Рішення

від 27.01.2023 по справі 920/1117/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.01.2023м. СумиСправа № 920/1117/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/1117/22

за позовом: Приватного підприємства КОТЛОТЕХ (вул. Комерційна,8,

м. Житомир, Житомирська область, 10002, код ЄДРПОУ 33688810)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМПАКС

(вул. Супруна, 15, м. Суми, 40011, код ЄДРПОУ 42177135)

про стягнення 116428 грн 35 коп.

Суть спору: 28.12.2022 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 116428 грн 35 коп., з яких: 62000 грн 00 коп. сума основного боргу (передоплати), 54250 грн 00 коп. штрафні санкції (неустойка, пеня), 178 грн 35 коп. 3% річних за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки від 27.10.2022 № 1410202251, а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 28.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.

Станом на 26.01.2023 відповідач відзив на позовну заяву суду не надав.

При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі повернута відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача ТОВ «Емпакс» є: 40011, Сумська область, м. Суми, вул. Супруна, буд. 15. На вищезазначену адресу відповідача судом і була направлена кореспонденція господарського суду.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

За наведеного, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

Між Приватним підприємством «КОТЛОТЕХ» (Покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМПАКС» (Постачальник, відповідач), було укладено договір поставки № 1410202251 від 27.10.2022 (надалі - Договір поставки № 1410202251.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2. Договору поставки № 1410202251 Постачальник зобов`язується передати (поставити) дизельний генератор Himoinsa SF 48 KW 2017 року випуску (виготовлення) (надалі - ДГ) у власність Покупцеві та здійснити його пусконалагодження, а Покупець зобов`язується прийняти цей дизельний генератор і сплатити його ціну (вартість) у розмірі, в порядку та на умовах зазначених у цьому Договорі та в специфікації до цього Договору.

В пункті 4.1 Договору поставки № 1410202251 зазначено, що: « 4.1. Конкретний перелік, технічний опис /технічні параметри /технічні вимоги /технічні характеристики ДГ, що відчужується за цим Договором, його кількість, комплектність, технічний стан ДГ та його ціна, фіксуються Сторонами у Акті приймання-передачі ДГ і повинні відповідати інформації про ДГ, яка міститься у Додатку № 1 та Додатку № 2 та на відповідних вузлах та агрегатах ДГ».

В пункті 1 Специфікації № 1, що є Додатком № 1 до Договору поставки № 1410202251 та є його невід`ємною частиною (надалі - Специфікація № 1), зазначено, що:

« 1. Постачальник зобов`язується у 2022 році (протягом п`ятнадцяти робочих днів з дати здійснення Покупцем попередньої оплати на підставі пункту 2.2.1. договору поставки № 1410202251 від 27 жовтня 2022 р.) передати (поставити) у власність Покупцеві товар - дизельний генератор - Himoinsa SF 48 KW 2017 року з пристроєм AVR (АВР), у комплектності та за характеристиками, що зазначені в цій специфікації (далі -ДК), яка містить вказівку на найменування, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну суму і є невід`ємною частиною Договору та здійснити пусконалагоджувальні роботи зі встановлення та введення в експлуатацію ДК, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Згідно з пунктом 18 Специфікації № 1 - предмет поставки є дизельний генератор - Himoinsa SF 48 KW 2017 року, у кількості 1 (одна) шт., за ціною 310 000,00 грн.

В пункті 2.1. Договору поставки № 1410202251 зазначено, що ціна Договору визначається із загальної вартості ДГ у комплектації, зазначеній у Додатку № 1, та складає 310 000,00 грн.

В пунктах 2.2., 2.2.1, 2.2.2 Договору поставки № 1410202251 сторонами визначено наступний порядок розрахунків:

« 2.2. Покупець сплачує Постачальнику Ціну договору у безготівковій формі у національній валюті України (гривні), шляхом перерахування грошової суми, зазначеної у п. 2.1. цього Договору, на поточний рахунок зазначений Постачальником, у наступному порядку:

Покупець сплачує Постачальнику 20% (двадцять) відсотків від Ціни договору, що становить 62 000,00 гри. (шістдесят дві тисячі гривень, 00 коп.) протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання Сторонами цього Договору, шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника, зазначеної у цьому підпункті грошової суми;

Покупець сплачує Постачальнику решту 80 % (вісімдесят) відсотків від Ціни договору, що становить 248 000,00 гри. (двісті сорок вісім тисяч гривен, 00 коп.), зазначеної у цьому підпункті грошової суми в момент прийому-передачі ДГ».

27.10.2022 року відповідачем було виставлено до оплати рахунок-фактуру № 14100202251 від 27 жовтня 2022 року щодо оплати на суму 62 000, 00 грн., разом з ПДВ.

Як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог, на виконання умов Договору поставки № 1410202251 (пункти 2.2, 2.2.1), Специфікації № 1 (пункт 1), та з урахуванням виставленого до оплати рахунку-фактуру № 14100202251 від 27 жовтня 2022 року позивач 27.10.2022 здійснив попередню оплату шляхом здійснення переказу коштів на банківський поточний рахунок відповідача (постачальника) у розмірі 62 000,00 грн., що складає 20% (двадцять) відсотків від Ціни Договору поставки № 1410202251.

Факт здійснення позивачем передоплати у розмірі 62 000,00 грн. на користь відповідача й на виконання зобов`язань за Договором поставки № 1410202251 підтверджується:

1) платіжною інструкцією № 4417 від 27 жовтня 2022 р.;

2) банківською випискою БВ-0000175 від 27.10.2022;

3) заключною випискою за період з 27.10.2022 по 27.10.2022 від 14.12.2022.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставки обумовлено, що Постачальник передає (постачає) ДГ Покупцеві у строк протягом 15 (п`ятнадцять) робочих днів з дати здійснення Покупцем попередньої оплати на підставі підпункту 2.2.1. цього Договору.

Згідно з п. 9 Специфікації № 1 місце поставки (передачі) товарів: вул. Корольова, 132, м. Житомир, Житомирська область, Україна.

Таким чином, за Договором поставки № 1410202251, останнім днем строку поставки Постачальником ДГ, з урахуванням здійснення 27 жовтня 2022 року Покупцем попередньої оплати за поставку ДГ у розмірі 62 000,00 грн., про що зазначено вище, є 17 листопада 2022 року.

Згідно з пунктом 3.7 Договору поставки № 1410202251, Право власності у Покупця на ДГ за цим Договором виникає з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі ДГ та проведення Покупцем остаточних розрахунків на підставі підпункту 2.2.2. цього Договору.

Також, в пункті 13 Специфікації № 1 зазначено, що. Право власності на ДК зберігається за Постачальником до повної його оплати, при цьому, до повної його оплати ані Покупець ані Постачальник не має права розпоряджатися ДК.

З матеріалів справи вбачається, що Приватним підприємством «Котлотех» на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпакс» був надісланий лист від 24.11.2022 Вих. № 17.

В зазначеному Листі від 24.11.2022 Вих. № 17 позивачем порушувалася вимога до відповідача невідкладного здійснення поставки дизельного генератора Himoinsa SF 48 KW 2017 року з пристроєм AVR (АВР) (поставка якого мала би відбутися до 17.11.2022 (включно) або негайного повернення Приватному підприємству «Котлотех» сплачених коштів попередньої оплати у розмірі 62 000,00 гривень.

Також, позивачем на юридичну (офіційну) адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпакс» була надіслана письмова Вимога від 02.12.2022 Вих. № 17/1 щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 62000 грн за договором поставки № 1410202251 від 27.10.2022, що підтверджується описом вкладення до Укрпошта Експрес від 02.12.2022, накладною № 1002503783637 від 02.12.2022 та фіскальним чеком від 02.12.2022.

Вказані вимоги позивача залишилися без відповіді та задоволення.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач (постачальник) не виконав зобов`язання обумовлені Договором та не поставив Товар на суму 310 000,00 грн. у строк до 17.11.2022, так само як і не повернув 62000 грн передоплати здійсненої позивачем, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене частиною другою статті 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару.

Відповідно до ст. 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Судом встановлено, що факт перерахування позивачем відповідачу коштів у строки встановлені договором в сумі 62000 грн. 00 коп. підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням. Доказів поставки відповідачем позивачу товару матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані.

Оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав зобов`язань щодо поставки товару у встановлений строк, суд вважає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про повернення суми попередньої оплати, що за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару, задовольняє позовні вимоги шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 62000 грн 90 коп. попередньої оплати.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором п. 6.3. передбачено, що у разі порушення Постачальником строку, зазначеного у п.3.1. цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого ДК за кожен день прострочення.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 54250 грн, виходячи з вартості непоставленого товару 310000 грн за період з 18.11.2022 по 22.12.2022.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірений розрахунок пені наданий позивачем і встановлено, що розрахунок пені протирічить статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а саме перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до здійснено розрахунком пені, виходячи з суми заборгованості 310 000,грн. та періоду прострочення з 18.11.2022 по 22.12.2022, сума пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України становить 14863 грн 01 коп.

Розрахунки перевірені судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2023; результати долучені до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 14863 грн 01 коп. та є такими, що підлягають задоволенню.

В частині стягнення пені в сумі 39386 грн 99 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 178 грн 35 коп. на суму 62000 грн за період з 18.11.2022 по 22.12.2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасного повернення суми передоплати, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 178 грн 35 коп є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуалього кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуалього кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуалього кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 Господарського процесуалього кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуалього кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуалього кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуалього кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуалього кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, відповідачу належить до сплати судовий збір в сумі 1641 грн 68 коп., позивачу 839 грн 32 коп.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕМПАКС (вул. Супруна, 15, м. Суми, 40011, код ЄДРПОУ 42177135) на користь Приватного підприємства КОТЛОТЕХ (вул. Комерційна, 8, м. Житомир, Житомирська область, 10002, код ЄДРПОУ 33688810) 62000 грн 00 коп. неповернутої передоплати, 114863 грн 01 коп. пені, 178 грн 36 коп 3% річних та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 1641 грн 68 коп.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано суддею 27.01.2023.

СуддяС.В. Заєць