Постанова

від 19.01.2023 по справі 163/1152/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 163/1152/22 пров. № А/857/17836/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Большакової О.О., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

представника позивачаКарпенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 09 листопада 2022 року у справі № 163/1152/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Шеремета С.А. в м. Любомль Волинської області 09.11.2022 о 11:31 год., повний текст складено 14.11.2022), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Волинської митниці (далі також відповідач, митний орган), в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову у справі про порушення митних правил за ознаками статті 485 Митного кодексу України (далі МК України, Кодекс в редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин) від 26 січня 2022 року № 0010/20500/22 та закрити провадження в справі.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 09 листопада 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Дане судове рішення оскаржив позивач, який вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги посилається на те, що митним органом не враховано, що подані під час митного оформлення митні декларації не містять неправдивих відомостей, а товари за цими деклараціями були оформлені належним чином та випущені у вільний обіг. Документи, на підставі яких здійснювалося декларування товарів, недійсними та такими, що містять не правдиві відомості, не визнавалися. Окрім того, санкція статті 485 МК України визнана неконституційною, а тому ОСОБА_1 на підставі неконституційної норми закону не міг бути притягнутий до відповідальності.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні представник апелянта, приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, наполягала на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом, правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 05.01.2022 головним державним інспектором-кінологом відділу кінологічного забезпечення управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Волинської митниці Грицюком Т.Ю. було складено протокол № 0010/20500/22 про порушеннями позивачем митних правил.

Даний протокол був складений на основі даних, отриманих в результаті документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРУМА ЛТД» (далі також ТОВ «КАРУМА ЛТД») з питань правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777, від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802.

Перевіркою встановлено, що згідно митних декларацій від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777, від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802 через митний кордон України переміщувався товар автомобілем з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 / НОМЕР_2 з використанням книжки МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX83497141.

За вищезазначеними митними деклараціями загальна фактурна вартість товарів становить 13495,81 євро, загальна митна вартість - 646345,09 грн., загальна вага брутто 21052,16 кг, загальна кількість місць - 46.

Відповідно до відомостей, отриманих від митних органів Республіки Італія встановлено, що загальна статистична вартість товарів, які переміщувались тим самим автомобілем з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 / НОМЕР_2 з використанням тієї ж книжки МДП (Carnet TIR) від 28.10.2020 № YX83497141, тією ж вагою брутто 21052,16 кілограм та тією ж кількістю місць - 46, становить 48781,74 євро.

Таким чином, митний орган вважав встановленим, що при переміщенні через митний кордон України та митному оформленні товарів за митними деклараціями від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777, від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802 ТОВ «КАРУМА ЛТД» надано документи, що містять неправдиві відомості щодо найменування товару, його вагових характеристик, коду товару та ціни товару, що призвело до заниження митної вартості на суму 1137821,56 гривень та зменшення належних до сплати митних платежів на суму 470465,86 грн.; безпідставно застосовано зменшені ставки ввізного мита та преференцію « 410», внаслідок чого порушено вимоги статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 2 статті 48, пункту 2 частини 2 статті 52, статті 69, пункту 5 частини 8 статті 257 МК України.

За результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «КАРУМА ЛТД» встановлено порушення: статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 2 статті 48 пункту 2 частини 2 статті 52, статті 69, пункту 5 частини 8 статті 257 МК України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 202417,95 грн.; підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 268047,90 грн., про що було складено Акт від 15.11.2021 № 27/7.4-19/43033040 про результати документальної невиїзної перевірки.

Постановою в.о. заступника начальника Волинської митниці Ткачука О.І. від 26.01.2022 № 0010/20500/22 у справі про порушення митних правих ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 1411397,58 грн.

Оцінюючи спірні правовідносини що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції (Основного Закону) України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дана норма Основного Закону України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень частини другої статті 2 КАС України під час розгляду оскаржуваної постанови суд має з`ясувати, чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також КУпАП) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно статті 486 МК України завданням провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.

Відповідно до частини четвертої статті 3 МК України у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов`язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.

Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Статтею 485 МК України встановлено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Таким чином, адміністративне правопорушення, передбачене статтею 485 МК України, може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Зі змісту статті 485 МК України випливає, що в діях винної особи має міститись прямий умисел як форма вини та особлива мета ухилення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку митного органу) має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення. Наявність таких обставин, яким версія митного органу не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку митний орган), був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Відповідно до статті 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків; поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта; іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Посадова особа органу доходів і зборів, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до частини восьмої статті 257 МК України митне оформлення товарів здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених МК України для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, утому числі і код товару УКТ ЗЕД.

За положеннями статті 489 МК України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Для притягнення до відповідальності, згідно з статтею 485 МК України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку, неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості, вини у формі прямого умислу, а також наявність в діях особи особливої мети - ухилення від сплати податків та зборів, або зменшення їх розміру.

За змістом статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (далі КУпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

При цьому, статтею 485 МК України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що вказує на те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

Отже, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння передбаченого статтею 485 МК України обов`язково повинен поєднуватися з умислом суб`єкта вчинення такого на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (визначений законом порядок сплати податків та зборів).

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 14.02.2020 у справі № 159/1687/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 233/1783/16-а, від 22 травня 2020 року у справі № 751/1477/17, від 20 серпня 2020 року у справі № 553/1435/17.

Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Частиною другою статті 264 МК України встановлено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом з митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, - декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.

З метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом (частини п`ята, шоста статті 264 МК України).

Склад правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, передбачає, з-поміж іншого, те що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути від сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у меншому розмірі). Об`єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 485 МК України, полягає у поданні неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості.

Отже, зовнішній прояв винного, протиправного діяння, передбаченого статтею 485 МК України, обов`язково повинен поєднуватися з умислом суб`єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (встановлений законом порядок сплати податків та зборів).

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу ТОВ «КАРУМА ЛТД» за МД від 03.11.2020 № UA205080/2020/002777, від 3.11.2020 № UA205080/2020/002779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/002802 автомобілем з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_3 з використання книжки МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX83497I41, з Республіки Італія на митну територію України ввезено товари:

- за МД від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777 із заявленою фактурною вартістю 6327,54 євро, митна вартість визначена за другорядним (резервним) методом та становить - 212665,43 гривень (на умовах поставки CPT UA Київ), вагою брутто - 11240,00 кілограм, кількістю місць -14;

- за МД від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779 із заявленою фактурною вартістю 5437,18 євро, митна вартість визначена за другорядним (резервним) методом та становить - 184117,72 гривень (на умовах поставки CPT UA Київ), вагою брутто - 9070,76 кілограм, кількістю місць - 22;

- за МД від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802 із заявленою фактурною вартістю 1731,09 євро, митна вартість визначена за другорядним (резервним) методом та становить - 249561,94 гривня (на Р-умовах поставки CPT UA Київ), вагою брутто - 741,40 кілограм, кількістю місць - 10.

За вищезазначеними митними деклараціями загальна фактурна вартість становить 13495,81 євpo, загальна митна вартість становить 646345,09 грн., загальна вага брутто 21052,16 кг., загальна кількість місць становить - 46.

ТОВ «КАРУМА ЛТД» при митному оформленні товарів подано наступні документи:

- за МД від 03.11.2020 № UA205080/2020/002777: міжнародна автомобільна накладна (CMR) І від 28.10.2020 № 1168, рахунок - фактуру (інвойс) від 28.10.2020 № К-10221791, книжка МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX8349714I, пакувальний лист від 22.10.2020 № б/н, декларацію про походження від 28.10.2020 № К-10221791, зовнішньоекономічний договір (контракт) від 12.10.2020 № 2020-1012;

- за МД від 03.11.2020 № UA205080/2020/002779: міжнародна автомобільна накладна (CMR) від 28.10.2020 № 1167, рахунок - фактуру (інвойс) від 28.10.2020 №2020/102644, книжка МДG (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX83497141, пакувальний лист від 26.10.2020 № б/н, декларацію про походження від 28.10.2020 № 2020/102644, зовнішньоекономічний договір (контракт) від 02.09.2020 № 2020/0939, декларацію інвойс складену експортером якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро від 28.10.2020 № 2020/102644;

- за МД від 04.11.2020 № UA205080/2020/002802: міжнародна автомобільна накладна (CMR) ід 28.10.2020 № 1203, рахунок - фактуру (Інвойс) від 28.10.2020 № 2020/006432, книжка МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX83497141, пакувальний лист від 26.10.2020 № б/н, декларацію про походження від 22.10.2020 № 2020/006432, зовнішньоекономічний договір (контракт) від 22.09.2020 № 2020/0954, декларацію інвойс складену експортером якщо фактурна вартість партії nовару не перевищує 6000 євро від 28.10.2020 № 2020/006432.

Листом Департаменту організації протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії від 05.08.2021 № 20/20-02-01/7.3/2658 надіслано відповідь митних органів Республіки Італія (лист від 28.07.2021 № 274067/RU/CV).

Митними органами Республіки Італія надано книжку МДП від 28.10.2020 № YX83497141 з відображенням рахунку на експорт/транзит/МДП (visualizzazione Boletta di Esportazione/transito/TIR), в якому містяться відомості щодо експортних декларацій 20ІTQTCIT0050445E8, 20ІTQTC1T0050340E5, 20ІTQTCIT0050407E8, 20ITQTC1T0050450E7, 20ITQTCLT0050339E2, 20ІTQTC1T0050452E5, 20ITQTC1T0050441E1, 20ІTQTC1T0050449E4, 201TQTCIT0050500E1, 20ITQTC1T0050341E4, 20ITQTC1TO050443E0, 20ITQ3J010050910Е0, за якими здійснювалось вивезення товарів у даному транспортному засобів.

Відповідно до відомостей, отриманих від митних органів Республіки Італія, встановлено, що загальна статистична вартість товарів, які переміщувались тим самим автомобілем з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_4 , з використанням тієї ж книжки МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX83497141, тією ж вагою брутто 21052,16 кілограм та тією ж кількістю місць - 46, становить 48781,74 євро.

При розрахунку митних платежів за митними деклараціями від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777, від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802 використано наявну інформацію, яка надана митними органами Республіки Італія. Тому, для розрахунку митних платежів застосовувалися коди товарів, зазначені у відображенні рахунку на експорт/транзит/МДП (visualizzazione Boletta di Esportazione/transito/TIR) та експортних деклараціях (MRN), які були надані митними органами Республіки Італія.

З урахуванням наведеного, Волинська митниця дійшла висновку, що при митному оформленні товарів позивачем, який перебував на посаді директора ТОВ «КАРУМА ЛТД», вчинено дії на неправомірне заниження податкових зобов`язань на загальну суму 470465, 86 грн., в тому числі: ввізне мито - на суму 202417, 96 грн. та податок на додану вартість - на суму 268047, 90 грн., тобто заявлено в митних деклараціях від 03.11.2020 № UA205080/2020/2777, від 03.11.2020 № UA205080/2020/2779, від 04.11.2020 № UA205080/2020/2802 неправдиві відомості про вартісні, якісні та кількісні показники товару.

В Книжці МДП (CARNET TIR) від 28.10.2020 № YX 83497141: в графі 8 зазначені номери міжнародних транспортних накладних №№ 1167, 1168, 1206, в яких зазначені номери інвойсів та їх дати, що виставлені Компаніями-продавцями, і на всіх документах наявні штампи Волинської митниці «Під митним контролем», що доводить, що документи були ввезені на територію України з країни відправлення і супроводжували вантаж, який директор ТОВ «КАРУМА ЛТД» задекларував, отримав, випустив у вільний обіг та сплатив за нього кошти.

Відповідно до пункту «а» статті 1 Глави І Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (далі по тексту - Конвенція МДП), термін «операція МДП» означає перевезення вантажу від митниці місця відправлення до митниці місця призначення з дотриманням процедури, так званої процедури МДП, встановленої у цій Конвенції.

Згідно із пунктом «l» статті 1 Глави І Конвенції МДП термін «гарантійне об`єднання» означає об`єднання, визнане митними органами Договірної Сторони гарантом для осіб, які використовують процедуру МДП.

Відповідно до статті 6 Глави II «Видача книжок МДП» Конвенції МДП кожна з Договірних Сторін може, встановивши для цього відомі гарантії та на відомих умовах, надавати деяким об`єднанням право видавати безпосередньо або при посередництві об`єднань, що є їхніми кореспондентами, книжки МДП і надавати гарантії. Об`єднання може бути визнано в даній країні тільки за умови, що надана їм гарантія покриває також відповідальність, прийняту ним на себе в цій країні у зв`язку з операціями, що провадяться із застосуванням книжок МДП, виданих іноземними об`єднаннями, що входять до міжнародної організації, до складу якої входить і дане об`єднання.

Згідно із статтями 4, 5 вище вказаної Глави Гарантійне об`єднання стає відповідальним стосовно компетентних органів країни, у якій розташовано митницю місця відправлення, з моменту, прийняття книжки МДП цією митницею для оформлення. В наступних країнах, по території яких продовжується перевезення вантажів з дотриманням процедури МДП, ця відповідальність починається з моменту ввезення вантажу або, якщо операція МДП призупиняється відповідно до положень пунктів 1 і 2 статті 26, - з моменту прийняття книжки МДП для оформлення митницею, у якій операція МДП поновлюється.

Гарантійне об`єднання несе відповідальність не тільки за вантажі, перераховані в книжці МДП, але також за будь-які вантажі, які не були перелічені в цій книжці, і знаходяться в запломбованій частині дорожнього транспортного засобу або у запломбованому контейнері. Об`єднання не несе відповідальності за жодні інші вантажі.

Статтею 9 зазначеної Глави передбачено, що Гарантійне об`єднання встановлює термін дії книжки МДП, зазначаючи дату його закінчення, після якої книжка не може бути подана до митниці місця відправлення для її митного оформлення.

Якщо книжку було прийнято для оформлення митницею місця відправлення в останній день терміну її дії або до цієї дати, як це передбачено в пункті 1 цієї статті, книжка дійсна до завершення операції МДП у митниці місця призначення.

У додатку 1 до Конвенція МДП містить Правила користування книжкою МДП, відповідно до пункту «А», яких Книжка МДП видається в країні відправлення або в тій країні, де власник знаходиться або має постійне місцеперебування. Книжка МДП дійсна до завершення операції МДП у митниці місця призначення, якщо вона оформлена в митниці місця відправлення на термін, встановлений об`єднанням, що видає документ (рубрика і лицьового боку обкладинки і рубрика 4 відривних листків). Книжка МДП повинна представлятися разом з дорожнім транспортним засобом, складом транспортних засобів або контейнером (ми) у кожній митниці місця відправлення, в кожній проміжній митниці та в кожній митниці місця призначення. В останній митниці місця відправлення посадова особа митниці ставить підпис і штемпель з датою під вантажним маніфестом на усіх відривних листках, які будуть використані на іншій частині маршруту (рубрика 19). На всіх відривних листках (рубрики 16 і 17) повинні бути поставлені дата і підпис власника книжки МДП, або його представника.

Відповідно до Додатку 1 до Конвенції МДП, де наводяться форми книжки та доданих до неї відривних листів, в останніх зазначається інформація про те ким видана книжка МДП, а саме назва об`єднання та власник книжки МДП, а саме перевізника (назва адреса та країна).

Окрім того, наказом Міністерства фінансів України від 20.11.2017 № 953 затверджено Порядок реалізації положень Конвенції МДП (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку держателем книжки МДП є фізична або юридична особа, яка допущена до виконання перевезень на умовах Конвенції МДП у порядку, передбаченому національним законодавством країни, де зареєстрований перевізник, і яка придбала право користування книжкою МДП у гарантійному об`єднанні, реквізити якого зазначено в розділі 3 титульної сторінки книжки МДП.

Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу IV «Оформлення книжки МДП під час ввезення товарів на митну територію України» Порядку під час ввезення товарів на митну територію України з метою подальшого їх поміщення у відповідний митний режим власник книжки МДП подає книжку МДП тля оформлення проміжній митниці, де здійснюється її реєстрація в Журналі реєстрації.

Проміжною митницею перевіряється статус книжки МДП за допомогою автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» та відповідність даних, зазначених у вантажному маніфесті книжки МДП, даним, зазначеним у товаротранспортних документах.

За відсутності зауважень оформлюються вантажні маніфести відривних листків №№ 1, 2, у яких робляться записи відповідно до розділу III Інструкції та невідривний корінець № 1, який оформлюється згідно з розділом IV Інструкції.

Після оформлення відривний листок № 1 залишається в проміжній митниці, а відривний листок № 2 - у книжці МДП для подання митниці призначення разом із товаротранспортними документами.

Після завершення операції МДП книжка МДП реєструється митницею призначення у Журналі реєстрації, а на відривному листку № 2 книжки МДП робляться записи відповідно до розділу V Інструкції та оформлюється невідривний корінець № 2, у якому робляться записи згідно з розділом VI Інструкції.

Одразу після завершення операції МДП книжка МДП повертається держателю книжки МДП або уповноваженій ним особі. Відомості про завершення операції МДП невідкладно вносяться посадовою особою митниці призначення до Журналу реєстрації.

Відривний листок № 2 книжки МДП разом із його відривною частиною зберігається у справах митниці призначення. У разі необхідності зіставлення даних, наявних у паперовому примірнику відривної частини відривного листка № 2 (наявність обґрунтованих сумнівів щодо ідентичності даних, унесених до Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС (далі ЄАІС), проведення перевірки тощо), з даними, зазначеними у книжці МДП, за запитом проміжної митниці відривна частина відривного листка № 2 у строк, що не перевищує 3 діб з дати надходження запиту до митниці призначення, відправляється поштою до проміжної митниці.

Відповідно до розділу XVI «Внесення інформації до Журналу реєстрації книжок МДП» Порядку журнал І реєстрації книжок МДП ведеться в електронному вигляді, переважно в автоматичному режимі за допомогою автоматизованої системи митного оформлення (далі - АСМО).

Книжки МДП, прийняті до оформлення під час в`їзду на митну територію України автотранспортних засобів, що перевозять товари із застосуванням книжки МДП, та книжка МДП, прийнята до оформлення під час виїзду з митної території України таких автотранспортних засобів, реєструються у Журналі реєстрації окремо.

З урахуванням наведеного, книжка МДП, на підставі якої здійснювалося перевезення товару, є документом, який знаходиться виключно у перевізника, реєструється у журналі реєстрації, має відривні листи, які і залишаються у документах митного оформлення, а сама ж книжка залишається у перевізника та повертається до гарантійного об`єднання, яким вона була видана, тому декларант - ОСОБА_1 не контролював видачу книжки МДП, відповідно і не має відповідати за експортера чи перевізника за можливі помилки та порушення, що пов`язані з книжкою МДП.

ОСОБА_1 не є держателем книжки МДП і не контролює її видачу, тому що даний документ видається перевізнику і пред`являється саме перевізником під час прибуття в зону митного органу України, з огляду на такі норми чинного Українського та міжнародного законодавства.

Відповідно до пункту 3.1. Контрактів, на підставі яких здійснювалося придбання товарів ТОВ «КАРУМА ЛТД», поставка Товару відбувається на умовах, які вказуються у Додаткових угодах (специфікаціях) та рахунках фактури до кожної такої партії Товару згідно правил Інкотермс 2010.

При цьому, пунктом 3.2. даних контрактів визначено, що правила тлумачення торгівельних термінів - Міжнародні торгівельні терміни («Incoterms 2010») мають обов`язковий характер для сторін в рамках цього договору.

Згідно з даними інвойсів поставка партій товарів здійснювалась на умовах поставки - СРТ KYIV.

16 вересня 2010 року Міжнародною торговельною палатою прийнята нова редакція Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (в подальшому по тексту - правила Інкотермс). Інкотермс 2010 набрали чинності 01 січня 2011 року.

Відповідно до правил Інкотермс для правила СРТ визначені наступні вимоги:

1) Назва правила - СРТ «Перевезення оплачено до» <...> (назва місця призначення).

2) Відповідно до статті А1 «Загальні обов`язки продавця» - Продавець зобов`язаний надати товар та комерційний рахунок (інвойс) відповідно до контракту (договору) купівлі-продажу, а також будь-яке інше підтвердження відповідності, що можуть вимагатись контрактом (договором).

3) Відповідно до статті А2 «Ліцензії, дозволи, контроль безпеки та інші формальності» визначено Якщо знадобиться, продавець зобов`язаний за власний рахунок і на власний ризик, до поставки товару одержати експортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати всі митні формальності, необхідні для експорту товару та для його транспортування через будь-яку країну.

4) Відповідно до пункту а) «Договір перевезення» статті A3 «Договори перевезення та страхування» - Продавець зобов`язаний укласти або забезпечити укладання контракту (договору) перевезення товару з узгодженого пункту поставки, якщо такий є, у місце поставки, до названого місця призначення чи, якщо узгоджено, до будь-якого пункту в такому місці. Контракт (договір) перевезення повинен бути укладений на звичайних умовах за рахунок продавця і передбачати перевезення звичайним маршрутом і звичайним способом. Якщо такий конкретний пункт не узгоджений або не визначений практикою, продавець може обрати пункт поставки та пункт у названому місці призначення, що найбільш відповідають потребам продавця.

5) Відповідно до пункту с) статті А6 «Розподіл витрат» - Продавець зобов`язаний, де це застосовується, витрати, пов`язані з виконанням митних формальностей, необхідних для експорту, а також усі мита, податки та інші обов`язкові митні платежі, що сплачуються при експорті, та витрати на перевезення товару через будь-яку країну, які відповідно до контракту (договору) перевезення складаються на продавця.

6) Відповідно до пункту а) «Контракти (договори) перевезення» статті В3 «Договори перевезення і страхування» - Покупець не має жодного зобов`язання перед продавцем щодо укладення контракту (договору) перевезення.

Аналізуючи вищевикладене, колегія судді приходить до переконання про те, що організацію замовленого перевезення та експортне оформлення товару в країну Покупця - ТОВ «КАРУМА ЛТД», здійснювали Продавці компанії «Emporium SK s.r.o.», «Veles V s.r.o.». CROOSHEN» Limited Liability Company, відповідно подавали документи та інформацію для експортного оформлення, підписували договори перевезення з перевізником, який в свою чергу отримував книжку МДП та здійснював перевезення вантажу. Документи, що подавались в зоні діяльності Волинської митниці для митного оформлення пропуску товарів на митну територію України видані продавцями товарів - компаніями «Emporium SK s.r.o.», «Veles V s.r.o.». «CROOSHEN» Limited Liability Company і отримані Покупцем товару після перетину кордону - коли транспортний засіб заїхав із товаром на митну територію України.

Відтак, ТОВ «КАРУМА ЛТД» є покупцем товару, та жодних дій щодо складення, підписання товаросупровідних, комерційних документів, документів, пов`язаних із експортом товарів та їх перевезенням, не вчиняло та не мало обов`язку вчиняти.

Також, в матеріалах справи відсутні відомості що позивач раніше вчиняв дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

За відсутності обґрунтованих доказів, які свідчать саме про умисел декларанта на заниження митних платежів (шляхом використання пільги) сам факт подання до митного оформлення транспортного засобу про який зазначено точні та достовірні відомості не є достатньою підставою для кваліфікації дій позивача як порушення митних правил відповідно до статті 485 МК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 334/1738/16-а та від 13 грудня 2018 року у справі № 759/360/17.

КАС ВС у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 640/5082/17 вказав, якщо судами не встановлено подання позивачем неправдивих відомостей та документів чи приховування важливих для правильної класифікації товару даних, а декларування товару здійснювалось на основі наявних товаросупровідних документів та його технічного опису, то у митного органу не було підстав визнавати дії позивача такими, що спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, що являє собою об`єктивну сторону передбаченого статтею 485 МК України правопорушення.

Аналогічна правова позиція КАС ВС викладена у постанові від 22 травня 2018 року (справа № 463/6189/15-а), з якої вбачається, що якщо особою не вчинено дій, спрямованих на приховування дійсних відомостей про товар, то склад правопорушення, передбаченого статті 485 МК України, відсутній.

Суд також враховує і те, що частиною шостою статті 69 МК України імперативно встановлено, що штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв`язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.

Крім того, доводи відповідача, що саме позивач заявив у митних деклараціях неправдиві відомості є необґрунтованими, оскільки не здобуто доказів прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України позивачем, а відтак всі сумніви тлумачиться на користь особи, яку звинувачують у вчиненні неправомірних дій.

Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що митним органом не отримано будь-яких пояснень від особи, що притягується до адміністративної відповідальності, осіб, причетних до перевезення та декларування товару.

Відтак, обґрунтування своєї позиції митним органом виключно посиланнями на письмові докази, якими поза розумним сумнівом не встановлено ні власне причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому правопорушення, ні наявність в його діях умислу на вчинення такого правопорушення, апеляційний суд вважає недостатнім для визнання правомірною оскаржуваної постанови.

Водночас, вирішуючи питання щодо застосування до позивача відповідальності, передбаченої статтею 485 МК України у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, колегія суддів вважає слушними покликання апелянта на неконституційність правової норми, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Так, згідно частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина друга статті 22 Конституції України визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно статті 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно частини другої статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно пунктів 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Другий сенат Конституційного Суду України 15 червня ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2022 у справі № 3-321/2019 (7780/19, 91/21) за конституційною скаргою ОСОБА_2 та конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України статті 485 МК України (далі Кодекс) (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності).

В мотивувальній частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив:

« 2. Розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого статті 485 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із такого.

2.1. За Основним Законом України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави» (частина друга статті 3); «в Україні визнається і діє принцип верховенства права»; «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (частини перша, друга статті 8); «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані» (частина друга статті 22); «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним» (частина четверта статті 41); «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (частина друга статті 61); виключно законами України визначаються: «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина»; «засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них» (пункти 1, 22 частини першої статті 92).

2.2. Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зазначав, що:

- «<...> адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абзацу першого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010);

- «<...> суспільна користь адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абзацу першого підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021).

2.3. Конституційний Суд України зауважує, що Верховна Рада України має повноваження ухвалювати закони з унормуванням підстав та порядку притягнення осіб до адміністративної відповідальності, дотримуючись конституційних норм і принципів.

Тобто «<...> парламент може ухвалювати законодавчі акти виключно на розвиток конституційних приписів, конкретизуючи та деталізуючи їх» (перше речення абзацу третього підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2020 року № 11-р/2020).

3. За частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності статті 69 Кримінального кодексу України у справі про призначення судом більш м`якого покарання, зазначив таке:

- «<...> Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить пункт 3 частини першої статті 65 Кодексу, відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину <...>» (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини);

- «<...> встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини).

3.1. Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) поняття «кримінальне звинувачення», «кримінальне правопорушення» мають «автономне значення». У зв`язку із цим Європейський суд з прав людини відповідно до сформованих ним критеріїв самостійно визначає, чи належить те або інше діяння до кримінального правопорушення.

Критеріями, на підставі яких Європейський суд з прав людини встановлює, чи застосовувати кримінальний аспект статті 6 Конвенції, є: 1) юридична кваліфікація діяння в національному законодавстві [тобто з`ясування того, як кваліфікують діяння в національному праві: кримінальне правопорушення (злочин), адміністративне правопорушення, дисциплінарне тощо]; 2) природа правопорушення; 3) характер і суворість (ступінь тяжкості) покарання, що його може бути застосовано до особи [рішення у справі Engel and others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), § 82, § 83]. Перший критерій є лише початковим і не має визначального значення. Водночас другий і третій критерії є вирішальними для з`ясування того, чи підпадає діяння під визначення «кримінальне правопорушення» у розумінні Конвенції. Для застосування статті 6 Конвенції в аспекті розуміння поняття «кримінальне звинувачення» достатньо, щоб правопорушення за своїм характером вважалось «кримінальним» згідно з Конвенцією або щоб за вчинене правопорушення до особи було застосовано покарання, яке за своїм характером і ступенем суворості належало в цілому до «кримінальної» сфери [рішення у справі Lutz v. Germany від 25 серпня 1987 року (заява № 9912/82), § 55].

Таким чином, за сталою практикою Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням (рішення у справах Engel and others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), Гурепка проти України від 6 вересня 2005 року (заява № 61406/00), Menarini Diagnostics S.R.L. v. Italy від 27 вересня 2011 року (заява № 43509/08)).

3.3 Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та враховуючи, що санкція статті 485 МК України у вигляді накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів є співмірною з кримінальним покаранням, Конституційний Суд України дійшов висновку, що попередньо сформульовані підходи до розуміння принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час призначення кримінального покарання є застосовними і в межах цього конституційного провадження.

З огляду на наведене Конституційний суд зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Кодексу має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

4. У низці приписів Основного Закону України йдеться про «інтереси національної безпеки», «економічну безпеку», «громадський порядок» та інші явища, потреба захисту яких є правомірною (легітимною) метою застосування обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина.

У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021 у цьому контексті зазначено, що встановлені Кодексом види адміністративних стягнень спрямовані на забезпечення конституційного правопорядку, безпеки суспільства, прав і свобод людини та є належними заходами, оскільки мають сприяти досягненню мети адміністративної відповідальності, що обумовлено потребами захисту митних інтересів України та митної безпеки (абзац п`ятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

4.1. За статтею 6 Кодексу митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення митної справи; митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.

Установлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики, становлять митну справу (частина перша статті 7 Кодексу).

З метою захисту митних інтересів та митної безпеки України за порушення митних правил Кодексом установлено адміністративну відповідальність.

За статтею 461 Кодексу за порушення митних правил можуть бути накладені адміністративні стягнення у вигляді попередження, штрафу та конфіскації товарів, транспортних засобів комерційного призначення - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю (крім транспортних засобів комерційного призначення, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до розкладу руху на підставі міжнародних договорів, укладених відповідно до закону), а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.

Тобто правомірною метою встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина у сфері митних відносин та притягнення винної особи до відповідальності за порушення митних правил є потреба захисту митних інтересів та митної безпеки України.

4.2. Згідно зі статтею 487 Кодексу провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до Кодексу, а в частині, що її не регулює Кодекс, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що:

- адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9);

- адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23);

- стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України; при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (стаття 33).

Відповідно Кодексом установлено, що:

- завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (частина перша статті 486);

- посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 489).

Посутній аналіз наведених норм Кодексу і КУпАП, що регулюють відносини з притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, свідчить про те, що загалом ці норми мають розвивати, конкретизувати та деталізувати принципи Основного Закону України, зокрема принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, визначений частиною другою статті 61 Конституції України.

4.3. Конституційний Суд України, оцінюючи на відповідність Основному Закону України оспорюваний припис статті 485 Кодексу, передусім визнає можливість установлення в актах публічного законодавства (адміністративного, кримінального тощо) абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій, що, безперечно, є позитивним явищем у випадку, коли суб`єктом правозастосування є відмінний від суду орган влади.

Водночас Конституційний Суд України вкотре наголошує, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов`язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.

Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб`єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

4.4. Верховна Рада України на підставі пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України має повноваження визначати, які діяння є адміністративними правопорушеннями, та встановлювати відповідальність за них.

Статтею 485 Кодексу визначено адміністративну відповідальність за дії та (або) бездіяльність, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні діяння, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

В абзаці першому зазначеної статті Кодексу встановлено, які дії та (або) бездіяльність можуть мати наслідком притягнення особи до відповідальності. В абзаці другому цієї ж статті Кодексу визначено санкцію - штраф у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

4.5. Оцінюючи оспорюваний припис статті 485 Кодексу на предмет дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, Конституційний Суд України бере до уваги, що цей припис установлює відповідальність за низку різних протиправних діянь, визначених в абзаці першому цієї ж статті Кодексу. Ці діяння, хоча й мають основну об`єднувальну ознаку, а саме мету «ухилення від сплати митних платежів», є різними за ступенем суспільної шкідливості, змістом тощо.

Незважаючи на таке різноманіття об`єктивної сторони складу цього адміністративного правопорушення, санкція статті 485 Кодексу має ознаки абсолютно визначеної та є безальтернативною, тобто такою, що встановлює лише один вид стягнення - штраф, який до того ж визначається у сталому розмірі відсотків.

Водночас через відсутність в оспорюваному приписі статті 485 Кодексу інших видів стягнень та неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначається штраф, унеможливлюється індивідуалізація юридичної відповідальності з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Потреба в індивідуалізації розміру штрафу є нагальною у випадках, коли цей розмір є істотним, унаслідок чого його застосування може бути надмірним втручанням у низку конституційних прав винної особи.

Позбавлення оспорюваним приписом статті 485 Кодексу суб`єкта накладення адміністративного стягнення (митного органу) можливості індивідуалізації адміністративного стягнення з урахуванням усієї сукупності обставин справи, на думку Конституційного Суду України, унеможливлює реалізацію принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Кодексу та не створює належного законодавчого підґрунтя для застосування домірних заходів до порушника митних правил.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частині другій статті 61 Конституції України.

5. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша); право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).

За частиною першою статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, визначених Конституцією України.

5.1. Розглядаючи питання допустимих меж обмеження гарантованого Конституцією України права власності, Конституційний Суд України зазначав:

- «право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів» [абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019];

- «<...> при обмеженні права власності в інтересах суспільства необхідними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а ті з них, які здатні досягти легітимної мети на тому самому якісному рівні. Тобто законодавець зобов`язаний обирати той вид адміністративного стягнення, який менш обтяжливий для прав і свобод особи у конкретному випадку, і насамперед має визначити адекватну міру адміністративної відповідальності для досягнення її мети, тоді як суди забезпечують індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи у межах законодавчо визначеної санкції» [абзац перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].

5.2. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують права держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).

Європейський суд з прав людини вказав, що «<…> для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають <…>. Принцип домірності (пропорційності) має бути дотриманий не лише при визначенні норм, які стосуються суворості санкції, а й при оцінці тих факторів, що їх має бути взято до уваги при визначенні санкції <…>» [рішення у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14), § 84].

Крім того, на думку Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання обґрунтовано відповідало [правомірній] меті. Іншими словами, потрібно досягти «справедливого балансу» між вимогами загальних потреб суспільства і вимогами захисту фундаментальних прав людини. Цього балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести особистий і надмірний тягар [див., зокрема, рішення у справах The Former King of Greece and Others v. Greece [GC] від 28 листопада 2002 року (заява № 25701/94), ECHR 2000-XII, § 79, § 82; Jahn and Others v. Germany [GC] від 30 червня 2005 року (заяви №№ 46720/99, 72203/01, 72552/01), ECHR 2005-VI, § 81-94; Gogitidze and Others v. Georgiа від 12 травня 2015 року (заява № 36862/05), § 97].

5.3. У рішенні у справі Краєва проти України від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13) Європейський суд з прав людини, констатувавши, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (частина перша статті 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив, зокрема, що:

- накладення штрафу як таке становитиме втручання у право, гарантоване абзацом першим статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно позбавляє відповідну особу майна, а саме суми, яку необхідно сплатити (§ 23);

- щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід [втручання] має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним [ґрунтуватись на приписі права], переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (§ 24);

- відповідно до частини першої статті 483 Кодексу, згідно з якою заявницю було визнано винною, штраф у розмірі, що дорівнює вартості товару, - що є дуже великою сумою, - та конфіскація товару були обов`язковими заходами без жодних винятків; відсутність дискреції стосовно цього не дала українським судам можливості врахувати індивідуальні обставини, що позбавляє сенсу будь-яку оцінку; Європейський суд з прав людини вже зазначав, що подібна жорстка система не здатна забезпечити потрібний справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом права особи на власність (§ 31).

5.4. Ураховуючи приписи Основного Закону України, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України зауважує, що визначена Верховною Радою України в межах її конституційних повноважень (стаття 91, пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України) адміністративна відповідальність за дії та (або) бездіяльність, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні діяння, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, установлена статтею 485 Кодексу, безумовно є суспільно потрібною та переслідує правомірну мету - захист митних інтересів та митної безпеки України.

Ще однією умовою відповідності оспорюваного припису статті 485 Кодексу Основному Закону України є забезпечення ним належного нормативного підґрунтя для встановлення справедливого балансу між публічним інтересом у захисті митної безпеки України та захистом права власності особи, на яку накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з матеріалами справи на підставі статті 485 Кодексу на ОСОБА_2 було накладено штраф у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 1241821,17 грн. Розмір штрафу, накладеного на ОСОБА_3 , становив 41607,96 грн.

Конституційний Суд України констатує, що у 2017-2019 роках (період, у якому на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було накладено зазначені адміністративні стягнення) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на місяць змінювався з 1600 грн до 2102 грн, а мінімальна заробітна плата в місячному розмірі - з 3200 грн до 4173 грн.

Тобто йдеться про багатократне перевищення розмірами штрафів, накладених на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , офіційно визначених державою на один календарний місяць розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати.

Джерелом сплати штрафів для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , безперечно, були їхні власні кошти. Тому накладення на них штрафів за вчинені правопорушення є втручанням держави в гарантоване Основним Законом України право власності.

Оцінюючи абзац другий статті 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи - з іншого, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначений припис статті 485 Кодексу не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи. Тому внаслідок застосування оспорюваного припису статті 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України.»

Зважаючи на таку мотивацію, викладену в зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, апеляційний суд зауважує, що в контексті справи, що розглядається, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі норми МК України, яка суперечить Основному Закону України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що на позивача накладено штраф в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 1411397,58 грн.., без урахування характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, оскільки абзац другий статті 485 МК України в редакції, чинній на час притягнення позивача до відповідальності, не передбачав такого урахування.

Застосовуючи висновки Конституційного Суду України, апеляційний суд також наголошує, що на час притягнення ОСОБА_1 до відповідальності прожитковий мінімум становив 2481 грн., а мінімальна заробітна плата 6500 грн., що свідчить про багатократне перевищення розміру накладеного на позивача штрафу офіційно визначених державою на один календарний місяць розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати.

З врахуванням того, що джерелом виплати накладеного на позивача штрафу є, беззаперечно, його власні кошти.

Відтак, накладення такого штрафу апеляційний суд визнає втручанням держави в гарантоване Конституцією України право власності, яке (таке втручання) не забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами позивача захисту права власності.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відтак, апеляційний суд не може визнати правомірним притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі норми, яка суперечить Конституції України.

Щодо покликання суду першої інстанції на те, що оскаржувана постанова винесена до визнання неконституційним абзацу другого статті 485 МК України, що свідчить про правомірність дій відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 вказав: «ураховуючи приписи статті 2, пунктів 3, 5, 10, 14 частини першої статті 3, статей 7, 17, 284 Кодексу, Конституційний Суд України зазначає, що пунктом 4 частини першої статті 284 Кодексу визначено підставу для обов`язкового й автоматичного закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою, зокрема шляхом ухвалення прокурором постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного. Тобто правомірною (легітимною) метою оспорюваного припису статті 284 Кодексу є припинення кримінального переслідування стосовно особи за діяння, яке перестало бути суспільно небезпечним і більше не є злочином відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність, що за загальним правилом має виключати продовження кримінального провадження й узгоджується з принципами зворотної дії в часі більш м`якого кримінального закону та nullum crimen, nulla poena sine lege. Водночас закриття кримінального провадження має бути здійснене з дотриманням як указаних принципів, так і інших конституційних принципів та прав, зокрема принципу презумпції невинуватості, прав на повагу до людської гідності, на судовий захист.».

Аналізуючи вищенаведені норми Конституції України, Конвенції, МК України, КУпАП, з огляду на їх тлумачення у викладених рішеннях Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, колегія суддів приходить до переконання, що оскаржувана постанова про порушення митних правил підлягає скасуванню також внаслідок неконституційності норми закону, на підставі якої позивача притягнуто до відповідальності.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

В порядку статті 139 КАС України, виходячи із результату апеляційного розгляду слід здійснити розподіл судових витрат.

При цьому, належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2481 грн., згідно з платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 09 листопада 2022 року у справі № 163/1152/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил та постанови задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову у справі про порушення митних правил за ознаками статті 485 МК України від 26 січня 2022 року № 0010/20500/22 та закрити провадження в справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 25.01.2023