Постанова

від 23.01.2023 по справі 240/8074/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8074/22

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

23 січня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області) в якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати позивачу доплати до пенсії у розмірі, визначеномуст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(Закон №796-XII);

- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області провести з 29.10.2021 нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеномуст. 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що на думку останнього призвело до неправильного вирішення питання.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно відмітки про реєстрацію місця проживання, зазначеної у паспорті позивача, вона зареєстрована та проживає в м. Коростень, Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) в спірний період позивач має статус непрацюючого пенсіонера.

Так, з 01.01.2015 виплата непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не здійснювалась на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено статтю 39 із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Водночас, 17 липня 2018 року Конституційним Судом України було прийнято рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, починаючи з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на зазначене, позивач вважає, що він, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З метою реалізації свого права на отримання вказаного щомісячного підвищення до пенсії позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача.

Проте, листом відповідач повідомив позивача про те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VIII, який вступив в дію з 01.01.2016, включено статтю 39 до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Вказані зміни, внесені Законом України від 04.02.2016 №987-VIII неконституційними не визнавались. Враховуючи викладене, відповідач повідомив позивача, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч.2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи не має, а тому права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", він не має.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлена статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон України №796).

Стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Проте, 28 грудня 2014 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Таким чином, з 01 січня 2015 року стаття 39 була виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Разом з тим, 17 липня 2018 року Конституційний Суд України, розглянувши справу №1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, прийняв рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Вищезазначені норми, які були визнані неконституційними, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач проживає у м. Коростень, Житомирської області.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено "Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких м. Коростень, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Таким чином позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з огляду на наступне.

Так, відновлена редакція статті 39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

При цьому, абзац 2 статті 39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів зазначає, що вказана стаття належить до розділу VII Закону України №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що вказаний розділ Закону України № 796-ХІІ, не встановлює наявність в осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, обов`язкового статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наявність документа, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС не є обв`язковоюю обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, оскільки така соціальна гарантія залежить лише від проживання на території радіоактивного забруднення та передбачена ст.39 Закону №796-ХІІ.

При цьому, Законом №796-ХІІ передбачено ряд пільг та компенсацій для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ліквідатори та потерпілі певних категорій), однак статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_1 , є непрацюючим пенсіонером, що не спростовано відповідачем, та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується матеріалами справи, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно ст.39 Закону №796-ХІІ.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 року не застосовується як розрахункова величина.

Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: " 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Відтак, виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Отже, ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, з 29.10.2021 року.

Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 29.10.2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ч.1 та 2 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Частиною 6 ст.139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 2481 грн. судового збору сплаченого за подання адміністративного позову - 992,40 грн. та апеляційної скарги - 1488,60 грн.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29 жовтня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 29 жовтня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2481 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.