Рішення

від 16.01.2023 по справі 915/1612/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року Справа № 915/1612/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представника позивача: Шапран Л.І. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5; ідент.код 40075815; ел.адреса: uz@uz.gov.ua),

в особі: Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м.Київ, вул.Лисенка, буд.6; ідент.код 40081221; адреса ел.пошти: pzz@sw.uz.gov.ua, адреса ел.пошти представника - Шапран Л.І.: ІНФОРМАЦІЯ_2; ІНФОРМАЦІЯ_3),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВМ Турбо" (54056, м.Миколаїв, вул.Новозаводська, буд.2, кв.74; ідент.код 41151933; адреса ел.пошти представника - Потапчук В.С.: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

про: стягнення 100800,0 грн,-

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВМ Турбо" безпідставно набуті кошти в сумі 100800,0 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує наступне:

- між Регіональною філією "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВМ Турбо" у спрощений спосіб укладено договір підряду, оскільки 23.01.2019 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 100800,0 грн за ремонт форсунок в кількості 18 штук згідно рахунку відповідача №00013 від 11.01.2019;

- відповідач зобов`язання не виконав, ремонт форсунок не зробив, акти виконаних робіт між позивачем та відповідачем не підписувалися;

- листами від 03.10.2019 та від 25.08.2021, а також претензією від 12.12.2019 позивач вимагав від відповідача повернути кошти в сумі 100800,0 грн за невиконане зобов`язання, однак, такі вимоги позивача відповідачем залишені без задоволення, а кошти в сумі 100800,0 грн відповідачем не повернуті.

Ухвалою суду від 11.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.12.2021.

07.12.2021 судом відкладено розгляд справи на 11.01.2022 за відповідним клопотанням позивача та у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 11.01.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.02.2022. Повторно запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві, який надійшов до суду 04.02.2022, заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на наступне:

- відповідач освоїв перераховані 23.01.2019 позивачем кошти в сумі 100800,0 грн та виконав ремонт форсунок у кількості 18 штук, які представник Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Шило Дмитро Анатолійович 23.01.2019 особисто забрав з ремонту у відповідача;

- акт наданих послуг Шило Дмитро Анатолійович не підписав, вказавши, що відповідачу необхідно направити такий акт в бухгалтерію позивача, а тому відповідач направив відповідний акт №00026 від 23.01.2019 для підпису на адресу Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується описом вкладення від 23.01.2019, проте, до теперішнього часу позивач такий акт не підписав, мотивованої відмови від приймання виконаних робіт та підписання акта виконаних робіт позивач не надав.

10.02.2022 судом відкладено розгляд справи на 01.03.2022 за відповідними клопотаннями позивача та у зв`язку з неявкою сторін.

01.03.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ та проведенням активних бойових дій на території Миколаївської області та міста Миколаєва.

Наказом голови Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2022 судові засідання призначені з 02.03.2022 по 01.04.2022 були скасовані, враховуючи ведення бойових дій на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

За вказаних обставин, розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 04.10.2022 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 31.10.2022.

31.10.2022 судом відкладено розгляд справи на 14.11.2022.

Позивач у додаткових письмових поясненнях, які надійшли до суду 14.11.2022 та 28.11.2022, вказує наступне:

- тендер на укладання договору підряду з Товариством з обмеженою відповідальність «ПВМ Турбо» для ремонту форсунок у кількості 18 штук у відповідності та з дотриманням усіх процедур, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» не проводився;

- рахунок відповідача №00013 від 11.01.2019 за ремонт форсунок у кількості 18 штук отримано виробничим підрозділом локомотивне депо Київ-Пасажирський Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», який в подальшому було оплачено Регіональною філією «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Все листування з відповідачем проводилося від імені позивача керівництвом виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський, що підтверджується копіями претензії та листів-вимог, що додані до позовної заяви;

- форсунки на ремонт до ТОВ «ПВМ Турбо» Регіональною філією «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» не передавалися;

- Шило Дмитро Анатолійович не є уповноваженим працівником Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на вчинення будь-яких дій ні від імені товариства, ні від імені філії;

- Шило Дмитро Анатолійович не значиться серед працівників Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», які належать чи належали до керівників структурних підрозділів філії чи яким видавалися довіреності в порядку передоручення;

- акт надання послуг №00026 від 23.01.2019 ні на адресу виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський, ні на адресу Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Українська залізниця», не надходив.

14.11.2022 судом відкладався розгляд справи на 28.11.2022 за відповідним клопотанням відповідача, та 28.11.2022 на 07.12.2022 у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою суду від 07.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2023.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 16.01.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 16.01.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВМ Турбо» виставило Виробничому підрозділу Локомотивне депо Київ-Пасажирський Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» рахунок №00013 на оплату вартості ремонту вісімнадцяти форсунок на суму 100800,0 грн.

Згідно такого рахунку 23.01.2019 за платіжним дорученням №117 Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» перерахувала Товариству з обмеженою відповідальністю «ПВМ Турбо» грошові кошти в сумі 100800,0 грн в якості оплати вартості ремонту форсунок.

Позивач вказує, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором підряду.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання не виконав, ремонт форсунок не здійснив, акти виконаних робіт між позивачем та відповідачем не підписувалися.

У листі-вимозі №348 від 03.10.2019, претензії №НЮ-16-146/19п від 12.12.2019 та вимозі №567 від 25.08.2021 Виробничий підрозділ Локомотивне депо Київ-Пасажирський Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомляло Товариству з обмеженою відповідальністю «ПВМ Турбо» про те, що у зв`язку з невиконанням ним протягом тривалого часу (більш як двох років) взятих на себе зобов`язань з ремонту вісімнадцяти форсунок, Виробничий підрозділ Локомотивне депо Київ-Пасажирський Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовляється від проведення ремонту таких форсунок та вимагає повернути йому кошти в сумі 100800,0 грн, які сплачені за платіжним дорученням №117 від 23.01.2019 на підставі рахунку №00013 від 11.01.2019.

Докази направлення таких вимог містяться в матеріалах справи - фіскальні чеки АТ «Укрпошта» від 03.10.2019, від 12.12.2019 та від 27.08.2021; поштова накладна від 27.08.2021; опис вкладення до цінного листа від 27.08.2021.

Позивач вказує, що такі вимоги відповідачем залишені без задоволення, а кошти в сумі 100800,0 грн не повернуті.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача, стверджує, що він освоїв перераховані 23.01.2019 позивачем кошти в сумі 100800,0 грн та виконав ремонт форсунок у кількості 18 штук, які представник Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Шило Дмитро Анатолійович 23.01.2019 особисто забрав з ремонту у відповідача.

До того ж, відповідач вказує про те, що акт наданих послуг Шило Дмитро Анатолійович не підписав, вказавши, що відповідачу необхідно направити такий акт в бухгалтерію позивача, а тому відповідач направив відповідний акт №00026 від 23.01.2019 для підпису на адресу Акціонерного товариства «Українська залізниця», проте, до теперішнього часу позивач такий акт не підписав, мотивованої відмови від приймання виконаних робіт та підписання акта виконаних робіт позивач не надав.

В матеріалах справи знаходиться копія акту №00026 від 23.01.2019 надання послуг з ремонту вісімнадцяти форсунок, який підписано та скріплено печаткою лише зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВМ Турбо».

Докази направлення такого акту на адресу Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» містяться в матеріалах справи - опис вкладення до цінного листа від 23.01.2019.

Позивач стверджує, що форсунки на ремонт до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВМ Турбо» Регіональною філією «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» не передавалися. Шило Дмитро Анатолійович не є уповноваженим працівником Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на вчинення будь-яких дій ні від імені товариства, ні від імені філії, та не значиться серед працівників Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», які належать чи належали до керівників структурних підрозділів філії чи яким видавалися довіреності в порядку передоручення.

Також позивач вказує, що акт надання послуг №00026 від 23.01.2019 не надходив ні на адресу Виробничого підрозділу Локомотивне депо Київ-Пасажирський, ні на адресу Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Позивач зазначає, що оскільки відповідач порушив виконання зобов`язання (не виконав ремонт форсунок в кількості 18 штук) кошти в сумі 100800,0 грн не повернув, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

За такого позивач посилаючись на приписи ст.1212 ЦК України, вважає, що з відповідача підлягають стягненню на його користь безпідставно набуті останнім кошти в сумі 100800,0 грн.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що між Регіональною філією "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВМ Турбо" у спрощений спосіб укладено договір підряду, оскільки 23.01.2019 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 100800,0 грн за ремонт форсунок в кількості 18 штук згідно рахунку відповідача №00013 від 11.01.2019.

Суд вважає дану позицію позивача помилковою виходячи з наступного.

За приписами ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст.639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Параграф 1 глави 61 ЦК України «Загальні положення про підряд» не містить спеціального регулювання форми договору підряду, відтак, такий договір може бути укладений відповідно до загальних вимог про форму (ст.ст.205-209 ЦК України).

Так, за приписами п.1 ч.1 ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Як передбачено ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст.ст.179, 180 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до положень ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами ст.ст.843, 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Також, за приписами ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Таким чином, при укладенні господарського договору підряду сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну, строки виконання роботи та строк дії такого договору.

До того ж, за приписами ст.ст.1, 8 Конституції України зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, єдиним засновником та власником Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 100% часткою у статутному капіталі товариства є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, а тому на порядок та правила укладення із ним, зокрема і договору підряду, поширює свою дію Закон України "Про публічні закупівлі" в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що даний закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Стаття 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає, що договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари (п.5 ч.1 ст.1 Закону).

Замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак:

органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання;

наявність спеціальних або ексклюзивних прав (п.9 ч.1 ст.1 Закону).

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом (п.18 ч.1 ст.1 Закону).

Роботи - проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація існуючих об`єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, роботи з нормування в будівництві, геологорозвідувальні роботи, технічне переоснащення діючих підприємств та супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- і супутникова фотозйомка та інші послуги, що включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих робіт (п.22 ч.1 ст.1 Закону).

Відповідно до абз.7 п.1, п.3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459, до одного із основних завдань Мінекономрозвитку віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державних та публічних закупівель.

Згідно з п.4 Положення Мінекономрозвитку України відповідно до покладених на нього завдань останнє формує та реалізовує державну політику у сфері державних закупівель, зокрема, розробляє та затверджує відповідні нормативно-правові акти та інше.

Отже, органом, уповноваженим державою розробляти та затверджувати відповідні нормативно-правові акти у сфері державних закупівель, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Саме цим уповноваженим органом розроблений "Єдиний закупівельний словник" ДК 021:2015 (далі - ЄЗС), затверджений наказом №1749 від 23.12.2015, як національний класифікатор, призначений для стандартизації опису в договорах (контрактах) предмета державних закупівель, забезпечування більшої прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, створювання ефективного конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також підтримування участі вітчизняних суб`єктів господарювання у торгах за межами України. Саме ЄЗС установлює коди та назви продукції та послуг, що можуть бути предметом закупівель.

Як передбачено ч.5 ст.259 ГК України складовою частиною національної системи класифікації є національні класифікатори. Національні класифікатори та процедури їх розроблення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.

Відповідно п.1 розділу II Порядку визначення предмету закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.03.2016 №454, предмет закупівлі товарів і послуг визначається замовником згідно з п.17 і 32 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" та на основі національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", за показником четвертої цифри основного словника із зазначенням у дужках конкретної назви товару чи послуги.

Частиною 1 ст.2 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що цей закон застосовується, зокрема до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору.

У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг без використання електронної системи закупівель, за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники обов`язково оприлюднюють звіт про укладені договори в системі електронних закупівель відповідно до статті 10 цього Закону.

Також судом враховано, що за приписами ч.3 ст.35 Закону України "Про публічні закупівлі" за результатами проведених переговорів з учасником (учасниками) замовник приймає рішення про намір укласти договір. Повідомлення про намір укласти договір обов`язково безоплатно оприлюднюється на веб-порталі Уповноваженого органу протягом одного дня після прийняття рішення та повинно містити: найменування та місцезнаходження замовника; найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг та місце їх надання; строки поставки товарів, виконання робіт, надання послуг; найменування, місцезнаходження та контактні телефони учасника (учасників), з яким проведено переговори; ціну пропозиції; обґрунтування застосування переговорної процедури.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Як передбачено ч.2 ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі", під недискримінацією учасників слід розуміти і те, що замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом.

Судом зауважується, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» як замовник закупівлі робіт із предметом купівлі менше 1,5 мільйона гривень під час здійснення такої закупівлі зобов`язане дотримуватись принципів закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Однак, позивач у додаткових письмових поясненнях вказував, що тендер на укладання договору підряду з Товариством з обмеженою відповідальність «ПВМ Турбо» для ремонту форсунок у кількості 18 штук у відповідності та з дотриманням усіх процедур, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» не проводився.

Таким чином, укладення у спрощеній формі Акціонерним товариством «Українська залізниця» договору на виконання підрядних робіт вартістю предмета закупівлі, яка перевищує 50 тисяч гривень, за відсутності визначеного конкретного предмета закупівлі суперечить вимогам Закону України "Про публічні закупівлі".

Крім того, з матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами, що між ними не погоджено й такі істотні умови договору підряду, як строки виконання робіт та строк дії такого договору.

Відповідно до положень ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що непогодження сторонами істотних умов договору, а саме предмета закупівлі, тобто предмету договору, строків виконання робіт та строку дії договору, - є наслідком його не укладення, а тому договір підряду на виконання робіт з ремонту 18 форсунок вартістю 100800,0 грн між сторонами по даній справі, - є неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Суд вказує, що відсутність на дату перерахування спірних грошових коштів укладеного між сторонами договору, виключає наявність договірних зобов`язань між сторонами.

Відсутність неправомірних дій відповідача або інших осіб (не доведено вину відповідача) означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача. Аналогічно статтями 216, 224, 225 Господарського кодексу України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

При цьому, за приписами статей 11 та 509 Цивільного кодексу України безпідставне отримання чужого майна є підставою виникнення особливого позадоговірного зобов`язання.

Так, відповідно до статтей 1212, 1213 вказаного Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Як встановлено під час розгляду справи, на підставі рахунку відповідача №00013 від 11.01.2019 позивач за платіжним дорученням №117 від 23.01.2019 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100800,0 грн в якості оплати вартості ремонту форсунок.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання статті 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно (кошти).

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Судом вище встановлено, що договір підряду на виконання робіт з ремонту 18 форсунок вартістю 100800,0 грн між сторонами по даній справі, - є неукладеним (таким, що не відбувся).

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність існування між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у сумі 100800,0 грн, суд дійшов до висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а отже відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти у сумі 100800,0 грн.

Відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність між ними договірних правовідносин, виконання ними умов такого договору, чи повернення позивачу за його вимогою безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 100800,0 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВМ Турбо" (54056, м.Миколаїв, вул.Новозаводська, буд.2, кв.74; ідент.код 41151933) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5; ідент.код 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м.Київ, вул.Лисенка, буд.6; ідент.код 40081221) 100800,0 грн основного боргу та 2270,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 26.01.2023 року.

Суддя М.В.Мавродієва