Рішення

від 27.01.2023 по справі 910/12615/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2023Справа № 910/12615/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА"

про стягнення 159 530,97 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 159 530,97 грн., з яких: 146 790,15 грн. - основний борг, 11 815,98 грн. - пеня, 924,84 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 20.04.2010 року договору оренди № 14-Упр(Ор)-10 в частині своєчасної сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ДА" у період з січня по липень 2022 року утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі, а також виникли підстави для нарахування пені та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2022 року відкрито провадження у справі № 910/12615/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 23.11.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/12615/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 26, квартира 53.

Проте вищевказане відправлення з трек-номером 0105493150541 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДА" (орендар) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендодавець) укладено договір оренди № 14-Упр(Ор)-10 (далі - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль) для торгівлі непродовольчими товарами.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток наведених юридичних осіб.

За умовами пункту 2.1 Договору об`єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 42 м2 згідно з викопіюванням зі Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід`ємну частину цього Договору.

У розділах 2-7 Договору сторони узгодили об`єкт оренди, розмір орендної плати, права і обов`язки сторін, відповідальність сторін, умови відновлення об`єкта оренди та його повернення тощо.

Так, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 18.12.2008 № 860/860 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91, та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати становить: 167,63 грн. за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об`єкт оренди станом на квітень 2010 року складає 7040,63 грн. без ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно з пунктом 3.4 Договору додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 3.5 Договору всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20 % з розрахунку на квітень 2010 р. складає 8 448,75 грн. Оплата проводиться орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об`єкта оренди орендодавцеві.

За умовами пункту 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

У пункті 4.1 цієї угоди сторони передбачили, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об`єкт оренди.

Згідно з пунктом 2.3 Договору опис технічного стану об`єкта оренди та дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об`єкта оренди, що є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 1).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв частину переходу станції метро "Нивки" (вестибюль № 1), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) загальною площею 42 м2, на підтвердження чого 20.04.2010 року між орендодавцем та орендарем без жодних зауважень було підписано та скріплено печатками відповідний акт приймання-передачі майна в оренду (Додаток № 1 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

За умовами пункту 9.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 діє з 20.04.2010 до 18.04.2013 (2 роки 364 дні).

Пунктом 9.5 Договору передбачено, що цей правочин припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Комунальне підприємство "Київський метрополітен" посилалося на те, що вищенаведений Договір з 19.04.2013 року є припиненим, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Разом із тим, у пунктах 3.5, 4.14 Договору сторонами було узгоджено, що у разі невиконання орендарем обов`язку щодо передачі майна з оренди орендодавцю за актом приймання-передачі, оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об`єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Зважаючи на те, що всупереч умовам Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА" орендоване ним за цим правочином майно у встановлений строк по акту приймання-передачі орендодавцеві не повернуло та продовжує користуватися частиною переходу станції метро "Нивки" (вестибюль № 1) загальною площею 42 м2 для здійснення підприємницької діяльності, а також враховуючи те, що відповідачем протягом січня-липня 2022 року не сплачувалися орендні платежі за Договором, Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з орендаря 146 790,15 грн. орендної плати за вищевказаний період, а також 11 815,98 грн. пені та 924,84 грн. 3 % річних, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 47 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За приписами частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Разом із тим, за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами частини 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (чинного на момент укладення та виконання Договору) було передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 9.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 діє з 20.04.2010 до 18.04.2013 року (2 роки 364 дні).

Після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (пункт 9.3 Договору).

Водночас, рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2019 року в справі № 910/17172/18 за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Да" про стягнення заборгованості за Договором було встановлено, що останній припинив свою дію з 19.04.2013 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та відсутністю доказів продовження строку дії даного правочину.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Враховуючи наведене, суд вважає встановленим факт припинення строку дії спірного Договору оренди з 19.04.2013 року. При цьому, вказаний факт відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України є преюдиційним і повторному доказуванню не підлягає.

Зважаючи на викладене, суд звертає увагу на те, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються приписами Цивільного кодексу України щодо регулювання договору найму.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19.

З матеріалів справи вбачається та позивачем не заперечується, що Договір є припиненим з 19.04.2013 року.

Відповідно до умов пункту 7.5 Договору у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об`єкта оренди на дату повернення.

Матеріали справи не містять жодних доказів підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII та пунктів 4.14, 7.5 Договору, а також належних та допустимих доказів звільнення відповідачем орендованої частини вестибюлю станції метро "Нивки" від своїх огороджуючих конструкцій.

Натомість, у матеріалах справи наявний складений представниками Комунального підприємства "Київський метрополітен" акт проведення огляду об`єкта оренди від 18.08.2022 року, яким встановлено факт використання відповідачем орендованого майна (частини переходу станції метро "Нивки") та здійснення торгівельної діяльності.

Суд зазначає, що після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним.

Так, за змістом статей 610-612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

За умовами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.

Так, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Зважаючи на викладені обставини, а також враховуючи предмет та підстави пред`явленого Комунальним підприємством "Київський метрополітен" позову про стягнення з орендаря 146 790,15 грн. заборгованості з орендної плати, що утворилася за період січень-липень 2022 року (через 9 років після припинення Договору), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення означених вимог, а також похідних вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА" 11 815,98 грн. пені і 924,84 грн. 3 % річних, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

При цьому, судом враховано положення пункту 3.5 Договору, за змістом яких останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при повернення об`єкта оренди орендодавцеві.

Проте яким би способом у договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.07.2021 року в справі № 904/577/20 та інших.

Суд також звертає увагу на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (пункт 35 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2020 року в справі № 925/965/16).

Отже, під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховуватися саме останні правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19, і які було враховано судом у цій справі.

Крім того, переглядаючи судові рішення у справі № 910/11131/19, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від протилежної правової позиції Верховного Суду (викладеної, зокрема, у постановах від 14.11.2018 року в справі № 924/195/16, від 11.05.2018 року в справі № 926/2119/17), відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії зазначеного договору, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

При цьому, враховуючи, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19 не знайшла підстав для відступу від власних правових висновків, викладених в постанові від 13.12.2019 року в справі № 910/20370/17 (та інших позицій колегій суддів), слід вважати, що практика у застосуванні норм частини 2 статі 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах наразі є сформованою і сталою.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевказані встановлені судом фактичні обставини справи, у задоволенні позову Комунального підприємства "Київський метрополітен" слід відмовити.

Водночас суд, з урахуванням вищенаведених висновків, роз`яснює, що Комунальне підприємство "Київський метрополітен" не позбавлене права звернутися до суду з новим позовом з відповідним нормативно-правовим та доказовим обґрунтуванням, а також викладенням у ньому належного способу захисту прав та інтересів позивача як орендодавця після припинення договору, коли користування відповідачем орендованим за Договором майном стало неправомірним.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.01.2023 року.

Суддя В.С. Ломака