Рішення

від 17.01.2023 по справі 910/13941/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2023Справа № 910/13941/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп", м. Київ

про стягнення 613 550,52 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Їгіт О.І. (адвокат за ордером серії КВ№381384 від 21.09.2020 року);

від відповідача: Бондарчук З.В. (адвокат за ордером серії АМ№1003558 від 19.06.2020 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.09.2020 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Мироста" (позивач) із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркер Груп" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 456 850,00 грн, суми пені в розмірі 13 127,78 грн, суми 3% річних в розмірі 2 587,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 2 865,74 грн, суми витрат на утримання майна в розмірі 138 120,00 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року та умов усної поставки, в частині розрахунку за поставлений позивачем товар.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15.09.2020 року позовні матеріали по справі №910/13941/20 передані для розгляду судді Морозову С.М.

Ухвалою від 22.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.11.2020 року.

У зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 27.10.2020 року по 25.11.2020 року на лікарняному, ухвалою від 26.11.2021 року сторін викликано в засідання 26.01.2021 року.

В підготовчому засіданні 26.01.2021 року судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 02.03.2021 року.

26.02.2021 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що усні домовленості між сторонами щодо поставки інших дверей відсутні. Окрім того, відповідач зазначає, що товар йому позивачем поставлено не було, а надані позивачем документи на підтвердження поставки не доводять факту поставки. Також відповідач наголосив на тому, що незрозумілою залишається позиція позивача про усні домовленості між сторонами щодо поставки більш дешевих дверей, наводячи при цьому вартість таких дверей за більшою ціною, ніж передбачено умовами Договору.

В підготовчих засіданнях 02.03.2021 року, 13.04.2021 року, 22.06.2021 року та 10.08.2021 року в справі оголошувались перерви до 13.04.2021 року, до 22.06.2021 року, до 10.08.2021 року та до 19.10.2021 року відповідно.

04.10.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 19.10.2021 року судом було постановлено звернутись із запитом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про надання інформації по кримінальному провадженню №12020100090004916 та оголошено перерву до 30.11.2021 року.

В підготовчому засіданні 30.11.2021 року, у зв`язку з ненадходженням відповіді від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, у справі було оголошено перерву до 08.02.2022 року.

30.11.2021 позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача у розмірі 613 550,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мироста" про забезпечення позову.

09.12.2021 до суду від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві надійшов лист з інформацією щодо кримінального провадження №12020100090004916.

07.02.2022 до суду від відповідача надійшли клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 08.02.2022 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у Солом`янського ГУНП у м. Києві та оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 08.02.2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2022 року.

Однак, засідання 29.03.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою від 29.06.2022 року судове засідання в справі призначено на 02.08.2022 року.

В судовому засіданні 02.08.2022 року в справі оголошено перерву до 20.09.2022 року.

В судовому засіданні 20.09.2022 року в справі оголошено перерву до 08.11.2022 року.

Судове засідання 08.11.2022 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, у зв`язку з чим ухвалою від 15.11.2022 року судове засідання у справі призначено на 17.01.2023 року.

В судовому засіданні 17.01.2023 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мироста» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркер Груп» (покупець) укладено Договір поставки №10/03/2020 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити на об`єкт покупця у передбачені Договором строки, а покупець, прийняти й оплатити згідно з умовами цього Договору товар - Двері вхідні, найменування, характеристики та кількість яких зазначені у Специфікації, на умовах, узгоджених сторонами додатково.

Право власності на товар, поставлений за цим Договором, переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі його покупцеві по видатковим накладним, що є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору, розрахунок відбувається в два етапи: 1 етап - покупець сплачує 50 відсотків від загальної вартості зазначеної в специфікації на рахунок постачальника протягом 2 робочих днів з моменту підписання сторонами цього Договору; 2 етап - решту в розмірі 50 відсотків покупець сплачує на рахунок постачальника протягом 2 календарних днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.1. Договору постачальник зобов`язується протягом 20 календарних днів поставити товар на об`єкт покупця.

Товар вважається переданим у власність покупця за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості товару, та в разі підписання покупцем видаткової накладної. (п. 5.2. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. (п. 8.1. Договору).

В Специфікації №1 до Договору сторонами погоджено, що поставці підлягає 109 штук дверей за ціною 3 500,00 грн на загальну суму 381 500 грн.

В Технічній специфікації №1 до Договору сторонами погоджено характеристики дверей.

11.03.2020 року позивачем виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 на суму 381 500,44 грн.

Відповідачем на виконання вказаного рахунку-фактури здійснено часткову оплату вартості дверей на суму 268 000,00 грн, згідно наступних платіжних доручень: №154 від 12.03.2020 року на суму 150 000,00 грн, №164 від 13.03.2020 року на суму 18 000,00 грн та №218 від 26.03.2020 року на суму 100 000,00 грн.

Як зазначає позивач, в подальшому між сторонами було досягнуто усної домовленості про поставку дверей нижчої якості, на підставі чого було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 від 11.03.2020 року на суму 412 020,00 грн, за яким вартість однієї двері без ПДВ становить 3 150,00 грн.

В позові стверджується, що позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 268 380,00 грн згідно видаткової накладної №РН-0000046 від 09.04.2020 року (43 штуки дверей) на суму 162 540,00 та №РН-0000053 від 04.05.2020 року (28 штук дверей) на суму 105 840,00 грн.

Окрім того, на чому наполягає позивач, у зв`язку з тим, що позивачем виготовлено 109 одиниць дверей, а поставлено лише 71 одиницю дверей, він на підставі Договору відповідального зберігання №20012020-ВЗ від 20.01.2020 року, передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Антип» двері на зберігання.

Так, відповідно до Актів приймання-передачі від 25.03.2020 року, 29.03.2020 року, 30.03.2020 року та 08.04.2020 року позивачем передано на зберігання ТОВ «Антип» 147 штук дверей.

Відповідно до Договору суборенди складського приміщення №13032020 від 20.01.2020 року ТОВ «Мироста», як суборендар, зберігав двері у складських приміщеннях ТОВ «Антип», як орендаря, за адресою: м. Київ, вул. Бережанська, 9.

Пред`являючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідач не розрахувався за виготовлені ним двері, що зберігаються на складі ТОВ «Антип», та частково поставлені двері, на загальну суму в розмірі 456 850,00 грн, та нараховує у зв`язку з цим суму пені в розмірі 13 127,78 грн, суму 3% річних в розмірі 2 587,00 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 2 865,74 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача суму витрат на утримання майна на складі ТОВ «Антип» в розмірі 138 120,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач наголошує на тому, що двері позивачем поставлено не було, у зв`язку з чим грошове зобов`язання перед позивачем відсутнє.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2020 року між сторонами укладено Договір.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.

11.03.2020 року позивачем, на виконання Договору, виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру №СФ-0000060 на суму 381 500,44 грн згідно умов Договору.

Відповідачем на виконання вказаного рахунку-фактури здійснено часткову оплату вартості дверей на суму 268 000,00 грн, згідно наступних платіжних доручень: №154 від 12.03.2020 року на суму 150 000,00 грн, №164 від 13.03.2020 року на суму 18 000,00 грн та №218 від 26.03.2020 року на суму 100 000,00 грн.

Позивач наполягає на тому, що в подальшому між сторонами було досягнуто усної домовленості про поставку дверей нижчої якості, на підставі чого було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000060 від 11.03.2020 року на суму 412 020,00 грн, за яким вартість однієї двері без ПДВ становить 3 150,00 грн.

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Проте, з матеріалів справи не випливає факту погодження між сторонами усних домовленостей щодо поставки іншої партії дверей та за іншою ціною.

Твердження позивача, про те, що проведені відповідачем оплати згідно платіжних доручень №154 від 12.03.2020 року, №164 від 13.03.2020 року та №218 від 26.03.2020 року (призначення платежу: оплата за двері металеві по рах. №СФ-0000060 від 11.03.2020) здійснені на виконання усного договору та згідно рахунку-фактури №СФ-0000060 від 11.03.2020 року на суму 412 020,00 грн не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, враховуючи, що рахунок-фактури на суму 381 500,44 грн має такі ж реквізити, а саме: №СФ-0000060 від 11.03.2020 року.

Таким чином, враховуючи наявні в справі матеріали справи, Суд виходить з тих обставин, що між сторонами діють умови Договору поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.1. Договору постачальник зобов`язується протягом 20 календарних днів поставити товар на об`єкт покупця.

Відповідно до п. 5.2. Договору товар вважається переданим у власність покупця за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості товару, та в разі підписання покупцем видаткової накладної.

Позивач пред`являючи позовні вимоги вказував, що доказом поставки є видаткові накладні №РН-0000046 від 09.04.2020 року (43 штуки дверей) на суму 162 540,00 грн та №РН-0000053 від 04.05.2020 року (28 штук дверей) на суму 105 840,00 грн.

Із наявним в матеріалах справи вказаних видаткових накладних вбачається, що вони підписані лише зі сторони ТОВ «Мироста» директором Білька А.А., а представником ТОВ «Меркер Груп» підписів не проставлено.

Відповідачем долучено до матеріалів справи висновок експерта №730/06/2021 від 30.06.2021 року, складений експертом ТОВ «Експертна-дослідна служба України» Фраймович Л.В., який попереджений про кримінальну відповідальність згідно ст. 384 КК України.

У вказаному висновку зазначено, що підпис від імені директора позивача Більки А.А. на видаткових накладних №РН-0000046 від 09.04.2020 року та №РН-0000053 від 04.05.2020 року вчинено не тією особою, яка виконала підпис від імені Більки А.А. в Договорі поставки №10/03/2020 від 10.03.2020 року, а іншою особою.

При цьому, позивач у позовній заяві стверджував, що двері від імені відповідача прийнято громадянином на ім`я ОСОБА_1 .

Однак, доказів того, що громадянин Степан є працівником відповідача позивачем не надано, як і не надано підписаної громадянином Степаном видаткової накладної про прийняття дверей від позивача.

Наполягаючи на факті поставки позивачем надано до матеріалів справи фотографії дверей без зазначення місць їх вчинення.

В матеріалах справи також міститься заява свідка ОСОБА_2 , в якій вказано, що товар від імені ТОВ «Меркер Груп» прийнято громадянином на ім`я ОСОБА_1 .

Окрім того, позивачем долучено до матеріалів справи Протокол огляду від 18.06.2021 року, складений слідчим Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві Хоменко Є.М., згідно тексту якого, на ЖК «Сучасний» встановлено 71 одиницю дверей.

На вказаний доказ відповідачем долучено до матеріалів справи витяг із державного реєстру досудових розслідувань, згідно якого відкрито кримінальне провадження №62021100010000676 від 06.08.2021 року за ознаками кримінального порушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, щодо того, що слідчий Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві вніс недостовірні відомості до протоколу огляду від 18.06.2021 року, оскільки огляд фактично не проводився.

Згідно відповіді Територіального управління ДБР, розташоване у м. Києві №29010-21/11-02-7539/21 від 17.11.2021 року, у відповідь на запит суду від 20.10.2021 року, повідомлено, що досудове слідство за кримінальним провадженням №62021100010000676 триває та вживаються заходи, щодо встановлення місцезнаходження оригіналу протоколу огляду від 18.06.2021 року, оскільки встановлено відсутність такого оригіналу в матеріалах кримінального провадження №12020100090004916.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копії книг обліку відвідувань за адресою: м. Київ, вул. Любомира Гузара, 9Б, згідно яких слідчий Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві Хоменко Є.М. не значиться як відвідувач за адресою відповідача.

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням покупцем видаткової накладної.

З огляду на викладене залишається невстановленою обставина факту поставки позивачем дверей на об`єкт відповідача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. п. 1- 3 ч. 1 ст. 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд в ході розгляду справи неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В процесі розгляду справи сторони доводили суду існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень.

Втім, Суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Сторонами чітко передбачено в Договорі, що товар вважається переданим у власність покупця за кількістю та якістю в разі підписання покупцем видаткової накладної.

Матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження отримання відповідачем дверей від позивача у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору, у зв`язку з чим відсутні підстави для підтвердження факту виконання позивачем умов Договору та, як наслідок, обов`язку відповідача здійснити оплату таких дверей, з огляду на що, всі супутні вимоги позивача стягнення суми пені, суми 3% річних, суми інфляційних втрат та суми витрат на утримання майна є недоведеними.

Враховуючи викладене вище, оцінивши надані учасниками справи доказі в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в справі №910/13941/20.

Судовий збір позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мироста" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 9 203,26 грн.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 27.01.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ