Рішення

від 30.01.2023 по справі 140/7699/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року ЛуцькСправа № 140/7699/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Смокович В. І, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства «Здорова сім`я» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, позивач, фонд) звернулося до суду з позовною заявою до приватного підприємства «Здорова сім`я» (далі ПП «Здорова сім`я», підприємство, відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 42300,00 грн. та пені в сумі 7478,64 грн., всього в сумі 49778,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (даліЗакон №875-ХІІ) відповідачем у 2021 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 42300,00 грн., яка роботодавцем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій ПП «Здорова сім`я» нарахована пеня в сумі 7478,64 грн., яку позивач просить стягнути разом із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

У відзиві на позовну заяву, зареєстрованим за вхідним номером канцелярії суду 42703 від 22 грудня 2022 року відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що штатна кількість працівників, які працюють на підприємстві вісім осіб, крім того ОСОБА_1 за основним місцем роботи, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. У період з 11 січня 2021 року по 21 травня 2021 року остання перебувала на лікарняному. У зв`язку з відсутністю інформації про строк перебігу лікарняного, роботодавцем 05 квітня 2022 року було подано до базового центру зайнятості звітність форми 3-ПН на посаду медичної сестри для осіб з інвалідністю. При цьому на адресу фонду було направлено звіт № 10-ПО1 (річний).

Враховуючи той факт, що відповідно до звітності за формою 3-ПН до Центру зайнятості було подано відповідний звіт та інформацію про наявність відкритої вакансії для працевлаштування особи з числа осіб з інвалідністю, відповідач уважає, що у його діях відсутні будь-які порушення інформування про таку вакансію, а також відсутні зобов`язання щодо забезпечення у пошуку осіб для працевлаштування, оскільки такий обов`язок покладається на відповідний Центр зайнятості. Наслідком відсутності працевлаштованої особи (хоча відповідачем було вжито всі заходи), з числа осіб з інвалідністю стало падання нульового звіту. В той же час у подальшому центром зайнятості було проінформовано про наявність особи з числа осіб з інвалідністю, наслідком чого було працевлаштування ОСОБА_2 .

Додатково зазначає, що законодавство не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Стверджує, що застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є таким, що вчинено без достатніх на те правових підстав, а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю. (арк. спр. 29 - 34)

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр. 24).

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Приватним підприємством «Здорова сім`я» 21 жовтня 2022 року подано до ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України (арк. спр. 10).

Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті19 Закону №875-ХІІповинна складати 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2021 році становив 676,8 тис.грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 84600 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністювідомості відсутні (арк. спр. 10 - 11).

У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відділення Фонду направило повідомлення № 40/19-316 від 21 жовтня 2022 року, в якому вказало про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 42300,00 грн. та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (арк. спр. 19).

У листі № 23 від 09 листопада 2022 року, адресованому ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, ПП «Здорова сім`я» вважає нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені необґрунтованим, зробленим без врахування усіх обставин та таким, що не підлягає задоволенню (арк. спр. 12 - 14).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 42300,00 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 7478,64 грн, а всього -49778,64 грн .

Проте, підприємство вказані санкції в добровільному порядку не сплатило, що стало підставою звернення позивача до суду для стягнення зазначених сум у примусовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з частинами першою та другоюстатті 19 Закону №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875-ХІІ) д ля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першоюстатті 20 Закону №875-ХІІвизначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VІ, роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно доПорядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Отож, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання зазначеної вище нормиЗакону №5067-VIнаказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316затвердженоПорядок подання форми звітності №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)(даліПорядок №316).

В контексті положеньЗакону №5067-VIта Порядку №316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановленийЗаконом України від 01 березня 1991 року №803-XII«Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів №3-ПН не була регламентована законом. Тобто, на час спірних правовідносин (у 2021 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першоюстатті 19 цього Закону.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівниківосіб з інвалідністю.

Як випливає з вимогстатті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. ВизначенийЗаконом №875-ХІІобов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем 05 квітня 2021 року було подано до центру зайнятості звітність форми №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії), у якій повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадоюмедичної сестри у кількості однієї вакансії для інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з п`ятиденним робочим тижнем на постійній основі з оптимальними умовами праці з вимогою до кандидата мати вищу освіту (арк. спр. 39).

Звіт за вказаною формою був поданий у період лікарняного особи, яка займала цю посаду та була інвалідом ІІІ групи. Листок непрацездатності виданий 11 січня 2021 року у зв`язку з вагітністю (сто двадцять шість днів). Стати до роботи 17 травня 2021 року. Наказом по підприємству №21 від 31 травня 2021 року ОСОБА_1 пішла у відпустку по догляду за дитиною до трьох років, про що власноручно підписалася (арк. спр. 36).

Докази позивача про те, що відповідач повинен був подати звіт до центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії)у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії тобто після 11січня 2021 року не заслуговують на увагу оскільки роботодавець без заяви працівника про надання їй відпустки по догляду за дитиною та надання нею лікарняного, в якому чітко визначено дату, коли стати працівникові до роботи не мав законних підстав подавати звітність форми №3-ПНдо центру зайнятості з тих причин, що вакансія не була відкритою, і такі дії керівника підприємства, на думку суду, були б передчасними.

Посилання на те, що звіт поданий відповідачем лише у квітні 2021 року, що свідчить про формалізований підхід в питанні виконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, суд до уваги не приймає, оскільки як встановлено судом вище періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Окремо суд констатує, що згідно наказу №6/1 від 08 квітня 2022 року відповідачем 11 квітня 2022 року створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Фактів необґрунтованої відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Отже, відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робоче місце для осіб з інвалідністю, проінформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю.

Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство, фактично, вжило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 червня 2018 року №К/9901/5558/17.

Інші доводи сторін у заявах по суті справи не спростовують висновків суду.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону УкраїниПро виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людинипередбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справіСерявін та інші проти Українивід 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд доходить висновку провідсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

У зв`язку з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями2, 9, 77, 90, 243-246,255,262,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України,суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3А, ідентифікаційний код юридичної особи 13369882) до Приватного підприємства «Здорова сім`я» (45401, Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Луцька, 19Б, ідентифікаційний код юридичної особи 38652606) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович