Рішення

від 27.01.2023 по справі 910/12153/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2023Справа № 910/12153/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфавайл"

про стягнення 580 058,40 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфавайл" (далі - відповідач) про стягнення збитків у розмірі 580 058,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, у порушення приписів статті 201 Податкового кодексу України, за наслідками здійснених між сторонами господарських операцій з поставки позивачу товару не зареєстрував податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 580 058,40 грн. та завдавши таким чином Державному підприємству "Морський торговельний порт "Южний" збитків у вказаному розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2022 року відкрито провадження у справі № 910/12153/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 15.11.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/12153/22 згідно з поштовим повідомленням з трек-номером 0105493048500 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02000, місто Київ, вулиця Лодигіна, будинок 2.

Проте, зазначене відправлення з трек-номером 0105493048500 вручене відповідачу не було.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і, зокрема, повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.11.2022 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.11.2018 року між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфавайл" (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів № Т/СН-229/18 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався у 2018 році поставити покупцю товар, зазначений у Специфікації, що є Додатком № 1, відповідно до цього Договору, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Вказаний правочин, а також Специфікація та Додаткова угода від 28.12.2018 року № 1 до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.2 Договору найменування товару визначається згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015. Асортимент, кількість та ціна за одиницю товару визначені в Додатку № 1 до цього Договору.

За змістом пункту 2.1 Договору його ціна становить 3 520 032,00 грн., у т.ч. ПДВ - 586 672,00 грн., та включає в себе ціну товару, зазначеного в позиціях № 1-16, № 44 Додатку № 1 до цього Договору (Специфікація), що еквівалентно 73 661,27 євро за офіційним курсом 1 євро - 32,10 грн., встановленим Національним банком України на 30.10.2018 року (дата проведення електронного аукціону), та ціну товару, зазначеного в позиціях 17-43 Додатку № 1 до цього Договору (Специфікація). Оплата за Договором здійснюється в гривнях.

Відповідно до пункту 3.1 Договору покупець оплачує конкретну партію товару прямим банківським переведенням коштів на рахунок постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів з дати поставки конкретної партії товару, згідно з виставленим постачальником рахунком, оформленим відповідно до рознарядки покупця на поставку конкретної партії товару.

Згідно з пунктами 4.1, 4.4 означеної угоди постачальник протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати отримання рознарядки покупця на поставку конкретної партії товару, поставляє покупцеві конкретну партію товару у повній відповідності до наданої рознарядки. Постачальник несе ризик пошкодження або знищення товару до моменту передачі його покупцеві.

Моментом поставки товару вважається момент одержання товару покупцем з оформленням прибуткових документів на складі покупця. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за якістю та комплектністю після підписання видаткової та товарно-транспортної накладної.

Пунктом 6.3.3 Договору на постачальника покладено обов`язок надати покупцю податкову накладну, складену належним чином, оформлену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлений законодавством України строк. Податкова накладна надається за допомогою програмного забезпечення "M.E.Doc Is. ", або іншої спеціалізованої програми на електронну адресу: medoc@port-yuzhny.com.ua виключно в електронній формі після її реєстрації в ЄРПН.

Відповідно до пункту 7.7 Договору у разі втрати права покупця на податковий кредит внаслідок відсутності реєстрації податкових накладних в ЄРПН постачальником протягом 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної, покупець протягом 10 (десяти) календарних днів, наступних за 1095-м календарним днем з дати складення податкової накладної, має право на компенсування збитків у розмірі втраченого податкового кредиту на підставі письмової претензії з наданням документів, що обґрунтовують факт заподіяння збитків.

Згідно з пунктом 10.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2018 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Разом із тим, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 до Договору, керуючись частиною 5 статті 36 Закону України від 25.12.2015 року № 922-VIII "Про публічні закупівлі" і пунктами 11.2 та 11.4 Договору, сторони досягли згоди продовжити його дію на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, але не пізніше ніж по 30.04.2019 року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у Договорі.

Слід зазначити, що у Додатку № 1 до Договору - Специфікації сторони погодили найменування товару, що поставляється за цією угодою, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість товару з ПДВ та без ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач згідно з підписаними представниками сторін видатковими накладними від 07.12.2018 року № 6 на суму 1 142 174,40 грн. (у тому числі ПДВ: 190 362,40 грн.), від 21.12.2018 року № 7 на суму 62 185,20 грн. (у тому числі ПДВ: 10 364,20 грн.), від 22.12.2018 року № 11 на суму 1 217 992,80 грн. (у тому числі ПДВ: 202 998,80 грн.), від 29.12.2018 року № 14 на суму 1 057 998,00 грн. (у тому числі ПДВ: 176 333,00 грн.), що додатково підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними від 07.12.2018 року № Р6, від 21.12.2018 року № Р7, від 22.12.2018 року № Р11, від 29.12.2018 року № Р14 та приймальними актами від 07.12.2018 року № 454, від 21.12.2018 року № 636, від 22.12.2018 року № 686 та від 29.12.2018 року № 959 з додатками до них, поставив позивачу товар на загальну суму 3 480 350,40 грн. (у тому числі ПДВ: 580 058,40 грн.).

Судом встановлено, що поставлена на підставі вищенаведених товаророзпорядчих документів продукція була оплачена Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" відповідно до платіжних доручень від 19.12.2018 року № 23182 на суму 1 142 174,40 грн. (у тому числі ПДВ: 190 362,40 грн.), від 10.01.2019 року № 326 на суму 62 185,20 грн. (у тому числі ПДВ: 10 364,20 грн.), від 29.12.2018 року № 23488 на суму 1 217 992,80 грн. (у тому числі ПДВ: 202 998,80 грн.) та від 21.01.2019 року № 2721 на суму 1 057 998,00 грн. (у тому числі ПДВ: 176 333,00 грн.).

Проте, за твердженням позивача, в порушення приписів статті 201 Податкового кодексу України відповідач належним чином не оформив податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та не зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 580 058,40 грн. та завдавши таким чином Державному підприємству "Морський торговельний порт "Южний" збитків у зазначеному розмірі.

З урахуванням вищевикладеного, позивач вирішив звернутися до суду із даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом приписів пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Судом встановлено, що за результатами вищевказаних господарських операцій з поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфавайл" склало в електронній формі та направило на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкові накладні: від 07.12.2018 року № 5 на суму 1 142 174,40 грн. (у тому числі ПДВ: 190 362,40 грн.), від 21.12.2018 року № 6 на суму 62 185,20 грн. (у тому числі ПДВ: 10 364,20 грн.), від 22.12.2018 року № 10 на суму 1 217 992,80 грн. (у тому числі ПДВ: 202 998,80 грн.), від 29.12.2018 року № 13 на суму 1 057 998,00 грн. (у тому числі ПДВ: 176 333,00 грн.).

Проте податковим органом було зупинено реєстрацію вищезазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних із посиланням на те, що такі накладні відповідають вимогами підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку, а також запропоновано відповідачу надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

Разом із тим, відповідачем у встановленому порядку вищенаведених вимог виконано не було, у зв`язку із чим рішеннями комісії податкового органу у реєстрації податкових накладних від 07.12.2018 року № 5, від 21.12.2018 року № 6, від 22.12.2018 року № 10 та від 29.12.2018 року № 13 було відмовлено. Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, наданою позивачем роздруківкою із системи "M.E.Doc", та відповідачем не спростовані.

Більше того, за умовами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Водночас зі змісту наданого Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 233395, сформованого на запит позивача № 233395, вбачається, що станом на 26.10.2022 року податкові накладні від 07.12.2018 року № 5, від 21.12.2018 року № 6, від 22.12.2018 року № 10 та від 29.12.2018 року № 13 у Єдиному реєстрі податкових накладних не зареєстровані.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Суд зазначає, що положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 року в справі № 917/877/17. При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного у пункті 28 постанови Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 918/216/17, згідно з яким передбачалось, що відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Суд наголошує, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 року в справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Слід також зазначити, що хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 908/1568/18 та від 10.01.2022 року в справі № 910/3338/21.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Судом встановлено, що спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операцій з поставки товару за видатковими накладними від 07.12.2018 року № 6 на суму 1 142 174,40 грн. (у тому числі ПДВ: 190 362,40 грн.), від 21.12.2018 року № 7 на суму 62 185,20 грн. (у тому числі ПДВ: 10 364,20 грн.), від 22.12.2018 року № 11 на суму 1 217 992,80 грн. (у тому числі ПДВ: 202 998,80 грн.), від 29.12.2018 року № 14 на суму 1 057 998,00 грн. (у тому числі ПДВ: 176 333,00 грн.), що позбавило Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ - 580 058,40 грн.

За встановленими судом обставинами, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ у розмірі 580 058,40 грн. до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на означену суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Оскільки нарахована позивачем сума збитків у розмірі 580 058,40 грн. є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" про стягнення з відповідача цієї суми грошових коштів.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження факту реєстрації в установлений законом термін спірних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та відшкодування завданих позивачу збитків.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфавайл" (02000, місто Київ, вулиця Лодигіна, будинок 2; код ЄДРПОУ 42055853) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" (65481, Одеська область, місто Южне, вулиця Берегова, 13; код ЄДРПОУ 04704790) 580 058 (п`ятсот вісімдесят тисяч п`ятдесят вісім) грн. 40 коп. збитків та 8 700 (вісім тисяч сімсот) грн. 88 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27.01.2023 року.

Суддя В.С. Ломака