Рішення

від 31.01.2023 по справі 242/6/23

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

242/6/23

2/242/265/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31 січня 2023 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментально-механічний Курахівський завод» про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

05.01.2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача, заперечення відповідача.

В обґрунтування позову зазначив, що він є батьком ОСОБА_2 , який з 20.07.2015 р. перебував у трудових відносинах з відповідачем. 03.02.2016 р. під час виконання трудових обов`язків з останнім трапився нещасний випадок, внаслідок чого він загинув. Неможливість усунення негативних наслідків, завданих смертю сина зумовило нервовий стрес та викликало вимушені зміни у звичайному способі життя, що призвело до втрат немайнового характеру. Просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму у відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, заяв не надходило.

Процесуальні дії у справі.

06.01.2023 р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Як вбачається з доказів в матеріалах справи, позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , є батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 11.05.2016 р. встановлено, що нещасний випадок стався з ОСОБА_2 на ТОВ «Експериментально-механічний курахівський завод» при виконанні останнім трудових обов`язків.

Згідно Акту № 1 від 12.05.2016 р. нещасний випадок, що стався з ОСОБА_2 03.02.2015 р. о 13.15 годині визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд приходить до такого.

Надані докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я сина відбулося при виконанні ним трудових обов`язків внаслідок чого настала смерть останнього, що, у свою чергу, призвело до моральних страждань позивача, оскільки він втратив близьку людину, і ці страждання носять тривалий характер.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом, проте будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Таким чином, судом установлено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався із сином позивача та спричинив його смерть, позивачу дійсно були завдані моральні (душевні) страждання, які викликані втратою рідної людини, у зв`язку із чим порушився його звичайний і нормальний спосіб життя, він відчуває сильні душевні страждання через невідновну втрату.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи глибину моральних страждань позивача, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход держави.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст..3 Основним Законом України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно зі статтею 153 КЗпП України, на всіх підприємствах установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесі, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів з питань охорони праці.

Відповідно до статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці, відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Частиною 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Відповідно ч.2 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст.1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, параграф 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться, крім інших, витрати на правничу допомогу.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 280,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментально-механічний Курахівський завод», код ЄДРПОУ 33377259, розташоване за адресою: Донецька область, м.Курахове, пр.-т Маяковського, 9, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментально-механічний Курахівський завод» на користь ОСОБА_1 грошову суму у відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експериментально-механічний Курахівський завод» судовий збір в доход держави у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Повний текст рішення було складено та підписано 31.01.2023 року.

Суддя В.Г.Черков