Ухвала

від 24.01.2023 по справі 320/942/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

24 січня 2023 року м. Київ № 320/942/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) м. Фастів Київської області" про визнання протиправним та скасування індивідуального акту,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) м. Фастів Київської області", в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської ОВА стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Покровська Парафія Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 20579433) за адресою: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Пушкіна, буд. 1, в новій редакції з новим найменуванням "РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) м. Фастів Київської області").

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, зокрема, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20.07.2006р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978р. у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Положеннями ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; де суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до положень ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23.04.1991р. №987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі Закон №987-ХІІ).

За змістом ст. 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади нок його сплати, повернення і звільнення в

За правилами, встановленими ст. 12 Закону №987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина 1 ст. 14 Закону №987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону №987-ХІІ).

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з прийняттям уповноваженим органом рішення щодо реєстрації статуту (положення) щодо релігійної організації та/або внесення змін до такого статуту.

Спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції з новою юридичною назвою.

За подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019р. у справі №910/8132/19 зазначила, що, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону № 987-ХІІ.

Суд вважає, що спірні правовідносини, які виникли у даному випадку безпосередньо стосуються питань внуштрішньої сруктури релігійної громади та тісно пов`язані з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

З огляду на викладене, даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Також суд враховує висновки Верховного Суду, вказані у постанові від 07.12.2020р., справа №500/2338/19, предметом розгляду якої було, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації про державну реєстрацію внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані із змінами в установчих документах юридичної особи, стосовно зміни додаткової інформації, зміни керівника юридичної особи, зміни складу підписантів, на підставі якого внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 6 ст. 170 КАС України).

Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд дійшов до висновку, що у відкритті провадження у даній адміністративній справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1ст. 170 КАС України, розгляд якої відноситься до юрисдикції цивільного суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.170, 241, 248 КАС України, суд,

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) м. Фастів Київської області" про про визнання протиправним та скасування індивідуального акту.

2. Роз`яснити позивачу, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції цивільного суду.

3. Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

5. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

6. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Марич Є.В.