Постанова

від 26.01.2023 по справі 916/1778/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1778/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від скаржника: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради

на ухвалу Господарського суду Одеської області від „10 серпня 2022 про зміну способу виконання судового рішення

у справі № 916/1778/20

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бригантина»

до відповідача: Одеська міська рада

про: стягнення 59 407,20 грн.,

головуючий суддя Шаратов Ю.А.

місце прийняття ухвали: Господарський суд Одеської області

Учасники судового процесу про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2021 ухваленим у справі № 916/1778/20 позов задоволено. Стягнуто з Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бригантина 59 407,20 грн. - суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

11.03.2021 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2021 видано відповідні накази.

15.07.2022 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бригантина» в порядку ст. 331 ГПК України звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про зміну способу виконання рішення, відповідно до якої заявник просить змінити спосіб виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2021 по справі №916/1778/20

про стягнення з Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бригантина» 59 407,20 грн. суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн., шляхом стягнення 59 407,20 грн. суми боргу та витрат на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн. з відкритих у Казначействі рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Заява мотивована тим, що ОСББ «Бригантина» звернулось із заявою про виконання рішення суду у справі № 916/1778/20 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). За результатами розгляду заяви, Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Щегловою Є.В. було відкрито виконавче провадження за реєстраційним номером 65116048.

Заявник зазначає, що у результаті вчинення виконавчих дій Головним державним виконавцем Щегловою Є.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання від 15.06.2021. Як вбачається з викладеного у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу: державним виконавцем було здійснено усі заходи примусового виконання щодо розшуку майна та на даний час ці заходи виявилися безрезультатними.

Як слідує з постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу Одеська міська рада не має рахунків відкритих у банківських установах. Разом з тим, як вказує заявник, фінансові ресурси закріплено за виконавчими органами Одеської міської ради, які є розпорядниками коштів бюджету міської ради та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

Таким чином заявник вважає, що права стягувача на відшкодування витрат по сплаті судового збору та стягнення на його користь заборгованості з Одеської міської ради шляхом стягнення коштів з рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради, як з безпосереднього виконавчого органу Одеської міської ради, який наділений правом розпоряджатись коштами місцевого бюджету, є правильним та ефективним способом захисту прав позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.00.2022 року у справі №916/1778/20 (суддя Шаратов Ю.А.) заяву ОСББ «Бригантина» про зміну способу виконання судового рішення задоволено; стягнуто з Одеської міської ради через Виконавчий комітет Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бригантина 59 407,20 грн. суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Суд попередньої інстанції, зазначив, що рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2021 у справі № 916/1778/20 боржником добровільно не виконано, а розпорядження Одеською міською радою коштами місцевого бюджету відбувається через Виконавчий комітет Одеської міської ради, а також враховуючи, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї заяви.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2022 року у справі №916/1778/20 повністю та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСББ «Бригантина» про зміну способу виконання судового рішення від 15.07.2021 та стягнення з Одеської міської ради через Виконавчий комітет Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бригантина 59 407,20 грн. суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали Господарського суду Одеської області від 10.08.2022 у справі №916/1778/20 судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального права, оскільки внаслідок «зміни порядку виконання рішення» судом фактично на стадії виконання судового рішення замінено за відсутності належних правових підстав сторону у справі (та у виконавчому провадженні) з Одеської міської ради на Виконавчий комітет.

Виконавчий комітет Одеської міської ради звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані жодною нормою Бюджетного кодексу України не передбачено, що виконавчий комітет міської ради є особою, яка в силу закону є відповідальною по зобов`язанням іншої особи міської ради.

Як вважає апелянт, задовольняючи заяву відповідача про зміну порядку виконання рішення суду, суд першої інстанції фактично змінив відповідача (боржника) у справі на стадії виконання судового рішення. При цьому, позивачем у вказаній справі є - Одеська міська рада. Виконавчий комітет Одеської міської ради жодним чином не брав участі у розгляді справи.

Посилаючись на приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» апелянт зазначає, що Одеська міська рада та виконавчий комітет Одеської міської ради є різними, самостійними юридичними особами, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю. Одеська міська рада відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до системи виконавчих органів Одеської міської ради нарівні з іншими виконавчими органами. Виконавчий комітет Одеської міської ради є таким самим, однопорядковим розпорядником бюджетних коштів, як і Департамент міського господарства Одеської міської ради або будь-який інший виконавчий орган. Тому одноособовий вибір відповідача та суду, що фінансування відповідних видатків має здійснюватися через виконавчий комітет Одеської міської ради, а не, наприклад Департамент міського господарства Одеської міської ради чи інший виконавчий орган (орган охорони здоров`я, фізичної культури та спорту, економічний відносин тощо) має ґрунтуватись на доказах або висновках.

Також Виконавчий комітет Одеської міської ради наголошує на тому, що ухвалення судового рішення у даній справі про стягнення з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради грошових коштів погіршить забезпечення функціонування бюджетної сфери та життєво необхідних потреб жителів територіальної громади міста Одеси у період дії воєнного стану, призведе до зменшення фінансування заходів забезпечення протидії військової агресії російської федерації проти України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від „10 серпня 2022 про зміну способу виконання судового рішення у справі № 916/1778/20; призначено розгляд апеляційної скарги Виконавчого комітету Одеської міської ради до розгляду на 24 листопада 2022 року о 10:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «Бригантина» просило залишити ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2022 року у справі №916/1778/20 без змін, а апеляційну Виконавчого комітету Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2022 року у справі №916/1778/20 без задоволення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/1778/20 відбудеться 26 січня 2023 року об 11:30 год.

В судове засідання 23.01.2023 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, а їх явка обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 15.07.2022 року до місцевого господарського суду надійшла заява позивача ОСББ «Бригантина» про зміну порядку виконання рішення у порядку ст. 331 ГПК України у справі № 916/1778/20, в якій позивач просив стягнути з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради, як безпосереднього виконавчого органу Одеської міської ради, який наділений правом розпоряджатись коштами місцевого бюджету, на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бригантина» 59 407,20 грн. суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн., шляхом стягнення 59 407,20 грн. суми боргу та витрат на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн. з відкритих у Казначействі рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Заява мотивована тим, що ОСББ «Бригантина» звернулось із заявою про виконання рішення суду у справі № 916/1778/20 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). За результатами розгляду заяви, Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Щегловою Є.В. було відкрито виконавче провадження за реєстраційним номером 65116048.

Заявник зазначає, що у результаті вчинення виконавчих дій Головним державним виконавцем Щегловою Є.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання від 15.06.2021. Як вбачається з викладеного у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу: державним виконавцем було здійснено усі заходи примусового виконання щодо розшуку майна та на даний час ці заходи виявилися безрезультатними.

Як слідує з постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу Одеська міська рада не має рахунків відкритих у банківських установах. Разом з тим, як вказує заявник, фінансові ресурси закріплено за виконавчими органами Одеської міської ради, які є розпорядниками коштів бюджету міської ради та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

За твердженням заявника, листом Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області за вих. № 04-15-08/927 від 04.08.2022 року на адвокатський запит Швець К.О., яка представляє інтереси ОСББ «Бригантина» у даній справі повідомлено, що Одеська міська рада не має відкритих реєстраційних рахунків. Рахунки цієї установи, з яких можливо було здійснити безспірне списання в управління Казначейства або будь-якому іншому територіальному органі Казначейства відсутні. Підстави для повернення виконавчого документа стягувачові без виконання передбачені пп.3 п.9 Порядку, відповідно до вимог якого орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачові, в тому числі, у разі коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства.

Отже, заявник зазначає, що під час виконання рішення по даній справі виникли труднощі, пов`язані з тим, що Одеська міська рада не включена до жодної мережі розпорядників і одержувачів коштів місцевого бюджету та в неї відсутні розрахункові рахунки.

При цьому, як стверджує заявник, Одеська міська рада рішення суду добровільно також не виконала та наразі воно залишається невиконаним.

Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність відстав для зміни порядку виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У частині третій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови, вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Колегія суддів зазначає, що зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 ст. 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17 травня 2005 року по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до пп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-VI, Рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.

Згідно з абз.1 пп. 2 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року №845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.

Статтею 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 11 Закону України „Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У відповідності до ст. 51 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, як зазначав позивач, згідно з пп. 27 п. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Статтею 2 Бюджетного Кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно з ст. 22 Бюджетного Кодексу України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Пунктом 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, визначено, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який створюється радою на період її повноважень відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні», Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради.

З матеріалів справи вбачається, 15.06.2021 Головним державним виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №651160. Як вбачається з викладеного у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу: державним виконавцем було здійснено усі заходи примусового виконання щодо розшуку майна та на даний час ці заходи виявилися безрезультатними.

Як вбачається з відповіді Головного управління Державної казначейської служби від 04.08.2022 № 04-15-08/927, Одеська міська рада не має відкритих реєстраційних рахунків в органах казначейства.

Відтак, з урахуванням того, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з метою захисту прав позивача та подальшого реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присуджених грошових коштів слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17.

З огляду на наведене, судова колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано задовольнив заяву ОСББ «Бригантина» про зміну порядку виконання рішення у порядку ст. 331 ГПК України.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що ухвалення оскаржуваної ухвали суттєво погіршить забезпечення функціонування бюджетної сфери та життєво необхідних потреб жителів територіальної громади міста Одеси у період дії воєнного стану, призведе до зменшення фінансування заходів забезпечення протидії військовій агресії російської федерації проти України, з огляду на таке.

Так, судова колегія зазначає, що оскаржуваною ухвалою нові обов`язки на боржника, окрім тих, що вже встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2021, не покладаються, а зміна способу (порядку) виконання рішення суду пов`язана із відсутністю у боржника відкритих реєстраційних рахунків, а також рахунків з яких можливо було здійснити безспірне списання, а отже прийняття оскаржуваної ухвали жодним чином не може впливати на забезпечення функціонування бюджетної сфери та життєво необхідних потреб жителів територіальної громади міста Одеси.

При цьому, одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту прийняття рішення у даній справі, позивач не був позбавлений можливості самостійно та добровільно виконати рішення суду, у тому числі й до запровадження на території України воєнного стану, проте, як свідчать наявні матеріли справи, таких дій не вчинив та добровільно рішення суду, як самостійно так й через відповідні виконавчі органи, не виконав.

Отже, обставини на які посилається скаржник, та виникнення яких пов`язано із запровадження воєнного стану, не впливають на висновок суду щодо наявності підстав для зміни способу (порядку) виконання рішення, проте можуть бути підставами для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду, але за умови їх доведення заявником.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що судом першої інстанції фактично змінив відповідача (боржника) у справі на стадії виконання судового рішення.

Так, колегія суддів зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вирішив стягнути з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради, як з безпосереднього виконавчого органу Одеської міської ради, який наділений правом розпоряджатись коштами місцевого бюджету, на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бригантина 59 407,20 грн. суму боргу та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відтак, у даному випадку не відбулось заміни сторони на стадії виконання судового рішення, оскільки судом першої інстанції стягнуто грошові кошти саме з Одеської міської ради, однак за рахунок коштів Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Також, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Враховуючи, що безпосереднім правом розпоряджатися коштами місцевого бюджету наділений Виконавчий комітет Одеської міської ради, а не Одеська міська рада, при тому, що виконавчий комітет Одеської міської ради створений саме Одеською міською радою, підконтрольний та підзвітний Одеській міській ради, судова колегія вважає цілком обґрунтованим стягнення з Одеської міської ради за рахунок коштів міста Одеси в особі Виконавчого комітету Одеської міської ради грошових коштів, що є не заміною боржника у виконавчому провадженні, як на тому наголошують апелянти.

Щодо посилання скаржника на позиції суду касаційної інстанції, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.07.2021 по справі №344/7690/16-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2020 по справі №130/2176/17, колегія суддів зазначає, що останні не містять правових висновків щодо застосування положень ст. 331 ГПК України, обставини встановлені у зазначених справах є різними, а правовідносини не є подібними до тих, що наразі розглядаються.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 10.08.2022 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284, 331

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від „10 серпня 2022 року у справі № 916/1778/20 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „30 січня 2023 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Н.М. Принцевська