Рішення

від 26.01.2023 по справі 233/621/22

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/621/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартишева Т. О.

секретаря Сарган Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Костянтинівської міської ради» про скасування наказу про відсторонення від роботи,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому зазначила, що працює на посаді сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення в КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради». 01 лютого 2022 року вона отримала наказ № 09-06/81 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 » за підписом директора КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» Руденко О.С., у якому вказано, що її відсторонюють від виконання обов`язків без збереження заробітної плати з 01 лютого 2022 року на строк до усунення причин, що його зумовили на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 12 січня 2022 року № 01-07/106, акту про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 31 січня 2022 року №2. У даному наказі директор ОСОБА_2 посилається на вимоги статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», використовуючи їх як підставу відсторонення працівника за ст. 46 КЗпП України.

Своє відсторонення вважає незаконним й її незгода з даним наказом про її відсторонення базується на нормах чинного законодавства України та Конституції України. Так, виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, і цим законом щеплення від COVID-19 не передбачено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав, передбачених ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Крім того, згідно статті 23 цього закону, щоб мати законну підставу для відсторонення позивачки від роботи, треба встановити той факт, що вона є особою-бактероносієм, для чого керівництво спочатку повинно запропонувати пройти медичний огляд у встановленому законом порядку за рахунок закладу. Такої процедури позивачці не було запропоновано. Письмове пояснення від позивачки з приводу відмови надання документа про щеплення або довідки про протипоказання від вакцінації не вимагалося.

Також, вважає, що вручене їй повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» № 01-07/106 від 12 січня 2022 року містить неповну та невірну інформацію про правовий режим, діючий на території Донецької області. На день подання позову в Україні не введено надзвичайного стану. Цей документ їй було надано для ознайомлення із затримкою у 12 діб, пройти всю процедуру отримання щеплення або отримання довідки про наявність протипоказань за фактично наданий час у 3 доби неможливо. Прохання, а фактично вимога, яка міститься в повідомленні, порушує право позивачки на медичну таємницю, встановлене діючим законодавством. У будь-яких документах, виданих відповідачем, відсутні відомості про надання посадовій особі відповідача повноважень збирати, зберігати, використовувати та поширювати медичну конфіденційну інформацію про стан здоров`я позивачки.

У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ №09-06/81 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 березня 2022 року задоволено клопотання представника відповідача у справі про перехід від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, у цивільній справі призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальногонекомерційного підприємства«Багатопрофільна лікарняінтенсивного лікуванняКостянтинівської міськоїради» проскасування наказупро відстороненнявід роботи закрито підготовче провадження, справу призначенодо судовогорозгляду посуті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із завою про розгляд справи у її відсутність, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» Балановська К.В. у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із заявою про розгляд справи у відсутність представника, не визнає позовні вимоги, підтримує доводи письмового відзиву, з якого вбачається, що позов ОСОБА_1 відповідач вважає необгрунтованим і безпідставним. ОСОБА_1 працює на посаді сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення у КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради». Згідно із ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 72 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти тебуркульозу, поліоміеліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. Зі змістом цієї ж статті працівники окремих професій, вироництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження інших працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відстороняються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щемпленням (зі змінами) на період дії карантину обов`язкові й вакцінації проти COVID-19 підлягають працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; комунальних підприємств та організацій. Щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Відповідно до п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2», керівники підприємств, установ та організацій повинні забезпечити: 1) конроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, прцівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим заказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників та державних службовців, які відмовляються або улиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, кірм тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцінації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, тощо; 3) взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного орагну (державної служби) або підприємства, установи, орагнізації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

31 січня 2022 року набули чинності зміни до переліку № 2153, згідно із якими обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, встановленого КМУ, підлягають працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, а також комунальних підприємств, установ та організацій, тощо. Алгоритм дій роботодавця стосовно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцінації проти COVID-19, викладений у листі Мінекономіки України від 03 листопада 2021 року № 4706-06/52950-03. Дотримуючись вищевказаних норм законодавства та керуючись зазначеним листом адміністрація КНП «БЛІЛ» у повідомленні від 12 січня 2022 року № 01-07/106 запропонувала сестрі медичній стаціонару (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 надати до 28 січня 2022 року документи про вакцінацію проти COVID-19 або про медичні протипоказання до такої вакцінації для продовження роботи після набуття чинності змін до переліку професій № 2153, тобто після 31 січня 2022 року. З даним повідомленням позивачка була ознайомлена під підпис 24 січня 2022 року. У період з 10 січня по 21 січня 2022 року позивачка перебувала у щорічній відпустці, у телефонній розмові прибути 12 січня 2022 року до відділу кадрів задля отримання цього повідомлення відмовилась й не вказала електронну адресу, на яку можливо було б направити копію документа. 24 січня 2022 року ОСОБА_1 повідомила про відсутність наміру виконувати повідомлення. 31 січня 2022 року працівниками відповідача було складено акт № 2 «Про відмову сестри медичної стаціонару (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». На підставі цього акту та вищевказаного повідомлення наказом КНП «БЛІЛ» від 31 січня 2022 року № 09-06/81 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року на строк до усунення причин, що його умовили. З даним наказом позивачка була ознайомлена 01 лютого 2022 року під підпис. Доводи позову про те, що акт складено працівниками, які не уповноважені збирати, зберігати, використовувати та поширювати медичну конфіденційну інформацію про стан здоров`я позивачки, про порушення її медичної таємниці відповідач вважає безпідставними. Вважає, що сертифікат вакцінації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт. Відсторонення працівників у випадках, передбачених законодавством, передбачене статтею 46 КЗпП України. Також, законом встановлена відповідальність роботодавця, якщо він не відсторонить працівника. Зазначає, що відповідачем було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення позивачки про нововведення законодавства, однак остання безпідставно порушила його норми, що потягло за собою рішення про її відсторонення від виконання посадових обов`язків. Оспорюваний наказ відповідач вважає правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству й не порушує трудових, цивільних та конституційних прав ОСОБА_1 . Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

З`ясувавши позицію сторін по справі, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01 вересня 1988 року ОСОБА_3 (а.с. 15-18) перебуває у трудових відносинах із відповідачем, працює на посаді сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення в КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» (а.с. 11-14).

Відповідно до копії повідомлення № 01-07/106 від 12 січня 2022 року за підписом т.в.о. директора КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» (а.с. 7) позивача ОСОБА_1 було повідомлено, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства, яких до 28 січня 2022 року зобов`язано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, наприклад: - документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцінації або однієї дози дводозної вакцини від СОVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифіат, що підтверджує вакцінацію від СОVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Зазначено про можливість надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Позивача ОСОБА_1 поінформовано, що період відсторонення без збережння заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме страховий внесок за позивача. Період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Із повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 24 січня 2022 року (а.с. 7).

Згідно наказу КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» № 09-09/1126 від 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці у первіод часу з 10 січня 2022 року по 21 січня 2022 року.

24 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася на адресу керівника КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» із заявою про неприпустимість порушення законодавства про працю, у якому зазначила про свою незгоду із зобов`язанням надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 та неприпустимість будь-якого медичного примусу, тощо, відповідь на яку із роз`ясненням положень законодавчих актів щодо вакцінації ОСОБА_1 надано відповідачем 14 лютого 2022 року.

31 січня 2022 року начальником відділу кадрів КНП «БЛІЛ КМР» у присутності інспектора відділу кадрів, комірника складено акт № 2 про відмову сестри медичної стаціонару (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 (а.с. 10), копія якого надана позивачці на її письмове звернення від 04 лютого 2022 року (а.с. 8-9).

Наказом відповідача № 09-06/81 від 31 січня 2022 року позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати з 01 лютого 2022 року на строк до усунення причин що його зумовили. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 12 січня 2022 року № 01-07/106, акт про відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 31 січня 2022 року № 2 (а.с. 6).

Відповідно до копії наказу директора КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» № 09-06/257 від 15 березня 2022 року «Про допуск до роботи ОСОБА_1 » зупинено дію наказу від 31 січня 2022 року № 09-06/81 «Про відсторонення сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 » та допущено її до роботи з 16 березня 2022 року до закінчення воєнного стану в Україні. Підстава: наказ МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», Закон України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022».

Частиною 1статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннямист. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Положеннямист. 24 Конституції Українивизначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 43 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Також, одним з основних принципів охорони здоров`я в України, виходячи з положень ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», є дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема, передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до положень ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Згідно з положеннямист.284ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою.

Отже, аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.

Крім того, згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація НЕ є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Таким чином, дана стаття передбачає обов`язкові щеплення проти окремих видів інфекційних хвороб. При цьому в даному переліку не міститься посилання на обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, положенняст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»не лише визначають види інфекційних хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим, а й встановлюють, що ці види інфекційних хвороб включаються до Календаря щеплень.

Пунктом 5 Положення про організаціюі проведенняпрофілактичних щеплень передбачено, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку.

Щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 до Календаря профілактичних щеплень в Україні не включене.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства відсутні підстави для висновку про те, що щеплення проти хвороби COVID-19 відсенено до переліку обов`язкових щеплень.

Згідно ч.ч.2-4 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Суд зауважує, що з досліджених доказів вбачається, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території та об`єкті, де працює позивач, не приймалось жодним із суб`єктів, визначених ч. 4ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», принаймні доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від04жовтня 2021року №2153 затверджено «Перелік професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням».

Дію Наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні згідно з Наказом

Міністерства охорони здоров`я№ 380від 25лютого 2022 року.

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до вказаного переліку увійшли, у тому числі, працівники закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.

При цьому суд звертає увагу на те, що обов`язковість профілактичнихщепленнь протигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,на періоддії карантину,встановленого КабінетомМіністрів Україниз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,визначено відповіднимПереліком,який підписанийГенеральним директоромДиректорату громадськогоздоров`я тапрофілактики захворюваностіРуденко,і якийвідповідно неуповноважений визначатиокремі професії,виробництва таорганізації,діяльність якихможе призвестидо зараженняцих працівниківта (або)поши рення ними інфекційних хвороб.

Фактично обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року№ 2153для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Суд зауважує, що відповідачем по справі не надано доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги ч. 6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, а також вимог ч. 2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»щодо не допуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зміст права на працю, закріпленого ст.43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантованестаттею 43 Конституції, включено дорозділу ІІ Конституціїі належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

У рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"»наголосив:

п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зістаттею 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями4,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1статті 92 Конституціїтаке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та Наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Частиною 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівникавід роботи-це призупиненнявиконання нимсвоїх трудовихобов`язківза рішеннямуповноважених наце компетентнихорганів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Разом з тим, за змістом статті 46КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах № 185/676/18 та № 761/12073/18.

На переконання суду винесений відповідачем наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи порушує вимоги частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини 2статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», враховуючи що відповідно до наведених вище приписів діючого законодавства щеплення проти COVID-19 не віднесено до обов`язкових.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування наказу КНП «БЛІЛ Костянтинівської міської ради» №09-06/81 від 31 січня 2022 року про відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказупро відсторонення її від роботи підлягають задоволенню.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 992,40 грн. (а.с. 25).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 81, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстрованемісце проживання АДРЕСА_1 ;паспорт серії НОМЕР_2 ) до Комунального некомерційного підприємства «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Костянтинівської міської ради» (юридична адреса: пр-т. Ломоносова, буд. 101, м. Костянтинівка, Донецька область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 01990756) про скасування наказу про відсторонення від роботи задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №09-06/81 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення сестри медичної стаціонарного (процедурного кабінету) хірургічного відділення ОСОБА_1 ».

Стягнути з Комунального некомерційногопідприємства «Багатопрофільналікарня інтенсивноголікування Костянтинівськоїміської ради» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 26 січня 2023 року.

Суддя :