Рішення

від 26.01.2023 по справі 760/28124/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/28124/19 2/760/3897/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

за участю секретаря Омелько Г.Т.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості із заробітної плати заборгованості по заробітній платі в розмірі 12 900 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 369348,29 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 р. № 414-р ОСОБА_1 (надалі - Позивач) призначено директором Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва ДП «Укрекоресурси»).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 414-p

видано наказ Підприємства від 30.04.2014 № 106к, відповідно до якого позивач приступив до виконання обов`язків директора ДП «Укрекоресурси» з 30 квітня 2014 року.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 р. № 825-p тa наказу ДП «Укрекоресурси» від 17.08.2015 № 243-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною з 17 серпня 2015 за власним бажанням.

Однак, в день звільнення та по день подання даного позову з позивачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

3 метою захисту порушених прав 17 травня 2019 року відповідачу було подано адвокатський запит на отримання інформації від 17.05.2019.

Однак, станом на день подання позову, відповіді на запит не надходило.

23 липня 2019 року відповідачу надіслано повторний адвокатський запит, в якому

містилось прохання надати інформацію щодо розміру заборгованості із заробітної плати перед позивачем, довідку про останні шість місяців роботи, інформацію щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача.

У відповідь на адвокатський запит від 23.07.2019 від відповідача надійшли довідка про заборгованість із заробітної плати від 27.09.2019 № 67 та завірені копії наказу підприємства від 30.04.2014 № 106к та наказу підприємства вiд 17.08.2015 № 243-к.

Виходячи зі змісту довідки вiдповiдача про заборгованість по заробітній платі від 27.09.2019 № 67, станом на 27.09.2019, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , складає 12 900,00 гривень.

Зазначають, що кількість робочих днів для нарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку на момент предявлення даного позову становить 1037 днів, зокрема:

- з 18.08.2015 р. по 31.21.2015 р. - 97 робочих днів;

- з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. - 251 робочих днів;

- з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. - 249 робочих днів;

- з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 249 робочих днів;

- з 01.01.2019 р. по 07.10.2019 р. - 191 робочих днів.

Вiдповiдно до інформації, яка міститься в довідці відповідача про заборгованість по заробiтнiй платі від 27.09.2019 № 67, середньоденна заробітна плата складає 356,17 гривень.Тобто, станом на день подання позову середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.08.2015 по 07.10.2019 становить 369 348,29 грн (356,17 грн середньоденна

заробітна плата * 1037 робочих днів).

У день звільнення підприємство не провело повного розрахунку, не виплатило заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку, а тому позивач просить стягнути суму заборгованості в судовому порядку та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 16.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 14.07.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків, які 10.08.2020 позивачем було усунуто.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з частиною першою ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Верховного Суду України від 06.12.2017 у справі № 6-331цс17 зроблено висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Зазначені положення закріплені також ст.24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що позивача розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 р. № 414-р призначено директором Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва ДП «Укрекоресурси»).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 414-p

видано наказом Підприємства від 30.04.2014 № 106к, відповідно до якого позивач приступив до виконання обов`язків директора ДП «Укрекоресурси» з 30 квітня 2014 року

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 р. № 825-p тa наказу ДП «Укрекоресурси» від 17.08.2015 № 243-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною з 17 серпня 2015 за власним бажанням.

Позивач, звертаючись до суду з позовом вказує, що в день звільнення та по день подання даного позову з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

3 метою захисту порушених прав 17 травня 2019 року відповідачу було подано адвокатський запит на отримання інформації від 17.05.2019.

Однак, станом на день подання позову, відповіді на запит не надходило.

23 липня 2019 року відповідачу надіслано повторний адвокатський запит, в якому

містилось прохання надати інформацію щодо розміру заборгованості із заробітної плати перед позивачем, довідку про останні шість місяців роботи, інформацію щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача.

У відповідь на адвокатський запит від 23.07.2019 від відповідача надійшли довідка про заборгованість із заробітної плати від 27.09.2019 № 67 та завірені копії наказу підприємства від 30.04.2014 № 106к та наказу підприємства вiд 17.08.2015 № 243-к.

Виходячи зі змісту довідки вiдповiдача про заборгованість по заробітній платі від 27.09.2019 № 67, станом на 27.09.2019 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , складає 12 900,00 гривень.

Також у позові посилається на те, що кількість робочих днів для нарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку на момент пред`явлення даного позову становить 1037 днів, зокрема:

- з 18.08.2015 р. по 31.21.2015 р. - 97 робочих днів;

- з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. - 251 робочих днів;

- з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. - 249 робочих днів;

- з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - 249 робочих днів;

- з 01.01.2019 р. по 07.10.2019 р. - 191 робочих днів.

Вiдповiдно до інформації, яка міститься у довідці відповідача про заборгованість по заробiтнiй платі від 27.09.2019 № 67, середньоденна заробітна плата складає 356,17 гривень.Тобто, станом на день подання позову середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.08.2015 по 07.10.2019 становить 369 348,29 грн (356,17 грн середньоденна

заробітна плата * 1037 робочих днів).

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, який регулює даний вид правовідносин, що виник між сторонами, і не виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими.

Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено наступне: «Відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно довідки №67 від 27.09.2019 наданої відповідачем, середньоденна заробітна плата позивача складає 356 грн.17 коп

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 18.08.2015 по 07.10.2019 та складає 1037 робочих дні( на день подачі позову) . Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 369348,29 грн. (1037 х 356 ,17 = 369348,29).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Також суд бере до уваги, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 /провадження № 12-301гс18/, від 11.02.2019 у справі № 2609/11956/12-ц /провадження № 61-43353св18/, від 05.06.2019 у справі № 694/215/16-ц /провадження № 61-37406св18/).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як було встановлено судом вище, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем складала 12900 грн.

Позивач у позовній заяві заявив період розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку 1037 дні після звільнення, при цьому застосовував розмір середньоденної заробітної плати 356,17 грн. Однак, враховуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку по день ухвалення рішення, суд зазначає, що загалом сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 18.08.2015 та на день ухвалення рішення 26.01.2023 становить 666 394,07 грн.

Разом із тим, нарахована позивачем сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 369348,29 грн., а також нарахована сума судом - 297 042,78 грн., не є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми основної заборгованості, а тому стягненню з відповідача підлягає 12900,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім цього, відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 908,00 грн. судового збору.

Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» , Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною»(02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В ЄДРПОУ: 20077743) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 12900,00 грн. заборгованості по заробітній платі та 12900.00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною»(02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В ЄДРПОУ: 20077743) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.А.Усатова