Ухвала від 24.01.2023 по справі 438/1156/20

Справа №438/1156/20

Провадження №1-кп/438/14/2023

У Х В А Л А

про відмову у визнанні висновку експерта очевидно недопустимим доказом

24 січня 2023 року Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Бориславського міського суду кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140100000534 від 02 жовтня 2018 року

стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Борислава Львівської області, проживає за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.140 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.Тухолька Сколівського району Львівської області, проживає за адресою АДРЕСА_2 , громадянки України,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.140 КК України,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Борислава Львівської області, проживає за адресою АДРЕСА_3 , громадянина України,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.140 КК України,

та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с.Рихтичі Дрогобицького району Львівської області, проживає за адресою АДРЕСА_4 , громадянина України,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.140 КК України,

за участі учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , представників потерпілого адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисників адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , представника відповідача адвоката ОСОБА_15 ,

в с т а н о в и в :

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140100000534 від 02 жовтня 2018 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 27 вересня 2022 року на виконання вимог ст.349 КПК України, після з`ясування думки учасників судового провадження, визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження.

На даний час, згідно встановленого обсягу та порядку дослідження доказів, триває судовий розгляд на стадії дослідження документів.

В судовому засіданні, яке відбулось 29 листопада 2022 року, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_13 звернувся до суду із клопотанням про визнання очевидно недопустимим доказу: висновку експерта (комісійної судово-медичної експертизи) №8-9 проведеної Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи»(ідентифікаційний код юридичної особи:01996616, місцезнаходження юридичної особи: 79010, Львівська область, м.Львів, вул.Пекарська,буд.61) у період 04.05.2020-02.06.2020 рр. та припинення його дослідження в судовому засіданні, в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України.

У обґрунтування клопотання покликається на те, що проведення вищезазначеної експертизи було доручено не державній, а комунальній установі, зокрема Комунальному закладу Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», що підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказане суперечить вимозі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», де передбачено: «Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз». Принцип законності судово-експертної діяльності є порушеним з моменту початку проведення комісійної судово-медичної експертизи, тобто з 04.05.2020. При цьому, завдання кримінального провадження не можуть бути реалізовані у цьому кримінальному провадженні, оскільки до обвинуваченого ОСОБА_5 , як учасника кримінального провадження, була застосована неналежна правова процедура призначення та проведення комісійної судово-медичної експертизи ще на стадії досудового розслідування.

Крім цього, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_13 вказує на неправомірність залучення до проведення експертизи фізичних осіб ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які не є найманими працівниками КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичних експертиз», тому щодо виконання експертизи діють від власного імені, ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року проведення комісійної судово-медичної експертизи їм не доручалось. Далі, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не є суб`єктами підприємницької діяльності, відповідно правова підстава, на якій кожний з них виконав експертизу, а це цивільно-правовий договір безпосередньо між ними, з одного боку, та КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичних експертиз», з іншого боку, свідчить про порушення ними порядку здійснення підприємницької діяльності та приховуванням трудових правовідносин. ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не є атестованими експертами і щодо них відсутні відомості у Реєстрі атестованих судових експертів. ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не мали жодної з таких лікарських спеціальностей, як судово-медична гістологія, судово-медична експертиза, судово-медична імунологія, судово-медична криміналістика, судово-медична токсикологія, судово-медична цитологія станом на 04.05.2020, експертна комісія складалась не з фізичних осіб, які мають одну спеціальність, а з фізичних осіб, що мають різні спеціальності, відтак фактично було проведено комплексну експертизу, а судом була призначена комісійна судово-медична експертиза. Експертна комісія не мала повноважень змінювати ухвалу слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 09.08.2019.

Крім цього, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_13 вказує на те, що відомості про кримінальне провадження №12018140100000534 внесено до ЄРДР 02.10.2018, проте, ухвала слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року містить відомості про кримінальне провадження №12018140100000534, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140100000534 03.10.2018, тому в експертів не було належної правової підстави проводити експертизу.

Обвинувачений ОСОБА_5 , захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_14 та представник відповідача адвокат ОСОБА_15 підтримали заявлене клопотання захисника ОСОБА_13 про визнання доказу очевидно недопустимим.

Прокурор ОСОБА_7 , представник потерпілого адвокат ОСОБА_9 заперечили заявлене клопотання, вважають доводи, викладені захисником безпідставними та необґрунтованими, зіславшись на доводи, викладені ними у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.

Потерпілий ОСОБА_8 , представник потерпілого адвокат ОСОБА_10 , обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , захисники адвокати ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання про визнання висновку експерта очевидно недопустимим доказом.

С уд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши зміст клопотання та долучені до нього письмові документи, вважає, що клопотання обвинувачених та їх захисників про визнання доказів очевидно недопустимими не підлягають до задоволення, враховуючи наступне.

За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

За змістом ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Відповідно, слід дійти висновку , що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Також слід зазначити, що ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Відповідно очевидну недопустимість доказу, слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі N 223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі N 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК /правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі N 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі N 236/863/17/.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі N 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі N 334/5670/18).

Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимими вищезазначеного висновку експерта, в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України, захисник покликається на те, що до його підзахисного ОСОБА_5 була застосована неналежна правова процедура призначення та проведення комісійної судово-медичної експертизи ще на стадії досудового розслідування. Зокрема, проведення вищезазначеної експертизи було доручено суб`єкту експертної діяльності комунального закладу, а не державній установі; зазначена експертиза проведена неналежним експертним складом, а саме висновок експерта підписано фізичними особами, які на думку захисника, діяли виключно від власного імені, не є атестованими експертами, оскільки відносно них відсутні відомості у Реєстрі атестованих судових реєстрів, не являються найманими працівниками експертної установи; була призначена на стадії досудового розслідування комісійна судово-медична експертиза, а фактично було проведено комплексну експертизу; крім цього в ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року про призначення вищезазначеного висновку експерта зазначена інша дата ніж дата внесення відомостей про кримінальне провадження до єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140100000534.

Так, даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості висновку експерта (комісійної судово-медичної експертизи) №8-9 проведеної Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи». Фактично клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування.

Відповідно до позиції Верховного суду, викладеної у постанові колегії суддів касаційного кримінального суду від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к (провадження №51-8259км18), згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення є підставою для визнання доказів недопустимими не з будь- якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи. Суд визнаючи доказ недопустимим, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення, а також наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу, хто саме зазнав такого порушення. Також суд має послатися на конкретні норми Конституції чи міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи та які порушені органом досудового розслідування.

Аналогічна позиція міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 (у справі №756/10060/17, провадження № 13-3кс22), згідно з якою невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь- якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного висновку експерта.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Керуючись ст. ст. 87, 89, ч. 2 ст. 349 , 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_13 про визнання очевидно недопустимим доказу висновку експерта (комісійної судово-медичної експертизи) №8-9 проведеної Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлено 27 січня 2023 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1