Рішення

від 26.01.2023 по справі 909/1031/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1031/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер",

вул. Микулинецька, 46 "Б", м. Тернопіль, 46005;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатибудпроект",

вул. Василя Стуса, буд. 28, корп. 2, кв. 59, м. Івано-Франківськ,76002;

про стягнення 82 047,67грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шредер" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатибудпроект" про стягнення 82 047, 67грн, з яких: 70 000,00грн - основний борг, 3 797,26грн - інфляційні, 1 139,18грн - 3% річних, 7 111,23грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 19.12.2022. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов"язання зі сплати повної вартості поставленого товару, по накладній на відвантаження №262 від 21.10.2021, в сумі 70 000,00грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Крім того, за неналежне виконання грошового зобов"язання позивач просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки обумовлені статтями 230, 232 Господарського кодексу України, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 7 111,23 грн - пені, 1 139,18 грн - 3% річних, 3 797,26 грн - інфляційних. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 530, 611, 625, 692 Цивільного кодексу України, статей 230, 232 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був завчасно, належним чином повідомлений ухвалою суду від 19.12.2022. Своїми правами, наданими статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не подав, як і не подав суду жодних заяв, клопотань про відкладення розгляду справи чи пояснень про неможливість з"явитись в судове засідання тощо. Так, приписи частини 2 статті 42, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, добросовісно користуватися процесуальними правами та не зловживати ними. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що кожен зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позаяк є малозначною та для якої пріоритетним є швидке вирішення спору згідно з частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що позивач - ТОВ Шредер поставив, а відповідач - ТОВ Карпатибудпроект прийняв, на підставі рахунку №564 від 22.09.2021, довіреності №14 від 18.10.2021, товар - світильники Albany Midi 16 Led (нова)/NW400K 5102AS/SUS 1 M-F/FR 40W, в кількості 10 шт., на загальну суму 165 000,00грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою накладну на відвантаження №262 від 21.10.2021.

Позивач звертався до відповідача з вимогою №174 від 05.10.2022 про сплату повної вартості поставленого товару в сумі 70 000,00грн (95 000,00грн сплачено). Доказів сплати відповідачем суду не подано.

Предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 82 047, 67грн, з яких: 70 000,00грн - вартість поставленого товару, 3 797,26грн - інфляційні, 1 139,18грн - 3% річних, 7 111,23грн - пеня.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору та інших правочинів.

Приписами частини 1 статті 202, частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з правилами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вказують норми частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Вірогідно в цьому випадку, як поведінка сторін, так і вчинені ними дії надають суду підстави для висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини поставки до яких, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, підлягають застосуванню загальні положення про купівлю-продаж урегульовані параграфом 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Так за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

В свою чергу зобов"язання покупця зі сплати продавцеві повної ціни переданого товару визначено частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України.

Термін виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі- продажу, встановлений частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідно до якої, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В цьому випадку, термін оплати товару - 14 днів від дати його відвантаження визначено у рахунку №564 від 22.09.2021, на який містить посилання накладна на відвантаження №262 від 21.10.2021.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).

Нормою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки поставку товару позивач довів перед судом, зокрема підписаною без жодних зауважень і скріпленою печатками сторін накладною на відвантаження №262 від 21.10.2021, а несплату повної вартості поставленого товару відповідач не спростував, то позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 70 000,00грн грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання нараховано відповідачу 3 797,26грн - інфляційних, 1 139,18грн - 3% річних (розрахунки а.с.9). Судом здійснено перевірку правильності поданих позивачем розрахунків та встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат, позивачем не враховано те, що індекс інфляції розраховується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу, а в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Усунувши вказані порушення судом встановлено, що за період листопад 2021 (індекс інфляції 100,8) від суми боргу 100 000,00грн та за період грудень 2021 - квітень 2022 (сумарний індекс інфляції 111,55%) від суми боргу 70 000,00грн, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, сума яких перевищує заявлену до стягнення позивачем, а тому інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі 3 797,26грн - в межах заявлених позовних вимог. Водночас розрахунок 3% річних - 1 139,18грн визнається судом арифметично правильним.

Що стосується нарахованої позивачем відповідачу пені в сумі 7 111,23грн (розрахунок а.с.9), то, як вказують приписи пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань". Стаття 1 цього Закону передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згоди сторін щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки за невиконання грошового зобов`язанняння ні у рахунку №564 від 22.09.2021, ні у накладній на відвантаження №262 від 21.10.2021 - немає, письмового договору між сторонами суду не подано, а тому позовна вимога в частині стягнення пені в сумі 7 111,23грн - не підлягає до задоволення.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер", вул. Микулинецька, 46 "Б", м. Тернопіль, 46005, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатибудпроект", вул. Василя Стуса, буд. 28, корп. 2, кв. 59, м. Івано-Франківськ,76002 про стягнення 82 047,67грн - задовольнити частково.

Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатибудпроект", вул. Василя Стуса, буд. 28, корп. 2, кв. 59, м. Івано-Франківськ,76002 (ідентифікаційний код 42259961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шредер", вул. Микулинецька, 46 "Б", м. Тернопіль, 46005 (ідентифікаційний код 00231024) 70 000,00 грн - заборгованості, 3 797,26 грн - інфляційних втрат, 1 139,18 грн - 3% річних, 2 265,89 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 7 111,23грн - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено 30.01.2023

Суддя С.Кобецька