Рішення

від 26.01.2023 по справі 909/763/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/763/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Бурштинської міської ради,

вул. Січових Стрільців, буд. 4, м. Бурштин,

Івано-Франківська область,77111;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР",

вул. Соборна, буд. 12, м. Львів,79008;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експозиція",

вул. Січових Стрільців, 21, м. Київ, 04053;

про стягнення 204 979,96 грн - орендної плати, 7 580,96 грн - пені, 8 288,30 грн - 3% річних, 49 375, 87 грн - інфляційних втрат.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Бурштинська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР" про стягнення 187 148,50 грн - заборгованості по орендній платі, 7 580,96 грн - пені, 7 322,13 грн - 3% річних, 43 378, 36 грн - інфляційних втрат за договором оренди землі 04.02.2010.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експозиція".

Ухвалою суду від 03.11.2022 прийнято до розгляду заяву вх№14377/22 позивача про збільшення позовних вимог, а спір вирішується відповідно до збільшеної ціни позову орендна плата - 204 979,96 грн, пеня - 7 580,96 грн, 3% річних - 8 288,30 грн, інфляційні втрати - 49 375, 87 грн.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 08.12.2022. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: - відповідач ТОВ "ТІР", на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2017, є власником комплексу по вул.Б.Хмельницького 23а в с.Насташине, Галицького району, Івано-Франківської області, розташованого на земельній ділянці площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146; - договір оренди землі 04.02.2010 укладений між орендодавцем - Насташинською сільською радою та орендарем - ТОВ "Експозиція" припинився щодо відчужувача об"єкта нерухомості, однак діє на тих самих умовах щодо нового власника нерухомого майна - ТОВ "ТІР"; - відповідач не виконує пункт 11 договору оренди землі від 04.02.20210 та несплачує орендну плату за період з жовтня 2019 до вересня 2022 в сумі 204 979,96 грн. Просить суд, захистити порушене відповідачем право позивача шляхом стягнення орендної плати 204 979,96 грн. Крім того, за порушення виконання грошового зобов"язання, просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки, обумовлені пунктом 14 договору та приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді пені в сумі 7 580,96 грн, 3% річних в сумі 8 288,30 грн, інфляційних втрат в сумі 49 375, 87 грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 83, 90, 93, 141, 152, 206 Земельного кодексу України, статей 1, 7 Закону України "Про оренду землі", статей 11, 181, 527, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судові засідання не з"явився. Ухвали суду від 06.10.2022, від 03.11.2022, від 08.12.2022 з відомостями про дату, час та місце розгляду справи направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "ТІР" рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві, яка є тотожною адресі зазначеній у відомостях з ЄДРЮО, ФО-П та ГФ - вул. Соборна, буд. 12, м. Львів, 79008, повернулись на адресу суду підприємством зв"язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Повідомлення про зміну місцезнаходження ТОВ "ТІР" суду не подано, як і не подано будь-яких, заяв, клопотань, письмових пояснень в т. ч. заперечень в спростування заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судові засідання не з"явився. Ухвали суду від 06.10.2022, від 03.11.2022, від 08.12.2022 з відомостями про дату, час та місце розгляду справи направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Експозиція" рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві, яка є тотожною адресі зазначеній у відомостях з ЄДРЮО, ФО-П та ГФ - вул. Січових Стрільців, 21, м. Київ, 04053, повернулись на адресу суду підприємством зв"язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Повідомлення про зміну місцезнаходження ТОВ "Експозиція" суду не подано.

Згідно з частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, позаяк отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду. Така ж правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Слід сказати, що Європейський суд з прав людини у рішеннях від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України" звертає увагу на те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" вказує, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між орендодавцем - Насташинською сільською радою та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Експозиція" укладено договір оренди землі від 04.02.2010. За цим договором, орендодавець надає орендарю в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення з будівлями і дворами, площею 2,8988га, яка знаходиться в с.Насташине по вул.Б.Хмельницького 23А (пункти 1,2,4 договору).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-ти денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (пункт 20 договору).

Згідно з пунктами 9, 11 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% нормативної грошової оцінки землі, що становить 11 653,18грн, рівними долями, щомісячно, протягом місяця наступного за звітним.

Цей договір укладено на 25 років (пункт 8 договору).

Договір зареєстровано у Галицькому районному відділі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 04.03.2020 року вчинено запис №041030100002.

Виконуючи умови договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,8988га, в с.Насташине по вул.Б.Хмельницького 23А, для обслуговування майнового комплексу і цегельного заводу, що засвідчено у підписаному сторонами акті прийому-передачі від 04.02.2010.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №305400231 від 20.07.2022 за ТОВ "Експозиція" зареєстровано речове право оренди земельної ділянки площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146, на підставі договору оренди землі від 04.02.2010, строком до 04.02.2035 року.

Поряд з цим, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експозиція" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІР" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2017. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №2875. За цим договором продавець передає у власність покупця комплекс по вул.Б.Хмельницького 23а в с.Насташине, Галицького району, Івано-Франківської області, розташований на земельній ділянці площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146 (пункти 1,6 договору).

У Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 27.12.2017 внесено запис №24190781 про державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІР" на комплекс (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1451125526212), розташований на земельній ділянці площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146 (інформаційна довідка №307450586 від 16.08.2022).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №307450586 від 16.08.2022 земельна ділянка площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146 на праві комунальної власності належить Бурштинській міській раді.

Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у витягу з технічної документації №10337 від 20.07.2022 встановлено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146 станом на 2022 рік - 2 451 402,30грн

У відповідності до інформації Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №5127/5/09-19-04-06-05 від 07.10.2022 ТОВ "Експозиція" не подає податкові декларації по платі за землю за 2020, 2021, 2022 роки. Податковий борг по орендній платі за землю у ТОВ "Експозиція" виник з 30.11.2019.

Згідно з розрахунком позивача розмір несплаченої відповідачем орендної плати за період з жовтня 2019 до вересня 2022 складає 204 979,96 грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення орендної плати в розмірі 204 979,96 грн, пені в сумі 7 580,96 грн, 3% річних в сумі 8 288,30 грн, інфляційних втрат в сумі 49 375, 87 грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Така правова позиція дотримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Себто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Таким чином, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки в т.ч. зі сплати орендної плати. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 914/3250/20, від 09.02.2022 у справі № 913/165/21, від 06.09.2022 у справі №920/591/21.

Документальними доказами, що містяться в матеріалах справи перед судом доведено, що відповідач - ТОВ "ТІР" з 27.12.2017 є власником нерухомого майна - комплексу, розташований на земельній ділянці площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146.

Одночасно судом встановлено, що за ТОВ "Експозиція" зареєстровано речове право оренди земельної ділянки площею 2,8988га з кадастровим номером 2621285701:01:001:0146, на підставі договору оренди землі від 04.02.2010, строком до 04.02.2035 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №305400231 від 20.07.2022).

За таких обставин, беручи до уваги вище викладене, та те, що набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, відбулось в силу закону (з дати реєстрації права власності 27.12.2017) і таке набуття, з урахуванням практики Верховного Суду, не зумовлює припинення орендних правовідносин на підставі договору оренди землі від 04.02.2010 (діє до 04.02.2035) і не потребує прийняття додаткових рішень з боку орендодавця щодо надання згоди на заміну сторони правочину, то правомірною визнається судом вимога позивача про стягнення з відповідача за період з жовтня 2019 до вересня 2022 в розмірі 204 979,96 грн, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

При цьому судом враховано, що із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Договір оренди землі від 04.02.2010 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

До правовідносин оренди (найму) застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1, 3, 6 статті 283 Господарського кодексу України обумовлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об"єктом оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Згідно з частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (стаття 286 Господарського кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань". Стаття 1 цього Закону передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 цього Закону).

Пунктом 14 договору встановлено, що у разі внесення орендної плати у строк, визначений договором орендарем справляється пеня у розмірі 120 % ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем за порушення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати нараховано відповідачу пеню в сумі 7 580,96 грн, 3% річних в сумі 8 288,30 грн, інфляційні втрати в сумі 49 375, 87 грн (розрахунки а.с. 5-8, 60). Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат за період вказаний у розрахунках та встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду (з 01.12.2019, з 01.06.2020, з 01.11.2020, з 01.08.2021, з 01.11.2021, з 01.05.2022) для нарахування пені та 3% річних, позаяк з урахуванням пункту 11 договору, яким обумовлено порядок здійснення розрахунків між сторонами та приписів частини 1 статті 252, статті 253, частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якими регламентовано початок перебігу строку і його закінчення - вказані дати не є простроченими для виконання грошового зобов`язання. Усунувши вказані порушення суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача пені в сумі 7 539,03грн (41,93 грн - відмовити), 3% річних в сумі 8 284,59 грн (3,71 грн - відмовити). При цьому судом встановлено, що розмір пені встановлений пунктом 14 договору не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що узгоджується з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань". Водночас, при здійсненні перерахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню сума, яка перевищує суму заявлену до стягнення позивачем, а відтак задоволенню підлягають інфляційні втрати в розмірі 49 375, 87 грн, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Бурштинської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Експозиція" про стягнення 204 979,96 грн - орендної плати, 7 580,96 грн - пені, 8 288,30 грн - 3% річних, 49 375, 87 грн - інфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР", вул. Соборна, буд. 12, м. Львів, 79008 (ідентифікаційний номер 32893609) на користь Бурштинської міської ради, вул. Січових Стрільців, буд. 4, м. Бурштин, Івано-Франківська область,77111 (ідентифікаційний код 04357466) 204 979,96 грн - орендної плати, 7 539,03грн - пені, 8 284,59 грн - 3% річних, 49 375, 87 грн - інфляційних втрат, 4 052,69 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 41,93 грн, 3% річних в сумі 3,71 грн - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено 30.01.2023

Суддя С.Кобецька