Рішення

від 30.01.2023 по справі 754/8370/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1436/23 Справа №754/8370/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

(повне заочне рішення суду виготовлено 30.01.2023)

30 січня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/8370/22

ОСОБА_1 - позивач

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телепростір» - відповідач

Вимоги позивача: розірвання (припинення) трудового договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому посилаючись на порушення своїх трудових прав та ухилення відповідача від розірвання (припинення) трудових відносин з позивачем, просив розірвати (припинити) трудовий договір, укладений 23.11.2021 між позивачем і відповідачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 06.09.2022.

У судовому засіданні позивач позов підтримав і не заперечував проти заочного розгляду справи за відсутності відповідача.

Відповідач у судове засідання не з`явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, зокрема, поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на сайті суду і є загальнодоступною.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням ст. ст. 128-131, 223, 280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті заочно за відсутності відповідача.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Наказом відповідача від 23.11.2021 позивача прийнято на роботу до відповідача на посаду керівника служби з розвитку мережі мовлення.

Як вказує позивач він після початку війни Російської Федерації проти України 24.02.2022 покинув м. Київ, а після повернення в м. Київ він не виявив відповідача за його місцезнаходженням. 10.08.2022 позивач поштою рекомендованим листом направив відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, яку позивач отримав 23.08.2022. Після отримання відповідачем заяви позивача про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідач трудові відносини з позивачем не розірвав. Починаючи з 23.08.2022 плюс 14 днів, передбачених ст. 38 КЗпП України, останнім днем своєї роботи позивач вважає 06.09.2022, а тому, просить розірвати (припинити) укладений ним з відповідачем трудовий договір з 06.09.2022.

Згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством. Установивши, що позивач у заяві про звільнення від 22 червня 2020 року, не визначив датою звільнення день подання заяви, та зі спливом двотижневого строку не приступив до виконання своїх трудових обов`язків, не відкликав подану ним заяву про звільнення, не висловив іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення трудових відносин з ПрАТ на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника. Установивши, що позивач не був звільненим у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушенням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення, що є підставою для задоволення позову. Разом з тим, суди попередніх інстанцій, не врахували положення частини першої статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні, а тому помилково визначили дату звільнення ОСОБА_1 22 червня 2020 року, в день подачі ним заяви на звільнення. Беручи до уваги, що двотижневий строк, визначений частиною першою статті 38 КЗпП України, почав свій перебіг 22 червня 2020 року та сплинув 06 липня 2020 року, датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 06 липня 2020 року - закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення за власним бажанням.».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Будь-яких конкретних правових доказів про повне або часткове спростування позовних вимог, відповідачем суду не надано і судом не здобуто.

За таких обставин, позов задовольняється.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивач просив покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 263-265, 280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов.

Розірвати (припинити) трудовий договір, укладений 23.11.2021 між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) і товариством з обмеженою відповідальністю «Телепростір» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Соловцова Миколи, 2, офіс 38, ЄДРПОУ: 42567900) на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 06.09.2022.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: