Постанова

від 25.01.2023 по справі 320/13016/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/13016/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.10.2020 №220512, прийняту щодо позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевізник не може нести передбачену абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за відсутність у нього під час перевезення подільного (насипного) вантажу дозволу на право руху автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень, оскільки видача таких дозволів законодавством не передбачено внаслідок заборони на перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових обмежень. Позивач вважає, що результати вимірювання, здійснені відповідачем, не можна вважати достовірними внаслідок відсутності методики вимірювання, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Вказує, що відповідачем порушено порядок прийняття оскаржуваної постанови, оскільки встановивши перевищення вагових норм посадові особи відповідача не заборонили подальший рух транспортного засобу автомобільними дорогами України, а також не надали водію транспортного засобу довідку про здійснення габаритно-вагового контролю, натомість надіслали таку довідку позивачу разом із оскаржуваною постановою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що позивачем не було надано заперечень з приводу визначення неналежного перевізника під час перевірки. Також позивачем не було підтверджено, що останній перебував у договірних правовідносинах з перевізником вантажу під час рейдової перевірки.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач є власником сідлового тягача RENAULT PREMIUM 460 DXI, р.н. НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепу-контейнеровозу SCHMITZ S 01, р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 та серія НОМЕР_4 відповідно (а.с. 12-13).

Зазначеними транспортними засобами під керуванням водія ОСОБА_2 . Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАН ТРАНС» на підставі товарно-транспортної накладної від 22.08.2020 № 224088 здійснювало перевезення вантажу пшениці насипом загальною вагою 43200 кг за маршрутом с. Дубовець, Житомирська область - с. Візирка Одеська область (а.с. 52).

Під час здійснення вказаного перевезення відповідачем на підставі направлення на рейдову перевірку від 21.08.2020 № 026440 (а.с. 54) у пункті габаритно-вагового контролю, розташованого на автомобільній дорозі М-05 Київ-Одеса, 452 км + 811 м, 23.08.2020 здійснено габаритно-ваговий контроль, за результатами якого встановлено, що навантаження на одиничну вісь транспортного засобу становіть 12,12 тонн замість нормативного навантаження 11 тонн, а, отже, є більшим на 10,18 %.

Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.08.2020 № 241217, результатів зважування, довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.08.2020 № 0004820, актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 23.08.2020 № 030098 (а.с. 47 51).

За результатами розгляду вказаних матеріалів заступник начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Зелінський С.А. виніс оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.10.2020 № 220512, якою за допущене перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% наклав на позивача адміністративно-господарський штраф, передбачений абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000,00 грн. (а.с. 46).

Вважаючи вищевказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що правові підстави для накладення на позивача, який не є перевізником, адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).

Відповідно до пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (пункт 18 Порядку №879).

Крім того, за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (пункти 20, 21 Порядку №879).

При цьому, відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху).

Водночас, абзацом 1 пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється, зокрема, рух транспортних засобів та їх составів, що мають фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т).

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється (абзац 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху).

Відповідно до абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд першої інстанції вірно вказав, що неможливість отримання дозволу на перевезення подільного вантажу з перевищенням вагових обмежень внаслідок законодавчої заборони на здійснення такого перевезення не є обставиною, яка виключає встановлену абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за здійснення перевезення без дозволу.

На момент виникнення спірних правовідносин, відсутня затверджена Мінекономрозвитком методика виконання вимірювань поосьових навантажень вантажних транспортних засобів у русі, якою мали б керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.

Водночас, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ, статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08 вересня 2005 року № 2862-IV визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідач, відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу.

Наведене узгоджується з нормативним регулюванням, а саме скасуванням постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 пункту 19 Порядку № 879, в якому було вказано про те, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Отже, законодавець виключив норму про необхідність застосування будь-якої затвердженої методики визначення, зокрема методики виконання вимірювань поосьових навантажень вантажних транспортних засобів у русі, у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.

Судом першої інстанції вірно вказано, що той факт, що встановивши перевищення вагових норм посадові особи відповідача не заборонили подальший рух транспортного засобу автомобільними дорогами України, а також не надали водію транспортного засобу довідку про здійснення габаритно-вагового контролю, натомість надіслали таку довідку позивачу разом із оскаржуваною постановою не є порушеннями порядку прийняття постанови у справі про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Також зазначені факти не є такими, що впливають на суть оскаржуваного позивачем рішення суб`єкта владних повноважень та відповідно на можуть бути підставами для його скасування.

Таким чином, перевезення вантажу пшениці насипом, що здійснювалось належними позивачу транспортними засобами на підставі товарно-транспортної накладної від 22.08.2020 № 224088 здійснено з перевищенням вагових обмежень, за що перевізник має бути притягнутий до адміністративно господарської відповідальності, передбаченої абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Разом із тим, згідно з абзацом першим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачені цією статтею, застосовуються до автомобільних перевізників.

Згідно із статтею 1 зазначеного Закону автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

З акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень і вантажів автомобільним транспортом від 23.08.2020 № 241217 (а.с. 47), на який міститься посилання в оскаржуваній постанові, вбачається, що відповідачу під час проведення перевірки було надано товарно-транспортну накладну від 22.08.2020 № 224088 (а.с. 52).

Згідно з товарно-транспортною накладною від 22.08.2020 № 224088 перевізником вантажу пшениці належними позивачу транспортними засобами є Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАН ТРАНС», код ЄДРПОУ 42570509.

З огляду на це правові підстави для накладення на позивача, який не є перевізником, адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні, а оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі №806/1450/16.

При цьому, належність на праві власності позивачу транспортного засобу не спростовує тієї обставини, що він не провадив діяльність з перевезення, тобто не був автомобільним перевізником на зазначеному транспортному засобі станом на дату виявлення спірних порушень.

Тобто, позивач не є перевізником та не може нести відповідальність за перевищення перевізником нормативу вагового або габаритного параметру виключно на підставі того, що вказаний автомобіль на праві власності належить йому.

Позивач, в розумінні вимог Закону № 2344-III, в межах спірних правовідносин не є автомобільним перевізником, а отже, не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно з ч. 1 ст. 60 цього ж Закону немає.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких