Рішення

від 15.10.2007 по справі 17/158-07-5662

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/158-07-5662

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" жовтня 2007 р.Справа  № 17/158-07-5662

За позовом:         Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ”

до відповідача:   Ізмаїльської міської ради Одеської області

за участю третьої особи, яка  не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:             Аграрно-риболовецький кооператив „Придунайська нива”

про визнання права власності

                                                                                                       Суддя           Зуєва Л.Є.

Представники:

Від позивача:        Петров В.С. - повірений;

Від відповідача:    Кравченко М.І. –повірений;

Від 3-ої особи:      не з'явився;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою в якій просить суд визнати за ним право власності на недобудований магазин кафе, розташований в м. Ізмаїлі по вул. Радянської Міліції, 8-а.

20.08.2007р. до суду з заявою про доповнення позовних вимог звернулося ТОВ „ЕВЕРЕСТ”, в якій просить суд визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,27 га по вул. Радянськї міліції 8-а у м.Ізмаїл Одеської області.

              Відповідач в судове засідання з'явився, надав відзив на позов, в якому заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини викладені у наданих письмових запереченнях.

Розглядом справи встановлено:

24.12.2002р. Ізмаїльською міською радою винесено  рішення №1616 „Про продаж незакінченого будівництва магазина-кафе”, яким дозволено АРК „Придунайська нива” продаж незакінченого будівництвом будівлі з відсотком готовності 60.

Пунктом 2, 3 вищезазначеного рішення рекомендовано директору АРК „Придністровська нива” оформити договір купівлі-продажу. При цьому згодом після оформлення угоди рекомендованого завершити будівництво магазину-кафе та оформити в установленому порядку право користування земельною ділянкою.

29.12.2002р. між Аграрно-рибогосподарським кооперативом „Придунайська нива” та товариством з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ” в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу недобудованого магазину-кафе, розташованого в м. Ізмаїлі по вул. Радянської міліції, 8-а.

У відповідності до умов укладеного договору, АРК „Придунайська нива” передав ТОВ „ЕВЕРЕСТ” недобудоване приміщення кафе-магазину, яке складається з підвалу площею 433,4 кв.м., першого поверху –322,8 кв.м.

Після укладання договору купівлі-продажу, а саме 18.10.2006р. на виконання вищезазначеного рішення ТОВ „ЕВЕРЕСТ” звернулося до Ізмаїльської міської ради з проханням надати йому в оренду земельну ділянку площею 0,37 га, для здійснення своєї господарської діяльності.

Однак у відповідь на прохання позивача надати йому земельну ділянку в оренду, відповідач 08.11.2006р. листом повідомив, що Ізмаїльська міська рада прийняла рішення „Про звільнення земельної ділянки по вул. Радянської армії б/н (незавершеного будівництва магазина)”.

Крім того Ізмаїльська міська рада станом на час звернення позивача до суду не визнає права власності ТОВ „ЕВЕРЕСТ” на недобудовану будівлю магазину-кафе, яку позивач придбав за договором купівлі-продажу, посилаючись на ті обставини, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутній такий  запис.

Зазначені обставини спонукали товариство з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ” звернутися до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради, за участю третьої особи Аграрно-риболовецького кооперативу „Придністровська нива” про визнання права власності.

Ухвалою суду від 27.06.2007р. порушено провадження у справі №17/158-07-5662 за позовом ТОВ „ЕВЕРЕСТ” до ізмаїльська міська рада, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача Аграрно-риболовецький кооператив „Придністровська нива” про визнання права власності.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та надані ними докази суд дійшов наступних висновків.

Розглядом матеріалі справи встановлено, що 29.12.2002р. ТОВ „ЕВЕРЕСТ” уклало договір купівлі-продажу недобудованого магазину-кафе в м. Ізмаїлі по вул. Радянської міліції, 8-а з АРК „Придунайська нива”. Вказаний договір було укладено в простій письмовій формі на підставі рішення Ізмаїльської міської ради №1616 від 24.12.2002р.

Станом на час укладання та підписання вищезазначеного договору діяли норми Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року).

У відповідності до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції 2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що зобов'язання між сторонами за укладеним договором припинені в 2002 році тобто до моменту вступу в законну силу Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати вимоги Цивільного кодексу України в редакції 1963 року.   

Статтею 47 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 227 ЦК України ( в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Таким чином виходячи з норм ст. 227 ЦК України, укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення допускалося без додержання вимог стосовно нотаріального посвідчення вказаного договору.

За таких обставин укладений між сторонами договір купівлі-продажу недобудованого магазину-кафе від 29.12.2002р. укладений у відповідності до вимог діючого та той час законодавства, ніким в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним та станом на час розгляду справи у суді є дійсним.

Пунктом 1.3 укладеного договору  право власності на недобудоване приміщення магазину-кафе переходить до покупця з 01.01.2003р.

Так на виконання умов укладеного договору ТОВ „Еверест” та АРК „Придунайська нива” 29.12.2002р. підписали акт приймання-передачі недобудованого магазину-кафе.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК України (в редакції 1963 року) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до вимог ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином судом встановлено, що усі  умови договору  сторонами були виконані у повному обсязі та позивач набув у встановленому законом порядку право власності  на придбане майно.

Цивільним кодексом України від 16.01.2003р., чинним з 01.01.2004р. визначено, що у відповідності до ст.11 цивільні права та обовЧязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а  підставою виникнення цивільних прав та обовЧязків  є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, які безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовЧязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд.

Відповідно до п.1 ст. 202 ЦК України правочином  є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договір укладений між сторонами по справі, як  цивільно-правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлено законом, та він не визнаний судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами  мають  виконуватися належним чином.

У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому вимогами ст. 527 цього ж кодексу передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності з законом, іншими правовими актами, а при відсутності конкретних вимог по виконанню зобов'язання - у відповідності з вимогами, які в певних умовах зазвичай ставляться.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій реєстрації.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому п. 3 зазначеної статті цього ж кодексу передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин в сфері господарювання на підставах, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (боржник) зобов'язаний вчинити конкретну дію господарського характеру на користь другого суб'єкта (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а інший суб'єкт (кредитор) має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а ст. 174 ГК України передбачає, що господарські зобов'язання виникають з господарських договорів або інших правочинів, передбачених законом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до п. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Згідно до ст. 391 ЦК України власник має право усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Крім того, у відповідності до вимог ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особо.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема  визнання права. Крім цього відповідно до ст.ст. 15, 16, 392 ЦК України у разі якщо якась особа не визнає право власності іншої особи на належне такій іншій особі на праві власності майно, порушує право власності такої іншої особи на це майно, така інша особа має право звернутися до суду з позовом до особи, що порушила або не визнає її право власності для захисту свого права власності.          

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник на свій розсуд володіє,  користується  і розпоряджається  належним йому майном.  Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.  Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом  діяльності.

Таким  чином суд  дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ „ЕВЕРЕСТ” стосовно права власності на недобудований магазин-кафе, який розташований в. Ізмаїлі по вул. Радянської Міліції, 8-а є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позовних вимог по визнанню права користування земельною ділянкою 0,27 га по вул. Радянської міліції, 8-а за ТОВ „ЕВЕРЕСТ”, суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 123 ЗК України юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Згодом, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 123 ЗК України відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Позивача було зобов'язано надати докази звернення до відповідача з відповідними заявами та також зобов'язано надати ряд документів, необхідних для об'єктивного  вирішення цього питання, однак позивач вимоги суду не виконав, документи зазначені в ухвалах суду не надав, у зв'язку з чим  суд дійшов висновку щодо залишення без розгляду заявлених позовних вимог по визнанню за ТОВ „ЕВЕРЕСТ” права користування земельною ділянкою 0,27 га по вул. Радянської міліції, 8-а у м. Ізмаїл на підставі ч.5 ст.81 ГПК України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст. 47, 48, 128, 224, 227 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963 року),  ст.ст.11, 12, 15, 16, 328, 334, 391, 392, 526, 527 Цивільного кодексу України( в редакції 2003року), ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ „ЕВЕРЕСТ” в частині позовних вимог про визнання права власності обґрунтовані та підтвердженні відповідними доказами, у зв'язку з чим позовна заява цій частині підлягає  задоволенню у повному обсязі,  іншу частину заявлених позовних вимог слід залишити без розгляду.

Судові витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача, у відповідності до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ч.5ст.81, 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.    Позов задовольнити частково.

2. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ” /68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 7, код 19202657/ право власності на недобудований магазин-кафе, який розташований в. Ізмаїлі по вул. Радянської Міліції, 8-а.

3. Стягнути з Ізмаїльської міської ради Одеської області /68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр-т Суворова, 62, р/р невідомі/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ЕВЕРЕСТ” /68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 7, код 19202657, р/р невідомі/ 85 грн. 00 коп. /вісімдесят п'ять грн. 00 коп./ - державного мита; 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрат на послуги інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

4. Позовні вимоги про визнання за ТОВ „ЕВЕРЕСТ” права користування земельною ділянкою площею 0,27 га по вул. Радянської міліції, 8-а у м. Ізмаїл Одеської області - залишити без розгляду.

Рішення господарського суду є обов'язковим до виконання на усій території України відповідно до вимог  ст. 45 ГПК України та підлягає державній реєстрації в органах МБТІ на підставі  ст.182 ЦК України та  ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, в порядку передбаченому  ст. 85 ГПК України.

          Повний текст рішення складено та підписано  22.10.2007р.

Суддя                                                                                       Зуєва Л.Є.