Рішення

від 23.01.2023 по справі 910/5669/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2023Справа № 910/5669/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Чернігівторгсервіс" (вул. Щорса, буд. 23, м. Чернігів, 14017)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (вул. Є. Коновальця 29, м. Київ, 01133)

про стягнення 141 090,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Чернігівторгсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення 141 090,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 536 на транспортно - експедиційні послуги від 29.11.2019 року в частині оплати наданих послуг з організації міжнародних перевезень в повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5669/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, 16.08.2022 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшла заява від 15.08.2022 року про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву на 10 днів у зв`язку з перебуванням юриста ТОВ «ТЕМП-2000» у період з 17.08.2022 - 24.08.2022 року у відпустці за межами України, на підтвердження чого відповідачем долучено до заяви копії документів на представника відповідача Пікуля Світлани Володимирівни (наказ про прийняття на роботу) та копії проїзних квитків.

Беручи до уваги наведені підстави для продовження строку, а також важливість подання кожною стороною процесу письмових заяв по суті справи, оскільки саме на підставі таких заяв та поданих доказів розглядається справа по суті, судом визнано причини для продовження строку для подання відзиву на позовну заяву поважними та продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

В подальшому 30.08.2022 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив б/н від 30.08.2022 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що після звернення позивача до суду з позовом відповідачем було частково погашено основну суму боргу та здійснено оплату за надані позивачем послуги у загальному розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується доданими до відзиву платіжними дорученнями. Додатково ТОВ «ТЕМП-2000» зазначено про наявність наміру продовжувати здійснювати оплату за надані позивачем послуги, а тому відповідач просить суд продовжити строк розгляду справи.

Крім того, у поданому суду відзиві відповідач заперечує проти заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн., оскільки такий розмір витрат є неспівмірним із складністю цієї справи та розміром позовних вимог, у зв`язку з чим відповідач просить суд зменшити суму витрат позивача на професійну правничу допомогу на 5 582,25 грн. Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами залучений до матеріалів справи.

Також 08.09.2022 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання б/н від 05.09.2022 року про приєднання до матеріалів справи доказів часткової оплати суми основного боргу у розмірі 5 000,00 грн., яке судом долучена до матеріалів справи.

Разом з цим, 13.09.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь б/н від 09.09.2022 року на відзив, в якій останній стверджує, що поданий відповідачем відзив не спростовує доводи позивача щодо порушення ТОВ «ТЕМП-2000» умов договору, а сам факт часткової сплати боргу свідчить про визнання відповідачем своє провини.

Позивач у відповіді на відзив також зазначає, що при визначенні розміру вартості послуг з надання професійної правничої допомоги у сумі 10 000,00 грн. сторони керувались рекомендаціями щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №99 від 16.04.2021 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» (позивач у справі, перевізник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (відповідач у справі, замовник за Договором) укладено Договір №536 на транспортно-експедиційні послуги (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого замовник замовляє, а перевізник надає послуги організації міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Розділами 1 - 6 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія договору автоматично пролонгується на наступні 12 місяців без складання додаткової угоди до договору.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та перевізника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з пунктом 6.1 Договору при виконанні міжнародних перевезень за цим договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (КДПВ) 1956 року, Митної конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року, Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 року, Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987 року, Європейської угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) 1970 року та іншими міждержавними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень сторони керуються законодавством України.

Згідно пункту 1.2 Договору конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з перевізником.

За умовами пункту 1.3 Договору узгодженою (підтвердженою) вважається заявка, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін, і скріплена печатками або штампами сторін. Заявка обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватися телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У разі відмови від підтвердженої заявки сторона зобов`язується письмово (по факсу) повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж за 48 годин до дати завантаження при міжнародних перевезеннях або 18 годин при внутрішніх перевезеннях.

У відповідності до пункту 2.1.1 Договору замовник зобов`язується надавати перевізнику заявки не пізніше ніж за один день до дати завантаження. У заявці зазначаються: точна адреса завантаження/розвантаження, дата і час прибуття на завантаження, найменування вантажовідправника, найменування вантажу, його кількість, включаючи вагу брутто, характеристику/тип вантажу та особливості його перевезення (якщо такі наявні), місце митного оформлення/очищання, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору № 536 на транспортно-експедиційні послуги від 29.11.2019 року сторонами було погоджено Договори - заявки на перевезення вантажу, копії яких наявні в матеріалах справи:

- № 2288 від 11.11.2021, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (відходи поліетилену) за маршрутом: м. Рига, Латвія - м. Київ, Україна; адреса завантаження: 2121, Latvia, Rumbula Getlinu street 5, Stopinu nov; адреса вантажоодержувача/розвантаження вантажу: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136; вартість послуг (фрахтова сума): 79 482,00 грн.; умови оплати: безготівкова форма оплати на умовах 100% оплати протягом 7 банківських днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг; дата та час завантаження: 22.11.2021 о 9:00; автомобіль та ПІБ водія: Тент, державний номерний знак НОМЕР_1 , державний номерний знак причепу НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ; термін доставки: з 24.11.2021 по 25.11.2021;

- № 2349 від 25.11.2021, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (відходи поліетилену) за маршрутом: м. Рига, Латвія - м. Київ, Україна; адреса завантаження: 2121, Latvia, Rumbula Getlinu street 5, Stopinu nov; адреса вантажоодержувача/розвантаження вантажу: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136; вартість послуг (фрахтова сума): 79 170,00 грн.; умови оплати: безготівкова форма оплати на умовах 100% оплати протягом 7 банківських днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг; дата та час завантаження: 06.12.2021 о 9:00; автомобіль та ПІБ водія: Тент, державний номерний знак НОМЕР_3 , державний номерний знак причепу НОМЕР_4 , ОСОБА_2 ; митний перехід: Нові Яриловичі; термін доставки: з 09.12.2021 по 10.12.2021.

Вказані заявки підписані обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджують узгодження всіх необхідних умов перевезення та прийняття заявою до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 зазначеної статті перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, відтак, оскільки обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Згідно з пунктами 2.1.2, 2.1.4 Договору на замовника покладений обов`язок забезпечити своєчасне і правильне оформлення товарно-супровідних документів (міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), книжок МДП (Carnet TIR) для міжнародних перевезень, товарно-транспортних накладних (ТТН) для внутрішніх перевезень, подорожніх листів, листів (карт) простою та інших документів; організувати здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на приймання вантажів до перевезення та їх здачу не більше ніж за: 48 годин на завантаження/ розвантаження і митне оформлення на території України та 48 години на завантаження/ розвантаження і митне оформлення на території інших держав на кожну партію вантажу, що транспортується одним автомобілем у міжнародному сполученні (за винятком вихідних і святкових днів, якщо автомобіль було подано пізніше ніж за 36 годин до початку таких.

Відповідно до пункту 2.2 Договору перевізник зобов`язується забезпечити виконання всіх послуг, зазначених у підтвердженій заявці.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 2.6 Договору перевізник також зобов`язується не пізніше 24 годин з моменту отримання заявки направити замовнику підтверджену заявку із зазначенням державного реєстраційного номера автомобіля (тягача та напівпричепа) та прізвища водія; направляти у розпорядження замовника автомобілі у належному технічному стані, що відповідають вимогам, визначеним замовником у заявці; забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та вказаних заявок до нього позивачем було організовано та здійснено міжнародні перевезення вантажу за маршрутами:

- м. Рига (Латвія) - м. Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № LV-22112021-03 від 22.11.2021 року, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 22.11.2021 року (Латвія) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 29.11.2021 року; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR;

- м. Рига (Латвія) - м. Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № LV-08122021 від 08.12.2021 року, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 08.12.2021 року (Латвія) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 13.12.2021 року; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR.

За результатом виконання перевезень за Договором позивачем було складено та надіслано на адресу відповідача односторонньо підписані з боку виконавця (перевізника) Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме: № ОУ-0000424 від 29.11.2021 року на суму 79 482,00,00 грн., № ОУ-0000444 від 13.12.2021 року на суму 79 170,00 грн. копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу обов`язку експедитора з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов`язок замовника зі своєчасного підписання наданих експедитором актів наданих послуг для засвідчення факту належного виконання послуг перевізником, їх перевірки і, у разі потреби, повідомлення експедитора про всі зауваження, що виникли.

Згідно п. 6.2 Договору якщо відправлений перевізником акт приймання - передачі наданих послуг замовником не підписаний і письмово не заперечений протягом 7 (семи) днів з моменту отримання, він вважається прийнятим ним без змін та підлягає оплаті в повному обсязі.

Наразі, вказані акти були отримані відповідачем разом з копіями договору, заявок, рахунків та CMR, що підтверджується змістом листа відповідача № 26/05-22 від 26.05.2022 року, а також були повторно надіслані відповідачеві 06.06.2022 року, на підтвердження чого позивачем надані фіскальний чек від 06.06.2022 року, опис вкладення від 06.06.2022 року та накладна від 06.06.2022 року № 1400054698609.

Проте, доказів підписання та повернення відповідачем актів надання послуг за Договором матеріали справи не містять.

При цьому, як встановлено судом, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання актів надання послуг №ОУ-0000424, №ОУ-0000444, письмових пояснень щодо наявності причин не підписання та неповернення стороною зазначених актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), а також будь-яких зауважень щодо допущених виконавцем недоліків у наданих послугах відповідачем станом на час розгляду справи суду не надано.

Тобто, з огляду на умови пункту 6.2 Договору та фактичні обставини справи, а саме відсутність аргументованої письмової відмови замовника від підписання актів, суд вважає вказані акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), що підписані в односторонньому порядку позивачем як перевізником такими, що погоджені та прийняті відповідачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання послуг з організації спірних перевезень в обсязі та за цінами, визначеними у вказаних актах, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні (CMR) та акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) є належними та допустимими доказами надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR (графа 24), дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR та актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як замовника відсутні.

Вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень, доказів звернення останніх з претензіями щодо неналежного виконання послуг перевезення ТОВ «Фірма «Чернігівторгсервіс» або відмови від прийняття виконання матеріали справи не містять та відповідачем суду на надано.

Факт надання позивачем послуг з перевезення за вищевказаними заявками та CMR відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання транспортно-експедиторських послуг, обумовлених Договором та Договорами-заявками № 2288 від 11.11.2021 року, № 2349 від 25.11.2021 року в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 8, 10 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно з абзацом 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

У відповідності до пункту 3.1 Договору вартість послуг узгоджується сторонами у заявках шляхом прийняття заявки до виконання. Замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплачувати послуги з перевезення вантажу, транспортно-експедиторські послуги та відшкодовувати документально підтверджені витрати перевізника, пов`язаних з виконанням перевезення за заявками згідно за договором. Вартість транспортно-експедиційного обслуговування, узгоджена в заявках, включає в себе ПДВ.

Як визначено умовами заявки № 2288 від 11.11.2021 року вартість послуг з перевезення складає 79 482,00 грн., № 2349 від 25.11.2021 року - 79 170,00 грн.

Відповідно до пункту 3.2. Договору розрахунки за цим договором здійснюються замовником у безготівковій формі шляхом 100% оплати протягом 14 календарних днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого перевізником за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг

Відповідно до умов Договорів-заявок сторони визначили, що оплата за надання транспортно-експедиторських послуг проводиться шляхом 100% оплати протягом 7 банківських днів з дня отримання оригіналів документів на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту приймання-передачі наданих послуг

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу для оплати рахунок-фактуру №СФ-0000424 від 29.11.2021 року на суму 79 482,00 грн. за надані послуги з перевезення вантажу згідно заявки № 2288 від 11.11.2021 року та рахунок-фактуру №СФ-0000444 від 13.12.2021 року на суму 79 170,00 грн. за надані послуги з перевезення вантажу згідно заявки № 2349 від 25.11.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договорів-заявок строк свої зобов`язання щодо повної оплати вартості наданих транспортних послуг з перевезення вантажу не виконав, здійснивши тільки часткову оплату згідно рахунку №424 від 19.11.2021 року у загальній сумі 15 000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок по рахунках ТОВ «Фірма «Чернігівторгсервіс» за 03.02.2022 року, 10.02.2022 року та 21.02.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивач звертався до відповідача з претензією № 17 від 05.05.2022 року щодо погашення заборгованості за надані за спірним Договором послуги з організації і виконання міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, у відповідь на яку від відповідача надійшла відповідь 26/05-22 від 26.05.2022 року на претензію, відповідно до змісту якої відповідач гарантував здійснення оплати заборгованості за Договором №536 на транспортно-експедиційні послуги від 29.11.2019 року у розмірі 143 652,00 грн., проте просив надати оригінал транспортної накладної СМR № LV-22112021-03, а також погодити умови розстрочення оплати рівними частинами на строк 6 місяців.

Після отримання претензії відповідачем було проведено часткову оплату за надані послуги з перевезення вантажу згідно рахунку №424 від 19.11.2021 року у загальній сумі 2 562,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок по рахунках ТОВ «Фірма «Чернігівторгсервіс» за 03.06.2022 року, 10.06.2022 року, 17.06.2022 року, 24.06.2022 року та 01.07.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином з урахуванням здійснених оплат у відповідача виникла заборгованість за Договором з оплати вартості отриманих послуг з організації міжнародного перевезення вантажу у загальній сумі 141 090,00 грн.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати наданих за Договором послуг позивачем було надіслано на адресу відповідача як замовника документи, які підтверджують виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» своїх зобов`язань за Договором з організації міжнародного перевезення вантажу, а саме рахунки-фактури №СФ-0000424, №СФ-0000444, оригінали СМR № LV-22112021-03, № LV-08122021 та акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000424, №ОУ-0000444, що підтверджується копіями фіскального чеку від 06.06.2022 року, опису вкладення в цінний лист від 06.06.2022 року та накладної №1400054698609 від 06.06.2022 року.

При цьому з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду №127/23910/14-ц від 23.12.2020 року суд зазначає, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу, отже, здійснення відповідачем часткової оплати за надані послуги з перевезення вантажу свідчить про визнання ним боргу згідно актів надання послуг №ОУ-0000424, №ОУ-0000444 та рахунків №424 від 19.11.2021 року, №444 від 13.12.2021 року.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» послуги з організації міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявок відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 141 090,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги, позаяк відзив відповідача містить виключно заперечення в частині розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та повідомлення про здійснення часткової оплати за Договором.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 536 на транспортно-експедиційні послуги від 29.11.2019 та Заявок до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Заявок на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду 05.07.2022 року з позовною заявою (згідно дати оформлення поштового відправлення №1400054964392 на адресу Господарського суду міста Києва) та відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 22.07.2022 року було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів у загальному розмірі 7 000,00 грн., а саме: платіжним дорученням № 1553 від 08.07.2022 грошових коштів в сумі 500,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №424 від 29.11.2021; платіжним дорученням № 1634 від 15.07.2022 грошових коштів в сумі 500,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №424 від 29.11.2021; платіжним дорученням № 1707 від 22.07.2022 грошових коштів в сумі 500,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №424 від 29.11.2021; платіжним дорученням № 1792 від 29.07.2022 грошових коштів в сумі 500,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №424 від 29.11.2021; платіжним дорученням № 1447 від 01.09.2022 грошових коштів в сумі 5 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на рахунок №424 від 29.11.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 7 000,00 грн., отже борг за надані транспортно-експедиційні послуги у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була частково погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми як після пред`явлення позову до суду так і після відкриття провадження у справі №910/5669/22 ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 року, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 7 000,00 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 7 000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати решти наданих послуг, враховуючи здійснення часткової оплати в сумі 7 000,00 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані за вказаним Договором транспортно-експедиційні послуги підлягають задоволенню в решті несплаченої суми в розмірі 134 090,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем частини основної суми боргу в розмірі 7 000,00 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву заперечується розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем в сумі 10 000,00 грн., з підстав невідповідності їх розміру складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та ціні позову.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, 05.05.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» (замовник, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Міжнародний правовий захист» (виконавець) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги (договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець надає замовнику правничу допомогу, пов`язану з представництвом інтересів замовника з питань вирішення спору, що виник між Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс».

Відповідно до пункту 3.1 договору за послуги, передбачені цим договором, замовником здійснюється оплата у розмірі 10 000,00 грн. у строк, що не перевищує 5 календарних днів з дати підписання даного договору.

За умовами пункту 3.2 договору сторонами складається та підписується протокол погодження договірної ціни (додаток №1 до договору), який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з Протоколом погодження договірної ціни від 05.05.2022 року, сторонами досягнуто згоди щодо ціни договору, яка становить 10 000,00 грн., а також погоджено вартість однієї години надання послуг у сумі 1 240,50 грн.

Так, відповідно до вказаного протоколу структура договірної ціни складається з:

- надання консультацій щодо подання замовником позовної заяви про стягнення заборгованості, а саме: опрацювання поданої замовником документації - кількість необхідного часу становить 2 години, вартість послуги - 2 481,00 грн.; проведення консультування замовника в усному порядку - кількість необхідного часу становить 1 година, вартість послуги - 1 240,50 грн.

- підготовка та подача позовної заяви, складання тексту позовної заяви - кількість необхідного часу становить 5,5 годин, вартість послуги - 6 822,75 грн.

Вказаний Договір про надання професійної правничої допомоги та протокол погодження договірної ціни підписаний представником позивача та адвокатського об`єднання та засвідчений печаткою сторін.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН №000546 від 02.11.2018 року на ім`я адвоката Васильєва Олександра Миколайовича, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія СВ №1012804 від 10.06.2022 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 04.07.2022 року на суму 10 000,00 грн., а також платіжне доручення №3520 від 04.07.2022 року про сплату 10 000,00 грн. за правничу допомогу відповідно до договору від 05.05.2022 року.

Так, відповідно до вказаного акту приймання-передачі наданих послуг від 04.07.2022 року виконавець надав, а замовник отримав правничу допомогу відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги від 05.05.2022 року та Додатку №1 до договору загальною вартістю 10 000,00 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву викладені заперечення щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх обсягу та вартості, та наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум.

Суд зазначає, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включено послугу з опрацювання наданої позивачем документації вартістю 2 481,00 грн.

В той же час оцінюючи співмірність наданих послуг із заявленою вартістю суд зазначає, що фактично аналіз спірного договору, заявок та CMR здійснюється на етапі підготовки адвокатом позовної заяви до суду, що визначено стороною позивача як окремий вид послуги адвоката у розмірі 6 822,75 грн.

Наразі, судом прийнято до уваги, що предмет доказування у справі № 910/5669/22 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відносить до складної та спір є типовим, судом враховано обсяг проведених представником позивача робіт з підготовки та опрацювання позовних матеріалів і наданих доказів, а також обсяг та зміст підготованих адвокатом документів у справі, як процесуального характеру, так і заяв по суті спору, та встановлено завищення вартості послуг з підготовки та складання позовної заяви загальною вартістю 6 822,75 грн.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору на транспортно-експедиційні послуги, зміст заявлених позовних вимог, що включає в себе стягнення лише основної суми боргу, що в свою чергу не вимагало здійснення детального розрахунку можливих санкцій з боку сторони позивача, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 3 аркушах (з яких 1,5 аркуші складають реквізити сторін та прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), відповідь на відзив на 2 аркушах.

Виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правничої допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Беручи до уваги те, що суду необхідно надати оцінку розміру витрат сторони на правничу допомогу з урахуванням всіх аспектів і категорії складності справи, враховуючи предмет спору та розмір заявлених позовних вимог у співвідношенні до заявлених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги надані позивачеві послуги та зважаючи на обсяг і зміст наданих позивачем під час судового розгляду справи № 910/5669/22 процесуальних документів, а також з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до розміру 4 962,00 грн. від попередньо заявленої суми, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, зважаючи на заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 962,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/5669/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» про стягнення основного боргу в сумі 7 000,00 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (вул. Є. Коновальця 29, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Чернігівторгсервіс» (вул. Щорса, буд. 23, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 05389899) 134 090 (сто тридцять чотири тисячі дев`яносто) грн. 00 коп. основного боргу, 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон