Рішення

від 24.01.2023 по справі 910/9376/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2023Справа № 910/9376/22Суддя Мудрий С.М., розглянувши матеріали справи у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Артберг Люкс"

до акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про стягнення 739 484,62 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артберг Люкс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 739 484,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на сьогодні між сторонами відсутні будь-які договірні зобов`язання, однак відповідач продовжує утримувати у себе грошові кошти, що належать позивачу.

У зв`язку з чим, просить суд стягнути з відповідача суму безпідставно набутих коштів в розмірі 547 362,99 грн., збитків від інфляції в розмірі 160 596,01 грн. та відсотки за користування коштами в розмірі 31 525,62 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

07.10.2022 до канцелярії суду позивач подав супровідний лист з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 28.10.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 92905328.

15.11.2022 (відправлено 10.11.2022 засобами поштового зв`язку) на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не скористався своїм правом подати відповідь на відзив в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Між акціонерним товариством "Державна продовольча-зернова корпорація України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Артберг Люкс" укладено договори поставки № ПОЛ0039-С від 03.10.2019 та № ПОЛ0047-С від 22.10.2019, за якими постачальник (позивач) зобов`язується поставити і передати у власність покупця (відповідача), а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2019 року.

Підпунктом 1.1 Договорів встановлено, що культура та клас товару зазначається в додаткових угодах до договору, які є його невід`ємними частинами.

Між позивачем та відповідачем укладено додаткові угоди до договору поставки № ПОЛ0039-С від 03.10.2019, а саме: №001КЗ від 03.10.2019, №002КЗ від 04.10.2019, №003КЗ від 16.10.2019 та до договору поставки № ПОЛ0047-С від 22.10.2019: №001КЗ від 22.10.2019, №002КЗ від 23.10.2019.

Позивач повідомляє, що ним було виконано зобов`язання за договорами поставки, однак відповідачем у свою чергу не було здійснено в повному обсязі оплати поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 547 362,99 грн.

Для захисту своїх порушених прав позивач звернуся до суду з позовними заявами щодо стягнення заборгованості за невиконання обов`язків по договорам поставки.

За результатом розгляду поданих позивачем позовів Господарським судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 910/12192/20 від 29.04.2021, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю та рішення у справі 910/12176/20 від 09.11.2020, щодо якого Північним апеляційним господарським судом винесено постанову від 25.03.2021 про його скасування та прийнята нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, повторно звертаючись до суду, зазначає, що у зв`язку з відсутністю між ним та відповідачем договірних зобов`язань виникла ситуація утримання безпідставно набутих коштів, яка потребує вирішення шляхом застосування норм ст. 1212 та 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи щодо поданого позову, зазначає про неправильний вибір позивачем способу судового захисту та застосування норм ст. 1212 та 1214 ЦК України, а також про відсутність доказів безпідставного одержання або зберігання грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм глави 83 ЦК України та судової практики, суд дійшов висновку про те, що договірний характер правовідносин, який існував між сторонами і на підставі якого виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору, може належить до таких підстав.

Зазначений висновок має своє відображення в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі №910/12176/20 встановлено правомірність направлення повідомлення про розірвання договорів поставки №ПОЛ0039-С від 03.10.2019 та № ПО0047-с від 22.10.2019, у зв`язку з чим зазначенні договори вважаються розірваними.

Аналогічні обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 у справі 910/12192/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи та рішень по справам № 910/12176/20, 910/12192/20, позивачем на виконання Договорів (договори поставки №ПОЛ0047-С від 22.10.2019, №ПОЛ0039-С від 03.10.2019) та додаткових угод до них поставлено товар у вигляді кукурудзи 3-го класу, а відповідачем прийнято зазначений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Однак, позивач у поданому позові не просить суд повернути поставлений товар, не зазначає жодного аргументу застосування відшкодування вартості майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі та не наводить жодної обставини неможливості повернути в натурі переданий товар, а також не надав жодного доказу на підтвердження цих обставин.

Позовна вимога позивача щодо стягнення суми в розмірі 547 362,99 грн, не може бути задоволена із посиланням на приписи глави 83 ЦК України, оскільки зазначені кошти не передавалися відповідачу, а виникли як зобов`язання в межах договірних відносин щодо виконання договорів поставки №ПОЛ0047-С від 22.10.2019 та №ПОЛ0039-С від 03.10.2019.

Також суд зазначає, що позивач звертався до суду з вимогою стягнути заборгованість по договорам поставки №ПОЛ0047-С від 22.10.2019 та №ПОЛ0039-С від 03.10.2019

Розглядаючи зазначені вище вимоги по стягненню заборгованості, Північний апеляційний господарський суд (справа №910/21154/17) та Господарський суд міста Києва (справа № 910/13271/18) встановили, що у відповідача не настав обов`язок здійснення оплати за отриманий товар, оскільки позивачем не виконані умови пунктів 1.2, 4.4, 10.3 Договорів, у зв`язку з наведеними обставинами судами вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем не надано нових доказів, що підтверджують з`явлення обов`язку відповідача щодо виконання свого зобов`язання в частині здійснення оплати неоплаченої частини поставленого товару.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 547 362,99 грн безпідставно набутих коштів не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заявлених штрафних санкцій у розмірі 160 596,01 грн. збитків від інфляції та 31 525,62 грн. відсотків за користування коштами, суд повідомляє, що у зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 3, 4 ст.13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст.76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір та витрати на правову допомогу згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129,ч. 9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий