Ухвала

від 20.01.2023 по справі 910/14454/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

20.01.2023Справа № 910/14454/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали

заяви Гр. ОСОБА_1

про забезпечення позову

у справі № 910/14454/22

позовну заяву Гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до 1. Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) 01196, місто Київ, ПЛОЩА ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 1

2. Релігійної організації "Релігійна громада Парафія на честь Покрови Божої Матері Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Требухів Броварського району Київської області" 07454, Київська область, Броварський р-н, село Требухів, ВУЛИЦЯ БРОВАРСЬКА, будинок 1

про визнання недійсними рішень, Статуту та розпорядження

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Гр. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) та Релігійної організації "Релігійна громада Парафія на честь Покрови Божої Матері Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Требухів Броварського району Київської області", в якому просить суд:

- визнати недійсним розпорядження Голови Київської обласної військової адміністрації про реєстрацію Статуту релігійних організацій відповідача 2 (код ЄДРПОУ 23569659) у новій редакції на підставі протоколу № 1 загальних зборів відповідача 2 від 06.08.2022 року;

- визнати недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Парафії на честь Покрова Божої Матері Бориспільської Єпархії Української Православної Церкви с. Требухів Броварського району Київської області", оформлених протоколом № 1 від 06.08.2022 року;

- визнати недійсним Статут відповідача 2 (код ЄДРПОУ 23569659) у новій редакції, затвердженій рішенням загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Парафії на честь Покрова Божої Матері Бориспільської Єпархії Української Православної Церкви с. Требухів Броварського району Київської області", оформленим протоколом № 1 від 06.08.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення визначених Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" його власних немайнових прав як члена релігійної організації прийнятими за зборах 06.08.2022 року рішеннями, зокрема, в частині зміни канонічної підлеглості, керівного складу, назви та реєстрації нової редакції Статуту, як такими, що прийняті особами, які не мали права їх приймати, за відсутності необхідного кворуму та всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню, наслідком чого є подальше протиправне згідно розпорядження відповідача 1 внесення реєстраційних змін щодо відомостей про релігійну організацію та реєстрація нової редакції Статуту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Окрім цього разом з позовною заявою позивачем подано заяву б/н від 22.12.2022 року про забезпечення позову, в якій позивач в порядку ст. 137 ГПК України просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом:

- зупинення дії рішень, прийнятих на Загальних зборах членів Релігійної організації "Релігійна громада Парафії на честь Покрова Божої Матері Бориспільської Єпархії Української Православної Церкви с. Требухів Броварського району Київської області" (код ЄДРПОУ 23569659), оформлених протоколом № 1 від 06.08.2022 року.

Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог та саме з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Так, в обґрунтування заяви про забезпечення позову б/н від 22.12.2022 року заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду першої інстанції, та значно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки позивач та інші члени релігійної організації позбавлені можливості підтримувати зв`язок зі своєю парафією, користуватися будівлею храму, проводити богослужіння, релігійні обряди і приходити до обраної церкви, тобто, на переконання позивача, завдяки незаконним діям суб`єкта влажних повноважень змінений канонічний і адміністративний статус парафії.

Як встановлено судом, позивач наголошує на тому, що предметом даного позову в першу чергу є незаконні дії суб`єкта владних повноважень, відтак ефективним способом захисту порушених прав є саме один зі видів заходів забезпечення позову, передбачених ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Додатково позивачем зазначено, що саме на підставі рішень, прийнятих на загальних зборах громади 06.08.2022 року, вносяться зміни до даних щодо Релігійної організації "Релігійна громада Парафії на честь Покрова Божої Матері Бориспільської Єпархії Української Православної Церкви с. Требухів Броварського району Київської області", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження, суд не вдається до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, отже має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

При цьому оскільки гр. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19..

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (пункт 4 частини першої статті 1).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.12-14 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про органи управління юридичної особи; відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; відомості про членів керівних органів: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку - для громадського формування.

У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на дату звернення з позовною заявою до Господарського суду міста Києва до Єдиного державного реєстру 29.09.2022 року 11:05:40 була здійснена реєстрація змін до відомостей про юридичну особу (номер запису 1003551070002004935: Зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою. Зміна відомостей про органи управління юридичної особи. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого). Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зокрема, настоятелем та керівником з 08.09.2022 року значиться Стоянов Сергій Михайлович .

Тобто. прийняті за результатами Загальних зборів Релігійної організації від 06.08.2022 року рішення, оформлені протоколом № 1, були реалізовані.

Поряд із цим суд зазначає, що згідно з частинами першою - другою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Дорани проти Ірландії").

Суд звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто. метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 рокуу справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 року у справі № 910/20007/20).

Так, встановлені у даній справі обставини свідчать, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову, заявлених позивачем в заяві, не матиме наслідком збереження стану, існуючого станом на момент прийняття загальними зборами релігійної громади спірного рішення, залишення незмінним якого є метою позивача. Тому відсутні підстави вважати, що як права позивача, так і баланс інтересів будуть відновлені виключно за наслідками вжиття заявлених заходів забезпечення.

Поряд із цим суд наголошує, що частиною 1 статті 137 ГПК України визначено вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених Законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зауважує, що, на відміну від положень ГПК України, такий вид забезпечення позову як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта передбачено пунктом 1 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто може бути застосовано виключно у порядку адміністративного судочинства, але з урахуванням застережень, визначених пунктом 5 частини 3 зазначеної статті.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі №910/7451/21.

З огляду на викладене, оскільки захід забезпечення позову у виді зупинення дії індивідуального акту не передбачено імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, посилання позивача на можливість застосування такого заходу забезпечення судом до уваги не приймаються.

Суд наголошує на тому, що твердження позивача щодо можливої подальшої заборони проводити богослужіння, релігійні обряди та приходити до церкви, а також позбавелення можливості користування будівлею храму, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними та допустимими доказами, позаяк жодних доказів вчинення відповідачем 2 як релігійною організацією відповідних дій позивачем суду не надано.

Таким чином, на переконання суду, позивачем не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав, та не доведено, що забезпечення позову у даній справі у спосіб, зазначений ним, зокрема, шляхом зупинення дії рішення загальних зборів членів Релігійної громади, оформлених протоколом № 1 від 06.08.2022 року, сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 б/н від 22.12.2022 року про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон