Рішення

від 17.01.2023 по справі 918/766/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/766/22

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Здолбунівської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Корецької міської ради Рівненського району

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно - оздоровчий комплекс "Корець"

про припинення права постійного користування земельною ділянкою

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від прокуратури: Гіліс Ірина Володимирівна (посвідчення № 065017 від 06.07.2021 року

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2022 року Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Корецької міської ради Рівненського району звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно - оздоровчий комплекс "Корець", в якому просить суд:

- припинити право постійного користування ТОВ "Санаторно - оздоровчий комплекс "Корець" земельною ділянкою площею 16,3 га, що знаходиться за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, наданої для природоохоронної, оздоровчої та рекреаційної цілі на підставі державного акту серії ІІ-РВ № 001220 від 19 грудня 2000, зареєстрованого за № 94, відповідно до рішення Гвіздівської сільської ради народних депутатів № 9 від 28 лютого 1998 року.

Ухвалою суду від 28 вересня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 918/766/22 визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18 жовтня 2022 року.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2022 року розгляд справи відкладено на 01 листопада 2022 року.

Ухвалою суду від 01 листопада 2022 року розгляд справи відкладено на 22 листопада 2022 року.

22 листопада 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі 918/766/22, призначено справу до розгляду по суті на 13 грудня 2022 року.

У судовому засіданні 13 грудня 2022 року представник прокуратури просив суд позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві, позивач та відповідач не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про місце дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд констатує, відповідач у судове засідання 13 грудня 2022 року не з`явився, відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечував. До Господарського суду повернулися ухвали суду від 28 вересня 2022 року, від 18 жовтня 2022 року та 01 листопада 2022 року, які направлялися на адресу відповідача, вказану в позовній заяві - 34706, Рівненська обл., Рівненський р-н., село Гвіздів, вулиця Монашинський хутір, 2, з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Також, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходження відповідача є - 34706, Рівненська обл., Рівненський р-н., село Гвіздів, вулиця Монашинський хутір, 2.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи.

Таким чином суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно - оздоровчий комплекс "Корець" та відзиву з боку останнього за наявними у ній матеріалами, у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Заслухавши представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

Рішенням Гвіздівської сільської ради народних депутатів від 23.02.1998 № 9 передано у постійне користування Корецькому міжколгоспному санаторію "Корець" земельну ділянку площею 16,3 га, що знаходиться за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, для природоохоронної, оздоровчої та рекреаційної цілі.

На підставі вказаного рішення, Корецькому міжколгоспному санаторію "Корець" видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-РВ №001220 від 19.12.2000 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 94 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (а.с. 20 - 22).

В подальшому, протоколом загальних зборів Корецького міжколгоспного санаторію "Корець" № 1 від 19.07.2011 року затверджено акт від 08.06.2011 року засідання з реформування відносин власності Корецького міжколгоспного санаторію "Корець", відповідно до якого вирішено перетворити Корецький міжколгоспний санаторій "Корець" в ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець".

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 20.07.2011 року внесено запис № 15971120008000310 про реорганізацію Корецького міжколгоспного санаторію в ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець".

Згідно статуту ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець", затвердженого протоколом зборів засновників № 1 від 19.07.2011 року (надалі - Статут), метою діяльності санаторію є одержання прибутку від виробничо-комерційної діяльності на принципах самоокупності, самофінансування та повного госпрозрахунку.

Пунктом 2 Статуту визначено, що предметом діяльності санаторію є медична та стоматологічна практика.

Пунктом 5.1 Статуту визначено, що санаторій є власником: майна, переданого йому засновниками у власність, як вклад до статутного капіталу; земельних угідь, коштів, майнових та інших прав, продукції одержаних в результату її фінансово-господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Із матеріалів справи та наведених вище обставин слідує, що на даний час, землекористувачем земельної ділянки площею 16,3 га, розташованої за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір є ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" (код ЄДРПОУ 13985167).

У відповідності до листа про надання інформації від 07 вересня 2022 року ГУ ДПС У Рівненській області, ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" перебувало на обліку у Корецькій ДПІ ГУ ДПС у Рівненській області, як платник земельного податку та подавало податкові декларації з плати за землю за користування земельною ділянкою площею 16,3 га, що розташована у с. Гвіздів колишнього Корецького району Рівненської області (а.с. 57).

Як зазначив позивач та не спростував відповідач, починаючи з 2012 року, товариство не подавало до контролюючого органу податкову звітність з плати за землю та не сплачувало земельний податок. В подальшому, 25.10.2021 ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" присвоєно стан 7 - до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу.

З матеріалів справи судом встановлено, що на земельній ділянці, за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, 2, знаходиться цілісний майновий комплекс Корецького міжколгоспного санаторію "Корець", які належать на праві приватної спільної часткової власності Дицяк Т.М. та ОСОБА_1 . Право власності на цілісний майновий комплекс зареєстроване за останніми 16.05.2014.

Підставою набуття права власності фізичних осіб на вказане нерухоме майно є мирова угода, затверджена ухвалою Корецького районного суду від 19.03.2007 року.

Вказані обставини стверджуються інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №309847437 від 15 вересня 2022 року (а.с. 47 - 49), а також інформаційною довідкою №309847234 від 15 вересня 2022 року (а.с. 46).

Крім того, судом встановлено, спірна земельна ділянка площею 16,3 га відноситься до земель природно-заповідного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

З огляду на вказані обставини, слід зазначити наступне.

Статтею 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та, органи державної влади.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Одним з принципів земельного законодавства, згідно ст. 5 ЗК України, є забезпечення раціонального використання земель.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Аналогічні за змістом положення викладені і в ЗК України, в редакції від 12.07.2000, що були чинними на дату оформлення права користування спірною земельною ділянкою Корецьким міжколгоспним санаторієм "Корець".

Так, у ст. 7 ЗК України, в редакції від 12.07.2000, вказано, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Згідно статуту Корецького міжколгоспного санаторію, останній є міжколгоспною та міжгосподарською організацією і створюється з метою покращення санаторно-курортного обслуговування колективного сільськогосподарського підприємства, працівників агропромислового комплексу.

Статтею 23 ЗК України, в редакції від 12.07.2000, визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відтак, Гвіздівською сільською радою народних депутатів 19.12.2000 Корецькому міжколгоспному санаторію "Корець" видано державний акт серії ІІ-РВ № 001220 на право постійного користування земельною ділянкою площею 16,3 га, що розташована за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ЗК України, перелік яких є вичерпним.

В той же час, згідно з ч. 3 ст. 3 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У ч. 4 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з ч. 3 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 28 цього Закону.

Вбачається, до 2013 року право власності на землю підтверджувалось державним актом на право власності на земельну ділянку.

До того ж, п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр", встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, на підставі Указу Президента України № 62 від 29.01.2001 "Про щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" та наказу № 62 від 14.03.2001 "Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільгосппідприємств".

Про відсутність обов`язкових вимог приписів щодо переоформлення права власності на землю зазначалося у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", відповідно до якого раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова втратила чинність 03.06.2013).

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, і котрі видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Разом з тим, положення п. 6 розділу X ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди визнано неконституційним за рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005.

Із наведеного вище та матеріалів справи, суд вбачає, ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" з моменту реорганізації набуло право користування земельною ділянкою площею 16,3 га, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-РВ №001220 від 19.12.2000, який, на даний час, залишається дійсним.

Згідно ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Частиною 1 ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічні за змістом положення містилися і в ЦК України, в редакції від 16.01.2007, чинній на дату відчуження нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці площею 16,3 га, за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, 2.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Також, нормами ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції від 13.01.2007, що діяла станом на дату набуття права власності фізичними особами на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відтак, перехід права власності на нерухоме майно є підставою припинення, в тому числі, права постійного користування земельною ділянкою.

Наведена також корелюється, із висновками Верховного Суду викладеними у постановах: постанова Верховного Суду України № 6-222цс 16 від 1.10.2016, постанова Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, у справі № 922/595/18 від 29.01.2019.

Як було зазначено раніше, на спірній земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, в силу норм ст. 120 ЗК України, до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як власники нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, повинні використовувати землю комунальної власності на праві оренди та сплачувати орендну плату у розмірі не менше 3 % від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки або ж набути право власності на таку земельну ділянку у визначеному законом порядку.

Однак, факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" створює передумови для недоотримання бюджетом територіальної громади коштів у вигляді орендної плати від власників нерухомого майна, за користування земельною ділянкою.

Отже, перехід права власності на нерухоме майно є підставою припинення, у тому числі права постійного користування земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 № 6-2225цс16.

Також, у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, наведені вище норми земельного законодавства, встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

За викладених обставин, набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які розташовані на земельній ділянці, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень ст, 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

В той же час, чинне законодавство не передбачає ані внесення змін до акта постійного користування земельною ділянкою, ані скасування його в частині. Скасування спірного акта не позбавляє власника нерухомого майна права оформити у встановленому законодавством порядку земельну ділянку, під належними йому на праві власності об`єктами нерухомості.

Відтак, згідно з вимогами п. «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України, після виникнення у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці площею 16,3 га, що знаходиться за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, право постійного користування земельною ділянкою, яке набуто ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" підлягає припиненню.

Крім того, як зазначалось вище, ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" з 2012 року не подавало до контролюючого органу податкову звітність з плати за землю та не сплачувало земельний податок, у зв`язку з чим 25.10.2021 товариству присвоєно стан 7 - до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу.

Так, згідно п. 286.2 ст. 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно п.п. 287.1, 287.3 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцем знаходження земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом ЗО календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

З огляду на наведені положення, несплата земельного податку товариством з 2012 року по даний час, свідчить про неналежне виконання землекористувачем обов`язків визначених у ст. 96 ЗК України, ст. ст. 286, 287 ПК України, що також є підставою для припинення права користування земельною ділянкою товариства, відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України.

Аналогічні правові позиції наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц, від 04.12.2019 у справі №318/433/18.

Окрім того, як вже зазначалось, спірна земельна ділянка площею 16,3 га відноситься до земель природно-заповідного фонду, оскільки на останній розташована комплексна пам`ятка природи місцевого значення "Корецькомонастирська".

Згідно рішення Рівненської обласної ради сьомого скликання №1774 від 21.08.2020, орган місцевого самоврядування уповноважив землевласника (землекористувача) виготовити проект землеустрою щодо встановлення меж природно-заповідного об`єкта та забезпечити дотримання охоронного режиму зазначеної території.

При цьому, у зв`язку з тим, що право користування земельною ділянкою належить товариству, а об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці - фізичним особам,жодні заходи спрямовані на дотримання природоохоронного законодавства вжиті не були, роботи по винесенню меж комплексної пам`ятки природи місцевого значення "Корецькомонастирська" загальною площею 16,3 га не проводилися.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на вищенаведене, суд вбачає, що прокуратурою доведено належними та допустимими доказами ґрунтовність позову, а тому суд позов задовольняє в повному обсязі та припиняє право користування ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" земельною ділянкою площею 16,3 га, що розташована за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, та посвідчується державним актом серії ІІ-РВ №001220 від 19.12.2000 року.

Щодо звернення з даним позовом Здолбунівської окружної прокуратури, слід зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч, ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

В даному випадку вбачається, що прокуратурою обґрунтовано та доведено, що інтереси держави в межах даної справи полягають у забезпеченні виконання функцій держави щодо дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з плати за землю до відповідного бюджету у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового, у тому числі договірного, врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін.

Також матеріалами справи стверджено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зазначене стверджується наступним, Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Корецької міської ради скеровано лист від 06.09.2022 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 16,3 га.

В той же час, з відповіді органу місцевого самоврядування (лист № 0213/2755 від 09.09.2022), міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою не вживались. Крім того, Корецька міська рада просить окружну прокуратуру захистити інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування звернувшись з відповідним позовом.

Отже, уповноваженим органом жодних заходів щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 16,3 га, що знаходиться за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, не вжито.

Усі викладені вище обставини в сукупності, з урахуванням вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про правомірність та обґрунтованість звернення Здолбунівської окружної прокуратури з даним позовом.

Згідно частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

По справі в якості судових витрат заявлено оплату судового збору в розмірі 2 481 грн 00 коп., оскільки позов задоволено, судові витрати покладаються на відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" у вищезазначеному розмірі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Припинити право постійного користування ТОВ "Санаторно - оздоровчий комплекс "Корець" (34706, Рівненська область, Рівненський район, село Гвіздів, вулиця Монашинський хутір, 2, код ЄДРПОУ 13985167) земельною ділянкою площею 16,3 га, що знаходиться за адресою: с. Гвіздів, Монашинський хутір, наданої для природоохоронної, оздоровчої та рекреаційної цілі на підставі державного акту серії ІІ-РВ №001220 від 19.12.2000, зареєстрованого за № 94, відповідно до рішення Гвіздівської сільської ради народних депутатів № 9 від 28.02.1998.

3. Стягнути з ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Корець" ((34706, Рівненська область, Рівненський район, село Гвіздів, вулиця Монашинський хутір, 2, код ЄДРПОУ 13985167) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) кошти витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 26 січня 2023 року.

Суддя Вадим Торчинюк