішення, зокрема у застосуванні вислову «злодій у законі», застосовуючи це поняття у лапках та використовуючи мовний зворот «так званий», що свідчить про оціночність даного судження, та доповнив статтю своїми деякими критичними судженнями.

Верховним Судом в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18) сформульовано правовий висновок, згідно якого у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що поняття «король злочинного світу», «злодій в законі», застосоване ОСОБА_23 у цитованій статті, не мають нормативного вираження, а відтак їх значення можна тлумачити, виходячи лише із особистого їх сприйняття автором вислову.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до примітки до ст. 255 КК України під особою, яка перебуває у статусі суб`єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», у цій статті та статтях 255-1, 255-3 цього Кодексу слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив.

Разом із тим, зазначене поняття «вор в законі» відповідачем в поширеній інформації не вживалось, а вживалось інше поняття «злодій в законі», чому судом першої інстанції належної оцінки надано не було.

Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Згадування в тексті спірної статті про те, що ОСОБА_2 наділений в суспільстві статусом «злодій в законі» не може бути визнане таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки з огляду на характер використання мовних засобів не містить повідомлення/звинувачення про вчинення ним злочину.

Застосування у спірній статті словосполучення «злодій в законі» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.

Судом першої інстанції не враховано, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Крім того, апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги, що судом в оскаржуваному рішенні не наведено аргументів, яким чином поширення спірної інформації порушило особисті немайнові права позивача, і жодних мотивів про те, якої шкоди особистим немайновим благам ОСОБА_19 завдано внаслідок публікації відповідачем спірної статті або чим така публікація перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, не наведено.

Виходячи з вищевикладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню в цій частині.

Вирішуючи по суті позов ОСОБА_19 про захист честі, гідності та ділової репутації, апеляційний суд виходить з того, що позивач не довів, що інформація про нього є фактами, а не оціночними судженнями, і була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення інформації, яка має суспільний інтерес, та особистих критичних думок відповідача як журналіста з приводу діяльності позивача.

Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено ст. 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього створює уявлення про те, що останній є організатором злочинної організації та вчиняє протиправні дії, є помилковим.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивач зобов`язаний довести заподіяння йому збитків внаслідок поширення відносно нього недостовірної інформації, з огляду на те, що вимог про відшкодування збитків ОСОБА_24 в даному позові не заявлялося.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що висловлювання, здійснені відповідачем стосовно позивача, є оціночним судженням та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України.

Відтак позов ОСОБА_19 про захист честі, гідності та ділової репутації не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В частині відмови в позові рішення суду першої інстанції ніким не оскаржене і не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5044,81 грн., понесені ним за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2021 року в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_25 в позові до Компанії «Тека Груп Фаундеішн» (Teka - Group Foundation), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з управління ризиками безпеки «Фалькон», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Стягнути з ОСОБА_2 (громадянин Словацької Республіки, адреса: АДРЕСА_1 паспорт НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 5044,81 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 січня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.