РІШЕННЯ
Іменем України
24 січня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/942/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю
"Машинобудівний завод "ВИТЯЗЬ"
вул. Академіка Павлова, буд. 120 Ж, м. Харків, Харківська область, 61054, ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео-Терра"
вул. Григорія Сурабка, буд. 9-А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14007
про стягнення 495 301,09грн
Представники учасників справи:
від позивача: не прибув.
від відповідача: не прибув.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "ВИТЯЗЬ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео-Терра" про стягнення 495 301,09 грн заборгованості, з якої 480 600,00 грн сума попередньої оплати за непоставлений товар, 14 701,09 грн пені за порушення строків поставки.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 24.11.2022, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 21.12.2022.
Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400055673863.
Ухвала суду від 24.11.2022, направлена на поштову адресу відповідача, повернута відділенням зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач у судове засідання не прибув.
21.12.2022 суд постановив протокольно ухвалу відкладення розгляду справи на 24.01.2023, про що повідомив відповідача ухвалою від 21.12.2022.
Ухвала суду від 21.12.2022, направлена на поштову адресу відповідача, повернута відділенням зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну місцезнаходження від відповідачів до суду не надходило.
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео-Терра": вул. Григорія Сурабка, буд. 9-А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14007.
Отже, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань, але відповідач у судові засідання не прибув, заяв та клопотань від нього до суду не надходило.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
24.01.2023 суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань по договору постачання №25/20 від 25.08.2020 в частині поставки обладнання.
Відзиву на позов від відповідача у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи встановлені судом.
25.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лео-Терра» (Виконавець, Виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Витязь» (Замовник) укладено договір постачання №25/20 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Виробник зобов`язується виготовити і поставити, а Замовник сплатити і прийняти: обладнання, що детально зазначене у специфікації.
Відповідно до п.2.1., 2.2. Договору вартість обладнання за даним договором складає суму всіх специфікацій.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що термін виготовлення обладнання визначається в специфікації.
Відповідно до пункту 3.2. Договору, виробник за 2 дні до відвантаження письмово повідомляє Замовника про готовність відправки обладнання з вказівкою на дату отримання обладнання. Доставка обладнання проводиться силами і за рахунок Виробника, якщо інше не зазначене в специфікації.
У разі невиконання термінів виготовлення обладнання Виробник сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент заборгованості за кожний день прострочення (п.7.2. Договору).
Згідно з п.9.1 Договору термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.
Між сторонами було укладено Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої сторони погодили поставку обладнання у наступному асортименті: зерносушарка MZV RISER 12 PEL Q=12 т/год, вентилятор охолодження Р=15 кВт, у кількості 1 компл., загальною вартістю 801 000 грн.
У пункті 2 Специфікації № 1 до Договору Сторони узгодили наступні умови оплати:
-Попередня оплата у розмірі 450 000 гривень - Покупець виплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання цього Договору, Специфікації та виставленого Постачальником рахунку;
-351 000 гривень Покупець виплачує протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту відвантаження обладнання.
Згідно з пунктом 3 Специфікації № 1 до Договору термін виготовлення: 30 календарних днів з дня отримання передоплати на розрахунковий рахунок Постачальника.
На оплату обладнання, обумовленого Договором, відповідачем до сплати виставлено позивачу рахунок на оплату № 8 від 31.08.2020 на загальну суму 801 000,00 грн.
17.01.2020, позивач, на підставі Договору №56 та рахунку №1 від 15.01.2020, перерахував відповідачу в якості попередньої оплати за товар кошти в сумі 1 000 000 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Позивачем перераховано відповідачу кошти в якості попередньої оплати за Договором на загальну суму 480 600 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1805 від 27.08.2020 на суму 100 000 грн, з яких в оплату зерносушарки зараховано 97 120 грн, платіжним дорученням № 1838 від 01.09.2020 на суму 250 000 грн, платіжним дорученням № 1862 від 03.09.2020 на суму 90 000 грн, платіжним дорученням № 1893 від 09.09.2020 на суму 43 480 грн.
Виходячи з умов пункту 3 Специфікації № 1 до Договору, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку обумовленого обладнання у термін до 09 жовтня 2020 року включно.
Відповідач свої зобов`язання за Договором не виконав, обладнання у передбачений Договором термін не поставив.
Позивач листами вих. № 1301 від 13.01.2021 та вих. № 2709-1 від 27.09.2022 повідомив відповідача про допущення помилки в формулюванні призначення платежів і зазначив правильне призначене платежів, а саме «Оплата по договору №25/20 від 25.08.20 р. за зерносушарку зг. рах. №8 від 31.08.20 р».
Також позивачем направлено на адресу відповідача листи-повідомлення вих№1602 від 16.02.2021 та вих№2709-1 від 27.09.2022 з вимогою повернення суми попередньої оплати позивачу, які були залишені відповідачем без відповіді.
Оскільки в порушення умов Договору відповідач не поставив позивачу оплачене обладнання та не повернув сплачені позивачем грошові кошти за обладнання, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Згідно з ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору сплатив відповідачу 480 600 грн попередньої оплати шляхом перерахування цієї суми відповідно до платіжних доручень № 1805 від 27.08.2020, № 1838 від 01.09.2020, № 1862 від 03.09.2020, № 1893 від 09.09.2020 на розрахунковий рахунок позивача із зазначенням призначення платежів «оплата за зерносушарку зг.дог.№17/07 від 17.07.20р., по рах. №6 від 17.07.20р.».
Відповідно до п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція № 22) (станом на момент здійснення розрахунків) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 2.9 Інструкції № 22 установлено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
Разом з тим, згідно з пунктом 2.29 Інструкції № 22 платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжне доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.
Питання щодо внесення змін до реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення після зарахування коштів на рахунок отримувача має вирішуватися між платником та отримувачем коштів у порядку, узгодженому між ними, оскільки пунктом 1.24 глави 1 Інструкції № 22 визначено, що спори між платниками і отримувачами коштів з питань проведення розрахунків вирішуються ними без участі банків.
Про вирішення питань щодо внесення змін до реквізиту «Призначення платежу» після зарахування коштів на рахунок одержувача саме в порядку, погодженому між платником та одержувачем коштів, зазначено також в листі НБУ від 09.06.2011 №25-111/1438-7141.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач листами вих. № 1301 від 13.01.2021 та вих. № 2709-1 від 27.09.2022 повідомив відповідача про допущення помилки в формулюванні призначення платежів і зазначив правильне призначене платежів, а саме:
1. Платіжне доручення № 1805 від 27.08.2020 на суму 100 000 грн, правильне призначення платежу: «Оплата по договору №17/07 від 17.07.20р.: за норію зг. рах. №7 від 20.07.20 р. у сумі 2880 грн 00 коп. Оплата по договору №25/20 від 25.08.20 р. за зерносушарку зг. рах. №8 від 31.08.20 р. у сумі 97120 грн 00 коп. у т.ч. ПДВ 20% - 16666.67 грн;
2. Платіжне доручення № 1838 від 01.09.2020 на суму 250 000 грн, правильне призначення платежу: «Оплата по договору №25/20 від 25.08.20 р. за зерносушарку зг. рах. №8 від 31.08.20 р.»;
3. Платіжне доручення № 1862 від 03.09.2020 на суму 90 000 грн, правильне призначення платежу: «Оплата по договору №25/20 від 25.08.20 р. за зерносушарку зг. рах. №8 від 31.08.20 р.»;
4. Платіжне доручення № 1893 від 09.09.2020 на суму 43 480 грн, правильне призначення платежу: «Оплата по договору №25/20 від 25.08.20 р. за зерносушарку зг. рах. №8 від 31.08.20 р.».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що зазначені кошти були перераховані позивачу в якості попередньої оплати за Договором постачання №25/20 від 25.08.2020.
У пункті 3 Специфікації № 1 до Договору сторони узгодили, що термін виготовлення: 30 календарних днів з дня отримання передоплати на розрахунковий рахунок Постачальника.
Таким чином, виготовлення та поставка обладнання за Договором відповідачем мала була бути здійснена до 09.10.2020 включно.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У встановлені строки обладнання відповідачем поставлено не було.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
У зв`язку з невиконанням умов Договору позивач листами вих№1602 від 16.02.2021 та вих№2709-1 від 27.09.2022 вимагав від відповідача повернення сплаченої попередньої оплати в сумі 480 600,00 грн.
Таким чином, позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, шляхом вставлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати.
У порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі не виконав, поставку оплаченого позивачем обладнання на суму 480 600,00 грн не здійснив, суму попередньої оплати позивачу не повернув.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 480 600,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар.
Статтями 546, 549 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст.230 ГК України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Статтею 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Позивач, керуючись п.7.2 Договору, нараховував та пред`явив до стягнення з відповідача 14 701,09 грн пені за період з 10.10.2020 по 10.04.2021.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про правильне їх нарахування.
Висновки суду.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача 480 600,00 грн суми попередньої оплати за непоставлений товар та 14 701,09 грн пені.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п.5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7429,53 грн.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео-Терра" (вул. Григорія Сурабка, буд. 9-А, м. Чернігів, Чернігівська область, 14007; код ЄДРПОУ 41622613) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "ВИТЯЗЬ" (вул. Академіка Павлова, буд. 120 Ж, м. Харків, Харківська область, 61054, код ЄДРПОУ 39763914) 480 600,00 грн суми попередньої оплати за непоставлений товар, 14 701,09 грн пені та 7429,53 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2023 |
Оприлюднено | 26.01.2023 |
Номер документу | 108553348 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Моцьор В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні