Ухвала

від 27.01.2023 по справі 761/3028/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3028/23

Провадження № 2-а/761/447/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та повернення стягнення грошових сум, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та повернення стягнення грошових сум.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2023 року вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Пономаренко Н.В.

Як вбачається із змісту позову, позивач просить суд зокрема: визнавати протиправними та скасувати постанови №№2060,2061, 2062, 2063, 2064, 2065, 2066, 2067, 2068, 2069, 2070, 2071, 2072 про накладення адміністративного стягнення винесені адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30.08.2021 року відносно ОСОБА_1 і закрити відповідні справи про адміністративне правопорушення.

Одночасно з позовом позивачем подано до суду заяву про поновлення строку на оскарження постанов Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про накладення адміністративного стягнення №№2060-2072 від 30.08.2021 року.

При цьому, позовну заяву було подано до суду засобами поштового зв`язку 24.01.2023 року, що підтверджується конвертом.

Заява про поновлення строку на оскарження вищезазначених постанов мотивована тим, що позивач про те, що 30 серпня 2021 року відносно нього винесено постанови №№2060- 2072, дізнався 10 січня 2023 року з застосунку «Дія» Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та Єдиного державного порталу адміністративних послуг, випадково побачивши там інформацію про відкриття виконавчих проваджень про примусове виконання зазначених постанов. Позивач того ж дня звернувся до відповідача із письмовою заявою про видачу копій постанов №№2060-2072. 16 січня 2023 року позивач отримав від відповідача лист № 09/033-79 та копії постанов №№ 2060-2072 і ознайомився з їх змістом. Таким чином позивач вказує, що саме 16 січня 2023 року позивачу вперше вручені копії постанов №№ 2060-2072 зі змісту яких він дізнався про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому строк позивачем пропущено з поважних причин та вказаний строк підлягає поновленню.

Так, про оскаржуваними постановами №№2060,2061, 2062, 2063, 2064, 2065, 2066, 2067, 2068, 2069, 2070, 2071, 2072 за ст. 152 КУпАП, якими на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, були винесені 30.08.2021 року. Таким чином, він мав право звернутись до суду із позовом не пізніше 09.09.2021 року (з урахуванням вихідних днів).

Проте, позивачем не обґрунтовано належним чином причин пропуску строків звернення до суду з відповідним позовом та не долучено до позову відповідних доказів, так позивачем не наведено жодних причин пропуску чи підстав для їх поновлення, лише зазначено, що про оскаржувану постанову стало відомо лише 10.01.2023 року, після чого останній звернувся із запитом до Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Крім того, зі змісту постанов вбачається, що при їх постановленні Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) були взяті до уваги пояснення представника за довіреністю - Фурудя Олексія Михайловича. Крім того постановами №№2060,2061, 2062, 2063, 2064, 2065, 2066, 2067, 2068, 2069, 2070, 2071, 2072 за ст. 152 КУпАП, якими на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, були винесені 30.08.2021 року, а позивач звернувся до суду лише 24.01.2023, після спливу більше як року з дати їх винесення, що дає підстави суду критично оцінювати посилення позивача у тесті позову та заяві про поновлення строків, що він дізнався про існування зазначених постанов лише 16.01.2023 року.

Крім того, позивач сплатив визначний в оскаржуваних постановах штрафи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа "Каменівська проти України"), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а тому суд не може надавати привілеї тим чи іншим особам якщо позовну заяву подано або не буде приведено у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України при зверненні до суду або у встановлений судом строк. Надання такого привілею порушить принцип рівності сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Крім цього, згідно положень ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

З огляду на встановлені обставини, а також відсутність інших доводів та доказів щодо поважності пропущення позивачем строку звернення до суду, слід дійти висновку про пропущення позивачем десятиденного строку звернення до суду без поважних причин, оскільки судом не встановлено поважних причин пропуску, а зазначені позивачем - є неповажними.

Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду, позивачем в позовної заяви та в заяві про поновлення строку на оскарження постанов не обґрунтовано поважності причин пропущення такого строку, позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та повернення стягнення грошових сум, - повернути позивачу.

Ухвалу суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі якщо повний текст ухвали не був вручений позивачу у день її проголошення, останній має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у разі якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: