Рішення

від 27.01.2023 по справі 916/2676/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2676/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2676/22

за позовом: Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради (вул. Шевченка, № 95, м. Роздільна, Одеська область, 67400, код ЄДРПОУ 44055064)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» (вул. Пушкінська, буд. 14, прим. 40, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41220687)

про стягнення 19 231,12 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

12.10.2022 Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ БУД ЕКСПЕРТ», в якій просить суд стягнути з відповідача 19231,12 грн штрафу за невиконання умов договору № 186-2021 від 01.11.2021.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору підряду від 01.11.2021 № 186-2021 в частині порушення строків виконання робіт в обумовлений договором строк.

Як вказує позивач, між ним та ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ», за результатами проведення спрощеної закупівлі, 01.11.2021 укладено договір № 186-2021 на «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по пров. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області», зі строком виконання робіт, згідно договору - до 15.11.2021 року, згідно календарного графіку виконання робіт, що являється невід`ємною частиною договору.

Зі свого боку позивач зобов`язався після реєстрації цього договору в Державній казначейській службі України передати відповідачу проектно-кошторисну документацію га надати фронт робіт.

За ствердженням позивача, після укладання договору, 01.11.2021, директор ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» подав клопотання про продовження строку виконання робіт, оскільки до закінчення строку виконання робіт за договором, залишалось 14 днів. Враховуючи цей факт, сторони прийшли до згоди про необхідність продовження строку виконання робіт за договором до 15.12.2021, про що уклали додаткову угоду №1.

Окрім того, як зауважує позивач, 14.12.2021 в усному порядку до нього звернувся директор ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» - Драгомерецький О.А. та повідомив, що роботи, згідно договору ними не розпочаті, строк виконання робіт спливає 15.12.2021 року, у зв`язку з чим відповідач не має змоги виконати умови вищезазначеного договору.

У зв`язку з тим, що строк дії договору закінчувався 31.12.2021 року, відповідач навіть не розпочав проведення робіт, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №2 до договору про розірвання вищезазначеного договору, за згодою сторін.

Позивач зазначив, що відповідно до п. 14.7.2 договору, у разі порушень підрядником зобов`язань стосовно кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором, а так само в разі, якщо підрядник не розпочав виконання робіт протягом 5 (п яти) календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати, підрядник зобов`язаний сплатити замовнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується штраф від суми договору за кожен день прострочення.

Позивач на виконання ст. 19 Господарського процесуального кодексу України направив директору ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» претензію про сплату штрафу за невиконання умов договору за вихідним №208 від 02.05.2022 року, та повторно направлено претензію 09.06.2022 року за вихідним №243, електронною поштою та замовним листом з повідомленням.

Однак, як стверджує позивач, до теперішнього часу відповідач не відреагував на претензію та не сплатив штраф.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 позовна заява вх.№ 2768/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2022 позовну заяву Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради (вх.№2768/22 від 12.10.2022) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

27.10.2022 Управлінням житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 24056/22), до якої додано докази відправлення позовної заяви та заяви про усунення недоліків відповідачу, зазначено вірну адресу відповідача ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» та вказано щодо наявності у позивача оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, отже із змісту вказаної заяви вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 17.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 було прийнято позовну заяву (вх.№2768/22 від 12.10.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2676/22. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 01.11.2022, яку суд надіслав відповідачу за його місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№19753/22 від 14.11.2022.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 01.11.2022 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, у зв`язку з відсутністю знаків поштової оплати, 01.12.2022 відповідачу було направлено копію ухвали суду від 01.11.2022 на зазначену позивачем в позовній заяві електронну адресу.

Водночас, 02.12.2022, з метою додаткового повідомлення відповідача про розгляд справи № 916/2676/22, секретарем судового засідання здійснено спроби передати телефонограмою зміст ухвали суду від 01.11.2022 по справі №916/2676//22 за номером телефону, зазначеному у позовній заяві як засіб зв`язку відповідача. Разом із тим, вказану телефонограму відповідачу судом не вдалося передати, у зв`язку з неможливістю встановити зв`язок.

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

27.01.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.11.2021 між Управлінням житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» (підрядник, відповідач) був укладений договір підряду № 186-2021, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов`язується своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи за об`єктом: «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області», згідно з ДК 021:2015 - код 45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь за рахунок коштів місцевого бюджету, затвердженої проектно-кошторисної документації, складеної на підставі «ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 04 червня 2014 року № 163, та/або галузевих будівельних норм ГБН Г.1-218-182:2011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт», затверджених наказом Державної служби автомобільних доріг України від 23 серпня 2011 року № 301», та в обумовлений цим договором термін, а замовник зобов`язується надати підрядникові фронт робіт, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об`єкт після робіт.

За умовами пункту 2.1. договору № 186-2021 від 01.11.2021 договірна ціна, тобто вартість робіт (тобто компенсація всіх можливих витрат підрядника та плата за виконану ним роботу) за цим договором, зазначена в кошторисі і становить 1 024 724 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 170 787,33 грн.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.4. договору строк виконання робіт, передбачених п.1.1. договору - до 15.11.2021 року. Замовник після реєстрації цього договору в Державній казначейській службі України передає підрядникові проектно-кошторисну документацію та надає фронт робіт (будівельний майданчик). Підрядник зобов`язаний провести роботи згідно календарного графіку виконання робіт (Додаток №1), що являється невід`ємною частиною договору. Договір вважається виконаним після виконання робіт та закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами за цим договором.

При цьому, умовами п. 3.5. договору встановлено, що терміни виконання робіт можуть бути змінені у разі: а) обставин непереборної сили; б) невиконання замовником своїх зобов`язань (відсутність фінансування, затримка у платежах, несвоєчасна передача будівельного майданчика, проектно-кошторисної документації підряднику тощо); в) перегляду проектно-кошторисної документації, з урахуванням положень п. 2.3. даного договору; г) страйків робітників, блокади ними будівельного майданчика та інших їхніх дій, що заважають нормальному виконанню робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені невиконанням зобов`язань перед працівниками чи їхніми об`єднаннями самим підрядником або його субпідрядниками. д) покращення якості предмету закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; е) виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Водночас, підрядник, серед іншого, зобов`язаний виконати роботи належно, у встановлені договором строки, відповідно до проектної документації, умов договору та відшкодувати відповідно до законодавства та цього договору завдані замовнику збитки (пп 5.2.1., 5.2.9. п. 5.2. договору № 186-2021 від 01.11.2021).

Згідно п. 12.1. договору факт виконання та вартість виконаних робіт підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт.

Підпунктом 14.7.2. пункту 14.7. договору підряду № 186-2021 від 01.11.2021 встановлено, що у разі порушень підрядником зобов`язань стосовно кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором, а так само в разі якщо підрядник не розпочав виконання робіт протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати, підрядник зобов`язаний сплатити замовнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується штраф, від суми договору за кожен день прострочення.

Як вбачається з п. 17.1 договору, він набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року.

Водночас, відповідно до п. 17.4. договір може бути припинений за письмовою згодою сторін. У документі (договорі, угоді тощо) про припинення цього договору сторони визначають порядок і строки приймання фактично належно виконаних робіт, усунення недоліків, здійснення розрахунків тощо.

Додатками до вказаного договору, що є його невід`ємними частинами, зазначено: календарний план виконання робіт; кошторис на виконання робіт (договірна ціна); план фінансування робіт.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2021 ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» звернулось до позивача з листом № 209/13, відповідно до якого, враховуючи стислі строки виконання робіт, а саме що до закінчення строку виконання робіт залишилось 14 днів, та враховуючи той факт, що роботи по капітальному ремонту дорожнього покриття проводяться в осінній період, коли відбувається коливання нічних та денних температур, та ймовірність випадання опадів, що зумовлює скорочення часу на виконання робіт за сприятливих погодних умов, та для виконання вимог п.20.8.5 ДБН В.2.3-4:2015 (Автомобільні дороги Частина І. Проектування Частина II. Будівництво), для забезпечення якісного виконання робіт капітального ремонту, запропонував розглянути питання продовження строку виконання робіт за договором №186-2021 від 01.11.2021 року до 15.12.2021 року.

01.11.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 186-2021 від 01.11.2021, з п. 1 якої вбачається, що в пункті 3.1 договору № 186-2021 від 01.11.2021 року на «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області» цифри та слова « 15.11.2021 року» сторони погодили замінити на « 15.12.2021 року», у зв`язку з чим вищезазначений пункт викладено в новій редакції: « 3.1. Строк виконання робіт, передбачених п. 1.1. Договору - до 15.12.2021 року.».

З акту приймання-передачі від 05.11.2021, підписаного обома сторонами, судом встановлено, що Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради, в особі начальника Управління Теснікова Юрія Петровича, передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «APT БУД ЕКСПЕРТ» прийняло проектно-кошторисну документацію (Робочий проект) по об`єкту «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області» та будівельний майданчик - дорожнє покриття (площею 900м2) та тротуар (площею 180м2), по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області, для проведення капітального ремонту, згідно умов договору № 186-2021 від 01.11.2021.

14.12.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору № 186-2021 від 01.11.2021, відповідно до п. 1 якої виконавець у зв`язку з технічними та технологічними причинами не може вчасно, відповідно до умов договору №186-2021 від 01.11.2021 на «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області», укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «APT БУД ЕКСПЕРТ», виконати роботи зазначені у п. 1.1. договору, тому сторони, керуючись ст. 651 Цивільного кодексу України прийшли до згоди - розірвати договір.

Пунктом 2 додаткової угоди № 2 від 14.12.2021 сторони встановили, що виконавець на момент укладання даної угоди не розпочав виконання робіт, які є предметом договору, тому підстави для проведення будь-яких розрахунків відсутні.

Відтак, з моменту вступу в дію цієї угоди сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами і зобов`язаннями, що виникли з договору. Зобов`язання сторін за договором, зазначеним у п.1.1 припиняється з моменту набрання чинності цією угодою (п. 3 додаткової угоди № 2 від 14.12.2021).

02.05.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 про сплату штрафу за невиконання умов договору № 186-2021 від 01.11.2021 в сумі 19231,12 грн та просив в місячний строк, встановлений ч. 6 ст. 222 Господарського кодексу України, для відповіді на претензію добровільно перерахувати суму претензії.

09.06.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих. № 243 про сплату штрафу за невиконання умов договору № 186-2021 від 01.11.2021 в сумі 19231,12 грн.

Вказана претензія отримана представником відповідача 16.06.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена без відповіді і належного реагування.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Приписами ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підряд передбачає виконання певної роботи підрядником на свій ризик з переданням її результату замовнику (створеної, відремонтованої речі), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, що оформляється актом прийняття передачі виконаних робіт, на підставі яких здійснюється виплата винагороди.

Згідно із частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: - замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті); - якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті); - якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті); - замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

За договором будівельного підряду згідно ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (ч. 2 ст. вказаної статті).

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного Кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті й він підписується другою стороною.

Відповідно до частини 2 статті 883 Цивільного кодексу України за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 910/9525/19 у випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків. Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, змісту зобов`язання. Визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 27.07.2022 у справі №910/7966/21).

Із матеріалів справи слідує, що правовідносини сторін виникли на підставі договору № 186-2021 від 01.11.2021, який фактично згідно змісту правовідносин, що випливають з умов цього договору, за своєю правовою природою є договором підряду, що підпадає під регулювання § 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є певні юридичні факти, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже підставу позову складають дві складові: юридична та фактична. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову дозволяє визначити межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначено, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia». Діючи в межах позовних вимог, саме суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Крім того, на виконання умов договору 05.11.2021 представниками сторін було підписано без зауважень та заперечень акт приймання-передачі будівельного майданчика - дорожнього покриття (площею 900 м2) та тротуару (площею 180 м2), а також проектно-кошторисної документації по об`єкту «Капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області».

Матеріали справи свідчать, що в порушення договору, обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» не були виконані належним чином: не виконано обсяг основних робіт, передбачених умовами договору, оскільки, в матеріалах справи відповідні акти приймання-передачі робіт відсутні, що свідчить про прострочення відповідачем календарного графіку робіт.

Більш того, судом встановлено, а відповідачем жодним чином не спростовано, що підставою для укладення додаткової угоди № 2 від 14.12.2021 та відповідно для розірвання договору підряду № 186-2021 віл 01.11.2021 стало саме те, що виконавець у зв`язку з технічними та технологічними причинами не зміг вчасно, відповідно до умов спірного договору, виконати роботи зазначені у п. 1.1. договору та на момент укладення даної угоди не розпочав їх виконання.

З огляду на фактичні обставини справи, оцінюючи надані сторонами докази у матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та вірогідних доказів в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виконання ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» робіт за договором підряду № 186-2021 від 01.11.2021 у строки, передбачені п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.11.2021, оскільки доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у повному обсязі, а саме виконання робіт та представлення замовнику для прийняття та підписання акту виконаних робіт, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, позивач не отримав від виконавця робіт кінцевого результату за договором підряду, на який розраховував, а саме: капітальний ремонт дорожнього покриття проїжджої частини та тротуарів по провул. Марченка Сергія від вул. Молодіжна до вул. Г. Кірпи в м. Роздільна Одеської області. Відповідач не виконав всі роботи в узгоджений строк, внаслідок чого подальше виконання зобов`язання втратило інтерес для позивача, у зв`язку із чим позивач, як замовник, скористався своїм правом на розірвання договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Відповідно пп.14.7.2. п. 14.7. договору встановлена відповідальність у разі порушень підрядником зобов`язань стосовно кінцевого строку виконання робіт, встановленого договором, а так само в разі якщо підрядник не розпочав виконання робіт протягом 5 календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати, у вигляді сплати замовнику штрафу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується штраф, від суми договору за кожен день прострочення.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 230 Господарського кодексу України законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання. Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18 (п. 4.13. постанови ВС у складі КГС від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання не є грошовими зобов`язаннями, то положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Проаналізувавши вищезазначений пункт договору суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо застосування до підрядника штрафу за порушення строків виконання підрядних робіт, а також узгодили їх нарахування саме від договірної ціни договору, що не суперечить приписам чинного законодавства.

Оскільки сума договору становить 1024724,00 грн, про що вказує сам позивач, то суд визнає обґрунтованим та арифметично вірним нарахування штрафу виходячи саме з цієї суми.

При цьому оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного зі строками виконання підрядних робіт, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами договору розмір штрафу узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбачених підпунктом 14.7.2. договору штрафних санкцій у вигляді штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач суду не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

Суд зазначає, що пунктом 14.7.2. договору встановлено базу нарахування штрафу: подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який сплачується штраф за кожен день прострочення.

Суд враховує, що облікова ставка Національного банку є одним з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Тобто, облікова ставка є не статичним, а динамічним показником.

Водночас, заявляючи позовну вимогу щодо стягнення штрафу за даним пунктом договору, позивач вказує період нарахування з 05.11.2021 по 14.12.2021, визначаючи період прострочення з дати передання підряднику проектно-кошторисної документації та будівельного майданчику.

Як встановлено ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідач мав розпочати роботи 06.11.2021, а відповідно до умов укладеного договору у позивача виникає право на нарахування відповідного штрафу якщо відповідач не розпочав виконання робіт протягом 5 календарних днів з моменту, коли він повинен був їх розпочати, а тому з 11.11.2021року розпочалась прострочка відповідача.

Судом досліджено розрахунок позивача та встановлено, що нарахування здійснено за період з 05.11.2021 по 14.12.2021, проте, враховуючи встановлений судом строк виконання зобов`язання з виконання робіт за договором, нарахування штрафу з 05.11.2021 по 10.11.2021 є неправомірним, оскільки в цей період прострочення виконання зобов`язання не було.

Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача штраф за порушення строків виконання робіт за договором у розмірі 16367,51 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» на користь Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради штрафу у розмірі 16367,51 грн. В іншій частині позовних вимог (штраф у розмірі 2863,61 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При вирішенні даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів і фактами, що є об`єктом судового дослідження.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову частково з вищенаведених мотивів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення штрафу є обґрунтованими у розмірі 16367,51 гривень та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ БУД ЕКСПЕРТ» (вул. Пушкінська, буд. 14, прим. 40, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41220687) на користь Управління житлово-комунального господарства та інфраструктури Роздільнянської міської ради (вул. Шевченка, № 95, м. Роздільна, Одеська область, 67400, код ЄДРПОУ 44055064) штраф у розмірі 16 367 (шістнадцять тисяч триста шістдесят сім) грн 51 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 111 (дві тисячі сто одинадцять) грн 57 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 січня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський