Рішення

від 19.01.2023 по справі 910/2557/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2023Справа № 910/2557/22За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"

до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ"

про стягнення 468 000,00 грн.

та

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"

про визнання договору недійсним

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом (від відповідача за зустрічним позовом): Гордієнко Н. П., Шевчук О.М.

від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом): Гудима В. С.

В судовому засіданні 19.01.2023 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальності "Іоніті" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" штрафних санкцій у розмірі 468 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

31.08.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке мотивоване тим, що наданий представником позивача, який підписав позовну заяву, ордер, в підтвердження представництва позивача, не відповідає вимогам Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41.

31.08.2022 Приватне підприємство "Автоентерпрайз" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою у справі № 910/2557/22 до Товариства з обмеженою відповідальності "Іоніті" про визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 05.09.2022 залишено позовну заяву ТОВ "Іоніті" без руху після відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду Господарського суду м. Києва від 05.09.2022 залишено зустрічну позовну Приватного підприємства "Автоентерпрайз" без руху.

16.09.2022 від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

22.09.2022 через канцелярію суду від ТОВ "Іоніті" надійшла заява про усунення недоліків, яка є підставою для продовження розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.10.2022 року прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та об`єднано зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальності "Іоніті" про визнання договору недійсним в одне провадження з первісним позовом по справі № 910/2557/22. ією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ПП "Автоентерпрайз" про витребування у ТОВ "Іоніті" оригіналу та дублікату договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019, оригіналу наказу № 17/07 від 05.07.2019 та оригіналу довіреності від 19.07.2019 на ім`я ОСОБА_1

Щодо іншого заявленого у зустрічній позовній заяві клопотання ПП "Автоентерпрайз", а саме про залучення як третьої особи ОСОБА_1, то судом відкладено вирішення питання про залучення третьої особи та надано відповідачу за зустрічним позовом можливість надати письмові пояснення (заперечення) з цього приводу.

Крім цього, ухвалою суду від 27.10.2022 продовжено розгляд справи, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 17.11.2022.

17.11.2022 від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 17.11.2022 судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 08.12.2022.

25.11.2022 від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

06.12.2022 від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

08.12.2022 від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним) надійшла відповідь на відзив.

У засіданні 08.12.2022 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) просив розглянути клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні ТОВ "Іоніті" - ОСОБА_1 та клопотання про витребування у ТОВ "Іоніті" оригіналу та дубліката договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019, оригіналу наказу № 17/07 від 05.07.2019 та оригіналу довіреності від 19.07.2019 на ім`я ОСОБА_1

Позивач за первісним позовом (відповідача за зустрічним) заперечував щодо вищезаявлених клопотань відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним).

Судом протокольною ухвалою від 08.12.2022 відмовлено у клопотанні відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні ТОВ "Іоніті" - ОСОБА_1 , оскільки відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) не обґрунтовано та не доведено, що рішення у даній справі вплине на права та обов`язки ОСОБА_1 .

Щодо клопотання про відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) про витребування доказів, то суд протокольною ухвалою від 08.12.2022 частково задовольнив клопотання, та витребував оригінал та дублікат договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019.

У задоволенні клопотання про витребування оригіналу наказу № 17/07 від 05.07.2019 та оригіналу довіреності від 19.07.2019 на ім`я ОСОБА_1, судом відмовлено у зв`язку з недотриманням відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) при заявлені клопотання приписів ст. 81 ГПК України.

У засіданні 08.12.2022 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) просив поновити строк на подання відповідь на відзив.

Судом протокольною ухвалою від 08.12.2022 поновлено строк для подання за зустрічним позовом відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив до 19.12.2022.

У підготовчому засіданні 08.12.2022 судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 19.12.2022.

19.12.2022 від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надійшли заперечення.

Ухвалою суду від 19.12.2022 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 19.01.2023.

18.01.2023 ПП "Автоентерпрайз" подано заяву з процесуальних питань.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 19.01.2023 підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідач за первісним позовом заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні 19.01.2023 підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідач за зустрічним позовом заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача за первісним позовом просив задовольнити позов.

Представник відповідача за первісним позовом просив у позові відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом просив задовольнити позов.

Представник відповідача за зустрічним позовом просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (далі - замовник, відповідач) та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" (далі - виконавець, позивач) укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - Договір), в порядку та на умовах якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

За умовами пункту 1.2 цього Договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі. Місцем виконання цього Договору є місце розміщення обладнання.

Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пунктів 2.1.6., 2.1.7 Договору покладено на відповідача зобов`язання забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення.

Згідно з пунктом 3.1 укладеного договору за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5,00 грн.), а також 1,20 грн. (в т.ч. ПДВ 20 коп.) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника.

Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, що становить 3,10 за 1 кВт електроенергії), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору визначено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний на таких рахунках.

У пункті 4.2. Договору сторони погодили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно (пункт 6.1 означеного правочину).

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2019 року між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання:

- зарядний пристрій постійного струму для заряджання автомобілів (DC): "БРСМ на Луговій", місце розміщення - м. Київ, вул. Лугова, 13.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

09.09.2020, на виконання наказу директора ТОВ "Іоніті" від 06.04.2020, з метою здійснення моніторингу технічного стану та працездатності обладнання ТОВ "Іоніті", директор ТОВ "Іоніті" Гулей С.В. та монтажник електричного устаткування Ступак О.В. провели технічне обстеження обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лугова 13: зарядний пристрій постійного струму для зарядження електромобілів (DС): "БРСМ на Луговій" та встановили факт неможливості використання вказаного зарядного пристрою постійного струму для зарядження електромобілів (DС), у зв`язку з відключенням, про що склали відповідний акт.

У зв`язку із виявленим фактом неможливості використання обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 13, внаслідок його відключення без згоди позивача, ТОВ "Іоніті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафу в сумі 21000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14767/20, позов ТОВ "Іоніті" про стягнення штрафу було задоволено, стягнуто з ПП "Автоентерпрайз" штраф у сумі 21000,00 грн.

Отже, рішенням господарського суду апеляційної інстанції, що набрало законної сили, був встановлений факт порушення відповідачем умов договору щодо забезпечення електричним живленням обладнання позивача, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 13, у період з 09.09.2020 по 22.09.2020.

При цьому судом апеляційної інстанції у справі № 910/14767/20, разом з іншими доказами, була взята до уваги заява свідка ОСОБА_2 нотаріально завірена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М. (директора ТОВ «Іоніті») від 27.11.2020, зареєстрована в реєстрі за №2659, у якій свідок повідомив, що 09.09.2020 за допомогою облікової програми Ecofactor, призначеної для дистанційного управління зарядними пристроями для заряджання електромобілів було виявлено відключення обладнання ТОВ «Іоніті», розміщеного за адресою м. Київ, вул. Лугова 13 на підставі договору від 03.09.2019; отримавши такі відомості він та монтажник електричного устаткування ОСОБА_3 виїхали для огляду обладнання та виявлення причин його відключення; внаслідок зовнішнього огляду зарядного пристрою було виявлено те, що на його екрані відсутні відомості про облік зареєстрованого пристрою в білінговій системі Ecofactor і наявні відомості про облік зарядного пристрою в білінговій системі AUTOENTERPRISE, зазначене свідчить про заміну модему зарядного пристрою: функціональної складової зарядного пристрою, призначеного для зв`язку з системою обліку зарядного пристрою, його моніторингу та керування. 26.11.2020 свідок та монтажник електричного устаткування здійснили повторне обстеження обладнання, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Лугова 13 та обстеженням виявили відсутність модему ТОВ «Іоніті» та наявність стороннього модему, який не належить ТОВ «Іоніті» і походження якого ТОВ «Іоніті» не відоме. У заяві свідок повідомив, що не надавав жодним особам вказівок щодо відключення від електричної мережі обладнання, розміщеного за адресою: м. м. Київ, вул. Лугова 13, не надавав дозволу щодо заміни модему обладнання ТОВ «Іоніті». Оцінивши надану позивачем до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_2 від 27.11.2020, суд апеляційної інстанції встановив, що остання фіксує обізнаність директора ТОВ «Іоніті» ОСОБА_2 про зміст закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та відповідає вимогам ст. 88 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд приймає до уваги ту обставину, що у справі № 910/14767/20 був встановлений факт порушення відповідачем умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 та судом підтверджено правомірність нарахування позивачем штрафу за таке порушення за попередній період. Указані обставини мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування у даній справі згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України.

У той же час, матеріали даної справи свідчать, що порушення договору, встановлене у справі № 910/14767/20, відповідачем у подальшому не було усунуте та на час розгляду даної справи використання позивачем обладнання після його відключення не відновлено.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Іоніті" просить стягнути з ПП "Автоентерпрайз" штраф за наступний період - з 23.09.2020 по 31.07.2021 (по дату складення акту від 01.08.2021 № 18 до договору № 24/02/21 від 24.02.2021 про надання послуг розміщення обладнання).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Із п. 5.4 договору вбачається, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору, за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за встановленою вказаним пунктом договору формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено договором, елементи мають наступне значення: Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання; DC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання та враховуючи умови договору, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату штрафу за період з 23.09.2020 по 31.07.2021, є правомірними.

Перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми штрафної санкції відповідно до формули, наведеної у п. 5.4 договору, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача штрафу у сумі 468000,00 грн підлягають задоволенню у заявленій сумі.

Також суд розглянув зустрічний позов ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, та зазначає наступне.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У якості підстав для визнання недійсним договору про надання послуг позивач за зустрічним позовом вказує на відсутність повноважень особи, яка підписала вказаний договір від імені ПП "Автоентерпрайз", а саме - ОСОБА_1, якому не видавалась довіреність на вчинення таких дій, а у долученій ТОВ "Іоніті" довіреності від 05.07.2019 - підпис не належить директору ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_4, про що було зроблено відповідну заяву до правоохоронних органів.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Таким чином, від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Окрім того, відповідні правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Як вбачається із преамбули договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, підписантом від імені ПП "Автоентерпрайз" значиться ОСОБА_1 (уповноважений представник), який діяв на підставі наказу № 17/07 від 05.07.2019 та довіреності від 05.07.2019.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи, директором ПП "Автоентерпрайз" на день укладення спірного договору про надання послуг від 03.09.2019 був ОСОБА_4, який зазначений довірителем у довіреності від 05.07.2019.

При цьому згідно з відомостями з того ж Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ПП "Автоентерпрайз" станом на дату укладення спірного договору (03.09.2019) відсутні будь-які обмеження у керівника вказаного підприємства (ОСОБА_4) щодо представництва юридичної особи, у тому числі і щодо видачі довіреностей іншим особам на представництво інтересів підприємства.

Також із наявного в матеріалах справи наказу директора ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_4 № 170/07 від 05.07.2019 вбачається, що ним було видане розпорядження:

- використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів згідно відбитку, зазначеному у цьому наказі;

- видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія довіреності від 05.07.2019, видана ОСОБА_1 директором ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_4, який уповноважив ОСОБА_1 бути представником підприємства у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, у тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені підприємства (ПП "Автоентерпрайз"). Дана довіреність була видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2019. При цьому зміст довіреності не обмежує ОСОБА_1 укладати від імені ПП "Автоентерпрайз" договори лише за попереднім погодженням з директором підприємства, у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту, про що вказував позивач у зустрічному позові.

Отже, судом встановлено, що представник ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 мав право укладати договір про надання послуг від 03.09.2019 від імені ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_4, а тому доводи позивача за зустрічним позовом в цій частині є необґрунтованими.

Також позивач за зустрічним позовом вказував, що підпис на довіреності від 05.07.2019 не належить директору ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_4 , посилаючись при цьому на висновки Харківського НДЕКЦ судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 та судово-технічної експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2021, виконані у кримінальному провадженні № 12020220490002794.

У той же час, судом встановлено, що предметом судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 були питання ідентифікації підпису від імені ОСОБА_4 на іншій довіреності, виданій 01.12.2019 іншій особі ( ОСОБА_5 ), тобто, зазначений доказ не стосується даної справи.

У висновку експерта від 12.07.2021 №СЕ-19/121-21/15118-ДД не досліджувалося питання та не було встановлено приналежності вчиненого від імені ОСОБА_4 у графі "підпис" довіреності від 05.07.2019, виданої Приватним підприємством "Автоентерпрайз" ОСОБА_1, підпису не директору Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_4 , а іншій особі.

Відповідь же на питання №3 у висновку від 12.07.2021 №СЕ-19/121-21/15118-ДД підтверджує лише те, що в якості оригіналу довіреності від 05.07.2019 та оригіналу наказу від 05.07.2019 №17/07 для проведення експертизи Приватним підприємством "Автоентерпрайз" були надані інші документи, ніж ті, з яких насправді були виготовлені відповідні копії.

Отже під час проведення експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2019 на вирішення експерту Харківського НДЕКЦ не ставилось питання про приналежність ОСОБА_4 підпису на довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, тому і висновок цього дослідження не може бути взятий судом до уваги.

Окрім указаного суд зазначає, що наведені висновки були надані у якості доказів у межах кримінальної справи, відтак, вони не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів під час розгляду даної господарської справи.

Сам по собі факт внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань та існування кримінального провадження за №12020220490002794 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, судом до уваги не приймається, оскільки доказів завершення кримінального провадження №12020220490002794 та встановлення у межах такого кримінального провадження факту підробки документів відповідачем за зустрічним позовом не надано, у той час як для господарського суду у відповідності до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційне значення має лише обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Стосовно доводів ПП "Автоентерпрайз" про відкликання 27.03.2020 довіреності, виданої 05.07.2019 ОСОБА_1 , суд зазначає, що вказані обставини не мають значення для правильного розгляду справи, оскільки відкликання довіреності не може свідчити про підписання правочину неуповноваженою на те особою саме на час вчинення такої дії (03.09.2019) та не припиняє відповідних господарських правовідносин сторін, що виникли в установленому законом порядку за оспорюваним правочином.

При цьому особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті 249 ЦК України). Однак, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 , ТОВ "Іоніті" про відкликання ПП "Автоентерпрайз" довіреності від 05.07.2019.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі довіреності від 05.07.2019, уповноваженим з боку ПП "Автоентерпрайз" представником ОСОБА_1 укладались інші угоди, а саме: з ТОВ "Богдан-Авто Поділ" - договір від 05.09.2019 № 05-09-2019/2; з ТОВ "А.С.П. ЛТД" - договір від 07.10.2019 № 07-10-2019; з ТОВ "ЕКО" - договір від 01.12.2019 № Е-19/М-43/001; з ПП "Волиньобленерго" - договір від 04.10.2019 № 529-1166/19, тощо. Зазначене спростовує доводи позивача про відсутність у ОСОБА_1 довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019.

Окрім вказаного, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору з причин укладення правочину неуповноваженою особою, судом взято до уваги положення ст. 241 ЦК України. За приписами вказаної статті, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Так, під час розгляду даної справи та справи № 910/13873/20 за позовом ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу за неналежне виконання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, судом були встановлені обставини укладення сторонами спірного правочину, а також його виконання, зокрема, передачі ПП "Автоентерпрайз" обладнання, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.09.2019, та неналежність виконання цього договору з боку виконавця, у зв`язку із чим ПП "Автоентерпрайз" був нарахований штраф за період з 09.09.2020 по 22.09.2020 та з 23.09.2020 по 31.07.2021.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що своїми діями сторони узгодили істотні умови спірного правочину та засвідчили факт його реального виконання, що робить неможливим визнання цього договору недійсним незалежно від наявності/відсутності повноважень представника ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами того факту, що спірний договір підлягає визнанню недійсним з підстав його укладення неуповановаженою особою.

Стосовно доводів позивача про те, що спірний договір про надання послуг був укладений ОСОБА_1 виключно на свою користь з метою отримання 100 % частки статутного капіталу ТОВ "Іоніті", що свідчить про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та ТОВ "Іоніті" на укладення спірного договору, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 роз`яснив, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

У той же час, позивач за зустрічним позовом будь-яких доказів про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та ТОВ "Іоніті" не надав, як і не довів наявність умислу обох сторін спірного правочину на його укладення шляхом зловмисної домовленості.

Більше того, позивач посилався на відсутність повноважень на підписання спірного договору у представника ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 , проте, такі обставини виключають одну з наведених ознак укладення договору за зловмисною домовленістю.

Доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що "дублікат" договору надання послуг від 03.09.2019 був підписаний ОСОБА_1 , який є власником та засновником ТОВ "Іоніті", що фактично свідчить про укладення ОСОБА_1 цього договору на свою користь, суд вважає припущеннями позивача, не підтвердженими належними доказами.

У той же час, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення учасника ТОВ "Іоніті" № 9 від 07.05.2020, ОСОБА_1 став учасником ТОВ "Іоніті" лише 07.05.2020, тобто після укладення спірного правочину, а на момент укладення договору від 03.09.2019 ОСОБА_1 не був ні учасником ТОВ "Іоніті", ні його керівником.

Наданий позивачем витяг з Бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" про реєстрацію ОСОБА_1 за ТОВ "Іоніті" знака "IONITY", що на думку позивача свідчить про укладення ОСОБА_1 спірного договору в своїх інтересах, не спростовує указаних висновків суду, як і не свідчить про зловмисну домовленість ОСОБА_1 із ТОВ "Іоніті".

Щодо тверджень позивача про удаваність договору надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Позивач вважає, що спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 укладався для стягнення штрафних санкцій з ПП "Автоентерпрайз". Однак, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки жодних доказів цим обставинам, зокрема, наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, ПП "Автоентерпрайз" не надано.

Перевіряючи доводи позивача про фіктивність спірного договору з огляду на відсутність ознак його оплатності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: - вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; - такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; - метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).

Разом з тим, судом вже були встановлені обставини реального виконання спірного договору та настання правових наслідків його укладення, що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 03.09.2019, а також неналежністю виконання цього договору з боку ПП "Автоентерпрайз", у зв`язку із чим з останнього на користь ТОВ "Іоніті" був стягнутий штраф. Указані обставини свідчать про відсутність такої ознаки фіктивного правочину, як ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Щодо тверджень скаржника про відсутність оплат за спірним Договором, то у даному контексті колегія суддів приймає до уваги умови пунктів 3.3., 3.4. Договору, відповідно до яких винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється виключно після виставлення виконавцем рахунків, і сплачується протягом 10 банківських днів замовником.

Тобто, вказаними умовами сторони погодили, що внесення ТОВ "Іоніті" оплати за надані позивачем послуги прямо залежить від виставлення ПП "Автоентерпрайз" рахунків за надані ним послуги, які останнім замовнику - не направлялись.

Крім того, згідно з пунктом 3.5. Договору сторони домовилися, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електроенергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, на період з дати укладення договору до 30.04.2020 включно.

У той же час, саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Аналогічні висновки наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, постановах Верховного Суду від 19.10.2021 у справі №910/2920/20 (910/14218/20), від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного Договору, та наявність правових наслідків за цим Договором, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання правочину фіктивним та відхиляє доводи апеляційної скарги ПП "Автоентерпрайз" з цього приводу.

З урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди, відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача про укладення удаваного або фіктивного договору, чи договору за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі, є недоведеними та безпідставними.

Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, суд враховує усталену практику Європейського Суду, відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України").

У справах "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010 р.), "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги ПП "Автоентерпрайз" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а в разі відмови у позові - на позивача, у тому числі витрати на правничу допомогу, про які ПП "Автоентерпрайз" вказало у зустрічному позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61070, м. Харків, вул. Рудика, будинок 6; код ЄДРПОУ 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, будинок 36 Д, офіс 54.1; код ЄДРПОУ 42153109) штраф у сумі 468000 (чотириста шістдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 7020 (сім тисяч двадцять) грн. 00 коп.

3. У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61070, м. Харків, вул. Рудика, будинок 6; код ЄДРПОУ 40119580) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, будинок 36 Д, офіс 54.1; код ЄДРПОУ 42153109) про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 24.01.2023

Суддя І.В.Усатенко