Рішення

від 25.01.2023 по справі 520/25701/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2023 року № 520/25701/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Заічко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного Управління Держгеокадастр у Харківської області (Код ЄДРПОУ: 39792822, Місцезнаходження: 61145, Харківська обл., місто Харків, вул. Космічна, будинок 21, 8-9 поверх) про визнання дій противоправними та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом в якому просить, визнати незаконною бездіяльність дії Головного Управління Держгеокадастр у Харківської області щодо не внесення змін до реєстру земель, в електронні бази, в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року, зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до реєстру земель в електроні бази та в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року, виключити земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 з особо цінних земель.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У письмовому відзиві на позов №182(вх. N 01-26/17476/22 від 17.07.2022) відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказавши на те, що відсутня матеріально-правова заінтересованість позивача, відповідно до проекту формування території та встановлення меж населених пунктів Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області, що був розроблений ХФ «Інституту землеустрою УААН» земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 відносяться до агровиробничої групи ґрунтів 53-е- чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані важко суглинкові, які згідно Наказу Держкомзему України від 06.10.2003 року №245 «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» належать до особливо цінних ґрунтів. Належність земельних ділянок до особливо цінних земель підтверджується зокрема і Витягом з протоколу засідання районної комісії щодо врегулювання земельних відносин на території Харківського району від 23.09.2008 року, відповідно якого, заступник в.о. начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_2 попередив замовників проектів землеустрою (гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) що діні землі відносяться до особливо цінних земель. Таким чином вимога про внесення відомостей в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріали на спірні земельні ділянки є неконкретизованою, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив, -

На підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ХР №001154 від 11.09.2001, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування за №92 зазначені земельні ділянки входили до складу земель Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського. Вказаним державним актом оформлено передання Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського у постійне користування землі, площею 309,3 га, на території Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення селянського господарства.

Постановою Президії Української Академії аграрних наук від 28.12.2006 року протокол №19 надано дозвіл на вилучення земельну ділянку, площею 4 га, з землекористування на якій розташовані будівлі колишніх теплиць для надання у користування ПП фірмі «Еврозоо» відповідно до ст.151 п.1 Земельного кодексу.

03.04.2007 №271/4-10 ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» звернувся з клопотанням до Харківської РДА, у якому просив вилучити вказану земельну ділянку, площею 4 га, з землекористування та передати її Харківській РДА з подальшою передачею у користування ПП фірмі «Еврозоо» згідно чинного законодавства.

29.12.2007 за розпорядженням голови Харківської РДА від №3391 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», загальною площею 4 га ріллі сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Коротичанської селищної ради Харківського району і зараховано її до земель запасу.

24.09.2008 згідно розпорядження голови Харківської РДА від №3033 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам (для передачі їх у власність), орієнтовною площею 4га ріллі, за рахунок земель запасу категорії сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірах згідно зі списком. До розпорядження наявний додаток, відповідно до якого дозвіл на розробку проекту землеустрою надається ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 2 га, та ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 2 га. На підставі вищевказаного розпорядження Харківської РДА на замовлення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ТОВ ТД «Агронорм» у 2008 році розроблено проект землеустрою щодо відведення вказаним громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

14.10.2008 року за розпорядженням голови Харківської РДА від №3182 затверджено вказаний проект землеустрою та передано безоплатно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 земельні ділянки, площею по 2 га ріллі кожному, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до розпорядження Харківської РДА від 14.10.2008 №3182 ОСОБА_4 видано державний акт на право власностіна земельну ділянку серії ЯИ №640287, зареєстрований у книзі за номером 011070300055 на земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, а ОСОБА_7 видано державний акт на право власності наземельну ділянку серії ЯИ .№640288, на земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008.

ОСОБА_1 набула права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі договорів купівлі-продажу від 31.10.2011 (зареєстрований у реєстрі за №154 та 155). Згідно витягу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 25.11.2020 року зазначені земельні ділянки мають цільове призначення за Кодом КВЦПЗ 01.03 (Для ведення особистого селянського господарства.) Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11.02.2020 земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 відносяться до особо цінних на підставі індексно-кадастрових карт та інших планово-картографічних матеріалів

На звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру в Харківської області з питання провести перевірку технічної документації та встановити, що земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року, виключити їх з особо цінних земель та відповідно внести зміни до реєстру земель, в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі 22.11.2021 року, відповідачем відмовлено в проведенні перевірки та надано відповідь, що виключно на підставі проведення ґрунтового обстеження можливо визначити якісні характеристики ґрунтового покрову земельної ділянки та обґрунтовано стверджувати про виключення земельної ділянки з таких, що відносяться до особливо цінних.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 79-1 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

На підставі частини другої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

На підставі частин третьої, четвертої статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правовідносини щодо державної реєстрації земельних ділянок регулюються Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI (далі Закон № 3613-VI) в редакції, чинній на час прийняття відповідачем рішення від 06.10.2020 року.

Як визначено частиною першою статті 1 Закону № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно частини п`ятої статті 5 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

На підставі статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 3613-VI державний кадастровий реєстратор:

здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства;

формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні;

здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі;

передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року визначено, що 1. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок № 1051).

Згідно пунктів 3 - 5 Порядку 1051 державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.

Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.

Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи(…)

До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора і власну печатку, форми та опис яких визначаються Мінекономіки.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Під втручанням у діяльність Державного кадастрового реєстратора розуміється прямо не передбачена законодавством дія будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань, яка стосується здійснення Державним кадастровим реєстратором повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.

На підставі пункту 10 Порядку №1051 відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення.

Відповідно до пунктів 11,12 Порядку №1051 відомості Державного земельного кадастру поділяються на відомості про:

1) геодезичну та картографічну основу Державного земельного кадастру;

2) кадастрове зонування земель у межах території України;

3) об`єкти Державного земельного кадастру.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Згідно підпунктів 6, 6-1, 7, 9 пункту 22 Порядку №1051 до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про землі у межах державного кордону, як відомості про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах) та за їх межами (у частині, що характеризують такі землі з урахуванням їх місцезнаходження):

6) відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер) категорії земель (в цілому і за окремими контурами) згідно з додатками 2 і 3 та пунктом 28 цього Порядку; межі земель кожної категорії за окремими контурами з координатами їх поворотних точок та довжиною; площа земель кожної категорії (в цілому і за окремими контурами); інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель (назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, за якою здійснено віднесення земель до відповідної категорії, найменування органу, що його прийняв), електронні копії таких документів;

6-1) відомості про масив земель сільськогосподарського призначення: назва, код (номер) масиву згідно з додатком 2 та пунктом 28 цього Порядку; опис меж та угідь, що входять до складу масиву, а саме: межі масиву з координатами їх поворотних точок та довжиною, текстовий опис складу угідь; контури угідь, що входять до складу масиву з координатами їх поворотних точок та довжиною; площа масиву; інформація про земельні ділянки, що входять до складу масиву; інформація про документи, на підставі яких відомості про масив внесено до Державного земельного кадастру (назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв), електронні копії таких документів;

7) відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер) угіддя (в цілому і за окремими контурами) згідно з додатками 2 і 4 та пунктом 28 цього Порядку; контури угідь з координатами їх поворотних точок та довжиною; площа кожного угіддя (в цілому і за окремими контурами); інформація про документи, на підставі яких визначено угіддя (назва, дата та номер рішення про затвердження відповідної документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв), електронні копії таких документів; інформація про якісні характеристики угідь (в цілому і за окремими контурами), а саме: відмітки висот у Балтійській системі висот, горизонталі рельєфу, ареали крутизни схилів, об`єкти рельєфу (яри, кручі, скелі, урвища, зсуви тощо), висоту перерізу рельєфу, кути крутизни схилів; належність до ареалів певних ґрунтів, їх агровиробничих груп (підгруп) згідно з додатком 5; вміст гумусу; результати агрохімічних обстежень; наявність негативних ознак (засоленість, заболоченість, еродованість, зсуви, обвали, карстоутворення, підтоплення, скелетність, забрудненість радіоактивними, хімічними чи біологічними речовинами, деградованість, малопродуктивність тощо), а також про документи, на підставі яких визначено якісні характеристики угідь (назва, дата та номер рішення про затвердження відповідної документації, найменування органу, що його прийняв (у разі, коли така документація затверджується), електронні копії таких документів;

9) відомості про бонітування ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці: розподіл ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці за балами бонітету, а саме: межі ґрунтів з однаковими балами бонітету з координатами їх поворотних точок, площа ґрунтів з однаковими балами бонітету, значення бала бонітету за кожним ареалом ґрунтів; середній бал бонітету ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці; інформація про документи, на підставі яких проведено бонітування ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці (назва, дата та номер рішення про затвердження технічної документації з бонітування ґрунтів, найменування органу, що його прийняв, дата проведення бонітування ґрунтів), електронні копії таких документів.

Пунктом 24 Порядку №1051 визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки:

1) кадастровий номер згідно з пунктом 30 цього Порядку;

2) місцезнаходження (адреса);

3) опис меж із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності;

4) площа;

5) міри ліній по периметру;

6) координати поворотних точок меж;

7) дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі із зазначенням пунктів прив`язки;

8) дані про якісний стан земель та бонітування ґрунтів згідно з підпунктами 7 і 9 пункту 22 цього Порядку;

9) відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка, згідно з пунктами 21 - 23 цього Порядку;

10) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель):

категорія земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку;

цільове призначення згідно з документацією із землеустрою;

вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно із частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України;

10 1) код (номер) масиву земель сільськогосподарського призначення згідно з підпунктом 6 1 пункту 22 цього Порядку, до складу якого входить земельна ділянка;

11) склад угідь згідно з підпунктом 7 пункту 22 цього Порядку із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, їх облікових номерів, визначених відповідно до пункту 30 2 цього Порядку, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

12) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки згідно з пунктом 23 цього Порядку;

13) відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди:

координати поворотних точок меж;

міри ліній по периметру;

площа;

вид земельного сервітуту згідно із статтею 99 Земельного кодексу України та його зміст;

інформація про документи, на підставі яких встановлено сервітут чи право суборенди (назва, дата та номер рішення про затвердження технічної документації із землеустрою згідно із статтею 55 1 Закону України "Про землеустрій", найменування органу (особи), що його прийняв), електронні копії таких документів;

відомості про зареєстровані права сервітуту та суборенди відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

обліковий номер частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди, визначений згідно з пунктом 30 1 цього Порядку;

14) нормативна грошова оцінка:

значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку;

дата проведення нормативної грошової оцінки земель;

15) інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку:

назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників;

назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів;

інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку;

16) інформація про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

17) відомості про контури, координати поворотних точок, назви, адреси будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікатори об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру також на підставі інформації, отриманої в порядку електронної інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва.

Згідно пункту 110 Порядку №1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

1) заява (у паперовій або електронній формі) про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;

2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації), у паперовій або електронній формі відповідно до вимог Закону України "Про землеустрій";

3) електронний документ.

Відповідно до пункту 111 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;

2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Згідно з пунктом 67 Порядку №1051 внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам:

текст документів має бути написаний розбірливо;

документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;

документи мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Як визначено пунктом 74 Порядку 31051 Державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність:

1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів);

2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1;

3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

Частиною другою пункту 111 Порядку №1051 визначено, що за результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:

-здійснює державну реєстрацію земельної ділянки;

-приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77 - 85 цього Порядку в разі:

- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;

- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.

Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що Державний реєстратор при отриманні документів для державної реєстрації земельної ділянки зобов`язаний перевірити подані документи на відповідність Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку № 1051.

Державний реєстратор може відмовити у реєстрації земельної ділянки,зокрема, у випадку невідповідності поданих документів вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку № 1051 та подання документів не в повному обсязі.

При здійсненні перевірки відповідності поданих документів вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку № 1051 державний реєстратор має враховувати, зокрема, що відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком.

Порядком №1051 передбачено внесення до Державного земельного кадастру відомостей про якісний стан земель та бонітування ґрунтів згідно з підпунктами 7 і 9 пункту 22 цього Порядку; категорію земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку; код (номер) масиву земель сільськогосподарського призначення згідно з підпунктом 6-1 пункту 22 цього Порядку, до складу якого входить земельна ділянка (підпункти 8,10,10-1 пункту 24 Порядку №1051).

Таким чином, Державний реєстратор при здійсненні перевірки відповідності поданих документів для державної реєстрації земельної ділянки також зобов`язаний перевірити відомості щодо якості ґрунтів земельної ділянки, стосовно якої подані документи.

Як визначено пунктом «а» частини першої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

Матеріали справи свідчать, що за даними ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 відноситься до особливо цінних земель згідно протоколу засідання комісії щодо врегулюванню земельних відносин на території Харківського району від 23.09.2008 року, а також з урахуванням того, що вони розташовані на землях, які відносяться до агровиробничої групи ґрунтів 53е - чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані важкосуглинкові, які відповідно до Переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсам №245 від 06.10.2003, відносяться до особливо цінних груп ґрунтів»

Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженою наказом Держкомстату України від 05.11.98 №377, зареєстрованою в Мін`юсті України 14.12.98 за №788/3228, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

"Перелік особливо цінних ґрунтів" затверджено наказом Держкомзему України від 06 жовтня 2003 року № 245, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2003 року за № 979/8300 (надалі - Перелік № 245).

У вказаному переліку визначено особливо цінні ґрунти у відповідній площі по різним частинам території України в залежності від агровиробничої групи ґрунтів, при цьому ґрунти агровиробничої групи 53 д віднесені до зазначеного Переліку.

Водночас пунктом 1 Приміток до Переліку № 245 визначено, що перелік особливо цінних груп ґрунтів складено відповідно до матеріалів природно сільськогосподарського районування території України.

В силу положень статті 179 Земельного кодексу України природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель /ч.2/.

Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування /ч.3/.

Крупно масштабне обслідування ґрунтів в Харківської області було проведено та складено у 1990 році, у зв`язку із чим можуть не враховувати зміни якісного стану ґрунтів.

Статтею 199 Земельного кодексу України передбачено «Бонітування ґрунтів», де зазначено, що « 1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність».

Як зазначає позивач, при розробці проекту землеустрою в 2008 році ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було замовлено експертні ґрунтово-екологічного обстеження відповідно яких за результатами ґрунтово-екологічного обстеження земельнихої ділянокки , загальною площею 2.0 га, розташованихої біля автотраси Харків-Київ: ґрунтовий покрив земельної ділянки був представлений чорноземом опідзоленим важко суглинковим, який має нейтральну або лужну реакцію ґрунтового розчину. Агрохімічні показники ґрунту обстежуваної ділянки свідчать про її значне виснаження та зниження рівня потенційної родючості. За вмістом рухомого фосфору та калію ґрунт обстеженої площадки характеризується як слабо та середньо забезпечений. В ґрунтах земельної ділянки вміст скелетної частини ґрунту перевищує 20% від його об`єму в 0-30 см шарі, що є суттєвою причиною вважати його малопродуктивним. На площадках відбору зразків №3 та №4 виявлено забруднення ґрунту вуглеводнями нафти, що перевищує ОДК в 15-20 рази і підпадає під категорію сильного забруднення при якому неможливо використовувати його в землеробстві. За результатами ґрунтово-екологічного обстеження встановлено, що ґрунт земельної ділянки не відповідає вимогам чинних нормативних документів і не може використовуватися у сільськогосподарському виробництві в якості ріллі. Саме ґрунтово-екологічні дослідження були підставою для формування висновків що зазначені земельні ділянки не відносяться до особливо цінних земель. На підтвердження їх оплати надано квитанції про сплату за договором з Інститутом ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського 10000 грн. від імені ОСОБА_4 та10000 грн. ОСОБА_7 .

Позивачем не надано до суду належним чином оформленого експертного дослідження, тому суд при оцінці доказів не приймає до уваги експертні висновки ґрунтово-екологічного дослідження, але вважає підтвердженим, що при виготовлені технічної документації на земельні ділянки та її реєстрації було проведено бонітування ґрунтів, що є підставою згідно підпунктів 6, 6-1, 7, 9 пункту 22 Порядку №1051 до Державного земельного кадастру внести їх при перевірці до електронних баз та в інші планово-картографічні матеріалі.

Крім того, згідно з висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківської області від 16.10.2008 року №04-23-5339/1 (арк. 48 проекту землеустрою) земельні ділянки, загальною площею 4 га, що надаються у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є землями сількогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та не відносяться до особливо цінних земель. Держуправлінням розглянуто та погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Відповідно до Положення «Про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі за станом на 2007-2008р Управління в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території. П.3 Положення встановлено, що Основними завданнями Управління є: забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі; здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), пестицидами та агрохімікатами, організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі;

Таким чином суд вважає, що висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківської області від 16.10.2008 року №04-23-5339/1 при погодженні проекту землеустрою земельних ділянок, загальною площею 4 га, що надаються у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , а саме, що ці землі, є землями сількогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та не відносяться до особливо цінних земель є належним та допустимим доказом в частині доказу позовних вимог, що земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 не відносились до особо цінних земель за станом на час їх вилучення, формування та виготовлення і затвердження технічної документації.

Частиною 6 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ХР №001154 від 11.09.2001, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування за №92 зазначені земельні ділянки входили до складу земель Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського. 03.04.2007 №271/4-10 ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» звернувся з клопотанням до Харківської РДА, у якому просив вилучити вказану земельну ділянку, площею 4 га, з землекористування та передати її Харківській РДА з подальшою передачею у користування ПП фірмі «Еврозоо» згідно чинного законодавства. 29.12.2007 за розпорядженням голови Харківської РДА від №3391 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», загальною площею 4 га ріллі сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Коротичанської селищної ради Харківського району і зараховано її до земель запасу. На підставі розпорядження Харківської РДА №3033 від 24.09.2008 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам (для передачі їх у власність), на замовлення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ТОВ ТД «Агронорм» у 2008 році розроблено проект землеустрою щодо відведення вказаним громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

У відповідності до пункту "б" частини першої статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту "ґ" частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

За приписами частини 2 статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Абзацом 2 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Так, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу положень частин 4, 5 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

За змістом частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже при вилученні земельних ділянок з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 та реєстрації технічної документації, яка відповідно діючого та той час законодавства повинна пройти перевірку в Державному земельному кадастрі, було змінено цільове призначення на землі для ведення особистого селянського господарства. При цьому будь-яких порушень відносно її складання реєстратором не встановлено.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, у справі «Рисовський проти України» та «Легас проти Хорватії» від 26.03.2013 року зауважено, що державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Гаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії»).

В даному випадку позивач мав правомірні очікування що суб`єктом владних повноважень на час формування земельної ділянки будуть виконані всі встановлені законом процедури.

Рішенням від 01.12.2004 N 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

В розумінні наведеної норми ЦПК України, рішень Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 та від 16.04.2009 №7-рп/2009, позивач є заінтересованою особою, яка домагається реалізації своїх прав та інтересів.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до рішення Верховного Суду від 19.03.2018 справа N 9901/414/18, провадження N П/9901/414/18 завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява N 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Також суд зазначає про необхідність дотримання таких принципів права як "законні очікування" та "юридична визначеність", які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах.

Виходячи з системного аналізу адміністративно-правових принципів суд приходить до висновку, що у випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб`єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб`єктом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про порушення прав позивача, як заінтересованої особи, яка набула право власності на законній підставі та була неповідомлена про всі критерії відносно земельної ділянки в зв`язку з відсутністю їх в Інформації державного земельного кадастру, сформованого при укладанні угоди, а також розраховувала, що при її реєстрації відповідачем виконано всі встановлені законом процедури, що потягнуло за собою юридичні наслідки у вигляді набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків позивача, оскільки з наданих відповідачем відомостей земельні ділянки відносяться до особо цінних земель та відповідно ст .150 ЗК України встановлено особливий порядок щодо їх розпорядженням, крім того право на них може бути припинено, що беззаперечно порушує цивільні права позивача.

Стосовно інших посилань позивачів та відповідачів суд зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, як виняток із загального правила, встановлена презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень.

Це означає, що презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність своїх дій, бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, всупереч наведеним нормам права, не довів правомірність своєї бездіяльності - не здійснення відповідних дій, а також, що відповідачем не доведено належними доказами тієї обставини, що земельні ділянки позивача відноситься до особливо цінних земель.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача визнати незаконною бездіяльність Головного Управління Держгеокадастр у Харківської області щодо не внесення змін до реєстру земель, в електронні бази, в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року, є обгрунтованимиобґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача внести відповідні зміни до реєстру земель в електроні бази та в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року та виключити земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 з особо цінних земель суд зазначає наступне.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі № 826/17109/13-а.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку зобов`язання відповідача надати дозвіл є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.03.2018 (справа № 823/795/17), від 27.02.2018 (справа № 816/591/15-а), від 16.09.2015 (справа № 21-1465а15).

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно з п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду під поняттям "необхідності" мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі "Фадєєва проти Росії", в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства" зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції"..

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов`язані відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

А завданням адміністративного судочинства, у відповідності до ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Броньовський проти Польщі від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Гавенда проти Польщі від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі Аманн проти Швейцаріїї від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі Круслена від 24 квітня 1990 року зазначає, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.

Суд зауважує, що в матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду. Водночас, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку усіх наданих позивачем документів та зроблено відповідний висновок.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлені судом обставини, позивач не позбавлений можливості повторно звернутися з заявою про внесення змін до реєстру земель в електроні бази та в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007 року та виключити земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 з особо цінних земель.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90 139, 241-246, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного Управління Держгеокадастр у Харківської області (код ЄДРПОУ: 39792822, Місцезнаходження: 61145, Харківська обл., місто Харків, вул. Космічна, будинок 21, 8-9 поверх) про визнання дій противоправними та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Головного Управління Держгеокадастру в Харківській області щодо не внесення змін до реєстру земель, в електронні бази, в індексно-кадастрові карти та інші планово-картографічні матеріалі на земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 як на такі, що не відносились до особо цінних земель за станом на 01.01.2007.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного Управління Держгеокадастр у Харківської області (Код ЄДРПОУ: 39792822, Місцезнаходження: 61145, Харківська обл., місто Харків, вул. Космічна, будинок 21, 8-9 поверх) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.