Постанова

від 19.01.2023 по справі 398/1344/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 527398/1344/19

провадження № 61-11453св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради,

відповідачі: Приватне підприємство «Термінал», ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Авраменка О. В., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради звернулися з позовом до Приватного підприємства «Термінал» (далі - ПП «Термінал»), ОСОБА_2 про захист ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради зазначили, що ОСОБА_1 працює керуючим справами Виконавчого комітету Олександрійської міської ради та є відповідальним за процедуру закупівель.

Протиправними діями відповідачів була розповсюджена недостовірна та неправдива інформація, внаслідок поширення якої у читачів - невизначеного кола осіб - склалося враження та сформувалась думка негативного характеру, що, нібито, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді керуючого справами виконавчого комітету, використовуючи службове становище та «неформальні зв`язки» із зазначеними у статті підприємцями, що надавали останнім неправові та неконкурентні переваги, уклав відповідні договори на придбання двох лазерних принтерів «HP LaserJet P2035», начебто, за завищеними цінами.

Документально доведених фактів укладення договорів на придбання двох лазерних принтерів «HP LaserJet P2035» за ціною, яка приблизно на 30-40% є більшою ринкової вартості такого товару, відповідачами не надано. Так само не надано доказів того, що на момент укладення договорів на придбання двох лазерних принтерів «HP LaserJet P2035» (27 листопада 2018 року) ринкова вартість вказаного товару становила приблизно 5 300 грн за одиницю.

Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради вважає, що вказана інформація є недостовірною, викладена неправдиво та є такою, що принижує ділову репутацію позивача, яка є по суті звинуваченням посадових і службових осіб Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради у привласненні та розтраті коштів місцевого бюджету шляхом зловживання ними службовим становищем при укладенні відповідних договорів, що не відповідає дійсності.

З урахуванням наведеного позивачі просили визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 у інформаційно-розважальному щотижневику Газета «ІНФОРМАЦІЯ_1» НОМЕР_2, у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: «Один із тендерів дуже показовий. У 2018 році він продав управлінню справами міськради, де незмінним керівником нині є пан ОСОБА_4 , два лазерних принтери «HP LaserJet P2035». За договором вартість придбання склала 13 900 грн. Реальна ринкова вартість цього товару дещо інша. Справа в тому, що це - принтери не останньої, як кажуть, свіжості. Вони хоча і випускаються виробником, проте дешевшають, бо випущені декілька років тому. …Усі магазини з реалізації такого товару говорять про ціну, яка приблизно на 30-40% менша. Схожий товар на відомому торгівельному майданчику prom.ua можна придбати не більше, ніж за 5 300 грн за одиницю. …Тому реально різниця цінової пропозиції може сягати і більших показників. …Куди поділась різниця? Тут варіантів може бути чимало. …Але може бути і інший варіант - подарунки долі для комерсантів і чиновників управління. 30-40% з однієї закупівлі - це ж скромно, правда?», а також інформацію наступного змісту: «…Яка сума коштів була таким чином, імовірно, поцуплена з бюджету сьогодні поки що невідомо, проте мова може йти про досить значні суми. …Головними фігурантами справи можуть стати керівники навчальних закладів та підприємець. Імовірно, що до махлювання із державними коштами мають відношення і службові особи управління освіти міськради…».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оспорювана інформація є оціночними судженнями відповідачів, які висловлювали власні погляди автора, стаття містить критичні висловлювання та припущення. З огляду на публічність ОСОБА_1 , оспорювана інформація входить до предмета суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти щодо позивачів.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради залишено без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що стаття, яка є предметом судового розгляду, містить роздуми автора статті відносно певних дій в частині використання коштів місцевої громади, що є свободою вираження поглядів і є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів заяви та наданих сторонами доказів. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить змінити рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року і визнати оспорювану інформацію недостовірною.

Підставою касаційного оскарження рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Також ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_3 у інформаційно-розважальному щотижневику Газета «Міський кур`єр» НОМЕР_2 опублікована стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Інформаційно-розважальний щотижневик Газета «Міський кур`єр» є друкованим засобом масової інформації, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії « НОМЕР_1 , зареєстрованим 31 березня 1998 року Управлінням внутрішньої політики та суспільно-політичного моніторингу Кіровоградської обласної державної адміністрації, відомості, про яке зазначені в газеті. Засновником зазначеного друкованого засобу масової інформації є ПП «Термінал». На момент виходу статті редактором та відповідальним за випуск був ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, частину інформації, яка стосується його як посадової особи, та міститься у зазначеній статті наступного змісту:

«Один із тендерів дуже показовий. У 2018 році він продав управлінню справами міськради, де незмінним керівником нині є пан ОСОБА_4 , два лазерних принтери «HP LaserJet P2035». За договором вартість придбання склала 13 900 грн.

Реальна ринкова вартість цього товару дещо інша. Справа в тому, що це - принтери не останньої, як кажуть, свіжості. Вони хоча і випускаються виробником, проте дешевшають, бо випущені декілька років тому.

…Усі магазини з реалізації такого товару говорять про ціну, яка приблизно на 30-40% менша. Схожий товар на відомому торгівельному майданчику prom.ua можна придбати не більше, ніж за 5 300 грн за одиницю.

…Тому реально різниця цінової пропозиції може сягати і більших показників.

…Куди поділась різниця? Тут варіантів може бути чимало. …Але може бути і інший варіант - подарунки долі для комерсантів і чиновників управління. 30-40% з однієї закупівлі - це ж скромно, правда?».

Крім того, Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради просило визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, частину інформації, яка стосується його як органу місцевого самоврядування, та міститься у зазначеній статті, наступного змісту:

«…Яка сума коштів була таким чином, імовірно, поцуплена з бюджету сьогодні поки що невідомо, проте мова може йти про досить значні суми.

…Головними фігурантами справи можуть стати керівники навчальних закладів та підприємець. Імовірно, що до махлювання із державними коштами мають відношення і службові особи управління освіти міськради…».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводів відзиву, суд дійшов таких висновків.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок такого змісту: «При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За змістом статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на викладене, суспільство має право на отримання інформації, яка надає йому можливість здійснити її оцінку самостійно на основі всієї сукупності фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації, а особливо тих, що розповсюджуються лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями.

З урахуванням необхідності громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Таким чином, публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі й у грубій формі, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже, обираючи кар'єру публічної особи, вони свідомо погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, обов'язковому визначенню підлягає характер такої інформації та з'ясовування того, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів, та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 є публічною особою, тривалий час займає посаду керуючого справами Виконавчого комітету Олександрійської міської ради, а Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради є органом місцевого самоврядування, тому підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що стаття, яка є предметом судового розгляду, містить роздуми автора статті відносно певних дій в частині використання коштів місцевої громади, що є свободою вираження поглядів і є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, суд касаційної інстанції відхиляє.

У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права підприємства позивача, зокрема, право на ділову репутацію та її недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідач фактично висвітлює як незаконну діяльність підприємства та формує відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, зоозахисних організацій, що є неприпустимим. Також поширена інформація підриває авторитет підприємства позивача у місті й області та позиціонує підприємство як таке, що жорстоко поводиться з безпритульними тваринами та порушує правила використання наркотичних препаратів у ветеринарній медицині.

У постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 Верховний Суд виклав висновок про те, що відеозапис виступу відповідача оприлюднений на кількох веб-сайтах, є у вільному доступі, тобто доведений до відома необмеженій кількості осіб. Поширена інформація стосувалася особисто позивача та за своїм характером є такою, що принижує його честь і гідність, а також шкодить діловій репутації, так як містить негативну оцінку діяльності позивача. За характером висловлювань і вжитих словосполучень ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, факти вчинення позивачем корупційних кримінальних правопорушень, а саме регулярне отримання ним неправомірної вигоди за нездійснення дій щодо перешкоджання злочинній діяльності інших осіб. Встановивши такі обставин та врахувавши недоведеність існування будь-яких кримінальних проваджень за підозрою чи обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, суди попередніх інстанцій правильно визнали оспорювану інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, а також зобов`язали відповідача спростувати її у спосіб, в який вона поширена.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання захисту ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано зазначені норми чинного законодавства.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не виклав аргументів щодо порушення судом норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судового рішення у справі із зазначених підстав.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук